
- •Лекція обговорена і затверджена на засіданні кафедри гуманітарних дисциплін
- •Релігієзнавство як галузь знань
- •3. Методи дослідження та принципи викладу.
- •1. Основні релігієзнавчі концепції та їх загальна характеристика.
- •Предмет, завдання та основні розділи курсу «Релігієзнавство».
- •3.Методи дослідження та принципи викладу.
- •Література
- •Лекція обговорена і затверджена на засіданні кафедри гуманітарних дисциплін
- •3.Типологія релігій
- •II. Національні релігії:
- •IV. Нетрадиційні релігії, нові релігійні рухи:
- •Література
- •Лекція обговорена і затверджена на засіданні кафедри гуманітарних дисциплін
- •Християнство
- •1. Виникнення і поширення християнства.
- •2. Православ’я і католицизм.
- •3. Протестантизм.
- •Література
- •Лекція обговорена і затверджена на засіданні кафедри гуманітарних дисциплін
- •Лекція обговорена і затверджена на засіданні кафедри гуманітарних дисциплін
- •Християнська церква в основні періоди історії українськогонароду
- •Українська автокефальна православна церква.(уапц). Автокефалія (гр. Апіоз — сам, /кер/іа/е — голова) — самоврядування та адміністративна незалежність поміси их православних церков.
- •Українська греко-католицька церква. Ідея відновлення християнської єдності не покидала окремих представників як католицизму, так і православ’я з часу розколу в 1054 р.
- •Лекція обговорена і затверджена на засіданні кафедри гуманітарних дисциплін
- •1. Виникнення і основи віровчення буддизму.
- •2. Головні течії в буддизмі.
- •3.Історичні передумови виникнення ісламу.
- •4. Основні віросповідні ідеї ісламу та його течії.
- •Література
- •Лекція обговорена і затверджена на засіданні кафедри гуманітарних дисциплін
- •Національні релігіїї народів світу
- •1. Причини появи національних релігій.
- •2. Ранні національні релігії та їх особливості
- •3. Пізні національні релігії
- •Література
- •Лекція обговорена і затверджена на засіданні кафедри гуманітарних дисциплін
- •Нові релігійні рухи
- •Причини виникнення
- •Спільні особливості і ознаки
- •Характеристика основних напрямів
- •I. Неохристиянство.
- •II. Неоязичництво.
- •III. Релігії орієнталістського напряму.
- •IV. Синтетичні релігії.
- •V. Езотеричні об`єднання.
- •VII. Сатанізм.
- •Лекція обговорена і затверджена на засіданні кафедри гуманітарних дисциплін
- •3. Міжнародні правові гарантії свободи совісті.
- •1. Моделі відносин між державою та церквою.
- •2. Державно-церковні відносини в історії України
- •3. Міжнародні правові гарантії свободи совісті
V. Езотеричні об`єднання.
Езотеричні об'єднання, як правило, позавіросповідні містичні течії, що виникли на межі XIX - XX ст. (теософія, антропософія, вчення Гурджієва, екстрасенсорика) як опозиція традиційним релігіям. Ці напрями включають в себе віру в існування надприродного світу, містичні уявлення про нього, магічні засоби спілкування з ним, підкорення його своїм інтересам. Всі засновники езотеричних течій переконані, що тільки вони дають надзвичайно глибокі позитивні знання про світ, приховані від «непосвячених».
Теософія релігійно-філософське вчення про можливість містичного та інтуїтивного пізнання Бога шляхом безпосередніх контактів із надприродними силами. Найбільш відомий теософ - О. Блаватська, уродженка України, яка розробила свою езотеричну систему, що претендує на універсальну релігію, є синтезом буддизму, ламаїзму, каббали і має на меті розкрити тотожність таємного змісту всіх релігійних символів. Сьогодні послідовники Блаватської є в багатьох країнах світу, в 1995р. в Україні при Київському коледжі ім. Муравйова-Апостола відкрита школа теософії.
VI. Сайєнтологічні рухи (наукологічні) – також одна з форм нетрадиційної релігійності. Сайєнтологічні вчення прагнуть поєднати в собі науку і релігію, адекватно віддзеркалити проблеми сучасного індустріального суспільства. Більшість сайєнтологічних рухів, які існують в Україні (Діанетика - Фонд Хаббарда, Наука розуму, Християнська наука), мають іноземне походження.
Церква сайєнтології в Україні організаційно не оформлена, в світі має понад 6 млн. послідовників в 33 країнах. Заснована в 1954р. Л.Р.Хаббардом. Теорія Хаббарда викладена в його книзі „Діанетика: сучасна наука розумового здоров'я" і являє собою суміш уривчастих відомостей про комп'ютерну технологію з поверховим уявленням про буддизм та індуїзм і з практикою психоаналізу.
VII. Сатанізм.
Демоністичний культ, до якого належать прихильники обожнення сил зла, поклоніння Сатані (Дияволу чи Люциферу). Цей напрям не можна вважати виключно модерновим явищем, оскільки в нього досить тривала історія. Сатанізм як культ зародився у Стародавньому Іраці, а в Європі особливе поширення набув у середні віки. Під сучасним сатанізмом слід розуміти різновид напіврелігійного руху, заснованого Е. Кроулі на рубежі XIX - XX ст. і реанімованого в 60-ті pp. в Америці.
За світоглядною суттю, типом об'єднання, формами діяльності сатаністські громади дуже різноманітні. Найвідоміша сатаністські група - родина Менсона, найорганізованіша - Церква Сатани Е. Лавея (СІЛА).
Сатаністи вшановують не Бога, а Сатану, читають Біблію «навпаки», проводять так звані чорні меси з використанням чорних свічок, перевернутих розп'ять, ритуальних жертвопринесень (тварин, відомі випадки жертвопринесень людей). Моральна програма сатаністів відзначається крайнім індивідуалізмом, прагматизмом, егоїзмом, що утверджує особистісні пріоритети, перевагу над всіма, культ сили.
В Україні сатаністи з'явилися у 80-ті роки XX ст. як своєрідний антипод християнства. Нечисленні прихильники є й сьогодні. Умовно їх можна поділити на теоретиків («ідейних одинаків») та практиків («грузовиків»). Інші організаційно слабо об'єднані і діють як молодіжні екстремістські угруповання, чиї світоглядні пристрасті є віковим зацікавленням, яке з часом проходить. В нашій країні сатаністи офіційної реєстрації не мають.
Отже, за роки незалежності в Україні набули поширення новітні релігійні течії та культи. Поширення їх відбувалося з певною особливістю - найчастіше нові релігії приходили в Україну з учнями, послідовниками.
Серед офіційно зареєстрованих державними органами нових релігійних течій є й такі, які діяли в Україні ще в минулі століття. В часи масової атеїзації (за радянських часів) вони припинили своє існування, відродили їх місіонери, які прибули з-за кордону в перші роки демократизації України.
Власних українських новоутворень серед них майже немає, окрім Великого Білого Братства та деяких рідновірських течій. Більшість нових релігій принесені в Україну з-за кордону шляхом активної місіонерської роботи на українських теренах їхніх адептів. Всі нові релігії виникли як відповідь на той духовний вакуум, який утворився в Україні після краху марксистсько-ленінської ідеології та неприйняття застарілих, заформалізованих форм роботи традиційних конфесій.
Новітні релігії дислокуються переважно в східних та південних областях України.
Нові релігії, по суті, один із феноменів духовної культури. Якщо вони виникають, знаходять прибічників, значить в них є потреба, адже «попит народжує пропозицію». Засуджувати діяльність деяких культів можна, але все ж таки більшість нових релігій відрізняються своєю демократичністю, толерантним ставленням до прихильників інших релігійних традицій. Тому мають право на існування.
Література:
1. Дудар Н., Пилипович Л. Нові релігійні течії в Україні: Український контекст. – К., 2000.
2. Новітні релігійні течії і рухи в Україні. – К., 1997.
3. Словінський П.Й. Релігійний вінегрет: Кілька слів про нові релігійні і парарелігійні форми. – Львів, 1999.
4. Филипович Л. Нові релігії в Україні: поява, типологія, перспективи // Релігійна свобода: історичне підґрунтя, правові основи і реалії сьогодення. – К., 1998. – С. 92-110.
ЛЬВІВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ФІЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ
Кафедра гуманітарних дисциплін
ЛЕКЦІЇ
З КУРСУ “РЕЛІГІЄЗНАВСТВО”
ЛЕКЦІЯ №9
ДЕРЖАВНО - ЦЕРКОВНІ ВІДНОСИНИ В ІСТОРИЧНОМУ ВИМІРІ
Виконавець:
к.і.н., ст.викладач Гнот С.І.