2. Періодизація історії економіки та економічної думки

Наукова періодизація - це узагальнена характеристика об'єкта дослідження шляхом поділу процесу розвитку на якісно відмінні періоди, усвідомлення його структурної еволюції в кожний конкретний період. Визначальними критеріями періодизації ІЕЕД е зміни в процесі розвитку економіки та економічної теорії з урахуванням історико-хронологічного підходу. Основою сучасних концепцій періодизації ІЕЕД є розгляд цієї проблеми, по-перше, у контексті цілісного осмислення всесвітньо-історичного розвитку як соціокультурного процесу, що розглядається як система, складовими якої є економічна, соціально-політична, культурно-інформаційна сфери людської життєдіяльності, їх взаємопов'язана якісна трансформація, по-друге, через призму ідеї багатофакторності соціокультурного, у тому числі історико-економічного процесу (відносин економічної власності, технологічного способу виробництва, рівня розвитку товарно-грошових відносин, способу управління та координації економічної діяльності тощо), по-третє, на основі системно-синергетичної концепції.

Історично сформувалися два основних підходи до осмислення еволюційного розвитку людства. Лінійно-поетапний (стадійний) підхід трактує історію людства як сходження від нижчого до вищого, від простого до складного, однієї стадії до іншої. Головна увага приділяється вивченню історичних процесів у часі, на основі внутрішніх (ендогенних) механізмів розвитку. Циклічна модель історичного розвитку, або історичного кругообігу, акцентує увагу на просторовому аналізі історії, своєрідності просторово-тимчасових культур-цивілізацій, заперечує єдність, послідовність і закономірність розвитку людства.

У XIX - середині XX ст. в лінійно-стадіальній моделі людського розвитку найвпливовішими були еволюційно-прогресивістська та формаційна парадигми. Відбувалося уточнення концепції стадійності історичного розвитку. Наприклад, Ф. Ліст поділив історію економічного розвитку на п'ять стадій: дикунства, розвитку скотарства, землеробства, землеробсько-мануфактурну, землеробсько-мануфактурно-комерційну. У другій чверті XIX ст. археологи розробили періодизацію археологічних пам'яток: кам'яний, бронзовий і залізний віки, яку науковці далі використовували для характеристики історичної еволюції, досліджуючи суспільний і технологічний розвиток. Представники німецької історичної школи (40-ві роки XIX ст. - 30-ті роки XX ст.) основним критерієм розвитку господарства визначали рівень відносної відокремленості господарських одиниць, спосіб розподілу та обміну життєвих благ. Так, Б. Гільдебрант виокремив три стадії в історії господарства: "природне" натуральне господарство середніх віків, в умовах якого відсутній грошовий обіг і практикується обмін товару на товар; грошове господарство мануфактурного періоду, що характеризується поширенням грошей як посередника обміну; розвинене кредитне господарство, в якому обмін здійснюється переважно через кредит. Основу періодизації К. Бюхера становила довжина шляху товару від виробника до споживача: самодостатнє (домашнє) натуральне господарство; міське господарство, в умовах якого продукт переходить безпосередньо від виробника до споживача через місцевий ринок; народне господарство, де панує національний ринок. Українець Л.І. Мечников історію народного господарства поділяв на такі періоди: річковий (період стародавніх цивілізацій), середземноморський (період середньовіччя) та океанський (період індустріального суспільства) періоди.

Проблемами періодизації економічного розвитку в 1960-х роках почали займатися розробники соціально-інституціональних технократичних концепцій. Головним методологічним принципом періодизації суспільства вони вважають технологічний детермінізм, коли стадії розвитку суспільства визначає технологічний спосіб виробництва (рівень розвитку техніки, технології, організації, галузевий і професійний поділ праці), незалежно від форм власності та суспільних відносин. Всесвітня історія розглядається як перехід від первісності до доіндустріального (аграрно-ремісничого) суспільства, далі до індустріального, а від нього до постіндустріального суспільства. Оскільки за такого розуміння капіталізм і соціалізм є лише стадіями індустріального суспільства, концепція індустріального суспільства була доповнена ідеєю конвергенції (зближення) капіталізму та комунізму як варіантних шляхів його розвитку.

Формаційна періодизація, розроблена К. Марксом та його послідовниками, була спробою створити універсальну схему суспільного розвитку, поєднавши економічну теорію та історію на принципах еволюціонізму. Світовий економічний розвиток трактувався як процес виникнення, розвитку та послідовної зміни таких стадій-формацій: первіснообщинної, рабовласницької, феодальної, капіталістичної та соціалізму як першої фази комуністичної. Циклічна схема періодизації історичного часу не має значного поширення. Античні та давньокитайські мислителі циклічність людського життя розглядали як аспект космічного життя. В XIX- XX ст. увага дослідників концентрувалася на циклічному розвитку окремих культур або цивілізацій. Обґрунтовувалася ідея, що суспільство рухається по замкнутому колу, регулярно повертаючись до вихідного стану. Кожна цивілізація проходить етапи зародження, зростання, розквіту, занепаду і загибелі. А. Тойнбі вперше поєднав стадійний і цивілізаційний підходи при вивченні історії людства, створив загальну схему й типологію розвитку людства. Він зауважував, що кожна цивілізація є унікальною самодостатньою соціокультурною системою, що має власні просторові та часові координати, а також розробив концепцію їх стадійного розвитку (виникнення, зростання, надлам, занепад і розпад) . А. Тойнбі наголошував, що цивілізації взаємодіють між собою, тому історію слід розглядати як цілісний процес в єдності цивілізаційних, стадійних і полілінійних принципів. Дослідник вважав, що цивілізація, а не національні держави є автономною системою історичного руху.

Історію економічної думки традиційно поділяють на такі періоди:

донауковий (докласичний), зміст якого визначають економічні ідеї мислителів стародавнього світу та середньовіччя, коли економічна думка не сформувалася як самостійна галузь людського знання. Підсумком цього періоду стало панування меркантилізму як першої спроби систематизації економічних поглядів;

класичний етап, який хронологічно охоплює кінець XVII- XIX ст., коли економічна наука виокремилася як самостійна під назвою "політична економія", сформувалася класична політична економія як перша наукова школа. Почалося формування альтернативних теорій економічної науки;

неокласичний етап з кінця XIX - середина XX ст., коли предметом економічної теорії стало дослідження проблеми ефективності використання обмежених ресурсів в умовах зростаючих людських потреб. Сформувалися альтернативні щодо неокласичного напрями економічної теоретичної науки. Провідними напрямами економічної теорії були неокласичний, кейнсіанський, інституціональний;

посткласичний період. Сучасний період розвитку економічної думки, характерною ознакою якого є плюралізм і конкурентність, багатоваріантність економічних теорій і методів дослідження.