I Емпатія

1. Поняття

2. Функції

3. Специфіка/процеси, що приймають участь (акцент на восприятии)

II Сприймання

1. Поняття

2. Сприймання стану

   1. Емоційного

+ Осознание эмоции как переживания отношения к объекту, событиям и ситуациям

2. Когнітивного (пізнавального)

2.3 Ситуації

І

Першим поняття емпатії в психологію ввів Е. Тітченер, переклавши слово «вчування» з праць Т.Ліппса. Згідно з його вченням емпатія входить до структури інтроспекції, що дозволяє більш обєктивно описувати свої відчуття, образи та почуття в процесі сприймання зовнішніх обєктів.

З подальшим дослідженням сформувалось декілька напрямків, у яких розглядалась емпатія. Протягом першого етапу емпатія вважалась емоційним феноменом, який описувався в термінах, що відносяться до афективних процесів. В емпіричних дослідженнях робили акцент саме на особливостях емоційного реагування суб’єкта на переживання іншого.

Другий етап пов’язан з появою теорій, де емпатія розглядалась як афективно-когнітивне явище, тобто опосередкована відповідь на переживання, пов’язана з відображенням його внутрішніх станів (почуттів, думок та інш.)

На третьому етапі вивчення емпатії проводилось в рамках різних відів психотерапії. В умовах цих досліджень роль емпатії була, перш за все, повязана з допомогою, альтруїстичною поведінкою у відповідь на переживання іншого.

На основі даних етапів склались такі підходи до трактування та визначення природи емпатії як:

1) афективний;

2) афективно-когнітивній;

3) когнітивний;

4) інтегративний.

Саме представники третього підходу визначають емпатію як властивість особистості. В сучасній психології емпатія розглядається так само.

Як соціально-психологічна властивість особистості емпатія складається з ряду особливостей, таких як:

1. Здатність емоційно реагувати на переживання іншого;

2. Здатність розпізнавати емоціні стани іншого та подумки переносити себе в його думки, почуття та дії;

3. Здатність вибирати адекватну емпатійну відповідь (вербального або невербального типу)

Тобто, можна визначити емпатію як психічну властивість суб’єкту спілкування, яка проявляється у розумінні стану об’єкту, переживанні певних емоцій з приводу цього стану та у регулюванні своєї поведінки у відповідності з цим.

Власне з цього можна визначити і функції емпатії, до яких відносяться:

• Інформаційна

• Співпереживальна

• Регуляційна

Лабунська також зазначає, щодо першої функції (інформаційної) у процесі спілкування емпатія може впливати на збір інформації двома засобами:

1. Мотивуючи індивіда на отримання певної інформації заради посилення власної (вовлеченности) в процес спілкування;

2. Діючи у якості зворотнього звязку на вже отриману інформацію

Якщо розглядати емпатію як афективно-когнітивний процес, слід підкреслити, що когнітивний аспект звертає до питання про участь пізнавальних процесів у емпатуванні.

Наприклад, Лабунська виділяє такий параметр, як точність емпатії, який характеризує її когнітивний бік та відображає рівень точності розуміння емоційних станів інших, тобто адекватності сприймання цього стану відповідно до стану реального. Розгортання емпатійного процесу неможливо без сприймання обєкту (іншого, як носія певного стану).

Але оскільки емпатія все ж таки є афективно-когнітивним процесом, можна припустити, що пізнавальні процеси, які беруть участь у емпатійному процесі, супроводжуються високим рівнем емоційної активності.

Тобто можна поставити проблему щодо змін, які відбуваються з пізнавальними процесами від впливом емоційної регуляції в емпатійному процесі.

(я так розумію, що треба також обгрунтувати той факт, зо емпатійна реакція є мимовільної та несвідомою, але поки залишила це)

Значною частиною цього процесу є емоційна складова. Процес є мимовільним.

Темою даного дослідження обрано особливості протікання процесу сприймання в умовах емпатійного процесу.

(не знаю ще, куди це буде влучно зацитнути, але поки залишила тут)

«Проблема восприятия человека человеком активно разрабатывается в психологии социального познания (Г.М.Андреева, А.А.Бодалев), однако в данной группе теорий восприятие раскрывается как познавательный процесс, в его традиционном понимании, а объектом восприятия является человек с точки зрения, в основном, его внешних характеристик: внешности, мимики, поведения и т.д. _

Идея восприятия непосредственно психической реальности Другого, его внутреннего мира идет глубже: воспринимается не просто другой человек, а его глубинные, скрытые процессы и явления. Одним из механизмов такого восприятия может служить эмпатия как способность сопереживать, сочувствовать, проводить аналогии с собственными психическими состояниями и явлениями. Так, А.А.Бодалев, цитируя Т. Липпса, говорил, что наш внутренний мир можно увидеть в телесных проявлениях, что важно более всего для стороннего наблюдателя, так как он, воспринимая и понимая обладающее определенными чувственными признаками тело, схватывает его эмоции и психические состояния [цит. по: 4. С.46]. Таким образом, знание о существовании у Другого того или иного состояния сознания основывается на вчувствовании, которое заключает в себе тенденцию к сопереживанию.»

(Зараз ще знайшла Бодалева, можливо щось доповниться.)

ІІ

Сприймання уявляє собою активний процес, який створює психічне відображення предмета та ситуації в цілому у вигляді цілісного знання та виникаючого при безпосередньому впливі предмета на органи відчуття. Результатом сприймання є перцептивний образ.

Характеристиками сприймання є модальність, інтенсивність та просторово-часова стуктура.

Характеристиками результату сприймання – перцептивного образу – є обєм сприйнятого та точність/адекватність.

Предметом сприймання у емпатійному процесі є:

• Емоційні прояви

• Пізнавальні стани

• Ситуації

Все це в умовах високого емоціного напруження; мимовільності емоційної реакції; субєктивного емоційного досвіду.

(цей розділ ще в стані розробки)