МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

ГОЛОВНЕ УПРАВЛІННЯ ОСВІТИ І НАУКИ

ВИКОНАВЧОГО ОРГАНУ КИЇВСЬКОЇ МІСЬКОЇ РАДИ

(КИЇВСЬКОЇ МІСЬКОЇ ДЕРЖАВНОЇ АДМІНІСТРАЦІЇ)

КИЇВСЬКЕ ТЕРИТОРІАЛЬНЕ ВІДДІЛЕННЯ

МАЛОЇ АКАДЕМІЇ НАУК УКРАЇНИ

(КИЇВСЬКА МАЛА АКАДЕМІЯ НАУК “ДОСЛІДНИК”)

відділення: економічної географії

секція: соціально-економічної географії

базова дисципліна: географія

ЕНЕРГЕТИЧНА БЕЗПЕКА УКРАЇНИ

АВТОР РОБОТИ

статус у МАН: слухач

Карасьова Наталія Володимирівна

5 жовтня 1997 року народження

учениця 9 класу СПШ №130 м.Києва

район: Голосіївський

домашня адреса: м. Київ

вул. Ломоносова, 75 кв. 13

контактний телефон: (044) 2578663

науковий керівник:

Грішнова Олена Антонівна,

доктор економічних наук,

професор кафедри теоретичної та

прикладної економіки

Київського Національного Університету

імені Тараса.Шевченка

педагогічний керівник:

Лисенко Ольга Вікторівна,

вчитель-методист, СПШ №130 м.Києва

КИЇВ-2012

ЕНЕРГЕТИЧНА БЕЗПЕКА УКРАЇНИ

ЕНЕРГЕТИЧНА БЕЗПЕКА УКРАЇНИ

Карасьова Наталія

Учениця 9 – В класу

СПШ №130 м.Києва

В роботі досліджено тенденціїї ринку енергетики, як складової енергетичної безпеки України та визначено стратегічні приорітети підвищення енергетичної безпеки України.

Ціль данної роботи: вивчення тенденцій ринку енергетики як складової забезпечення енергетичної безпеки України, його вплив на соціально-економічний розвиток України та визначення стратегічних приорітетів підвищення енергетичної безпеки України на основі опублікованої літератури.

Актуальність проблеми. Енергетична безпека як ключова ланка економічної безпеки держави поступово із регіональної та транскордонної проблеми трансформується у глобальну: Енергозалежність більшості світових економік, у тому числі й розвинених , на сьогодні є саме тим чинником, який продукує серйозні економіко-політичні й соціально-екологічні ризики і конфлікти. На переконання американського сенатора Р.Лугара (Голови сенатського комітету у закордонних справах), “у наступні десятиліття найбільш імовірним джерелом озброєного конфлікту на європейському театрі і в прилеглих регіонах будуть брак енергії та маніпуляції нею”. Таким чином, дослідження чинників енергобезпеки держави не тільки не втрачає, а й набуває нових рис актуальності. Можемо констатувати, що все частіше країни для реалізації своїх економічних інтересів використовують енергетичні важелі впливу, інколи кардинально змінюючи напрями розвитку як окремих держав/регіонів, так і економічних союзів. Для національної економіки як однієї з найбільш енергоємних не тільки на пострадянському просторі, а й у світі, питання енергетичної безпеки є першочерговим. Енергетична сфера – один з найважливіших і невід’ємних складників економічного комплексу України. Водночас енергетична безпека є одним з найслабших складників національної безпеки нашої держави.

Аналіз останніх досліджень та публікацій. В Україні дослідженням проблем енергетичної безпеки займаються науковці і фахівці Національного інституту проблем міжнародної безпеки при Раді національної безпеки, Національного інституту стратегічних досліджень, Ради національної безпеки і оборони України, Інституту економіки та прогнозування НАН України, Інституту світової економіки і міжнародних відносин, Київського національного університету ім. Тараса Шевченка, Київського національного економічного університету та ін. Методологічні, теоретико-методичні та науково-практичні аспекти енергетичної безпеки України на сьогодні є досить грунтовно дослідженими та розробленими, зокрема, такими вченими і фахівцями як Білорус О.Г., Геєць В.М., Пахомов Ю.М., Пирожков С.І., Недін І.В., та ін. В Україні багато років ця проблема обговорюється в наукових колах, видаються укази Президента України, приймаються закони Верховною Радою України і ухвали Кабінету Міністрів України. В контексті забезпечення енергетичної безпеки країни над проблемами реформування вугільної промисловості працюють Амоша О.І., Кабанов А.І., Стариченко Л.Л., питанням підвищення енергоефективності металургійної галузі присвячені роботи Аптекаря С.С., Близького Р.С. Прийнята Енергетична стратегія України на період до 2030 року (Схвалена розпорядженням Кабінету Miністpiв України від 15 березня 2006 р.). На регіональних рівнях також ця проблема знаходиться постійно в центрі уваги.

Методи дослідження. В роботі використовувались методи аналізу. Аналіз використовувався для деталізації об’єкту дослідження.

Висновки. В результаті проведеної роботи отримано характеристику енергетичної безпеки країни . Розглянуто її сучасний стан. Досліджено вплив енергетичної безпеки України на її економічну та національну безпеку. В результаті встановлено, що енергетична безпека є невід`ємною складовою економічної безпеки держави та європейської спільноти, визначені основні напрямки підвищення та зміцнення енергетичної безпеки України.

ЗМІСТ

Вступ 1

Розділ 1. Характеристика енергетичної безпеки України 2

1.1 Енергетична безпека України 2

1.2 Від кого залежить енергетична безпека України? 4

1.2.1 Органи влади 4

1.2.2 Міжнародні партнери 4

1.2.3 Бізнес-партнери 5

1.2.4 Споживачі 6

1.3 Законодавча база для енергетичної безпеки України 6

Розділ 2. Аналіз сучасного стану енергетичних ресурсів України та стратегичні пріоритети зміцнення енергетичної безпеки держави 7

2.1 Енергоресурси 7

2.1.1 Газ 7

2.1.2 Нафта 8

2.1.3 Вугілля 8

2.1.4 Ядерна енергетика 9

2.1.5 Електроенергетика 9

2.1.6 Альтернативні джерела 10

2.2 Транзит енергоресурсів: диверсифікація поставок нафти і газу 12

2.2.1 Транспортування газу 13

2.2.2 Транспортування нафти 15

2.3 Енергоефективність 16

Висновки 17

Додатки 19

Перелік використаних джерел 29

Вступ

Після розпаду Радянського Союзу система планування і прийняття рішень у паливно-енергетичному комплексі залишилася в Російській Федерації, а частина великих підприємств і потужностей – в Україні. Внаслідок приватизації, яка мала б бути спрямована на залучення зовнішніх інвестицій, найприбутковіші енергетичні підприємства відійшли до українських олігархів, а державі залишилися неприбуткові або навіть збиткові. Ані українських, ані іноземних інвестицій ці підприємства не отримують. Впливові гравці, які формують або впливають на формування енергетичної політики нашої держави: влада України, міжнародні партнери, бізнес і споживачі. Жоден із цих гравців не захищає національних інтересів і досі не гарантує енергетичної безпеки держави. Основними проблемами в енергетичній галузі України є корупція в галузі, відмінність декларованих пріоритетів державної енергетичної політики від реальних дій, недосконалість тарифної політики, відсутність зовнішніх інвестицій, існування енергетичної статистики, яка не відображає реальності. Контроль за діяльністю компаній – природних монополістів не здійснюється належним чином, хоча саме для цього було створено Національну комісію регулювання електроенергетики (НКРЕ). Нині НКРЕ фактично підпорядкована Уряду України, від якого вона мала б бути незалежною. Енергетика в Україні перетворилася з економічного на політичний чинник, що заважає їй стати економічно конкурентоспроможною на міжнародному ринку. Європейський Союз зацікавлений в Україні як енергетичному партнері, але з ЄС Україна підписує лише меморандуми та спільні заяви, які не мають зобов’язального характеру. Натомість з Росією Україна підписує обов’язкові до виконання угоди, а українські компанії підписують з російськими контракти, які поглиблюють енергетичну залежність держави. Розробка 2006 року Енергетичної стратегії стала вдалою спробою сформувати енергетичну політику в Україні. Нині Енергетична стратегія є фундаментом, на якому потрібно будувати політику, спрямовану на забезпечення енергетичної безпеки України.

Розділ 1. Характеристика енергетичної безпеки України

1.1 Енергетична безпека України

Енергобезпека – це такий рівень керівництва країною у формуванні й здійсненні політики, незалежної від зовнішнього або внутрішнього впливу і тиску, який забезпечує ефективну діяльність паливно-енергетичного комплексу. Цей рівень визначається станом готовності ПЕК країни до протистояння дестабілізаційним діям внутрішніх і зовнішніх чинників, що створюють загрозу незалежній політиці держави у сфері енергозабезпечення національного господарства. Кожна держава вибирає власну енергетичну політику, направлену на здійснення енергетичної безпеки, що визначається кількісними і якісними показниками наявності власних енергоресурсів, транспортної інфраструктури, рівнями енергоспоживання, можливостями використовування альтернативних джерел енергії. В енергетичній стратегії вказується, що енергетична безпека є невід’ємною складовою економічної і національної безпеки, необхідною умовою існування і розвитку держави. У сучасному розумінні гарантування енергетичної безпеки – це досягнення стану технічно надійного, стабільного, економічно ефективного та екологічно прийнятного забезпечення енергетичними ресурсами економіки і соціальної сфери країни, а також створення умов для формування і реалізації політики захисту національних інтересів у сфері енергетики.

Головними цілями забезпечення енергетичної безпеки в Україні є:

• забезпечення енергетичними ресурсами;

• надійне та ефективне функціонування галузей паливно-енергетичного комплексу;

• соціальна спрямованість енергетичної політики;

• зменшення шкідливого впливу від діяльності об’єктів ПЕК.

Важливим для енергетичної безпеки країни є питання власності енергетичних об’єктів. У державній власності знаходяться атомні та гідроелектростанції, підземні сховища газу, магістральні і міждержавні електромережі, нафто-газопроводи та диспетчерське управління ними.

Головні напрями енергетичної політики України з точки зору забезпечення енергетичної безпеки:

• надійність енергопостачання;

• зменшення рівня енергетичної залежності країни;

• підвищення рівня безпеки населення від надзвичайних ситуацій;

• підвищення рівня безпеки та стійкості енергетичних об’єктів з метою запобігання екологічним катастрофам;

• входження України в енергетичні ринки Європи та світу;

• вдосконалення та розвиток сфери загального забезпечення та підтримки розвитку галузей ПЕК.

Підвищення рівня енергетичної безпеки, надійність та ефективність енергопостачання, сталий розвиток галузей ПЕК має забезпечуватися шляхом:

• покращення структури та зменшення частки енергоємних виробництв;

• оптимізації паливно-енергетичного балансу країни та контролю внутрішніх енергетичних ринків;

• розроблення і впровадження високоефективних технологій;

• стимулювання енергозбереження та впровадження економічних санкцій щодо неефективного споживання паливно-енергетичних ресурсів;

• широкого застосування систем обліку та засобів регулювання споживанням енергетичних ресурсів;

• формування енергозберігаючого світогляду у суспільстві;

• забезпечення необхідного рівня державних стратегічних запасів;

• послідовного скорочення рівня витрат енергетичних ресурсів на базі використання високих технологій;

• раціонального використання природних ресурсів, дотримання національних інтересів та збереження ресурсів для майбутніх поколінь.