7. Паразитизм, як один із типів симбіозу.

Паразитизм (від грец. пара - біля та ситос - живлення) - тип взаємозв’я­зків між організмами різних видів, за яких один із них (паразит) тривалий час використовує іншого (ха­зяїна) як джерело живлення і середовище існуван­ня.Паразитизм трапляється серед різних груп організмів. Усі віруси - внутрішньоклі­тинні паразити.

Паразитизм - приклад антагоністичних взаємо­зв'язків між організмами: хазяїн за допомогою імунних та інших захисних реакцій намагається по­збутися паразитів, а ті, у свою чергу, - їх послабити або повністю нейтралізувати. В деяких випадках паразити так впливають на імунну систему хазяїна, що вона не розпізнає їх як чужорідні об’єкти і не ви­робляє проти них захисні реакції.

Протягом спільного історичного розвитку паразит і хазяїн пристосовуються один до одного. Це пояснюється тим, що передчасна загибель хазяї­на може спричинити і загибель паразита. Тому па­разити, в яких зв’язки з організмом хазяїна виникли еволюційно відносно недавно (наприклад, людина і вірус СНІДу), як правило, зав­дають більшої шкоди, ніж ті, що пройшли з орга­нізмом хазяїна тривалий шлях спільної еволюції (наприклад, бичачий ціп’як і людина).

Існування в такому специфічному середовищі, як організм хазяїна, зумовлює формування у паразитів особливих пристосувань: в них спостерігають спрощення або повну втрату певних органів чи їхніх систем (травної, нервової, органів чуттів). Натомість, у паразитів, як правило, добре розвинені органи при­кріплення (присоски, гачки тощо) і статева система (наприклад, у члениках деяких видів стьожкових червів закладається від 2 до 14 наборів чоловічих і жіночих статевих органів). Тому для більшості пара­зитів характерна значна плодючість. Наприклад, самка людської аскариди відкладає за добу до 240 тис. Яєць. Це пояснюється загибеллю великої кількості паразитів ще до завершення їхнього розвитку.

Багатьом паразитам властиві складні життєві цик­ли, які супроводжуються зміною різних поколінь, хазяїв і середовищ життя, що забезпечує їхнє вижи­вання.

Багато паразитів внутрішніх органів мешкає в умовах нестачі або відсутності вільного кисню, тому в них переважають процеси безкисневого розщеплення. Паразити відіграють певну роль у природних угрупованнях організмів. Одні з них, які мало шкідливі для місцевих видів, можуть спри­чиняти тяжкі захворювання особин тих видів, які нехарактерні для даних угруповань. Наприклад, паразитування одноклітинних тварин – трипанозом у крові антилоп не спричиняє тяжких наслідків, але, потрапивши в організм людини, вони призво­дять до смертельно небезпечної сонної хвороби. Інші паразити, шкідливі для видів місцевих екосистем, регулюють їхню чисельність, запобігаючи надмірному зростанню густоти попу­ляцій хазяїна (наприклад, збудник чуми в поселен­нях бабаків, чорних пацюків та інших гризунів).

8. Якими показниками характеризується стан популяції.

Популяція (від лат. популюс — народ, населення) - сукупність особин одного виду, які тривалий час мешкають у певній частині його ареалу частково чи повністю ізольовано від інших подібних угруповань.

Існування виду в формі популяцій пов’язане з не­рівномірністю розподілу сприятливих умов існуван­ня по його ареалу. Наприклад, білка звичайна поширена в Євразії, але мешкає лише в лісах пев­них типів, які розділені іншими рослинними угру­пованнями, річками, горами. Тому кожен із таких лісів має одну або кілька популяцій білки. Отже, чим різноманітніші умови існування на території поши­рення виду, тим більшою буде кількість популяцій, з яких він складається.

Популяція як структурна одиниця виду харак­теризується певними показниками. Так, кожна попу­ляція має певну чисельність, тобто кількість особин, які її складають. Кожна популяція в біогеоценозі зай­має певну площу або об’єм (популяції мешканців во­дойм). Густота популяції визначається середньою кількістю особин, що припадає на одиницю площі або об’єму. Біомаса - це маса особин у перерахунку на одиницю площі або об’єму. Народжуваність - кіль­кість особин популяції, які народилися за певний час, а смертність - кількість особин, яка гине за цей самий час. Різниця між народжуваністю і смертністю становить приріст популяції. За певних умов він може бути або позитивним, або негативним.

9. планктон - риба – рибоїдні птахи – орлан-білохвіст (5 кг);

1.Визначаємо суху масу тіла орлана-білохвоста :

5 кг - 100%

х кг - 40% х= 2кг

2.На підставі правила екологічної піраміди визначаємо скільки потрібно планктону:

2000 кг – 200кг – 20 кг – 2 кг

планктон – риба – рибоїдні птахи – орлан-білохвіст

3. Визначаємо площу даного біоценозу, якщо відомо, що суха біомаса планктону з 1 м² становить 600 г.

1 м² - 0,6 кг

х м² -2000кг х= 3333 м² = 0,3 га.

Відповідь: 0,3 кг.

Варіант №28

8. в) г)

9. б)

10. б)

11. б)

12. а)

13. Ноосфера – якісно нова форма організації біосфери.

Ще в першій половині XX століття В.І. Вернадський передбачав, що біосфера поступово розвиватиметься у ноосферу. Спочатку

він розглядав ноосферу як особливу оболонку Землі, яка розвивається поза біосферою. Але згодом він дійшов висновку, що ноосфера (від грец. ноос - розум) - це новий стан біосфери, за якого ви­значальним фактором стає розумова діяльність людини. За В.І. Вернадським, під впливом наукової думки і людської праці біосфера поступово пере­ходить у свій новий стан - ноосферу. Людство все більше відрізняється від інших компонентів біосфе­ри як нова надпотужна геологічна сила. Завдяки на­уковій думці, втіленій у технічних досягненнях, людина опановує ті частини біосфери, куди раніше не проникала. Ноосфері як якісно новому етапу в розвитку біо­сфери властивий тісний зв’язок законів природи і факторів, які визначають розвиток людського су­спільства. Цей зв’язок опирається на науково об­ґрунтоване раціональне використання природних ресурсів, яке передбачає відновлюваність колообігу речовин і потоків енергії в окремих біогеоценозах і біосфері загалом. Характерною особливістю розвит­ку ноосфери є екологізація всіх сфер життя людини. Тому до розв’язання будь-яких проблем людина має підходити з позицій екологічного мислення.

Отже, ноосфера - це якісно нова форма організації біосфери, яка формується внаслідок її взаємодії із людським суспільством і передбачає гармонійне співіснування природи і людини.