Тема 8.«управлінський контроль»

128. Основною метою контролю є:

достовірність звітних даних;

дотримання законодавства;

забезпечення виконання управлінських рішень;

перевірка стану об’єкта на відповідність заданим параметрам.

129. Бюрократичний контроль передбачає:

застосування суворих правил та стандартів;

прозорість інформації та базування на корпоративній культурі;

наявність спеціалізованих контрольних служб;

орієнтацію на групові норми та традиції.

130. Для підвищення ефективності контролю необхідно:

покращити обмін інформацією між працівниками;

запровадити тотальний, прискіпливий контроль;

здешевити його для організації;

запровадити тотальний, прискіпливий контроль та здешевити його для організації.

131. Розрізняють наступні види контролю:

попередній, поточний і заключний;

попередній і заключний;

попередній і поточний;

поточний і заключний.

132. Процес, що передує здійсненню дій, реалізується шляхом розроблення і використанням правил і процедур управління – це:

попередній контроль;

процес службового контролю;

заключний контроль;

поточний контроль.

133. До принципів контролю не належать:

всеохоплюваність, постійність, оперативність;

об'єктивність і безперервність;

масовість і гласність;

дискретність та мінливість.

134. Який вид контролю використовується при прийомі на роботу:

безперервний;

попередній;

поточний;

заключний.

135. Найбільш важливим і витратним елементом процесу контролю є:

встановлення стандартів;

оцінка відповідності стандартам;

оцінка інформації;

прийняття рішення.

136. Скільки базових елементів містить метод принципових переговорів:

два;

три;

чотири;

п`ять.

137. Визначте, що не належить до основних етапів процедури контролю:

визначення конкретних цілей, прогрес у виконанні яких піддається виміру;

розробка тактичних планів;

співставлення реально досягнутих результатів із визначеними стандартами;

прийняття рішення та обрання типу поведінки керівником стосовно результатів контролю.

138. Кінцевою метою контролю є:

ощадливість;

результативність;

регулярність;

ретельність.

139. Забезпечення ефективного та кваліфікованого виконання конкретних завдань належить до:

підсумкового контролю;

стратегічного контролю;

управлінського контролю;

оперативного контролю.

Тема 9.«лідерство»

140. До когнітивних лідерських якостей відносяться:

професійна предметність;

прагнення до постійного самовдосконалення;

здатність керувати емоціями;

здатність до екстраполяції.

141. Прикладом поведінкової теорії лідерства є:

модель Фідлера;

модель Герсі і Бланшара;

теорія Лайкерта;

модель Гауза і Мітчела.

142. Керівництво – це:

основна функція управління;

метод менеджменту;

форма управління;

технологія управління.

143. Влада – це:

здатність впливати;

реальна можливість здійснювати вплив;

відокремлений вид діяльності;

вплив через переконання.

144. Який стиль керівництва найбільш прийнятний за будь-яких змін в організації:

авторитарний;

ліберальний;

демократичний;

адаптивний.

145. Стиль керівництва – це:

сукупність засобів впливу керівника на підлеглих, яка обумовлена специфікою завдань організації, взаємовідносинами керівника з підлеглими, обсягом його повноважень, особовими якостями всіх членів колективу.

це манера поведінки керівника з підлеглими;

це манера поведінки спеціалістів апарату управління;

це манера поведінки керівника в процесі виконання своїх функцій.

146. Підґрунтям законної влади є:

переконання підлеглого у праві менеджера давати розпорядження, які він зобов'язаний виконувати;

право менеджера організовувати виконання певних завдань;

право менеджера давати певні вказівки підлеглим щодо виконань окремих видів робіт;

право менеджера давати вказівки.

147. Лідерство в управлінні – це:

здатність впливати на окремих людей;

здатність впливати на менеджерів підрозділів і на окремих працівників;

здатність впливати на колектив і досягати певних цілей;

здатність впливати на окремі групи людей.

148 Тип влади, який формується на засадах харизми та на особистих якостях та здібностях лідера – це:

примусу;

експертна;

еталонна;

законна.

149. Традиційно виділяють два види груп в організації:

формальні і неформальні;

цільові групи і групи вдосконалення процесів;

гуртки якості і групи вдосконалення діяльності підрозділів;

групи за інтересами.

150. Формальні групи утворюються в організації в результаті:

вертикального та горизонтального поділу праці;

аналізу зовнішнього середовища;

спільного проведення людьми вільного часу;

спільного здійснення певних видів діяльності.

151. До формальних груп організації відносять:

неформальних лідерів;

клуб шанувальників шахів;

директора банку;

начальника цеху та його заступників.

152. Неформальні групи утворюються в організації:

у результаті горизонтального поділу праці;

у результаті вертикального поділу праці;

спонтанно;

за бажанням керівництва організації.

153. Різновид групи, якій організація делегує виконання конкретного завдання це:

цільова виробнича група;

неформальна група;

командна група;

група за інтересами.

154. Яка з ролей членів групи є цільовою:

виконавча;

проявлення відчуттів групи;

забезпечення участі;

ініціювання діяльності.

155. Яка з ролей членів групи є підтримуючою:

представлення інформації;

координація;

заохочення;

висловлювання думок.

156. Яким є правильне визначення впливу:

вплив це можливість впливати на поведінку інших;

вплив це реальне право розпорядження всіма видами ресурсів;

вплив це поведінка однієї особи, яка вносить зміни у поведінку, відношення іншої особи;

вплив це номінальне право розпорядження всіма видами ресурсів.

157. Яка форма влади є найбільш прогресивною на сучасному етапі:

заснована на примушенні;

заснована на винагороді;

експертна влада;

заснована на переконанні і участі.

158. Скільки основних теоретичних підходів до лідерства існує у сучасній теорії менеджменту:

два (харизматичний та синтетичний);

три (харизматичний, ситуаційний та синтетичний);

чотири(системний, харизматичний, ситуаційний та синтетичний );

один (ситуаційний).

159. Складовою ситуаційного підходу до лідерства є теорія:

Дугласа Мак Грегора;

Ренсіса Лайкерта;

Блейка та Моутона;

Врума Йетона.

160. Складовою поведінкового підходу до лідерства є теорії:

контінуума лідерської поведінки;

Фідлера та Мескона;

Мітчела Хауса та Блейка Моутона;

Форда та Мейо.

161. Яку назву має напрям у лідерстві, що поєднує поведінковий та ситуаційний підходи:

партисипативне керівництво;

адаптивне керівництво;

патерналістське керівництво;

оптимальне керівництво.

162. Визначте, яке з наведених нижче тверджень відповідає «теорії великих людей» у лідерстві:

ефективність керівництва значною мірою залежить від різного роду факторів, що змушує керівника реагувати на них, визначаючи характер конкретної ситуації та відповідні до неї способи впливу;

ефективність керівництва визначається не особистими якостями керівника, а його манерою поведінки та ставленням до підлеглих;

ефективність керівництва визначається певним набором спільних для всіх керівників рис (рівень інтелекту, знання, зовнішність, самовпевненість), які інші керівники могли б виховувати у собі для досягнення успішності організації;

ефективність керівництва визначається соціальним та політичними факторами, які історично склалися в даний момент на території, де функціонує організація.

163. Відповідно до теорії лідерства Роберта Хауса, постановка складних цілей та вимога повної віддачі для їх досягнення від підлеглих називається таким стилем лідерства:

підтримки;

заохочувальним;

інструментальним;

орієнтованим на досягнення.

164. Харизматичною називають владу, яка:

побудована не на логіці або традиції, а на силі особистих якостях та здібностях лідера;

побудована на впевненості підлеглого у наявності у лідера спеціальних знань та досвіду;

побудована на силі традиції та законів, діючих в даному суспільстві;

побудована на здатності лідера переконувати підлеглого у цінності останнього для організації.

165. Примусова влада ґрунтується на використанні:

впливу через ірраціональні переконання;

впливу через страх та погрози;

впливу через поєднання винагороди та погрози;

впливу через силу негативного прикладу.

166. Керівника, який робить акцент на взаємодопомозі, дозволяє працівникам максимально приймати участь у прийнятті рішень, встановлює для підрозділу високий рівень продуктивності праці називають:

прихильним автократом;

харизматичним лідером;

керівником, зосередженим на роботі;

керівником, зосередженим на людині.