Міністерство освіти, науки, молоді та спорту України
Київський національний торговельно-економічний університет
Кафедра економічної теорії та конкурентної політики
КУРСОВА РОБОТА
з дисципліни «Мікроекономіка, макроекономіка, національна економіка»
на тему «Комерційні банки та шляхи підвищення їх розвитку в Україні »
Студента 2 курсу 8групи
Денної форми навчання
Факультету ФФБС
Бутікова Р.В.
Науковий керівник
Уманців Ю. М.
Київ 2012
Зміст
Вступ
1.Значення і роль банківського кредитного ринку в Україні
2. Функції та операції кредитного ринку
3. Особливості становлення і розвитку кредитного ринку в Україні
4. Вплив світової кризи на функціонування кредитного ринку в Україні
5. Роль держави у забезпеченні стабільного функціонування кредитного ринку в Україні
Висновок
Список використаної літератури
1. Значення і роль банківської системи у національній економіці
Сучасний стан розвитку економіки України потребує постійної уваги до банківської системи в цілому і комерційних банків зокрема, проведення політики, спрямованої на створення сприятливих умов для їх стабільного та ефективного функціонування. Ця потреба обумовлюється тим, що банківська система України - одна з найважливіших і невід’ємних структур ринкової економіки і є одним з основних чинників політики економічного зростання. Адже через неї здійснюється процес акумуляції фінансових ресурсів суспільства і забезпечується їх найефективніше і раціональне використання.
Банкiвська система — законодавчо визначена, чiтко структурована сукупність фiнансових посередників грошового ринку, якi займаються банкiвською дiяльнiстю.
Банкiвська система виникає не внаслідок механічного поєднання окремих банкiв, а будується по заздалегідь виробленій концепції, в межах якої відводиться мiсце кожному виду банкiв i кожному окремому банку.
В такому тлумаченні банкiвська система не включає небанківські фiнансовi iнститути грошового ринку. Цим вона помiтно вiдрiзнясться вiд кредитної системи. До складу останньої включають всiх посередників грошового ринку — як банкiвських, так i небанківських.
Необхiднiсть, формування банківської системи, як особливої ,структури, визначається двома групами причин:
пов’язаних з необхідністю здійснення суспільного нагляду i регулювання банківської дiяльностi, узгодження комерцiйних iнтересiв окремих банкiв з загальносуспільними iнтересами — забезпеченням сталостi грошей i стабільної роботи всiх банкiв;
пов’язаних з функціонуванням грошового ринку, забезпеченням збалансованості попиту i пропозиції на грошовому ринку i в кожному його секторi.
У процесі формування банківської системи чітко простежується кілька періодів, котрі відрізняються як за показниками макроекономічного характеру, так і за підходами до формування систем управління банком.
етап - 1991-1993 pp. - перереєстрації та реорганізації.
жовтня; 1991 року Національний банк почав перереєстровувати комерційні банки України, зареєстровані ще Держбанком СРСР. Акціонуються державні банки, відбувається процес перетворення державних спеціалізованих банків у комерційні. Від засновників не вимагали свідчень про їх попередній досвід діяльності у цій галузі, що вказує на відсутність чітко продуманих механізмів формуванні ефективної банківської системи. Багато проблем, які пізніше постали перед банківською системою, були закладені саме на цьому етапі внаслідок низьких вимог до капіталу і ліцензійних вимог. У цей період “міністерський” капітал, тобто вкладення у комерційні банки різних державних установ, поступово витісняється ринковим капіталом спільних та малих підприємств, акціонерних товариств. Державні Промінвестбанк, Агропромбанк; Укрсоцбанк акціонуються під тиском головних менеджерів та основних клієнтів.
етап - 1993-1995рр. Цей етап пов'язаний зі створенням в Україні нових банків, які залучали як приватний капітал, так і кошти державних бюджетних та позабюджетних фондів. Такі банки основну увагу зосереджували на обслуговуванні потреб засновників, що підвищувало ризиковість їхньої діяльності. «Кишенькові» банки отримували ліцензію НБУ на здійснення більшості банківських операцій, що дозволяло вважати їх універсальними, але фактично обслуговуванню населення відводились другорядні позиції.
Динамічному зростанню нижнього рівня банківської системи також сприяла лібералізація цін та інфляційні процеси, які призвели до значного зниження вхідних барєів на банківський ринок. В економіці країни цей період характеризується явищами гіперінфляції, стрімким падінням курсу національної валюти, постійним підвищенням рівня облікової ставки (до 300% на 25.10.1994 p.), що дозволяло банкам отримувати значні прибутки без використання складних методів аналізу та управління.
На початковому етапі ці загалом негативні в масштабах економічної системи явища забезпечили банківському сектору низку істотних переваг, серед яких - можливість встановлювати високі відсоткові ставки (на рівні 200 - 300% на рік), що, у свою чергу, дозволяло доводити рівень відсоткової маржі до 30-40% і вище. Постійне зростання курсу долара давало великі прибутки за рахунок курсової різниці та проведення валюто обмінних операцій, а високі темпи інфляції призводили до знецінення неповернених кредитів, що дозволяло безболісно проводити їх списання.
Упродовж цього періоду Національний банк України та Уряд здійснили низку економічних реформ, які зрештою забезпечили зниження рівня інфляції, сповільнення спаду виробництва тощо. НБУ розробив єдині правила діяльності українських банків, а також успішно здійснив грошову реформу восени 1996 р. Зниження темпів інфляції зумовило банкрутство окремих банків, які не враховували можливості стабілізації цін під час побудови стратегічних планів своєї діяльності (у 1994 р. було ліквідовано 11 банків, а у 1995 р. - 20 банківських установ).
Третій етап (1996-1998 pp. (до фінансової кризи) характеризувався вдалим проведенням грошової реформи та подоланням гіперінфляції, що відносно стабілізувало банківську систему та сприяло її фінансовому оздоровленню через підвищення капіталізації. Так, протягом 1997 року валютний курс знизився всього на 0,5%, а облікова ставка НБУ становила 16% у 1997 порівняно зі 10,5% на початку 1996 року. Недостатній розмір капіталу стримував розвиток як окремих банків, так і системи в цілому, тому було прийнято Постанову Верховної Ради України від 1 лютого 1996 р., якою мінімальний розмір капіталу підвищено зі 100 тис до 1 млн. грн. Також Національним банком: було посилено ліцензійні вимоги до капіталу банків, запроваджено систему регулювання діяльності банків, контролю за ризиками на підставі дотримання обов’язкових економічних нормативів. Як результат вжитих заходів – з 1996 по 1998 рр. мало місце збільшення власного капіталу у 3,1 рази. Проте збільшення капіталу у гривні не завжди було адекватне його збільшенню у твердій валюті. На даному етапі мало фінансувався реальний сектор економіки, виникла проблема довіри до банків, а головне - існував високий рівень кредитних ризиків. Таким чином банківська система не достатньо виконувала головну свою функцію - фінансове посередництво.
В рамках даного періоду часу слід окремо виділити період до і після кризи 1998 р., пов'язаний з дефолтом у Росії. Наслідки цієї кризи для банківської системи України порівнюються з повномасштабною реформою грошової і кредитної системи. За одними оцінками криза призвела до девальвації гривні на 38%, за іншими - втрати капіталу становили 46,1%. Облікова ставка НБУ змінювалася 6 разів, конверсія облігацій внутрішньої державної позики в довгострокові цінні папери (вересень 1998 р.) поставила багато банків у скрутне становище. Сукупний вплив негативних чинників зовнішнього та внутрішнього середовища на діяльність вітчизняних банків призвів до системного зниження прибутковості на фоні підвищення загальної ризикованості банківської діяльності.
Четвертий етап (1998 р. (після фінансової кризи) - 2000 р.). В умовах подолання фінансової кризи тривала розбудова банківської системи. У 1999 році девальвація гривні становила 52% і НБУ встановив нижню межу капіталу банків на рівні 3 млн евро. Це зумовило неспроможність значної частини банків виконати вимоги НБУ. Основним напрямом діяльності банків, у цей період, стало підтримання їхньої фінансової стійкості, а не розширення і впровадження нових банківських продуктів. Крім того, відбувалось зниження прибутковості банківської діяльності, що пов’язано з вимогою НБУ формувати значні резерви на випадок можливих збитків, зумовлених кредитною діяльністю.
У цьому зв’язку варто відзначити, що з початком економічних реформ в Україні почалося падіння обсягів виробництва, на тлі якого діяльність комерційних банків надавалась досить успішною. Проте фінансова криза 1998р. негативно позначилась на основних макроекономічних показниках, що не могло не вплинути на діяльність усіх суб’єктів господарювання, відтак негативні тенденції виявилися й у банківському секторі і, починаючи з 1998 р., показники прибутковості активів та капіталу почали досить стрімко знижуватися. Зокрема показник прибутковості активів (співвідношення чистого прибутку та середніх активів) по системі комерційних банків знизився
з 8,83% (на 01.01.1998 до 0,58% (на 01.07.1999), або у 15,5 разу за півтора року, а за підсумками 2000 р. набрав від’ємного значення -0,05% річних. У 2000 р. не тільки не спостерігалось зростання, але банки навіть не змогли втримати прибуток на рівні попереднього року. Якщо в 1999 р. прибуток українських комерційних банків становив 512,8 млн. грн., то у 2000 р. 142 банки, які працювали успішно, отримали лише 478,5 млн. грн. прибутку.
У цей період банківська система вже не була високоприбутковою сферою підприємницької діяльності. На 01.01.2000 р. загальні активи комерційних банків становили (у доларовому еквіваленті) 16,6% ВВП, тоді як у провідних державах Заходу загальні активи банків перевищували у 1,5-2 рази ВВП.
Українські банки були змушені накопичувати ліквідність, адже нерозвиненість внутрішнього фондового та валютного ринків, брак виходу на міжнародні ринки унеможливлювали залучення додаткових ресурсів.
Сума сформованного резерву під кредитні ризики станом на 01.01.2001 р. дорівнювала 2331,6 млн. грн., або 67,4% розрахункової величини. Зрозуміло, що проблемні кредити завдавали банкам збитків і були однією з основних причин зниження прибутковості.
Перехід на міжнародні стандарти бухгалтерського обліку дав змогу об’єктивніше оцінювати фінансовий стан банків та посилити контроль за ними. Серед наслідків фінансової кризи мали місце зниження рівня капіталізації банків та значне знецінення, що стало свідченням низької фінансової стійкості банківської системи. Крім втрат від інфляції та девальвації, слабка капіталізація банківської системи була пов’язана також з проблемою низької концентрації банківського капіталу. Мала місце також проблема підвищення якості активів. У цей період НБУ, з метою підвищення надійності банків та зниження банківських ризиків, запровадив обов’язкове створення банками резервів на покриття ризиків за активними операціями, визначив новий порядок видачі банкам ліцензії на здійснення операцій.
П’ятий етап розвитку банківської системи (2001 -2004 рр.) припадає на період входження України у нове тисячоліття. У 2001 - 2004 роках національна економіка перейшла до фази, яку можна охарактеризувати як стрімке відновлення щодо рівня середини 1990-х років. Найвищі показники були зафіксовані у 2004 році: приріст ВВП країни (12%), який забезпечувався передовсім нарощенням промислового виробництва (13%) та сільського господарства (20%).
Кількість збиткових підприємств зменшилась до 34%. Індекс реальної заробітної плати зростав на 13-20% за рік. Валютні резерви НБУ досягли рекордних показників і складали майже 12 тижнів імпорту. Інфляція не досягала небезпечних показників і в цілому сприяла зростанню економіки: в середньому не більше 7-8% на рік (у 2002 році вперше в історії фіксується дефляція). Сальдо поточного рахунку платіжного балансу було позитивним і складало до 11% від ВВП. Експорт товарів та послуг майже на 5 млрд. дол. США перевищував імпорт. Позитивне торговельне сальдо виступало надійним фундаментом стабільності національної валюти - гривні.
Зростання реального сектору економіки не могло не відобразитись на стані банківської системи. Віддзеркаленням макроекономічних процесів у країні стала поява комплексних банківських продуктів (депозит, кредит), які раніше не мали системного характеру. Внаслідок скорочення інфляції на тлі стабільності національної валюти - гривні, банки отримали можливість на системному рівні акумулювати вільні грошові ресурси фізичних осіб та забезпечувати економічне зростання реального сектору економіки через кредитування товаровиробників.
Таким чином, банки почали виконувати соціальну трансформаційну функцію акумулювання суспільних фінансових накопичень та спрямування їх на кредитування економіки. Завдяки цьому було досягнуто ефект макроекономічної конвергенції: накопичені у суспільстві фінансові ресурси замість споживчого ринку почали надходити у банківську систему і, опосередковано, через кредити - у реальний сектор економіки. Як наслідок: поступове зменшення індексу інфляції та динамічне зростання ВВП.
Банки займають провідне становище на національному ринку капіталу і стають локомотивом економічного зростання.
Шостий етап (2005-2008 рр). Вказаний період характеризується для економіки відсутністю стратегії розвитку, розбалансованістю макроекономічних агрегатів та бюджетних показників. Динаміка ВВП носить «рваний» характер, коли фази зростання змінюються періодами падіння або стагнації. У фінансовій системі спостерігається повне розкриття економіки зовнішньому спекулятивному капіталу та підвищена активність корпоративних суб’єктів на міжнародному ринку боргових запозичень.
В цей період банківська система повністю розкривається для міжнародного капіталу та стає суб’єктом активного поглинання. Рівень іноземного капіталу у національній банківській системі швидко досягає майже 40%. Формується прошарок власників національних банків, які підміняють власне банківський бізнес на маркетингові стратегії продажу своїх фінансових установ іноземним інвесторам, оскільки не мали підтримки державних органів, які не давали позитивної перспективи їх бізнесу. Для цього, без належної системи ризику-менеджменту, ними формуються значні споживчі та іпотечні кредитні портфелі, за відсутності чіткої стратегії розвитку розширюються банківські мережі.
Внаслідок інтеграції банківської системи України із міжнародними ринками капіталу зовнішня заборгованість банків стрімко зростає і досягає на 01.01.2009 року більше 39 млрд. дол. США.
Рис. 1.1 Динаміка зростання зовнішньої заборгованості банків, млрд. дол. Отримані банками валютні кошти скеровуються на кредитування переважно імпортних товарів побутового призначення та автомобілів. Лідерами у цьому напрямку є банки з іноземним капіталом.
В умовах значної інфляції банки не можуть забезпечувати достатній рівень доходності за строковими вкладами і такий фінансовий інструмент як банківський депозит починає втрачати свою макроекономічну стабілізуючу функцію. Зовнішньоторговельне сальдо стає постійно від‘ємним і за підсумками 2008 року складає більше 14 млрд. дол. США або 11,7 % від ВВП.
Останній етап у розвитку банківської системи це етап кризи (2008-2010рр.). Кризові явища пояснювались за рахунок зростання темпів інфляції, підвищення цін та політичної нестабільності у державі.
Неоднозначні заяви експертів, оприлюднені у ЗМІ, спровокували депозитну кризу коли вкладники-фізичні особи масово намагались повернути свої кошти. Зменшення обсягів залучених ресурсів та зростання зовнішнього боргу призвело до підвищення рівня ризику ліквідності всієї банківської системи України.
Можна констатувати, що Уряд та НБУ не зробили належних кроків щодо мінімізації ризиків, що агресивно формувалися напередодні кризи 2008 року, а саме:
тотальна доларизація економіки;
зростання частки іноземного капіталу у банківській системі до 40%;
валютне кредитування;
неадекватні темпи зростання обсягів споживчого кредитування населення (більше 100% на рік), здебільшого у іноземній валюті;
недостатній обсяг кредитування реального сектору економіки за прийнятними процентними ставками;
надмірна зовнішня заборгованість корпоративного та банківського секторів, яка перевищила зовнішню заборгованість держави майже в два рази;
штучне зміцнення курсу гривні до долару США влітку 2008 року;
велике негативне сальдо до торговельного балансу.
Відсутність спільних цілей і злагоджених дій Уряду та НБУ призвели до найбільш катастрофічних наслідків кризи для України серед всіх європейських країн. Падіння ВВП у 2009 році склало більше 15% і перевищило аналогічні показники Білорусі та Росії.
Відтік коштів з банківської системи склав більше 110 млрд. гривень і був частково компенсований за рахунок рефінансування НБУ, більшість якого є на сьогодні пролонгованою.
Сильним соціально-економічним ударом по економічно-активному населенню стала девальвація національної валюти - гривні (майже на 60%), що перетворило переважну кількість валютних кредитів, виданих населенню та юридичним особам, на проблемні банківські вкладення. Можна констатувати, що у період 2008 - 2009 років лише кредитні кошти МВФ дозволили уникнути системного соціально-економічного та політичного колапсу.
Очевидно, що формування та розвиток банківської системи України відбувалися у досить непростих умовах перехідного періоду.
Періодизація дозволяє чітко відслідкувати особливості та умови даного розвитку, проаналізувати його етапи, визначити недоліки та запобігти їх виникненню у майбутньому.
Розрізняють одно та дворівневу банківські системи.
Однорівнева банківська система передбачає переважно горизонтальні зв'язки між банками, універсалізацію їх операцій і функцій. Цей принцип побудови характерний для країн з адміністративно-командною системою.
Для всіх розвинутих країн характерна дворівнева банківська система. Перший рівень - центральний банк, другий - комерційні банки.
Головним елементом банківської системи є центральний банк. Він здійснює керівництво і контроль за функціонуванням та розвитком усієї банківської системи країни. В Україні це Національний банк України (НБУ), який разом зі своїми регіональними філіями є першим рівнем банківської системи і виконує функції резервної системи (утворений згідно з Законом України «Про банки і банківську діяльність від 30 березня 1991 року»); у США - Федеральна резервна система, у Німеччині - Бундесбанк, у Великій Британії - Англійський банк.
На другому рівні банківської системи знаходяться решта банків, які в Україні прийнято називати комерційними банками. В зарубіжних країнах до комерційних належить тільки частина банків другого рівня. Переважно це банки, що виконують весь комплекс базових операцій і створені на акціонерній основі. Крім комерційних у кожній країні виділяється цілий спектр інших банків - кооперативних, приватних, спеціалізованих тощо. Комерційні банки - основна ланка кредитної системи країни, яка включає в себе кредитні установи, які здійснюють різні банківські операції для своїх клієнтів на базі комерційного розрахунку. Для цього вони використовують не тільки свій власний капітал, але й залучений фінансовий капітал у вигляді вкладень, депозитів міжбанківських кредитів та інших джерел. При цьому залучені кошти, як правило, значно перевищують обсяги власного капіталу комерційних банків.
На початку своєї діяльності комерційні банки створювалися переважно як галузеві. Так, в Україні були створені Укрлегбанк, Укрбудбанк, Укрмонтажспедбанк, Укрміжвузбанк, Енергобанк, Поштбанк та інші. Ці банки повинні були сприяти вирішенню перш за все проблем всередині галузі, прискоренню темпів НТП на підприємствах галузі, збільшенню об'єктів виробництва та підвищенню якості випущеної продукції. Галузеві міністерства та підпорядковані їм підприємства створенням своїх банків намагалися мобілізувати як найбільше грошових коштів на розвиток галузі та стати незалежними від кредитної та фінансової політики, яка провадилась державою через так звані спеціалізовані банки - Промбудбанк, Агропромбанк, Житлсоцбанк.
Поступово статут комерційних отримали державні спеціалізовані банки. Так, на базі республіканського Житлсоцбанку був організований Укрсоцбанк, Агропромбанку - АТБ "Україна" АТ, Промбудбанку – ПІБ. Таке роздержавлення вказаних банків привело до створення в банківській системі України нерівних умов для діяльності банків, зробивши важким становище новостворених. Адже колишні державні спеціалізовані банки були забезпечені приміщеннями, офісною технікою, транспортними засобами, кадрами. Їм і тепер надається значна допомога з боку державні НБУ. Новостворені комерційні банки такої бази не мали.
Будучи важливою ланкою банківської системи держави, комерційні банки концентрують основну частину кредитних ресурсів і здійснюють широкий діапазон банківських операцій та фінансових послуг для юридичних і фізичних осіб. Комерційні банки є юридичними особами. Вони економічно самостійні і повністю незалежні від виконавчих та розпорядчих органів державної влади в рішеннях, пов'язаних з їх оперативною діяльністю, а також щодо вимог і вказівок, і що не відповідають чинному законодавству.
Комерційні банки виступають суб'єктами ринкової економіки, вони діють одночасно на механізмах саморегуляції і самоуправління, працюють в умовах ризику. Як важливий сектор економіки комерційні банки постачають у народне господарство додаткові грошові ресурси. Діяльність банків не обмежується акумуляцією і розміщенням коштів підприємств, організацій і населення.
Вони сприяють нагромадженню капіталу, не лише активно втручаючись в усі сфери господарського життя, але й безпосередньо беруть участь у функціонуванні капіталу або здійснюючи контроль над ним. Завдяки банкам діє механізм розподілу і перерозподілу капіталу за сферами й галузями виробництва, який значною мірою забезпечує розвиток народного господарства залежно від об'єктивних потреб виробництва. Фінансуючи додаткові потреби підприємств промисловості, транспорту, сільського господарства, банки уможливлюють утворення прогресивної відтвореної структури народного господарства.
Комерційним банкам забороняється діяльність у сфері матеріального виробництва, торгівлі страхування. Законодавством обмежена можливість комерційного банку мати у власності нерухомість.
Виняткове значення має закріплення на законодавчому рівні розмежування відповідальності держави та комерційних банків. Банки не відповідають по зобов'язаннях держави, а держава не відповідає по зобов'язаннях банків, крім випадків, коли сторони беруть на себе таку відповідальність.
Роль комерційних банків зумовлена виконуваними основними функціями:
1. Мобілізація тимчасово вільних коштів і перетворення їх у капітал.
2. Кредитування підприємств, держави і населення.
3. Здійснення розрахунків і платежів у господарстві.
4. Випуск кредитних грошей.
5. Емісійно-засновницька діяльність, що здійснюється шляхом випуску і розміщення цінних паперів;
6. Консультування, надання економічної та фінансової інформації.
Діяльність комерційних банків має деякі особливості. Ці банки можуть бути учасниками організації спільних виробничих підприємств у формі консорціумів та акціонерних товариств. Розвиток ринкових відносин розширює сферу діяльності банків. Важливе місце в їхній діяльності займають довірчі (трастові), а також лізингові та факторингові операції.