1.4 Самостійне виконання рішення боржником.

У постанові державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови (у разі виконання рішення про примусове виселення боржника - у строк до п'ятнадцяти днів) та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених Закону України "Про виконавче провадження". За заявою стягувача державний виконавець одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження може накласти арешт на майно та кошти боржника, про що виноситься відповідна постанова.

У разі ненадання боржником у строки для самостійного виконання рішення, документального підтвердження повного виконання рішення державний виконавець на наступний день після закінчення відповідних строків розпочинає примусове виконання рішення.

У разі отримання документального підтвердження про повне виконання рішення боржником до початку його примусового виконання державний виконавець закінчує виконавче провадження в порядку, встановленому цим Законом. Виконавчий збір та витрати, пов'язані з організацією та проведенням виконавчих дій, у такому разі з боржника не стягуються.

У разі невиконання боржником рішення майнового характеру у строк для самостійного його виконання, постановою державного виконавця з боржника стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає стягненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом. У разі невиконання боржником у той самий строк рішення немайнового характеру виконавчий збір стягується в розмірі сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника - фізичної особи і в розмірі вісімдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника - юридичної особи. У зазначених розмірах виконавчий збір стягується з боржника також у разі повернення виконавчого документа без виконання за письмовою заявою стягувача та у разі самостійного виконання боржником рішення після початку його примусового виконання, зокрема шляхом перерахування коштів безпосередньо на рахунок стягувача. Підводячи підсумки, відділ Державної виконавчої служби Іршавського РУЮ звертається до боржників із пропозицією своєчасно сплачувати борги, а в разі пред’явлення виконавчого документу для стягнення у Державну виконавчу службу - сплачувати борги під час строку для самостійного виконання з метою уникнення застосовування до боржників заходів примусового стягнення.

1.5. Закінчення виконавчого провадження.

Закінчення виконавчого провадження означає завершення процедури звернення виконавчого документа до виконання з  підстав, передбачених законом.

 Відповідно до ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження» вико­навче провадження підлягає закінченню у  випадках:

 - визнання відмови стягувача від примусового виконання рішення суду;

 - визнання судом мирової угоди між стягувачем і боржником про закін­чення виконавчого провадження;

- смерті або оголошення померлим стягувача чи боржника, визнання без­вісно відсутнім боржника або стягувача, ліквідації юридичної особи -сторони виконавчого провадження, якщо виконання їх обов'язків чи ви­мог у виконавчому провадженні не допускає правонаступництва;

- скасування рішення суду або іншого органу (посадової особи), яке під­лягало виконанню на підставі виконавчого документа, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню;

- письмової відмови стягувача від одержання предметів, вилучених у боржника при виконанні рішення про передавання їх стягувачеві, або знищення речі, яка мала бути передана стягувачеві натурою;

- закінчення передбаченого законом строку для даного виду стягнення;

- фактичного повного виконання рішення згідно з виконавчим документом;

- повернення виконавчого документа без виконання на вимогу суду або іншого органу (посадової особи), які видали виконавчий документ, або на письмову вимогу стягувача;

- направлення виконавчого документа за належністю до іншого відділу державної виконавчої служби;

- повернення виконавчого документа до суду чи іншого органу (посадо­вої особи), які видали виконавчий документ, у випадку, передбаченому ч. З ст. 76 Закону України «Про виконавче провадження»;

- якщо рішення фактично виконане під час виконання рішення Європей­ського суду з прав людини.

Про закінчення виконавчого провадження державний виконавець вино­сить постанову, яка затверджується начальником відповідного органу дер­жавної виконавчої служби, якому він безпосередньо підпорядкований. Копія постанови у 3-денний строк надсилається сторонам та суду або іншому орга­ну (посадовій особі), які видали виконавчий документ.

Постанова державного виконавця про закінчення виконавчого провад­ження може бути оскаржена сторонами до начальника відповідного органу державної виконавчої служби, якому він безпосередньо підпорядкований, або до суду у 10-денний строк.

У разі закінчення виконавчого провадження згідно із ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження», крім направлення виконавчого документа за на­лежністю до іншого органу державної виконавчої служби; повернення виконавчо­го документа стягувачу згідно із ст. 40 Закону України «Про виконавче проваджен­ня»; повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, згідно із ст. 40 Закону України «Про виконавче проваджен­ня», припиняється чинність арешту майна боржника, скасовуються інші здійснені державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також прова­дяться інші дії, необхідні у зв'язку з завершенням виконавчого провадження.

Завершене виконавче провадження не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених Законом України «Про виконавче провадження».

Якщо у виконавчому провадженні державним виконавцем був накладений арешт на майно боржника, у постанові про закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа стягувачу або повернення виконавчого до­кумента до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, державний виконавець зазначає про скасування арешту, накладеного на майно боржника.

За заявою боржника державний виконавець видає йому додаткові копії постанови, вказаної у частині другій цієї статті, для її пред'явлення до органу нотаріату та інших органів, що здійснюють реєстрацію майна або ведуть ре­єстр заборони на його відчуження для зняття арешту з майна

Статистика та проблнматика

У Конституції України закріплено принцип, що кожне судове рішення підлягає обов’язковому виконанню на всій території України. Однак досі не забезпечено дійових механізмів гарантування виконання судових рішень, система організації виконання яких і процесуально-ідеологічно, і організаційно деформована.

Обов’язковість виконання рішень суду як основна засада судочинства, гарантована Конституцією України, забезпечується Державною виконавчою службою. Крім завдань із виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), державні виконавці своєю діяльністю мають сприяти захистові прав і законних інтересів громадян. Рішення суду чи іншого органу (посадової особи) має реалізовуватися у завершальній його стадії — виконанні, де, власне, й відновлюються порушені права та охоронювані законом інтереси. Невиконання будь-якого рішення підриває авторитет органів законодавчої, виконавчої та судової влади, що ускладнює виконання ними повноважень, передбачених Конституцією та законами України. Узагальнення інформації щодо реального стану виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), виконання яких, відповідно до закону, покладено на державних виконавців, засвідчило необхідність поглибленого аналізу наявних проблем та визначення концептуальних напрямів реформування системи примусового виконання рішень, що мають бути реалізовані терміново.

Як уже зазначалося, украй низький рівень виконання рішень судів є наслідком застарілого підходу до процесу примусового виконання, спробою застосовувати традиційні механізми до сучасної моделі суспільних відносин. Чинний Закон України «Про Державну виконавчу службу» та Закон України «Про виконавче провадження» значною мірою вичерпали свій потенціал, який був закладений лише як перехідний на шляху до створення дійової європейської моделі системи примусового виконання судових рішень. Робота семи тисяч виконавців протягом майже десяти років не могла забезпечити гарантування результатів правосуддя, адже за наявного законодавчого підходу інакших результатів марно було б очікувати.

Відділ державної виконавчої службу Новосанжарського районного управління юстиції також має низьку проблем, що пов’язані з її діяльністю. Низький рівень матеріально – технічного забезпечення, наслідком якого є застаріла комп’ютерна техніка, що гальмує, в певній мірі, ефективність роботи; відсутність автомобільного транспорту, становить труднощі по виконанню службових обов’язків пов’язаних з виїздами на територію району; велика навантаженність на державних виконавців часто є наслідком невиконання планів виконавцями, вони невзмозі вчасно справлятися з поставленими перед ними завдання ми. Та найголовнішою проблемою ДСВ є плинність та нестабільність кадрів. Це зумовлено дуже великим навантаженням на державного виконавця, низьким посадовим окладом та низьким рівнем претендентів на посаду державного виконавця.

Як зазначалося вище, що на ДВС покладено дуже багато навантаження и це дійсно так, в цьому зараз можна буде переконатися. Отже, за 2012 рік, за звітний переод Відділом Державної виконавчої служби Новосанжарського районного управління юстиції було розглянуто:

Надійшло виконавчих документів у звітному періоді – 22 972, з них:

з них :

Своєчаснє виконання судових рішень є одним з основних принципів судочинства правової демократичної держави. На реалізацію цього принципу спрямований Закон України :'Про виконавче провадження'яким визначені умови і порядок примусового виконання рішень судів та інших органів у випадку невиконання їх у добровільному порядку.

На превеликий жаль юристів, позитивне рішення суду дуже рідко стали вважати виграшем справи. .Ллє чи є у цьому вина державних виконавців чи справа у недосконалості та неузгодженості нашого законодавства9 Щоб дати відповідь на це запитання спробуємо проаналізувати деякі положення вищезгаданого закону та їх втілення у життя.

Виконання вироків судів у частині позбавлення права займати певні посади або займатися певною діяльністю (п. З ст. З Закону України "Про виконавче провадження").

У ст. З Закону законодавець заклав таку норму, як виконання вироків суду у частині позбавлення права займати певні посади або займатися певною діяльністю. Зараз Департамент по виконанню покарань, який раніше виконував цю роботу, ставить питання про те, шо подібні футащії повинні бути повністю передані державній виконавчій службі. На думку Л.В. Скоморохи, ці питання взагалі не повинні входити до кола діяльності державної виконавчої служби, тому шо у цих випадках вироки судів звертаються до виконання са.\шми судами, і виконавча служба може виконувати їх лише на стадії застосування санкції. Так. наприклад, засудженому заборонено займати посаду, пов'язану з матеріальною відповідальністю, а його призначили на таку посаду; Ось тоді інспекція по виконанню покарань повинна звернутися до державної виконавчої служби, вказавши на те, що вирок суду не виконується, і служба застосовує штрафні санкції. Підкреслю, шо виконавча служба може діяти лише на цій стадії. Таким чином, тут виникає колізія, яка потребує вирішення1.

Виконання постанов державного виконавця про виконавчий збір та накладення штрафу (п. 16 ст. З Закону України "Про виконавче провадження ")

Даний пункт ст. З Закону України "Про виконавче провадження" містить тільки два документа, які виносить державний виконавець і які підлягають виконанню державною виконавчою службою. Це неправильно, оскільки крім постанов про виконавчий збір та накладення штрафу існутоть ше такі документи, як постанова державного виконавця про