3.Історичні передумови виникнення ісламу.

Термін «іслам» в переклад із арабської означає «покірність», а того, хто при-йняв цю релігію, називають «відданим» (в араб. «мусульманин») -звідси і друга назва цієї релігії - «мусульманство». В Європі її називають ще «магометанство» (від зміненого імені її засновника Мухамеда -Маго­мет). Іслам - третя і остання найрозвинутіша монотеїстична релігія, яка коренями виходить з того грунту, що і християнство та юдаїзм, виникла на Близькому Сході.

Іслам виник в середовищі арабів, корінних жителів Аравійського півострова. Доісламські араби - один із семітських народів, які прожива­ли в цьому районі Близького Сходу з доісторичних часів. Пізніше традиція, зафіксована в Корані, виходить з того, що біблейський праотець Авраам (Ібрагім) був прабатьком не тільки євреїв, але і арабів - два народи виникли від його синів Ісаака і Ісмаїла (сина від рабині Агар).

В першому ст.н.е. араби-землероби і кочівники-бедуїни, проживали не тільки в Аравії, але і в сусідніх з нею землях - Месопотамії, Сірії, Палес­тині. Вони були знайомі з ранніми державними утвореннями, частина з яких знаходилась в сфері політичного і культурного впливу Риму та Ірану.

Невеликі протодержави Південної Аравії - Йемен, Мекка, Ятріб (пізні­ше Ме-діна), Хімярат в 4-6 ст.н.е. були об’єктом суперництва між Візанті­єю та Іраном в цьому регіоні. Розташовані на побережжі продовж активно діючого торгового шляху, ці міста - держави жили в основному за рахунок торгівлі, ремесел і лих-вар-ства. Через Мекку, Ятріб та інші торгові центри йшли каравани з індійськи-ми прянощами, фруктами, винами, одягом і т.д. Торгові шляхи пересікали і пів-нічну Аравію, але там вони знаходились під впливом і контролем ворогуючих Візантії та Ірану, і тому південний тор­говий шлях був менш залежний від полі-тичної кон’юнктури, і відповідно спокійніший і надійніший. На караванній тор-гівлі наживались як міські араби-торгівці, ремісники, землероби, так і кочові племена бедуїнів, шей-хи(вожді) яких брали свою долю за безперешкодний про-хід караванів.

В IV ст.н.е. південноаравійська держава Хімярат об єднала весь Йемен, але в кінці V ст. була завойована Іраном,внаслідок чого вся транзитна торгівля опини-лася в руках Ірану,який направив її по північному шляху, що був йому підконт-рольний. Це привело до занепаду південноаравійської тор­гівлі, її торгові центри опинилися в глибокій кризі, розорились торговці та ремісники. Криза зачепила також інтереси кочових арабських племен, які супроводжували і охороняли тор-гові каравани і в середовищі яких вже виді­лилась родоплемінна верхівка, що вже звикла, до розкошів.

Загальна напруга кризової ситуації знайшла своє вираження, як це часто бу-ває в історії, в сфері духовній, в ідейних суперечках, що і послужило поштовхом до виникнення нової релігії. Більшість арабів, особливо кочівни­ки, були язични-ками, які поклонялись сонцю, місяцю, різноманітним божес-твам і духам, силам природи і т. д. На півдні Аравії розквітав фетишизм, який виявлявся в культі ве-ликих, поставлених на ребро каменів, найбільшим з яких був знаменитий чор-ний камінь в святилищі Кааба в Мецці.Оточений меншими каменями,які симво-лізували божества і духи арабських племен, він сприймався арабами як вищий символ. Можливо, що це в якійсь мірі виражало серед арабських племен уяву про існування вищого верховного бога,- яка в Аравії була розповсюджена до-сить давно, особливо в містах. Її джерелами були монотеїстичні релігії - юдаїзм і християнство. Юдаїзм існу­вав в Аравії давно, особливо в містах і поширював-ся через євреїв -торгов­ців, які проживали там. Християнство широко розповсю-дилось в цей період серед арабів Сірії, Палестини, а сама Аравія була оточена християнсь­кими державами - Візантією, Єгиптом, на південноаравійських ара-бів впливав також проникавший з Ірану зороастризм, який під впливом христи-янства в цей -період став близький до ідей монотеїзму. Таким чи­ном, арабські племена опинились під впливом трьох релігійних монотеїс­тичних потоків, і це вплинуло на формування власної монотеїстичної релігії. В умовах більш спо-кійного і тривалого засвоєння чужого куль­турного впливу і вироблення на його основі власного релігійно-культурного потенціалу, або приєднання до однієї з релігійних систем, це могло б пройти без особливих потрясінь. Але в умовах різкого спаду в торгівлі, руйнування традиційного життєвого укладу це склалось інак­ше. Південноаравійські араби, які втратили звичні джерела доходу, гост­ро відчули свою слабість, роздрібнення, нездатність протистояти впав­шим на них ударам. Історія знає такі приклади занепаду і загибелі ба­гатьох народів, але ара-би знайшли в собі сили створити сильний інтег­раційний імпульс, генератором якого стала нова релігія.

В VI столітті в південній Аравії широко розповсюдилось вчення і рух ханіфів - пророків-проповідників, які закликали до поклоніння єдиному богу - Аллаху (араб. «божество»). До пори ці проповіді успіху не мали, і в науці не має подро-биць про ханіфів, деталі їх проповідей невідомі.

Успіх випав на долю Мухамеда - людини яка стала засновником нової релігії, ввійшла в історію ісламу як великий і головний пророк. За короткий час Муха-мед став новим і загальновизнаним повелителем великої громади правовірних».

Мухамед народився в 570р. в збіднілому роді Хашим мекківського племені курейш. Він рано залишився сиротою, був пастухом в свого дядька Абуталіба, а потім вів торгові справи багатої вдови Хадиджі, де спілкувався з представника-ми різних народів і релігій. Пізніше він оженився на своїй господині, яка була на 16 років старшою від нього, шлюб був щасливий, але лише єдина із багатьох дітей Мухамеда дочка Фатіма пережила батька і залишила нащадків. Приблизно з 610р. Му­хамед став виступати як релігійний пророк, проповідник.

Спочатку Мухамед не мав за мету створювати нову релігію. Він виступив за визнання єдиного бога, подібно до іудаїзму і христи­янства, який мав би відно-шення до вищого божественного символу Ка-аби. Всю основу свого вчення, включаючи пророків від Авраама до Ісуса він запозичив з Біблії. (Наприклад Ісус-пророк Іса, Мойсей-Муса, Авраам-Ібрагім). З Біблії була запозичена ідея страшного суду, раю, пекла, сатани (шайтан) і т.д. Подібною була ідея приходу месії - Махді.

Його першими послідовниками були його дружина, двоюрідний брат Алі, ку-пець Абу-Бекр, Омар, але діяльність вороже зустріла курейшитська знать Мек-ки. Мухамед в 622р. змушений був переїхати в Медіну, суперницю Мекки, де його добре зустріли і більша частина населення міста стала «правовірною» і то-му 622р. став першим роком мусульманської ери - хіджри. В Медіні. були сфор-мульовані перші зако­ни нової релігії, ритуали, культ, які враховували арабські традиції. На протязі 8 років число прихильників нової віри зростало, що дало змогу в 630 році завоювати Мекку, яка стала офіційною столицею ісламу, хоча Мухамед повернувся в Медіну. В 632році він здійснив офіційне пало­мництво в Мекку(хадж) і в цьому ж році помер, але був похоронений в Медіні. Після його смерті почалася епоха завойовництва арабами сусідніх країн з метою навернен-ня жителів цих країн в мусульманство. В рамках арабської ісламської общини дві верховних влади - духовна і світська зливаються в одній особі халіфа (наміс-ник пророка), утворюєть­ся величезна держава-Арабський Халіфат, до складу якого ввійшли Ме­сопотамія, Закавказзя,Сірія, Палестина, Єгипет, Вірменія, Ма-ла Азія, Лівія, Іран, Середня Азія, Туніс, Марокко, Іспанія і лише в 732 році в битві при Пуатьє (Франція) араби були зупинені. На цих територіях насиль­ниць-ким, а також і мирним шляхом встановлювався іслам.