5. Поняття, сторони, зміст цивільно-правових договорів.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення прав та обов'язків.

Види договорів:

Односторонній, якщо одна сторона бере на себе обов'язок перед другою стороною вчинити певні дії або утриматися від них, а друг а сторона наділяється тільки правом вимоги, без виникнення зустрічного обов'язку щодо першої сторони.

Двосторонній, якщо правами і обов'язками наділені обидві сторонни договору. Багатосторонній, що укладається більш як двома сторонами.

Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.

Сторонами є фізичні та юридичні особи.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). Договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.

Ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У деяких випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів данного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згода.

Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

6. Дайте загальну характеристику основним нормативним документам в галузі міжнародного туризму.

Низка міжнародних договорів, конвенцій і декларацій міжнародних організацій формулюють основи міжнародно-правового регулювання системи туризму і міжнародних подорожей. Стаття 24 Загальної Декларації Прав Людини, прийнята Генеральною асамблеєю Організації Об'єднаних Націй 10 грудня 1948 р., проголошує: “Кожна людина має право на відпочинок і вільний час, включаючи розумне обмеження робочого часу і періодичні оплачувані відпустки”.

Найбільш важливими нормативно-правовими актами в галузі міжнародного туризму є:

1. Манільська декларація з всесвітнього туризму ( 1980). У цій Декларації зазначалось, що туризм виступає у якості позитивного й постійного фактора, що сприяє взаємному пізнанню та розумінню, а також підставою для високого рівня поваги й розуміння між народами світу. Було зроблено загальний висновок про те, що туризм є істотним фактором світового економічного розвитку. При практиці туризму духовні цінності повинні мати перевагу над елементами матеріального й технічного характеру. До духовних цінностей, що виконують важливу роль, було віднесено:

- постійний і гармонійний розвиток особистості;

- постійне підвищення пізнавального й виховного внеску;

- рівні права народів у визначенні своєї долі;

- звільнення людини, тобто право на повагу її гідності та особистості;

- визнання культури і повага до моральних цінностей народів.

2. Документ Акапулько ( 1982) визначив першочергові завдання щодо подальшого втілення у життя рекомендацій ВТО відносно розвитку сфери туризму. Для цього пропонувалося здійснювати такі заходи:

- спрошення формальностей, пов’язаних з подорожами;

- спрощення виїзду й в’їзду за межі території;

- митних формальностей;

- медичних правил;

- поліпшення умов перевезень (повітряних, залізничних, морських, автошляхових);

- розробка пільгових тарифів для деяких категорій туристів (молоді, пенсіонерів, інвалідів та ін.);

- охорона навколишнього природного середовища, історичної та культурної спадщини держави;

3. Хартія туризму ( 1985) підкреслила право кожної людини на відпочинок і дозвілля і вказала на обов’язки держав щодо сприяння цьому:

- розробка і проведення політики, спрямованої на забезпечення гармонійного розвитку внутрішнього й міжнародного туризму;

- сприяння організації відпочинку на користь усіх, хто ним користується.

У цьому документі було сформульовано рекомендації щодо проведення комплексних заходів, направлених на виконання вказаних завдань.

4. Кодекс туриста (1985) визначив загальні права й обов’язки туриста в державі, яку він відвідує. До таких прав було віднесено:

- право на об’єктивну, вичерпну й достовірну інформацію про умови та можливості перебування в державі;

- право на особисту безпеку й безпеку майна;

- право на гідну громадську гігієну.

До обов’язків можна віднести:

- вимогу своєю поведінкою сприяти взаєморозумінню та дружнім стосункам між людьми;

- обов’язок поважати встановлений політичний, соціальний, моральний, релігійний порядок у країні перебування.

5. Гаагзька декларація з туризму (1989) уточнила місце туризму в соціально-економічному становищі держави й сформулювала принципи, якими повинні керуватися держави при співробітництві у сфері туризму. До таких принципів можна віднести:

- спрощення туристських формальностей;

- забезпечення безпеки туристів;

- створення належної інфраструктури для приймання туристів;

- комплексне планування туристського розвитку на основі концепції «підтримуваного розвитку»;

- інші.