Тема 2. Господарство первісного суспільства та його еволюція на етапі ранніх цивілізацій

План

1. Господарство та господарська діяльність у первіснообщинному суспільстві. Первісні основи цивілізації.

2. Господарський розвиток та економічна думка в Месопотамії.

3. Господарський розвиток Стародавнього Єгипту та його відображення в економічній думці.

4. Господарський розвиток Крито-Мікенської цивілізації.

5. Розвиток господарства на території України в кам'яному віці й добу бронзи та раннього заліза.

1. Господарство та господарська діяльність у первіснообщинному суспільстві. Первісні основи цивілізації

Первісне суспільство - це найтриваліший період в історії людства від появи первісного людського стада (близько 2,5 млн років до н. е.) до формування перших держав і цивілізацій (кінець ІV-ІІІ тис. до н. е.).

В історико-економічній періодизації первісне суспільство розмежовується так:

ранньопервісне суспільство (дикунство) - від виникнення людини сучасного типу з натуральним привласнювальним господарством до неолітичної революції;

неолітична революція як перехідний період від натурального привласнювального господарства до натурального відтворювального господарства;

пізньопервісне суспільство (варварство) з натуральним відтворювальним господарством.

Згідно з археологічною періодизацією (за матеріалом і технологією виготовлення, виробничим призначенням знарядь праці) історія первісного суспільства хронологічно відповідає матеріальній культурі кам'яного віку: періоду палеоліту, або стародавнього кам'яного віку (приблизно 2,5 млн років тому - ХП тис. до н. е.); періоду мезоліту, або середнього кам'яного віку (XII-VIII тис. до н. е.); періоду неоліту, або нового кам'яного віку (VIII-III тис. до н. е.), складовою якого був енеоліт, або мідно-кам'яна доба (IV-Ш тис. до н. е.).

У процесі антропогенезу в ранньому (верхньому) палеоліті людина пройшла шлях від зародження її як біологічного виду до сучасного фізичного типу - "людини розумної", або Homo sapiens (його ще називають кроманьйонцем). Це відбулося близько 40-35 тис. років тому. Існує думка стосовно відсунення цієї події до 150- 200 тис. років тому, оскільки Homo sapiens як окремий біологічний вид сформувався та існував паралельно з неандертальцями. Цей етап визначають як найдавнішу фазу людського розвитку.Соціальну організацію населення характеризував перехід від первісного людського стада до праобщини (біологічно-соціального об'єднання). Людство не знало саморозвитку, лише пристосовувалося до зовнішнього середовища. Зміни природно-кліматичних умов автоматично призводили до кризи соціокультурних систем, що формувалися. Заняттям населення було колективне загінне полювання на великих стадних звірів, збирання їстівних плодів і коріння, рибальство. Використовувалися кам'яні знаряддя праці, причому в техніці обробки каменю панувала ретуш - вторинна обробка дрібним відколюванням. Використовували кремінь, ріг і кістку, дерев'яний спис і палку-копалку, кінці останніх гартували обпалюванням. Археологи дослідили сліди освоєння вогню, що підтримувався, довгочасні поселення та стоянки-майстерні.

Матеріальна культура пізнього палеоліту (40-36 тис. років тому - XII тис. до н. е.) - це тип примітивно-привласнювального господарства з такими формами, як мисливство, збиральництво й рибальство. Організація господарства передбачала рухливий спосіб життя з постійною зміною місця проживання. Відбувався процес розселення первісної людини по планеті, диференціації форм життєдіяльності та культури. На території Середземноморсько-Передньоазійського регіону відбувався господарсько-культурний прогрес. За археологічними даними вдосконалилася техніка обробки каменю. Знаряддя праці диференціюються, кількість їх типів досягла 100. Людина добувала вогонь, будувала зимові та літні типи житла.

Ранньопервісне суспільство характеризується пануванням натурального привласнювального мисливсько-збиральницько-рибальського типу господарства. Згідно з археологічною періодизацією це доба пізнього палеоліту та раннього мезоліту.

Приблизно в XII-X тис. до н. е. (у мезоліті) відбулися планетарні зміни - перехід від льодовикового періоду до сучасних післяльодовикових природно-кліматичних умов . Через танення льодовиків і підняття рівня Світового океану змінилися кордони кліматичних поясів і ландшафтних зон берегової лінії. Була порушена екологічна рівновага. Почалася криза існуючих форм життєдіяльності. Людство перебувало в точці біфуркації. На території Середземноморсько-Передньоазійського регіону господарсько-культурний тип мисливців і збирачів субтропічної та поміркованої зон з достатнім рівнем індивідуалізації господарського життя став основою формування натурального розвинутого привласнювального господарства мисливців, рибалок і збирачів. Цей тип ранньопервісного суспільства був основою поступу людства, Середземномор'я і Передня Азія - центрами випереджального розвитку. Відбувалося удосконалення знарядь індивідуальної праці. Поширилися мікроліти, з'явилися макроліти. Було приручено собаку. Винайшли лук та стріли, вудки, плетені сіті й тенета. Виник водний транспорт - плоти й човни, видовбані зі стовбурів дерева. З появою знарядь дистанційного використання змінилися форми мисливського господарства. Полювали на нестадних тварин і птахів, що забезпечило постійне добування м'ясної їжі. Зросло значення риболовлі, а також поширилась ловля раків і молюсків. У збиральництві почала розвиватися заготівля продуктів про запас.

У пізньому мезоліті (протонеоліті) екологічні зрушення зумовили розвиток у Середземноморсько-Передньоазійському регіоні двох основних напрямів господарської діяльності: спеціалізованого риболовства та ранніх форм землеробства й тваринництва. На території Близького Сходу через кризу мезолітичного привласнювального господарства (зменшення промислових тварин) відбувся перехід від мисливсько-риболовецько-збиральницької господарської системи до риболовецько-збиральницько-мисливських господарських комплексів із спеціалізованим сітково-човниковим рибальством. Збільшилося значення використання харчових ресурсів водоймищ і спеціалізованого збиральництва, зокрема диких злаків. Населення концентрувалося на берегах річок, озер і морів, що сприяло осілості. Зростали його чисельність і густота. Такий тип господарства сформувався упродовж X-VIII тис. до н. е.

У ранньопервісному суспільстві першою соціальною і господарською одиницею була родова кровноспоріднена община. Загальна чисельність коливалася в межах 25-50 осіб з нестійкими сімейними групами. У мисливців відкритих просторів загінний характер полювання передбачав спільні трудову діяльність і право на здобич. Це зумовлювало домінування громади й повільне формування сім'ї як господарської одиниці. На побутовому рівні існував статево-віковий розподіл функцій. Унаслідок міжобщинних зв'язків формувалися протоетноси.

Лише криза традиційного привласнювального господарства змушує людей переходити до землеробства й тваринництва. Якщо суспільства привласнювальної економіки живуть за рахунок природи, то суспільства відтворювального господарства вступають у співробітництво з нею. Розвиток ранньоземлеробсько-тваринницьких форм господарювання заклав основи цивілізаційного процесу1.

Перехідний період від натурального привласнювального господарства до натурального відтворювального господарства з такими основними формами виробничої діяльності, як землеробство й тваринництво, отримав назву неолітичної революції - першої технологічної революції, вузлового моменту в історії людства. Об'єктивними передумовами неолітичної революції були перехід до осілості з човново-сітковим рибальством і зростаючим значенням збиральництва. Наслідками неолітичної революції були концентрація регулярного додаткового продукту, зростання продуктивності праці, збільшення чисельності населення, формування общинного ремесла (ремісничої спеціалізації) та обміну, зародження соціально-майнової нерівності, розширення сфери особистої власності, поява родових общин ранніх землеробів і тваринників, започаткування племінного ладу.

У добу неолітичної революції сформувалися патріархальна сім'я, генеалогічний рід як соціальний інститут із чітким знанням ступенів спорідненості. Декілька родів об'єднувалися в багатородову гетерогенну общину. Формувалося протоплем'я як сукупність общин, пов'язаних між собою родовими, шлюбними, господарськими та культурними зв'язками. Переважала общинно-родова форма власності, що реалізувалася із урахуванням думки всіх членів роду або общини. Родові осілі громади володіли власними територіями (землею й промисловими угіддями) на основі спадковості, оскільки ці землі належали їх предкам, духи яких залишалися охоронцями. Зростало господарське значення парної сім'ї.

У неоліті ріллю обробляли дерев'яною мотикою з кам'яним чи кістяним наконечником, вирощували кілька видів пшениці та ячменю, подрібнювали зерно кам'яними зернотерками; формувалися стада свійських тварин (з великої та дрібної рогатої худоби, свиней), що стали джерелом м'яса, кістки, рогу, вовни; остаточно завершилося формування техніки обробки каменю, поширилися сокири й тесла, з'явилися нові види виробництва: гончарство, прядіння, ткацтво, винайдено ткацький верстат; відбулося вдосконалення водного транспорту й виникнення наземного - лиж, саней і волокуші, худоба стала тягловою силою; поглибилася спеціалізація праці та господарських занять на основі віку та статі. Відбувся демографічний вибух, населення Землі зросло до 80 млн осіб. Посилилась соціальна та економічна диференціація населення. Сформувалися території роду, племені та етносу, система стаціонарних поселень. Принциповим моментом було формування міських центрів племінних об'єднань. Вони були центрами концентрації та трансформації суспільного додаткового продукту, поступово перетворилися на протоміста з економічними, політичними і культурно-релігійними функціями. Утворення племінних центрів називають "міською революцією" (початок урбанізації).

У системі землеробсько-тваринницьких суспільств з кінця VII-VI тис. до н. е. визначилися три лінії еволюції:

1) землеробсько-тваринницька, що ґрунтувалася на колективній організації господарської діяльності з іригаційно-меліоративним землеробством і комплексним багатогалузевим господарством (східний шлях цивілізаційного розвитку);

2) землеробсько-тваринницька з парцелярно-сімейною системою господарства у межах роду та общини (західний шлях цивілізаційного розвитку);

3) скотарсько-кочівницька.

Східний шлях цивілізаційного розвитку виник у долинах річок Нілу, Тигру, Євфрату, Інду, у Стародавньому Китаї, Південній Америці. Землеробство було пов'язано із штучним зрошенням, з VII тис. до н. е. будували іригаційні системи (зрошувальні канали). На межі ІV-III тис. до н. е. в добу енеоліту (мідно-кам'яного віку) та бронзи утворилися ранні цивілізації давньосхідного типу.

Західний шлях цивілізаційного розвитку представляли енеолітичні культури Європи (Балкано-Дунайсько-Карпатського регіону та Середньої Наддніпрянщини), соціокультурний розвиток яких характеризувався відтворювальним раннім землеробсько-зерновим і тваринницьким господарством, рівень якого не поступався суспільствам Месопотамії та Єгипту. Проте в умовах неполивного зернового господарства, що не потребувало колективної праці, сім'я (домогосподарство) утверджувалася як самостійна (автономна) економічна одиниця. У V-III тис до н. е. ці суспільства потрапили під владу індоєвропейських скотарських племен, загинули або переорієнтувалися на розвиток скотарства, на основі якого вихід на цивілізаційний рівень був неможливим. Ранні цивілізації західного типу розвитку сформувалися у добу пізньої бронзи та раннього заліза (ІІІ-ІІ тис.), коли використання залізних знарядь праці дало змогу збільшити продуктивність праці та отримати додатковий продукт.

Скотарсько-кочівницька лінія розвитку формувалася упродовж кінця VII-II тис. до н. е. на Близькому Сході, у зоні степів і напівпустель Західноазійсько-Північноафрикансько-Південноєвропейського регіону. Це було пов'язано з демографічними (зростання населення) та природно-кліматичними (осушення, недостатність атмосферних опадів, виникнення пустель) факторами). Населення займалося розведенням дрібної рогатої худоби, одомашненням коня йверблюда, розширювало площі пасовищ. Колективна власність на пасовища поєднувалася із приватною на худобу. Цивілізаційна історія кочових суспільств скотарів починається з II тис до н. е.