2. Види зайнятості населення

Різноманіття соціально-економічних процесів, які протікають в рамках ринку праці, породжують існування різноманітних видів зайнятості. До основних слід віднести постійну (повну),неповну, часткову, тимчасову та додаткову зайнятість.

Повна зайнятість - це діяльність протягом повного робочого дня (тижня, сезону, року), яка забезпечує дохід у нормальних для даного регіону розмірах.

Отже, під постійно зайнятими нами розуміються особи з нормальною тривалістю робочого часу та які працюють на умовах безстрокового трудового договору.[23;с.98]

Неповна зайнятість характеризує зайнятість конкретної особи або протягом неповного робочого часу або з неповною оплатою чи недостатньою ефективністю. Неповна зайнятість може бути явною або прихованою.

Явна неповна зайнятість зумовлена соціальними причинами, зокрема необхідністю здобути освіту, професію, підвищити кваліфікацію тощо. Неповну зайнятість можна виміряти безпосередньо, використовуючи дані про заробіток, відпрацьований час, або ж за допомогою спеціальних відбіркових обстежень.

Прихована неповна зайнятість відбиває порушення рівноваги між робочою силою та іншими виробничими факторами. Вона пов'язана, зокрема, зі зменшенням обсягів виробництва, реконструкцією підприємства і виявляється в низьких доходах населення, неповному використанні професійної компетенції або в низькій продуктивності праці.

В Україні прихована неповна зайнятість поки що не регламентована законом. Водночас прихована неповна зайнятість у нашій країні набула загрозливих розмірів.

Часткова зайнятість - це добровільна неповна зайнятість. Тобто, часткова зайнятість означає, що людина працює з неповним трудовим навантаженням.

Національне трудове законодавство нарівні з нормальною тривалістю робочого часу встановлює можливість для людини реалізовувати здатність до праці, працюючи неповний робочий час. Ця норма є гарантією реалізації права на працю тих категорій громадян, які за різних обставин не мають можливості працювати в режимі нормального робочого часу. Зменшення норми робочого часу вбачається необхідною умовою участі їх в суспільно корисній праці. Законодавець не обмежує кола осіб, щодо яких допускається робота на умовах неповного робочого часу. В реалізації встановленої законодавцем правової норми лежить принцип добровільності.

Слід зазначити, що робота на умовах неповного робочого часу не тягне за собою будь-яких обмежень обсягу трудових прав працівників. Однак оплата праці провадиться пропорційно відпрацьованому часу або залежно від виробітку.

Як зазначає В.М. Венедіктова, можливість працевлаштування громадян з режимом неповного робочого часу дозволяє збільшити можливість більш ефективної експлуатації обладнання, сприяє розвитку виробництва та підвищує кількісні та якісні його показники. В певному розумінні можна погодитися з цією тезою, в той же час не можна не помітити, що сьогодні в нашій країні в умовах економічної скрути деякі підприємства застосовують даний правовий режим для того, щоб зберегти трудовий колектив та не провадити масштабні звільнення. В цьому сенсі явище часткова зайнятість практично тотожне частковому безробіттю. [23;с.98]

Тимчасова зайнятість - це робота за тимчасовими контрактами. До категорії тимчасових належать працівники, які наймаються за контрактами на певний строк. . Так, трудовим законодавством України встановлена можливість укладання як безстрокового так і строкового трудового договору. Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.

Строковими трудовими договорами є також договори, що укладаються на час виконання певної роботи. Такі договори укладаються тоді, коли в силу специфіки виробництва неможливо заздалегідь точно визначити термін, необхідний для виконання передбаченої угодою сторін роботи. У цих випадках термін трудового договору будь-яким календарним періодом не позначається, а пов'язується з часом закінчення роботи. Наприклад, договір укладається на час капітального ремонт), виконання пусконалагоджувальних робіт, опалювального сезону, впровадження винаходу, будівництва об'єкта тощо. Закон не встановлює яких-небудь календарних термінів для укладання таких видів договорів.

Різновидом строкових трудових договорів є договори про сезонну і тимчасову роботи. Так, сезонними вважаються роботи, які внаслідок природних і кліматичних умов виконуються не цілий рік, а протягом певного періоду (сезону), що не перевищує шести місяців. На сезонних працівників поширюється дія трудового законодавства України з певними винятками, встановленими законодавством. Осіб, яких приймають на сезонні роботи, повинні попередити про це при укладенні трудового договору. В наказі (розпорядженні) про прийняття на роботу має бути зазначено, що даний працівник приймається на сезонну роботу. Трудовий договір вважається сезонним, якщо робота, на яку приймається працівник, передбачена в списку і якщо термін договору не перевищує шести місяців.[23;с.99]

Первинна зайнятість характеризує зайнятість за основним місцем роботи. Якщо крім основної роботи чи навчання ще є додаткова зайнятість, вона називається вторинною зайнятістю. Така зайнятість, як правило, приносить працівнику додатковий прибуток. Основною формою додаткової зайнятості є сумісництво.

Отож, сумісництво - це додаткова, регулярна, оплачувана робота, яка відбувається V вільний від основної роботи час. Слід зазначити, що сумісництво, виступаючи в ролі особливої правової форми організації праці громадян України, у першу чергу характеризується наданням можливості працівникам одночасно застосовувати свої здібності до продуктивної праці в декількох сферах суспільного виробництва. Юридична реалізація такої можливості здійснюється шляхом укладання людиною декількох трудових договорів з одним чи декількома роботодавцями. При цьому з усього розмаїття укладених трудових договорів один з них буде основним, а всі інші - трудові договори про роботу за сумісництвом.[23;с.100]

Сумісництво необхідно відрізняти від такої спорідненої форми організації праці як суміщення професій (посад), що відбувається в рамках одного трудового договору шляхом виконання поряд з основною оплачуваної додаткової роботи за іншою професією чи посадою на тому ж підприємстві. При встановленні суміщення професій (посад) існуючі трудові правовідносини лише ускладнюються доповненням до них ряду умов щодо виконання трудових обов'язків з іншої професії чи посади в межах нормальної тривалості робочого часу.[23;с.100]

В умовах перехідної економіки в Україні досить поширена не регламентована форма зайнятості, яка функціонує і як первинна, і як вторинна зайнятість громадян.

Нерегламентована зайнятість - це діяльність працездатного населення працездатного віку, яка виключена зі сфери соціально-трудових норм та відносин і не враховується державною статистикою.

Розширення нерегламентованої зайнятості супроводжується подальшим знецінюванням робочої сили, зниженням мотивації до праці, насамперед у державному секторі, зростанням інфляції та цін. Доходи від такої діяльності не оподатковуються, тому держава зазнає певних збитків. Водночас через вищі заробітки та зовнішню привабливість нерегламентованої діяльності у людей формується ставлення до неї як до престижної.

Дослідження видів зайнятості та їх правової регламентації, на мою думку, є важливим для трудового права, оскільки чітке правове регулювання зможе покращити загальний стан зайнятості населення.

Розділ 2. Загальні та додаткові гарантії зайнятості населення