Висновки:

Національні економіки стали учасниками не тільки світового ринку товарів і послуг, а й руху економічних ресурсів між країнами і регіонами. В цих умовах (на межі XIX—XX ст.) виникає більш широке поняття «світове (всесвітнє) господарство», яке охоплює сьогодні рух товарів, послуг, а також чинників виробництва.

Світове господарство як зростаюча діалектична цілісність взаємопов'язаних національних господарств різних країн, їхніх угруповань та об'єднань стає єдиним організмом, поза яким не може нормально розвиватися жодна держава, до якої його підсистеми вона б не належала і на якому економічному рівні не перебувала. Сучасне світове господарство — це сукупність національних господарств окремих країн та їхніх об'єднань, які взаємопов'язані міжнародними економічними відносинами иа основі міжнародного поділу праці.

У процесі розвитку інтернаціоналізації продуктивних сил і виробництва формується світовий ринок, а потім і світове господарство, одним з елементів якого є світова інфраструктура.

Змістом світової інфраструктури, її складовими є сукупність світових засобів комунікацій та мережі каналів зв'язку (транспортних, інформаційних тощо), які забезпечують транспортування продукції і переміщення людей, а також передавання різних видів інформації, починаючи з науково-технічної і закінчуючи комерційною. Зміст світової інфраструктури визначає її сутність з погляду організаційно-економічних відносин, які вона відображує. Світова інфраструктура охоплює ту частину світового господарства, яка забезпечує загальні умови суспільного процесу відтворення. Це ті засоби процесу праці, які створюють загальні умови процесу виробництва і не є агентами безпосереднього виробництва. Функцією світової інфраструктури є гарантування життєдіяльності й розвитку світового господарства.

Сучасні продуктивні сили є складною системою, яка включає матеріальні та духовні, суспільні та природні елементи. У процесі історичного розвитку їх склад у цілому, як і окремих елементів, постійно збагачується.

Міжнародний поділ праці полягає у спеціалізації окремих країн на виробництві певних видів готової продукції, її частин, а також послуг і в подальшому товарному обміні ними на світових ринках. "Обличчя" країни у міжнародному поділі праці визначають галузі міжнародної спеціалізації, продукція яких значною мірою зорієнтована на експорт (вивезення в інші країни).

Таким чином, національне господарство України поки що недостатньо залучене до регіонального економічного співробітництва. Зовнішньоекономічна діяльність України базується на двосторонніх міждержавних угодах і договорах, укладених як із сусідніми, так і з більш віддаленими країнами.

Література:

1.Чухно «Основи економічної теорії (2001)»

2.Основи економічної теорії - Ажнюк М.О.

3.Аксіоми для нащадків. Українські імена в світовій науці.-Л.-1991.

4.Гійом Лаеассер Боплан. Опис України, або областей Королівства Польського, розташованих між кордоном Московії і Трансильванії .-К.-1990.

5. Географічна Енциклопедія України.-К.:УРЕ, 1991.-Т.1-3.

6. Жупанський Я. І. Історія географії в Україні.-ЛьвівгСвіт.-1997.

7. Кубійович В. Географія України і сумежних земель.-Л.-1926.

8. Развитие географической науки в Украинской ССР.-К.:Наукова думка.-1990.

9. Руденко В.П. Професор Антін Синявський -географії.-К.-1996.

10. Сучасні географічні проблеми Української РСР.-К.-1990.

11. Український історико-географічний збірник.-1971, вип.1 .-1972, вип.2.

12. Шаблійо.І. Володимир Кубійович.-Париж-Львів-т. 1-2.-1996.

13. Шаблій О.І. Степан Рудницький.- Львів.-Мюнхен.-1993.

14. Шаблій О.І. Професор Опанас Ващенко. – Львів. – 2002.

15. Шаблій О.І. Доктор географії Олена Степанів. – Львів. – 2003.

16. Шаблій О.І. Основи суспільної географії. – Львів. – 2003.

21