Тема: Основи організації міжнародних розрахунків

План

1. Сутність міжнародних розрахунків та їх особливості

2. Форми міжнародних розрахунків

3. Особливості товаросупроводжувальних документів

4. Узгодження базисних умов поставки товарів

1.Сутність міжнародних розрахунків та їх особливості. Сучасний етап розвитку світової економіки характеризується подальшим поглибленням та зміцненням взаємозв’язків між національними економіками, які передбачають здійснення міжнародних розрахунків. Міжнародні розрахунки — це грошові розрахунки між установами, підприємствами, банками та окремими особами, пов’язані з рухом товарно-матеріальних цінностей та послуг у міжнародному обороті. Основою для проведення міжнародних розрахунків є зовнішня торгівля. Міжнародні розрахунки охоплюють торгівлю товарами та послугами, а також некомерційні операції, кредити і рух капіталів між країнами, у тому числі відносини, пов’язані з будівництвом об’єктів за кордоном і наданням економічної допомоги країнам. Основними суб’єктами міжнародних розрахунків є експортери та імпортери, а також банки, що їх обслуговують.

Міжнародні розрахунки мають ряд особливостей, які склалися історично:

1. При міжнародних розрахунках імпортери та експортери, їхні банки вступають у певні відособлені від зовнішньоторговельного контракту відносини, пов’язані з оформленням, пересиланням, обробкою товаророзпорядчих і платіжних документів, здійсненням платежів. При цьому обсяг зобов’язань і розподіл відповідальності між ними залежать від конкретної форми розрахунків.

2. Міжнародні розрахунки регулюються національними нормативами та законодавчими актами, а також міжнародними банківськими правилами і звичаями.

3. Міжнародні розрахунки є об’єктом уніфікації, що зумовлено інтернаціоналізацією господарських зв’язків та універсалізацією банківських операцій.

4. Міжнародні розрахунки носять в основному документарний характер, тобто здійснюються під фінансові та комерційні документи.

5. Міжнародні платежі здійснюються в різних валютах. Тому вони тісно пов’язані з валютними операціями, купівлею-продажем валют. А на їх ефективність впливає динаміка валютних курсів.

Міжнародні розрахунки здійснюються у таких основних формах:

- передоплата;

- акредитивні розрахунки;

- інкасо;

- розрахунки при відкритому рахунку;

- банківський переказ;

- розрахунки з використанням векселів і чеків.

На вибір форм міжнародних розрахунків впливає ряд чинників:

1) вид товару, який є об’єктом зовнішньоторговельної угоди;

2) наявність кредитної угоди;

3) платоспроможність і репутація контрагентів, що визначає можливість компромісу між ними;

4) рівень попиту і пропозиції на даний товар на світових ринках.

У кожному контракті конкретно зазначаються умови і форми міжнародних розрахунків. Причому, сьогодні передоплата дуже рідко застосовується у нормальних міжнародних валютних розрахунках.

Міжнародні розрахунки — це система організації та регулювання платежів у сфері міжнародних економічних відносин, суб'єктами яких є банки, експортери та імпортери. В основу міжнародних розрахунків покладено рух товаророзпорядчих документів і операційне оформлення платежів за укладеними зовнішньоекономічними угодами.

Порядок здійснення міжнародних розрахунків регулюється міжнародними документами, які розробляються спеціально створеними організаціями — Міжнародною торговельною палатою, Комісією з права міжнародної торгівлі ООН та ін. міжнародні розрахунки на відміну від внутрішніх регулюються не тільки національними нормативними і законодавчими актами, а ще й міжнародними законами, банківськими правилами і звичаями, такими як: Єдиний чековий закон, затверджений Женевською конвенцією у 1931 р.; Єдиний закон про переказний та простий вексель, прийнятий Женевською вексельною конвенцією у 1930 р.; Уніфіковані правила та звичаї для документарних акредитивів, остання публікація яких (№ 500) здійснена Міжнародною торговельною палатою (МТП) у 1993 р.; Уніфіковані правила для інкасо, остання редакція яких набула чинності з 1 січня 1996 р. (публікація МТП № 522); Уніфіковані правила для контрактних гарантій, виданих МТП у 1978 р. (публікація № 325); Уніфіковані правила для гарантій, що підлягають оплаті на вимогу, видані МТП у 1992 р. (№ 458), та інші, які регулюють окремі форми і способи міжнародних розрахунків, визначають характер взаємовідносин учасників розрахункових операцій.

Міжнародні розрахунки являють собою систему організації та регулювання платежів у сфері міжнародних відносин.

2. Форми міжнародних розрахунків. Форми розрахунків — це врегульовані законодавством країн-учасниць способи виконання грошових зобов’язань за зовнішньоторговельним контрактом.

Форми міжнародних розрахунків (подані у напрямі спаду вигідності для експортера):

1. 100 відсотковий аванс або авансові платежі (передоплата);

2. акредитив;

3. інкасо;

4. банківський переказ;

5. банківський вексель;

6. банківський чек;

7. відкритий банківський рахунок;

8. консигнація;

9. пластикові картки.

Розглянемо кожну із перелічених форм розрахунку.

1.Авансові платежі (передоплата) рідкісне явище у нормальних міжнародних валютних розрахунках.

Авансова оплата — це форма оплати коли імпортер самостійно або через свій банк чи банк експортера оплачує товар у момент передавання ним замовлення експортеру. Використовується тільки у разі незадовільного кредитного стану імпортера чи за наявності труднощів в отриманні експортером грошових коштів, необхідних для виробництва замовлених імпортером товарів. Але в будь-якому разі кінцеві розрахунки залежатимуть від перевірки всіх документів банком — імпортера.

2. Акредитив — угода згідно з якою, банк зобов’язується на прохання клієнта оплатити документи третій особі (бенефіціару-експортеру), на користь якої відкритий акредитив, чи оплатити акцепт тратти, яку виставив бенефіціар, або зробити негоціацію (купівлю) документів, виставлених йому експортером (бенефіціаром) відповідно до певних умов.

Акредитив відповідно до Уніфікованих правил та звичаїв для документарних акредитивів, які розроблені Міжнародною торговельною палатою і з 1 січня 1994 р. набули чинності означає письмове зобов’язання банку емітента, яке виконується на вимогу і на підставі інструкцій клієнта (заявника акредитиву):

здійснити оплату бенефіціарові чи на вимогу третій особі;

оплатити чи акцептувати переказні векселі (тратти), складені на бенефіціара;

уповноважити інший банк виконати оплату, акцептування чи негоціацію таких переказних векселів (тратт).

Акредитив порівняно з іншими видами розрахунків надає більші можливості захисту інтересів експортера.

При підписанні угоди про купівлю-продаж експортер має чітко визначити, які ризики і вимоги йому необхідно враховувати стосовно:

політичних, економічних та юридичних умов у країні покупця;

платоспроможності та надійності покупця;

власної ліквідності.