12.3. Аналіз рентабельності виробництва продукції

Підприємства, які одержують прибуток вважають рентабельними. Окремі господарства мають різні розміри виробничих ресурсів і одержують неоднаковий прибуток. Тому для оцінки їх економічної ефективності виникає потреба враховувати не лише абсолютну суму прибутку, але й віднесення її до ресурсів, що використовуються у процесі виробництва. Загальну оцінку щодо цього проводять за допомогою показників рентабельності.

В ринкових умовах виникла необхідність визначення різних показників рентабельності, які характеризують виробничу, комерційну і фінансову діяльність підприємств. В даному розділі розглядається виробнича рентабельність, як відношення прибутку до виробничих ресурсів.

Рентабельність роботи підприємства – найважливіший якісний економічний показник. У ньому знаходять відображення ступінь прибутковості господарської діяльності підприємства. При аналізі рентабельності будь-яких підприємств, у тому числі сільськогосподарських, використовують два взаємопов’язаних показники: рівень рентабельності витрат і норму прибутку щодо виробничих фондів.

Рівень рентабельності витрат – це відношення прибутку до повної собівартості реалізованої продукції. Він характеризує економічну ефективність тієї частини засобів, яка відображена у витратах на виробництво і реалізацію товарної продукції. Цей показник визначається щодо всієї реалізованої продукції господарства в цілому, за галузями (рослинництву і тваринництву), окремими видами продукції та каналами реалізації.

При аналізі рівня рентабельності щодо окремих видів продук­ції враховують залежність цього показника насамперед від двох факторів: 1) повної собівартості одиниці продукції; 2) реалізаційної ціни за одиницю продукції.

Зв'язок між цими факторами описується такою формулою:

де, у—рівень рентабельності, %; х₁ — повна собівартість одиниці продукції; х₂ — реалізаційна ціна за одиницю продукції.

При аналізі впливу на рентабельність витрат окремих факто­рів використовують спосіб послідовних підстановок, при якому визначається умовний показник рентабельності при фактичній собівартості і плановій (базисній) реалізаційній ціні.

у¹ = ,

де, у¹ – рівень рентабельності, %; х₁^/ - фактична собівартість; х₂⁰ - планова (базисна) реалізаційна ціна.

Порівнянням цього умовного показника рентабельності з плановим (базисним) визначають величину впливу на рентабельність зміни собівартості, а з фактичним — величину впливу реалізаційних цін:

Для розрахунків можна також використовувати спосіб абсолютних різниць. Вплив на рентабельність зміни собівартості обчислюється так: відхилення по собівартості 1 ц продукції множать на плановий (базисний) відсоток рентабельності і одержаний результат ділять на фактичну собівартість одиниці продукції. Щоб визначити вплив на рентабельність реалізаційної ціни, виражений у відсотках, необхідно відхилення фактичної ціни від планової (базисної) поділити на фактичну собівартість 1 ц і одержаний результат помножити на 100.

Матеріали такого аналізу можна проілюструвати на прикладі виконання плану по рентабельності реалізації молока (табл. 12.5)

Таблиця 12.4.

Виконання плану рентабельності виробництва і реалізації молока

Показники	Базисні дані	Фактичні	Відхилення (+,-)
Повна собівартість 1 ц, грн.	54,31	53,15	+1,16
Реалізаційна ціна 1 ц, грн.	61,54	83,55	+22,01
Рентабельність, %	13,3	57,2	+43,9
Рентабельність при фактичній собівартості та базисній ціні, % (61,54-53,15):53,15 х 100	х	15,8	х

Підвищення рентабельності молока на 43,9% пояснювалось впливом таких факторів (підвищення +, зниження -),%:

1. підвищення рентабельності за рахунок собівартості молока (15,8-13,3) або +1,16 х 13,3:53,15 = +2,5%;

2. підвищення рентабельності за рахунок зміни реалізаційної ціни (57,2-15,8) або +22,01 :53,15 х 100 = 41,4%

Отже, головною причиною підвищення рентабельності молока в господарстві була висока його реалізаційна ціна і незначне зниження собівартості (на 1,16 грн.). Шляхи подальшого підвищення рентабельності за рахунок зниження собівартості молока з’ясовуються при аналізі показників виробничої собівартості та витрат на реалізацію продукції.

Сукупна рентабельність витрат кількох видів або всієї реалізованої продукції разом аналізується як результат впливу на неї, окрім ціни і собівартості, ще й зміни структури продукції з різною собівартістю. При цьому виходять із такого взаємозв'язку між цими факторами:

де у – сукупна рентабельність реалізованої продукції, %; х₁ — за­гальна сума повної собівартості; х₂ — загальна сума прибутку від реалізації продукції; х₃ — кількість реалізованої продукції; х₄ — повна собівартість 1 ц продукції; х₅ — прибуток на одиницю продукції; х₆ — реалізаційна ціна за 1 ц продукції;

і =1,2, ..., п — код продукції.

Для аналізу цього взаємозв'язку, використовуючи дані табл. 12.3. зазначають показники сукупної рентабельності:

1. Базисний – у⁰ — 329 : 4156 х 100 = 7,9%

2. Фактичний—у'—2187 : 4042 х 100 = 54,1%.

3. При фактичній реалізації, планових цінах і собівартості у^/ = 707 : 4064 х 100 = 17,4%.

4. При фактичній реалізації, планових цінах і фактичній собі­вартості у^ІІ = (4771 – 4042) : 4042 х 100 = 18,0%.

У цьому прикладі підвищення рентабельності на 46,2 % дося­гнуто під впливом таких факторів: 1) зміни структури реалізова­ної продукції: (17,4-7,9 = 9,5%); 2) підвищення реалізаційних цін (54,1 – 18 = +36,1%).

3) збільшення собівартості продукції: (18 – 17,4 = + 0,6%).

Розрахунки показують, що зниження повної собівартості реалізованої продукції порівняно з минулим роком підвищило рентабель­ність на 0,6 %. Однак основними позитивними факторами були збільшен­ня питомої ваги у загальному обсязі продукції більш рентабельних видів її реалізації, а також підвищення реалізаційних цін.

Показники рентабельності витрат широко використовуються у практиці підприємств для оцінки фінансових результатів. Однак цей показник не досить точно відображає рівень інтенсивності ведення господарства, фондовіддачі основних фондів, оборот­ність оборотних засобів. Слід враховувати, що вартість основних засобів переноситься на вартість продукції протягом багатьох циклів виробництва по частинах у вигляді амортизації, а сума авансованих на виробництво коштів, як правило, менша від суми витрат на виробництво і реалізацію продукції. У показниках рен­табельності витрат не знаходить відображення ефективність всієї вартості виробничих основних і оборотних фондів. Тому для оцін­ки економічної ефективності всієї суми авансованих коштів на виробництво виникає необхідність використання при аналізі по­казника норми прибутку.

Норма прибутку, як відношення загальної суми прибутку до середньорічної вартості основних і оборотних виробничих фондів, є найбільш узагальнюючим показником господарської і діяльності будь-якого підприємства, у тому числі й сільськогосподарського. У ньому знаходять своє відображення обсяг реалізова­ної продукції та рівень рентабельності її виробництва, синтезую­ться всі фактори виробництва і реалізації продукції, оборотність господарських засобів та позареалізаційні фінансові результати. Показник норми прибутку визначається лише по господарству в цілому без деталізації його за галузями і видами продукції.

Норма прибутку і рівень рентабельності витрат тісно взаємо­зв'язані між собою. Рентабельність витрат при аналізі вважають одним із важливих факторів норми прибутку. У цьому можна пе­реконатись, якщо відобразити взаємозв'язок факторів норми прибутку такою формулою:

,

де у — норма прибутку, %; х₃ — прибуток від реалізації продук­ції; х₄ — позареалізаційний фінансовий результат; х₁ — се­редньорічна вартість основних виробничих фондів; х₂ — серед­ньорічна вартість оборотних коштів; х₅ — кількість реалізованої продукції; х₆ — собівартість одиниці продукції; х₇ — рентабель­ність витрат за видами продукції; і = 1,2,..., й—код продукції.

Із наведеної формули видно, що на норму прибутку впливають: зміни обсягу і асортименту продукції, рівень її рентабель­ності, позареалізаційні результати, середньорічна вартість основ­них виробничих фондів і виробничих оборотних засобів.

Аналіз норми прибутку охоплює визначення величин впливу, з одного боку, факторів, які формують прибуток підприємства, з другого боку, середньорічну вартість виробничих фондів. Розмір впливу на норму прибутку зміни самого прибутку визначають діленням відхилення фактичного прибутку від планового на фактичну вартість виробничих фондів. Щоб визначити вплив зміни виробничих фондів необхідно відхилення вартості виробничих фондів помножити на планову (базисну) норму прибутку і одержаний результат поділити на фактичну вартість фондів. Результати аналізу норми прибутку групують за такою схемою:

Загальне відхилення норми прибутку, %:

у тому числі за рахунок зміни:

вартості фондів;

із них: основних виробничих фондів ;

оборотних нормативних засобів.

Прибутку господарства (+447 : 4772) 100 = +9,4;

у тому числі:

Прибутку від реалізації сільськогосподарської продукції ;

у тому числі за рахунок:

а) обсягу реалізації;

б) рентабельності витрат (+28,8 х 1441) : 4772 .

Щодо сільського господарства, то розглянуті показники рен­табельності хоч і є важливими, однак вони не повно відобража­ють використання всіх виробничих ресурсів. На відміну від ін­ших галузей у сільськогосподарському виробництві головним і до того ж обмеженим ресурсом є земельні угіддя, які досі не зна­ходять відображення у вартості виробничих фондів. І в той же час земля як засіб виробництва має величезну цінність. Тому для об'єктивної оцінки господарської діяльності сільськогосподарсь­ких підприємств важливе значення має показник прибутку на одиницю площі сільськогосподарських угідь, аналіз якого до­цільно проводити у взаємозв'язку з показниками рентабельності витрат і виробничих фондів.

Прибуток на 100 га сільськогосподарських угідь є одним із складних показників, який залежить від рівня інтенсивності ве­дення господарства, його галузевої структури, рівня продуктив­ності галузей, товарності та рентабельності виробництва. Взає­мозв'язок цього показника з окремими факторами можна відоб­разити формулою:

,

де у — прибуток на 100 га площі сільськогосподарських угідь; х₁ —площа сільськогосподарських угідь; х₂ — розмір галузей (рослинництва, га; тваринництва, голів тварин); х₃, — прибуток на одиницю розміру галузі; х₄ — коефіцієнт товарності галузі; х₅ - продуктивність одиниці розміру галузі, ц; х₆ — собівартість оди­ниці продукції; х₇ —рентабельність витрат на виробництво і реалізацію продукції; і=1,2, ….., n – код продукції.

Для аналізу прибутку на 100 га угідь складають окрему табл. 12.6. Умовні дані таблиці показують, що в господарстві, яке аналізується показник прибутку на 100 га сільськогосподарських угідь був меншим на 16,4 тис.грн. Причини цього можна пояснити такими розрахунками впливу окремих факторів, тис.грн.

Таблиця 12.6.

Прибутковість галузей у двох господарствах на 100 га сільськогосподарських угідь

Продукція галузей	Реалізовано на 100 га угідь, ц	Продуктивність галузі, ц	Розміри галузі на 100 га угідь, голів		Коефіцієнт товарності	Прибуток на одиницю
			Всього	Товарна частина		Продукції, грн.	Розміру галузі, грн.	На 100 га угідь, тис.грн.
Краще господарство (базові дані)
Зернові культури	779	43,5	55,1	18,37	0,333	6,22	270,57	4,97
Цукрові буряки	1280	442	7,2	2,9	0,403	1,47	649,74	1,88
Молочне стадо	878	34,53	28,34	25,43	0,897	7,30	252,07	6,4
Свині	44	12,4	3,04	3,55	1,168	53,21	659,80	2,34
Разом	х	х		х	х	х	х	37,3
Аналізоване господарство
Зернові культури	969	34,4	54,1	28,17	0,521	6,71	230,82	6,6
Цукрові буряки	658	335,5	6,63	1,96	0,296	1,51	405,85	1,0
Молочне стадо	693	29,39	25,16	23,58	0,937	2,28	67,01	1,5
Свині	35	17,88	1,81	1,96	1,083	36,48	652,26	1,2
Разом	х	х	х	х	х	х	х	20,9

Загальне відхилення (більше +, менше -) 37,3 – 20,9 = -16,4;

у тому числі за рахунок:

1. галузевої структури (-1,0 х 0,333 х 270 : 57) + (-0,57х0,403 : 679,74) + аналогічно по решті галузей = -1,5;

2. продуктивності галузей (-9,1 х 54,1 х 0,333 х 6,22) + (-107 х 6,63 х 0,403 х 1,47) + аналогічно по решті галузей = -7,1;

3. товарності галузей 54,1 х 34,41 + 0,188 х 6,22 + аналогічно по решті галузей - -2,8;

4. рентабельності продукції (+0,49 х 969) + (0,04 х 658) + аналогічно по решті галузей = -3,0.

Дані показують, що господарству, яке аналізується, одержало менше прибутку на 100 га угідь у порівнянні з кращим господарством за рахунок негативного пливу на цей показник усіх зазначених вище факторів. Однак важливішими резервами підвищення прибутковості господарства є удосконалення галузевої структури виробництва і підвищення рентабельності продукції. Збільшенню прибутку буде також сприяти зростання рівня продуктивності галузей і товарності виробництва.

Останнім часом для потреб управління як промисловими, так і сільськогосподарськими підприємствами дедалі більшого поши­рення набуває аналіз залежності прибутковості з урахуванням поділу витрат на постійні та змінні. Такий поділ зумовлений від­мінністю ступенів залежності величини витрат від обсягу вироб­ництва. Так, одні витрати майже пропорційно збільшуються ра­зом із зростанням обсягу виробництва. До них по господарству в цілому належить значна частина прямих витрат, наприклад, на оплату праці, витрати кормів тощо. При аналізі їх відносять до умовно-змінних. Інші — залежно від обсягу виробництва або зо­всім не змінюються, або змінюються незначною мірою. Адміністративні і загальновиробничі витрати належать до умовно-постійних. Їх величина із зростанням виробництва продукції на її одиницю зменшується.

На відміну від інших галузей народного господарства у сіль­ському господарстві умовний поділ витрат на постійні та змінні має особливо принципове значення. Це обумовлено тим, що у цій галузі доцільно враховувати розподіл на постійні та змінні витра­ти по відношенню не лише до господарства в цілому, а й до окремих його галузей, особливо у рослинництві. Так, щодо окре­мої сільськогосподарської культури при відповідному рівні інтен­сифікації виробництва умовно-постійними є витрати на насіння, передпосівний обробіток ґрунту, сівбу, догляд за рослинами, на­кладні витрати. До умовно-змінних належать витрати, які зале­жать від рівня врожайності. Це — витрати на збирання врожаю, додаткову оплату праці, преміювання за перевиконання планів виробництва тощо.

Слід зауважити, що класифікація витрат на постійні та змінні ще не знайшла відображення в бухгалтерському обліку, кальку­ляції собівартості продукції у річних звітах і планах, її нині за­стосовують лише при економічному аналізі. Результати такого аналізу використовують в управлінні для обґрунтування плано­вих показників обсягу виробництва валової та товарної продук­ції, рівня її собівартості та прибутковості господарства.

Особливий інтерес для управлінського персоналу в їх роботі становить аналіз економіки господарства за допомогою графіка співвідношення рівня виробництва валової і товарної продукції витрат та прибутковості господарства (рис. 2.2).

Рис. 2.2. Графік співвідношення рівня виробництва, витрат і прибутку на 1 га сільськогосподарських угідь, грн

ОС — вартість продукції у порівняльних цінах; АД — постійні витрати; АВ — змінні витрати і витрати разом; С₁О₁ — обсяг продукції на 1 га; Д₁О₁ — постійні витрати; С₁В₁ — прибуток; С₁Е₁ — маржинальний дохід

Для побудови графіка за вихідні прийняті такі дані: рівень виробництва продукції на 1 га сільськогосподарських угідь – 1000 грн.; постійні витрати на 1 га – 250 грн.; змінні витрати на 1 грн. вартості продукції – 0,60 грн.; рівень виробництва продукції 1 га сільгоспугідь: середній по господарствах району – 1114 грн.; у кращому господарстві – 1567 грн.

Для пошуку параметрів точки критичного рівня виробництва зроблені такі розрахунки (грн.):

Вартість продукції: 1000 х 1,0 = 1000.

Затрати при рівні виробництва 1000 грн./га: 250 + 1000 х 0,60 = 850

Прибуток на 1 га = +150.

Затрати за мінусом доходу: 850 – 150 = 700.

Вартість продукції при 700 грн./га: 250 + 700 х 0,6 = 670.

Прибуток на 1 га = + 30.

Вартість продукції при 670 грн./га: 670 х 1,0 = 670.

Прибуток на 1 га = 0 – ТКО².

Прибуток на 1 га сільгоспугідь (грн.):

У середньому по господарствах району: 1114 – 250 – (1114 х 0,60) = +195,6; в аналізованому господарстві: 133 – 250 – (1333 х 0,6) = +283,6; у кращому господарстві: 1567 – 250 – (1567 х 0,6) = +376,8.

На графіку по горизонтальній осі відкладено рівень валової продукції; а по вертикальній – вартість продукції витрати на її виробництво.

Наведений графік дає змогу працівникам управління госполасртвом наочно аналізувати результати різних варіантів обсягу виробництва. Насамперед точка перетину ліній, які відображають вартість продукції і загальні витрати, є тим критичним обсягом виробництва, за якого сума вартості продукції дорівнює витратам, пов’язаним з реалізацією продукції, а прибуток – нульовий. Для господарств, узятих для прикладу, такий обсяг виробництва продукції на 1 га сільськогосподарських угідь дорівнював 670 грн. Слід зазначити, що в даному випадку значення середнього по району обсягу виробництва знаходилося значно вище його критичної точки. Лінії на графіку С₂О₂ та С₃О₃ характеризують можливі господарські результати, виходячи з досягнутого рівня валової продукції у господарстві, яке аналізується, та в кращому господарстві відповідно, але за умов досягнення середніх по району величин постійних і змінних витрат на 1 га сільськогосподарських угідь. За досягнутого рівня виробництва в аналізованому господарстві величина прибутку була більша за середню.

Графік співвідношення обсягу виробництва з прибутковістю господарства передбачає певні припущення і умовності: приймаються як незмінні рівень товарності та величина постійних витрат. У дійсності ж ці показники можуть відхилятись у той чи інший бік і разом зі зміною обсягу виробництва характеризуватимуться не прямими, а кривими лініями. Але для більшої наочності результатів аналізу з метою розробки загальних висновків щодо найкращих шляхів зміцнення економіки господарства цілком достатньо вищенаведених графічних розрахунків. У практичних цілях їх можна використовувати при аналізі загальних господарських результатів для вибору ефективних варіантів виробництва, за якими в разі потреби можна зробити точні розрахунки для кожного господарства.

Напрями використання аналітичного графіка критичного обсягу виробництва (КОВ) можуть бути різними. На його основі можна з успіхом аналізувати, наприклад, різні варіанти співвідношень між витратами, обсягом виробництва, доходами та прибутками. Цей аналіз називають аналізом збалансованого співвідношення, оскільки основна його мета полягає у визначенні такого обсягу реалізації, який сприяв би відшкодуванню витрат. Графік дає можливість наочно визначити вплив на прибуток змін таких факторів: 1) постійних витрат; 2) змінних витрат; 3) обсягу реалізації; 4) продажної ціни; 5) товарності виробництва тощо.

Важливе значення графік має також для проведення стратегічного аналізу, в якому обов’язковим є поділ витрат на постійні та змінні, визначення так званого маржинального доходу.

Маржинальний дохід складається з прибутку та величини постійних витрат (лінія СЕ на рис. 2.2.). При маржинальному аналізі альтернатив стратегії виробництва постійні витрати не беруться до уваги, а порівнюються додаткові маржинальні доходи від додаткових витрат. При цьому, якщо метою є максимізація прибутку, вона буде досягнута за умови порівнювання додаткових доходів додатковим витратам. Маржинальний дохід корисний тим, що він більш чітко виділяє змінні витрати у різних ситуаціях і відсуває на другий план постійні витрати.

Графік КОВ може бути використаний при аналізі стратегії ціноутворення на продукцію. Підприємство прагне встановити на продукцію такі ціни, які б забезпечували бажаний прибуток. Це потребує проведення аналізу різних варіантів цін та їхнього впливу на суму виручки від реалізації з тим, щоб забезпечити беззбитковість і передбачений прибуток.

Дослідження загальних результатів діяльності господарства, яке аналізується, дає підстави зробити такі висновки: 1) за рівнем виробництва валової продукції господарство належить до категорії господарств, які мають показники, що перевищують середні по району; 2) щоб максимально наблизитися за господарськими результатами до передовиків, господарство повинно збільшити обсяг виробництва продукції до 1600 грн. з розрахунку на 1 га сільськогосподарських угідь; 3) з метою пошуку конкретних шляхів підвищення економічної ефективності господарству необхідно детально проаналізувати обсяг валової продукції і використання сільськогосподарських угідь, собівартість виробництва, забезпеченість і рівень використання виробничих ресурсів.