Зносостійкість

Причини ф зносу можна розбити на наступні групи:

фізико-хімічні| — дія світла, атмосфери, води, поту, миючої рідини, високих і низьких температур і ін.;

механічні — зтирання, стомлення від багаторазових деформацій і др.;

біологічні — руйнування мікроорганізмами і ушкодження комахами;

комбіновані — дія світлопогоди|, прання, стирання із стомленням і ін.

Для різних текстильних матеріалів причини зносу неоднакові. Наприклад, основним фактором зносу завіс ,являється світло, волокон виляску в розкритих коробочках — світлопогода|, білизни — прання і стирання, ниток основи на ткацькому верстаті і підкладкових тканин — стирання і втома. При переробці і експлуатації текстильних матеріалів особливе значення мають стирання і комбіновані фактори зносу. Стирання відбувається майже у всіх випадках зношування, а іноді є основною причиною зносу матеріалу при незначній дії інших факторів. Тому частіше оцінюють стійкість текстильних матеріалів до стирання, ніж до інших видів зношування.

Зношування волокон і ниток від стирання

Зношування волокон і ниток досліджують рідше, ніж виробів, і обмежують звичайно лише стиранням. У ряді випадків необхідно знати, чим забезпечується висока стійкість виробів до зносу, їх будовою або зносостійкістю волокон і ниток. Перевага випробувань на стирання волокон і ниток, а не виробів, полягає в тому, що виключається необхідність виготовлення виробів і є можливість оцінки зносостійкості на малій кількості матеріалу.

У сучасних дослідженнях тертя в роботах І. В. Крагельського і інших радянських учених показано, що явища тертя протікають в мікрооб'ємах в зонах дотику твердих тіл. Зношування відбувається в тих же мікрооб'ємах Під дією стискаючого навантаження число їх збільшується. Місця (плями) дотику, які утворюються при дії стискаючого навантаження і руйнуються після її зняття, дають фрикційний зв'язок. Між поверхнями відбувається міжмолекулярна взаємодія, і в місцях фактичного контакту виникає механічне взаємне впровадження елементів стислих поверхонь. Спочатку деформація здійснюється на основі пружного і еластичного компонентів; надалі при зростанні стискаючої сили і тривалості контакту, що сприяє впровадженню контактуючих тіл один в одного, з'являється і пластичний компонент. Коли при стиранні руйнування матеріалу відбувається лише в результаті порушення фрикційних зв'язків, його називають ідеальним. Реальне ж стирання — це змішаний процес, в якому відбувається ідеальне стирання (руйнування від багатократного порушення фрикційних зв'язків), зрізає матеріалу і ідеальне тертя, тобто опір, обумовлений подоланням фрикційних зв'язків без втрат матеріалу.

У першому наближенні можна прийняти, що стирання волокон і ниток різними абразивами відбувається в результаті поверхневого стирання, мікрозрізання і висмикування волокон з пряжі або частин елементарних ниток з комплексної нитки. Перераховані дії виявляються різною мірою залежно від виду абразиву, складу і структури волокон і ниток, причому перші дві дії іноді викликають розщеплювання волокон і супроводжуються механічною деструкцією (розривом макромолекул) полімеру.

На підставі досліджень можна вважати, що високою стійкістю до стирання володіють нитки, великі, що мають, міцність на розрив і еластичність, але низький модуль жорсткості і низький коефіцієнт тертя. При малих навантаженнях на нитку сильніше покращується стійкість її до стирання.