7. Біологічний прогрес (ароморфоз, ідіоадаптація , дегенерація ).

Морфологічними шляхами досягнення біологічного прогресу: ароморфоз, ідіоадаптацію та загальну деге­нерацію.

Ароморфоз (від грец. айро - піднімаю та морфозіс - форма) - значне ускладнення будови організмів, яке підвищує загальний рівень їхньої організації і сприяє кращому пристосуванню до різноманітних умов. На­приклад, поява щелеп у хребетних тварин дала їм можливість живитись великою здобиччю; утворення квітки у покритонасінних привело до розвитку запи­лення за участю комах тощо.

Загальна дегенерація (від лат. дегенеро - виро­джуюсь) - явище спрощення будови організмів у про­цесі заселення нових середовищ життя. Як правило, воно характерне для паразитичних і малорухомих організмів. Відомо, що у паразитичних тварин зника­ють органи чуттів, цілі системи органів (наприклад, травна - у стьожкових червів).

Як ароморфоз, так і загальна дегенерація дають змо­гу організмам розширити свої адаптаційні можливості за допомогою ідіоадаптацій.

Ідіоадаптація (від грец. ідіос - особливий та лат. адаптатіо - пристосування) - певні зміни у будові організму, які не змінюють загального рівня органі­зації, а є лише пристосуванням до певних умов іс­нування. Приклади ідіоадаптацій - це різна будова квіток покритонасінних, різноманітні ротові органи комах тощо.

8. Основні положення еволюційної гіпотези Ламарка.

Першу еволюційну гіпотезу ство­рив видатний французький учений Жан-Батіст Ламарк.

Це була людина енциклопедичних знань. Він на­писав багатотомну працю «Флора Франції», створив систему класифікації безхребетних тварин, яка пев­ного мірою не втратила свого значення і донині. Саме він запропонував термін «біологія» (1802), обґрунту­вав уявлення про окрему «область життя» на Землі (пізніше названу біосферою) тощо.

Свою еволюційну гіпотезу Ж.-Б. Ламарк опубліку­вав у 1809 р. у книзі «Філософія зоології». Він вва­жав, що організми, позбавлені нервової системи, змінюються безпосередньо під впливом факторів дов­кілля. Наприклад, листки водяних рослин стрічко­подібні, бо видовжуються під впливом течії води. У тварин, які мають нервову систему, пристосування виробляються за схемою: зі зміною потреб змінюють­ся звички; зміна звичок сприяє вправлянню певних органів. Органи, які вправляються, розвиваються, а ті, що не вправляються, - зменшуються. Згодом ці зміни успадковуються. Наприклад, жирафа почала живитися листям дерев, тому весь час витягувала шию, щоб дістатися крони: шия і передні ноги у неї видовжились. Отже, за Ж.-Б. Ламарком, одним із факторів еволюції є успадкування всіх ознак, які ви­никли під впливом чинників довкілля.

Інший фактор еволюції, за Ж.-Б. Ламарком, - це внутрішнє прагнення організмів до прогресу, яке не залежить від умов довкілля. Річ у тім, що він роз­глядав еволюцію як процес безперервних змін, які полягають в ускладненні організації в процесі істо­ричного розвитку при переході від нижчого щабля організації до вищого. Такі щаблі він назвав гра­даціями. Нижчі щаблі — це бактерії та інші мікро­організми, вищі - ссавці, у тому числі й людина. Одночасне існування організмів, які перебувають на різних щаблях досконалості, він пояснював безперер­вним процесом самозародження життя з неживої матерії. Тому, чим пізніше виникли види, тим про­стіше вони організовані, оскільки ще не встигли до­сягти вищих щаблів розвитку. Цікаво, що Ж.-Б. Ламарк єдиний за всю історію біо­логії запропонував вважати людиноподібних мавп безпосередніми предками людини.Еволюційну гіпотезу Ламарка називають ламар­кізмом. Сучасники вченого її не сприйняли, однак згодом вона знайшла багато прихильників.

9. 1. Сладаємо ланцюг живлення

Планктон - риба – тюлень

2. Визначаємо суху масу тіла тюленя :

350 кг – 100%

х кг - 40% х= 140кг

3. На підставі правила екологічної піраміди визначаємо скільки потрібно планктону:

14000 кг - 1400 кг - 140 кг

Планктон - риба - тюлень Відповідь: 14000 кг.

Варіант №16

1.в)

2.в)

3.б)

4.б)

5.в)

6.Агроценози (від грец. агрос –поле і койнос - спільний) — співтовариство рослин, тварин і мікроорганізмів, створене і регулярно підтримуване людиною для отримання сільськогосподарської продукції. Від природних угруповань агроценози відрізняються своїми властивостями та особливостями функціонування.

1)Незначне видове різноманіття ((напр., посіви та посадки зернових, овочевих, плодових та технічних культур) і слабко розгалужена трофічна сітка.

2)Мають високу продуктивність окремих видів.

3) Агроценоз не здатний самовідновлюватися і саморегулюватися. Без постійного втручання людини він руйнується.

4) Внаслідок вирощування на одних і тих самих площах протягом тривалого часу можливе масове розмноження бур’янів та шкідників.

5) В агроценозах не відбувається повного колообігу речовин, тому що більшу частину їх продукції вилучає людина.

6) Потребують постійного додаткового надходження речовин(добрив), поливу, застосування отрутохімікатів для знищення бур’янів і комах-шкідників.

7) Людина вирощує і збирає врожаї для задоволення своїх потреб. Висока продуктивність культурних посівів зберігається лише протягом короткого періоду.

7. Біогенетичний закон одночасно відкрили двоє вчених: Е. Геккель та Ф. Мюллер (закон Геккеля - Мюллера): індиві­дуальний розвиток (онтогенез) будь-якого організму є стислим повторенням історичного розвитку (фі­логенезу) виду, до якого він належить. Так, було по­казано, що наявність однакових початкових фаз зародкового розвитку (зигота, бластула, гаструла тощо) вказує на спільне походження всіх багатоклі­тинних тварин. Поява на відповідних фазах розвитку у зародків різних класів наземних хребетних тварин зябрових щілин свідчить про їхнє походження від рибоподібних предків .

8. Популяція (від лат. популюс — народ, населення) - сукупність особин одного виду, які тривалий час мешкають у певній частині його ареалу частково чи повністю ізольовано від інших подібних угруповань.

Чим різноманітніші умови існування на території поши­рення виду, тим більшою буде кількість популяцій, з яких він складається.

Кожна популяція характеризується певною структурою: ста­тевою, віковою, просторовою тощо. Структура попу­ляції має пристосувальне значення, оскільки формується внаслідок взаємодії особин популяції з умовами довкілля. Вона динамічна, тобто зміни умов середовища життя спричинюють і відповідні зміни структури популяції.

Статеву структуру популяції визначає спів­відношення особин різних статей, а вікову - роз­поділ її особин за віковими групами. Цей важливий показник характеризує стан популяції. Так, різке скорочення частки нестатевозрілих особин свідчить про можливе зниження чисельності популяції в май­бутньому, коли ці особини стануть статевозрілими і залишать нечисленне потомство. Розподіл особин популяції по території, яку вона займає, визначає її просторову структуру.

Залежно від характеру використання території популяції тварин поділяють на осілі, кочові й мігруючі. Популяції осі­лих видів (бурі ведмеді, кроти, дощові черв’яки тощо), як правило, тривалий час мешкають на одній і тій самій тери­торії. Популяції кочових видів у пошуках їжі або оптималь­них умов життя здатні пересуватись на відносно незначні відстані (шпаки, песці, сірі ворони). Популяції мігруюих видів здатні пересуватись на значні відстані (перелітні птахи, прохідні риби).

Етологічна структура популяції - це система взаємозв’язків між особинами, що проявляється в їхній поведінці. Особинам різних видів властивий поодинокий або груповий спосіб життя. Останній пов'язаний з утворенням постійних родин, колоній, зграй, табунів. Це сприяє кращому пристосуванню до умов довкілля. Зазвичай у цих угрупованнях кожна особина займає певне положення, яке визначає поведінку, черговість доступу до їжі, участі в розмноженні.

9. планктон - риба - тюлень - білий ведмідь

1.Визначаємо суху масу тіла білого ведмедя :

400 кг – 100%

х кг - 40% х= 160кг

2.На підставі правила екологічної піраміди визначаємо скільки потрібно планктону:

160000 кг - 16000 кг - 1600 кг - 160 кг

Планктон - риба - тюлень - білий ведмідь

3. Визначаємо площу даного біоценозу, якщо відомо, що суха біомаса планктону з 1 м² становить 500 г.

1 м² - 0,5 кг

х м² -160 000 кг х= 320 000 м² = 32 га.

Варіант №17

7. б)

8. а)

9. б)

10. б) в)

11. б)

12. Фотоперіодизм

Одним із провідних факторів, які впливають на біо­логічні ритми організмів, є фотоперіод - три­валість світлового періоду доби. Реакції організмів на зміни фотоперіоду дістали назву фотоперіоди­зму (від грец. фотос — світло і періодос - чергу­вання). Тривалість світлового періоду доби - це найстабільніший екологічний фактор, оскільки вона завжди постійна в даному місці в певний день року. Натомість, інші фактори (температура, во­логість, тиск тощо) можуть змінюватись протягом доби.

Здатність організмів реагувати на зміни трива­лості світлового періоду доби дає можливість заз­далегідь пристосовуватись до сезонних змін умов довкілля. Явище фотоперіодизму властиве різним групам організмів, але найчіткіше виражене у видів, які мешкають в умовах різких сезонних змін.

Фотоперіодизм тісно пов’язаний з явищем «біо­логічного годинника», утворюючи досконалий ме­ханізм регулювання життєвих функцій організму.

У рослин на зміну тривалості світлового періоду доби на­самперед реагують листки: в їхніх клітинах утворюються біологічно активні речовини (фітогормони), які вплива­ють на різні процеси життєдіяльності рослин (цвітіння, листопад тощо). У тварин реакції фотоперіодизму регу­люють нервова система та система залоз внутрішньої сек­реції. Наприклад, у період найдовших днів нервові клітини деяких комах виробляють нейрогормони, під впливом яких відкладені яйця можуть тривалий час перебувати в стані спокою. Личинки з цих яєць виходять лише навесні наступного року, коли є достатньо їжі та сприятливі кліма­тичні умови. Завдяки цьому регулюється зростання чи­сельності популяції, що запобігає виснаженню кормових ресурсів.Фотоперіодизм, як правило, виявляється лише за певного поєднання з іншими екологічними факто­рами. Так, вихід комах із зимуючих лялечок зале­жить не лише від довжини світлового періоду доби, а й від температури довкілля.

Дослідження фотоперіодизму має важливе прак­тичне значення. Змінюючи довжину світлового пе­ріоду в умовах штучного утримання свійських тварині культурних рослин, можна регулювати процеси їхнього росту і розвитку, підвищувати продук­тивність, стимулювати розмноження тощо.