7. Вид та його критерії.

Вид - це сукупність популяцій особин, подібних між собою за будовою, життєвими функціями, місцем у біогеоценозі, які населяють певну частину біосфери (ареал), вільно схрещуються між собою в природі (якщо їм притаман­не перехресне запліднення) і дають плодючих на­щадків.

Встановити видову самостій­ність певної групи особин можна лише за сукупністю різних критеріїв.

Морфологічний критерій - це ступінь подіб­ності особин виду за будовою. До нього відносять усі матеріальні структури: від хромосом до особливостей будови органів та їхніх систем.

Фізіологічний критерій - це подібність або відмінність у процесах життєдіяльності особин од­ного чи різних видів. Наприклад, здатність до пару­вання та народження плодючих нащадків або ж, навпаки, репродуктивна ізоляція.

Біохімічний критерій - це особливості хіміч­ного складу та перебігу певних біохімічних реакцій, характерні для особин певного виду. Наприклад, близькі види відрізняються за білковим складом тощо.

Географічний критерій полягає в тому, що по­пуляції кожного виду заселяють певну частину біо­сфери (ареал), яка відрізняється від ареалів близьких видів.

Екологічний критерій охоплює всі критерії, ос­кільки популяції кожного виду мають свою екологіч­ну нішу в біогеоценозі. Наприклад, деякі близькі за будовою види паразитичних червів розрізняються за видами хазяїв або мешканням у різних органах ха­зяїв одного виду.

8. Ланцюги живлення, їх структура.

Особини одно­го виду, їхні рештки або продукти життєдіяльності слугують об’єктом живлення для представників іншого виду. Такі ряди організмів називають лан­цюгами живлення. Кожен ланцюг жив­лення складається з певної кількості видів, тобто окремих ланок. При цьому кожен з цих видів зай­матиме в ланцюзі живлення певне положення, або трофічний рівень. На початку ланцюгів живлен­ня, як правило, перебувають продуценти, тобто автотрофні організми. А трофічний рівень консументів (гетеротрофних організмів) визначають тією кількістю ланок, через яку вони дістають енергію від продуцентів.

Так, рослиноїдні тварини займають трофічний рівень, наступний за продуцентами. Тому їх назива­ють консументами І порядку. Далі йде рівень хижаків, які живляться рослиноїдними видами (консументи II порядку).Частина біомаси відмерлих продуцентів (наприк­лад, листяний опад), яка до цього не була спожита консументами, а також рештки чи продукти життє­діяльності самих консументів (наприклад, трупи, екскременти тварин), складають кормову базу редуцентів. Редуценти дістають необхідну їм енергію, розкладаючи органічні сполуки до неорганічних.

Отже, в біогеоценозі енергія накопичується у виг­ляді хімічних зв’язків органічних сполук, синтезо­ваних продуцентами з неорганічних речовин. Далі вона проходить через організми консументів і редуцентів, але при цьому на кожному з трофічних рівнів частково розсіюється у вигляді тепла. Наприкінці ланцюга живлення, енергія, яка зберігається в мертвій органіці, остаточно розсіюється у вигляді тепла при руйнуванні її редуцентами.

Оскільки під час передачі енергії з одного трофі­чного рівня на наступний, вищий, більша її частина втрачається для організмів, то кількість можливих ланок ланцюга живлення обмежена. Як правило, вона не перевищує чотирьох-п’яти. Можна також зробити висновок, що оскільки при передачі енергії від нижчого трофічного рівня на вищий більша її частина розсіюється у вигляді тепла, колообіг енергії в біогеоценозі, на відміну від колообігу речовин, не­можливий. Для нормального функціонування біо­геоценозу необхідне постійне надходження певної кількості енергії ззовні, яка компенсує її втрати живими організмами.

Отже, основу будь-якого біогеоценозу складають зелені рослини, здатні вловлювати енергію сонячно­го світла і переводити її в енергію хімічних зв’язків синтезованих ними органічних сполук.

9. трав'янисті рослини — парнокопитні — лев.

1.Визначаємо суху масу тіла лева :

230 кг - 100%

х кг - 40% х= 92 кг

2.На підставі правила екологічної піраміди визначаємо скільки потрібно рослинної маси:

9200 кг - 920 кг - 92 кг

трав'янисті рослини — парнокопитні — лев.

3. Визначаємо площу даного біогеоценозу, якщо відомо, що суха біомаса наземної рослинності з 1 м² становить 600 г.

1 м² - 0,6 кг

х м² - 9200 кг х= 15333 м² = 1,5 га.

Відповідь: 1,5 га.

Варіант №30

1. в)

2. а)

3. б)

4. б)

5. б)

6.

Одним із провідних факторів, які впливають на біо­логічні ритми організмів, є фотоперіод - три­валість світлового періоду доби. Реакції організмів на зміни фотоперіоду дістали назву фотоперіоди­зму (від грец. фотос — світло і періодос - чергу­вання). Тривалість світлового періоду доби - це найстабільніший екологічний фактор, оскільки вона завжди постійна в даному місці в певний день року. Натомість, інші фактори (температура, во­логість, тиск тощо) можуть змінюватись протягом доби.

Здатність організмів реагувати на зміни трива­лості світлового періоду доби дає можливість заз­далегідь пристосовуватись до сезонних змін умов довкілля. Явище фотоперіодизму властиве різним групам організмів, але найчіткіше виражене у видів, які мешкають в умовах різких сезонних змін.

Фотоперіодизм тісно пов’язаний з явищем «біо­логічного годинника», утворюючи досконалий ме­ханізм регулювання життєвих функцій організму.

У рослин на зміну тривалості світлового періоду доби на­самперед реагують листки: в їхніх клітинах утворюються біологічно активні речовини (фітогормони), які вплива­ють на різні процеси життєдіяльності рослин (цвітіння, листопад тощо). У тварин реакції фотоперіодизму регу­люють нервова система та система залоз внутрішньої сек­реції. Фотоперіодизм, як правило, виявляється лише за певного поєднання з іншими екологічними факто­рами. Так, вихід комах із зимуючих лялечок зале­жить не лише від довжини світлового періоду доби, а й від температури довкілля. Дослідження фотоперіодизму має важливе прак­тичне значення. Змінюючи довжину світлового пе­ріоду в умовах штучного утримання свійських тварині культурних рослин, можна регулювати процеси їхнього росту і розвитку, підвищувати продук­тивність, стимулювати розмноження тощо.