5. Особливості генези індустріального суспільства у Франції

Коли розпочалася французька буржуазно-демократична революція, в Європі вже існували дві буржуазні держави - Великобританія та Голландія, а в Америці утворилася незалежна буржуазна республіка США. У Франції існувала багата й політично сильна буржуазія, розвивалася мануфактурна промисловість, проводилася політика меркантилізму, панував торговий капітал.

Революція у Франції декларувала скасування феодального режиму та ліквідувала дворянські привілеї. Знищувалися особисті примуси селян, установлювалися умови викупу основних примусів. Усім громадянам гарантувалося право на будь-які посади й звання. У лютому 1791 p. спеціальні декрети Установчих зборів скасували державну регламентацію промислового виробництва, ліквідували цехи, проголосили свободу торгівлі.

Після повалення монархії, у період правління жирондистів - великої буржуазії (серпень 1792 - травень 1793 p.), аграрне питання не було розв'язане. Лише із приходом до влади якобінців - середньої та дрібної буржуазії (червень 1793 - липень 1794 p.) феодальні стосунки було остаточно знищено. Був виданий декрет про повне знищення феодальних прав дворянства, ліквідацію боргів селян феодалам, а документи про феодальні права підлягали привселюдному спаленню. Цензиви - землі в спадковому користуванні селян - стали їх власністю без викупу. Земля емігрантів конфісковувалася й продавалася. Був виданий декрет про відміну рабства в колоніях.

За правління якобінців була створена сталеливарна промисловість, 33 заводи і багато майстерень з виготовлення зброї. Розширилося виробництво селітри, пороху, взуття: Конвент (уряд) вважав, що промисловість не повинна бути на бюджеті республіки й не проводив її націоналізацію. У сфері розподілу були встановлені максимум цін і заробітної плати, введена карткова система на продукти харчування.

У сільському господарстві освоювалися нові землі, вирощувались нові культури: капуста, морква, картопля, ріпа, поширювалися агрономічні знання.

Разом з тим якобінський уряд проводив політику збільшення податків, реквізиції хліба та фуражу, заборонив робітничі організації та страйки. Це викликало незадоволення широких мас диктатурою якобінців.

6. Економічні ідеї меркантилістів

У XV ст. в Англії зародився меркантилізм - перший прояв економічних ідей буржуазного суспільства. Головними передумовами його генезису були розклад феодалізму, розвиток товарно-грошових відносин і зародження капіталізму.

Мислення меркантилістів значно відрізнялося від економічних поглядів античного світу. Керівним принципом останнього був арістотелівський поділ господарства на економіку й хремастику із засудженням останньої. У центрі уваги меркантилістів опиняється саме хремастика, породження грошей грошима. Меркантилісти шукають зв’язку між господарськими явищами, але шукають його на поверхні явищ, у сфері обігу. Це було породженням особливості епохи, бо тоді домінував торговий капітал.

Ранні меркантилісти висунули теорію грошового балансу. Вона передбачала: заборону вивозу золота й срібла та посилення їхнього видобутку, обмеження імпорту та встановлення високого мита, зниження позичкового процента, прийняття законів, які зобов’язували іноземних купців витрачати всю виручку за продані товари в межах даної країни. Теорія грошового балансу була наслідком ототожнення багатства країни із благородними металами. Усі ці ідеї знайшли відображення в англійця В. Стаффорда (1554-1612), який запропонував заборонити ввезення предметів розкоші та розширити виробництво сукна - найпопулярнішого тоді англійського експортного продукту - та вимагав прийняття закону, щоб жоден сировинний продукт не вивозився за кордон необробленим, оскільки вивезення сировини спричиняє зворотне завезення її в обробленому вигляді, що для країни є дуже невигідним.

Ранні меркантилісти покладалися виключно на адміністративні важелі економічної політики, послідовне застосування яких сковувало розвиток економіки. Це обумовило перехід до політики так званого пізнього меркантилізму. Його представники висунули на перший план ідею торгового балансу. Відповідно до неї джерелом збагачення нації є не нагромадження скарбів, а розвиток зовнішньої торгівлі. Намагаючись забезпечити активний торговий баланс, вони вважали, що із цією метою належить використовувати два шляхи:

а) вивезення готових виробів із країни й заборону ввозу предметів розкоші;

б) посередницьку торгівлю, у зв’язку із чим дозволявся вивіз грошей за кордон. При цьому висувався принцип: купувати в одній країні дешевше й продавати дорожче в іншій.

Для забезпечення активного торгового балансу й захоплення зовнішніх ринків пізні меркантилісти використовували політику протекціонізму. Вони накладали велике мито на іноземні товари, преміювали за організацію підприємств, які виготовляли товари, що користувалися високим попитом на зовнішніх ринках. Найбільш відомим ідеологом англійського пізнього меркантилізму був купець Т. Ман (1571-1641). Саме його вважають автором теорії торгового балансу.

У Франції найбільш відомими представниками пізнього меркантилізму були А. Монкретьєн (1575-1621) та Ж. Кольбер (1619-1683).

Першого з них уважають автором терміна “політична економія”. У 1615 р. він опублікував книжку “Трактат з політичної економії”. Вона містить комплекс правил господарської діяльності держави, обґрунтовує її втручання в економіку. Цікаво, що Мокретьєн уважав, що багатством держави є не золото й срібло, а предмети, необхідні для того, щоб жити й одягатися: та держава є багатшою, в якій цих предметів більше.

Кольбер, будучи міністром фінансів, проводив політику в дусі пізнього меркантилізму. Щоправда, він надав йому однобічного характеру, оскільки нехтував розвитком сільського господарства.

Вплив меркантилізму на економічну думку XX ст. простежується по таких напрямах: меркантилісти висунули проблему раціонального господарювання як найважливішу проблему економічної науки; вони показали можливості, які криються в державному керівництві економікою й протекціонізмі, наявності великої кількості грошей в країні; ними в загальному вигляді сформулювано кількісну теорію грошей (першим це зробив француз Ж. Боден у ХУІ ст.), яка є однією з підвалин сучасного монетаризму.