Підрахунок резервів підвищення виробітку на трактор, еталонних нормо-годин

Марки тракторів	Кількість тракторів	Досягнутий виробіток на трактор	Сума негативних відхилень по факторах	Можливий виробіток
				На трактор	Всього
Т-75	23	1204	-720	1980	44390
МТЗ	16	1324	-111	1435	22960
Інші	4	980	-585	1565	6260
Разом на еталонний трактор	35	1520	х	2103	73610

При розробці заходів по підвищенню виробітку тракторів та інших машин важливішими напрямками можуть бути: поліпшення планування механізованих робіт, створення достатнього фронту робіт, забезпечення машинно-тракторного парку необхідним комплексом причіпних і навісних машин, а також кадрами механізаторів високої кваліфікації, покращення технічного і ремонтного обслуговування техніки, організації праці, правильного комплектування робочих агрегатів, раціональний розподіл марок машин на окремих роботах, впровадження технічно обґрунтованих норм виробітку тощо.

Важливою умовою високоефективного використання техніки є якісне виконання необхідних обсягів механізованих робіт в кращі агротехнічні строки з найменшими експлуатаційними витратами. Тому поруч з аналізом обсягу тракторних робіт важливою умовою підвищення ефективності виробництва є контроль за собівартістю одиниці виконаних робіт. Експлуатаційні витрати по машинно-тракторному парку складають значну частину витрат на виробництво сільськогосподарської продукції. Загальна їх величина залежить від обсягу виконаних робіт і собівартості одиниці роботи.

При використанні машинно-тракторного парку в умовах орендних відносин нормативний рівень витрат на одиницю кожного виду робіт і послуг фіксується в планово-облікових цінах, а загальний обсяг робіт відображається показником їх вартості. Тому показником загального рівня собівартості стає величина витрат по експлуатації машин у розрахунку на одиницю грошової вартості робіт. При аналізі цього показника порівнюють фактичні витрати з нормативними, визначають суми економії і перевитрат коштів у розрахунку на фактичний обсяг робіт і послуг. При цьому працівники орендного підрозділу зацікавлені в економії матеріальних витрат, внесків і платежів, крім коштів на оплату праці. Якщо госпрозрахунковий дохід повністю використовується на оплату праці, то економії або перевитрат по загальній сумі витрат просто бути не може. Тому на рівні орендного підрозділу при аналізі ведуть пошук резервів скорочення, в основному, матеріальних витрат, внесків і платежів. Разом з тим для підприємства – орендодавця важливо мати дані про рівень собівартості одиниці робіт, включаючи до неї також і витрати на оплату праці. Цей показник може відхилятись від нормативного в бік зниження тоді, коли на оплату праці використовується не весь госпрозрахунковий дохід, а лише його частина.

Виходячи з викладеного, в умовах орендних відносин при аналізі ефективності витрат по машинно-тракторному парку, що такою самою мірою відноситься і до інших орендних допоміжних виробництв, виникає необхідність визначення двох показників собівартості одиниці роботи: 1) витрати на 100 грн. вартості робіт і послуг; 2) собівартість одиниці фізичного обсягу робіт, по тракторному парку – однієї еталонної нормо-години (табл. 11.7).

Перший показник в частині матеріальних витрат, внесків і платежів (крім витрат на оплату праці) на 100 грн. робіт і послуг має зацікавити орендний колектив, оскільки від цього залежить рівень оплати його працівників. Другий показник – собівартість одної еталонної нормо-години – необхідний для оцінки ефективності всіх витрат по експлуатації тракторного парку (включно з витратами на оплату праці). Крім того, цей показник більш точно відображає ефективність витрат, оскільки в ньому виключаються зміни асортименту робіт і послуг в загальній їх вартості.

Дані таблиці показують, що фактична собівартість 1 еталонної нормо-години складала 6,03 грн., що нижче від нормативної на 10 грн. В розрахунку на фактичний обсяг виконаних робіт загальна сума економії складала 0,5 тис.грн.

Однак при досягнутій загальній сумі економії було допущено перевитрати по матеріальних витратах 12,1 тис.грн. що на цю ж суму відображалось на зменшенні госпрозрахункового доходу підрозділу.

Аналізуючи витрати на використання техніки, важливо їх підрозділяти на дві групи: змінні та постійні. До змінних відносяться такі витрати, які змінюються майже пропорційно обсягу робіт. Це - витрати на пальне і мастильні матеріали, поточний ремонт, інші витрати, необхідність в яких виникає разом з експлуатацією машин на роботах. Постійні витрати майже не змінюються від обсягу виконаних робіт. До них відносяться обов’язкові внески і платежі, такі як амортизація на реставрацію, платежі Держстраху від балансової вартості техніки, внески на утримання апарату управління господарством та ін.

Розмір змінних витрат залежить від стану техніки та її експлуатації і може деякою мірою регулюватись механізаторами. Наприклад, витрачання пального на роботу тракторів загалом залежить від ретельного технічного догляду за ними, регулювання двигуна тощо. У цьому відношенні корисно в господарстві вести облік змінних витрат окремо по кожному трактору, за даними якого можна з’ясувати, на якій машині або якими механізаторами допущено перевитрати на пальне, поточний ремонт тощо.

Таблиця 11.7.