6.2. Геологічне середовище і взаємодія з ним людського суспільства

Приповерхнева частина земної кори є одним з найважливіших компонентів глобальної соціоекосистеми. З одного боку, вона є мі­нерально-сировинною базою для виробничої діяльності, а з друго­го, - місцем існування усієї господарської діяльності людства. На гірських породах формується ґрунтовий і рослинний покриви, по них пересуваються люди, вони є природною основою фундаментів усіх будівель та інженерних споруд. Гірські породи верхньої час­тини літосфери, що перебувають під впливом інженерно-господар­ської діяльності людей, називають геологічним середовищем. З розвитком людського суспільства антропогенний вплив на гео­логічне середовище безперервно зростає. Цей вплив змінює при­родні геологічні процеси, перетворює їх на антропогенні (інженер­но- геологічні) процеси, які пошкоджують навколишнє середовище. В середині XX ст. людина, за визначенням В. І. Вернадського, стала найбільшою геологічною силою на нашій планеті, господарська ■ діяльність людей порушила планетарний геологічний кругообіг ре­човин і почала викликати інженерно-геологічні процеси, сумірні з природними і навіть потужніші за них.

Геологічне середовище є важливою частиною навколишнього середовища, з ним щільно пов'язані інші природні компоненти гло­бальної соціоекосистеми. Від складу та будови приповерхневої товщі гірських порід і рухів земної кори залежать особливості рельєфу земної поверхні. Гірські породи безпосередньо впливають на грунти і рослинний покрив, які на них розвиваються, а посеред ньо - також і на тваринний світ, клімат тощо. З другого боку, рель­єф, клімат та інші фізико-географічні умови впливають на стан гео­логічного середовища. Палеографічні умови, в яких відбувало­ся формування тієї чи іншої осадової породи, відобразились на її будові та механічному, мінералогічному і фазовому складі, від чого значною мірою залежать міцність та деформативність поро­ди, тобто ті її властивості, які мають особливо важливе значення для інженерно-господарського освоєння геологічного середовища.

89

Геологічне середовище використовується людством у трьох на­прямах; як джерело мінеральної сировини, необхідної для народно­го господарства; як місце нагромадження відходів виробництва; як основа для будівництва різноманітних будівель та інженерних споруд. Тому найбільш негативно впливають на геологічне середо-вице гірничовидобувна і будівельна промисловість. Тільки 10 % мі­неральної сировини, що людина добуває з надр планети, перетво­рюється на готову продукцію, решта 90 % забруднює біосферу. Процес цей, на жаль, безперервно прискорюється. За 80 років від початку нашого сторіччя з надр Землі добуто більше корисних ко­палин, ніж за всю історію цивілізації Через кожні 15 років об'єм видобутих корисних копалин подвоюється. До 1962 р. на поверхні Землі накопичився 861 млрд т техногенних (тобто перероблених і перевідкладених людською діяльністю) геологічних відкладів. За три останні десятиріччя ця цифра потроїлася. Для порівняння варто нагадати, що природним шляхом поверхневими текучими водами на нашій планеті щорічно відкладається лише 13 млрд т уламкових гірських порід.

При нераціональному використанні геологічного середовища руйнується не лише це середовище, а й пов'язані з ним інші ком­поненти біосфери: ґрунтовий та рослинний покрив, поверхневі та підземні води тощо. При цьому мають місце не лише процеси ме­ханічного руйнування та засмічення навколишнього середовища, але й його геохімічного забруднення. Адже хімічні елементи в товщі нашої планети розподілені нерівномірно. Живі організми пристосу­валися до тих елементів, які найбільш поширені в приповерхневих шарах земної кори. Однак людська діяльність піднімає з глибин Землі величезні маси ендогенних мінералів, збагачених рідкісними, для поверхні хімічними елементами - важкими металами, радіонук­лідами тощо, навіть незначні концентрації яких небезпечні для живих організмів. Внаслідок видобутку, збагачення та переробки корисних копалин, нагромадження пустої породи та відходів ви­робництва відбувається концентрація цих шкідливих елементів на значних площах, що призводить до тяжких захворювань і навіть масової загибелі рослин, тварин та людей.

Розглянемо основні фактори руйнування геологічного середо­вища та пов'язаних з ними інших компонентів навколишнього се­редовища нераціональною господарською діяльністю.

Пошкодження геологічного та всього природного середовища відбувається вже при пошуках корисних копалин - на стадії гео­логорозвідувальних робіт. Сучасні свердловини можуть досягати глибини кількох кілометрів. Надглибока свердловина на Коль-ському півострові має глибину 12 км. При бурінні таких свердло­вин на поверхню Землі піднімаються великі об'єми гірських порід, які захаращують і забруднюють околиці місцерозташування свер­дловин. Наприклад, при глибині свердловини 5 км об'єм розбуре-них і піднятих на поверхню порід сягає 800 м³. Залишені у вигляді

90 , ■,....

відвалів ці техногенні відклади розмиваються дощовими й талими водами і забруднюють навколишню територію шкідливими для жи­вих організмів сполуками.

При бурінні свердловин часто використовують бурові розчини, до складу яких входять водорозчинні солі, органічні речовини та різноманітні обважнювачі, які забруднюють не лише земну поверх­ню в місцях буріння свердловин, а й підземні водоносні та водо­проникні горизонти. Коли свердловини досягають нафто- або газо­носних пластів, нерідко відбуваються викиди нафти та газу, які за­бруднюють грунти і воду, а при самозагорянні - атмосферне повіт­ря. Атмосфера інтенсивно забруднюється також у процесі бурових робіт. При бурінні глибоких свердловин кількість вихлопних отруй­них газів двигунів бурових установок сягає близько 260 000 м³ на добу.

Поверхневі розвідувальні виробки: шурфи, канави тощо активі­зують ерозійні процеси, стимулюють яроутворення, яке вилучає із сільськогосподарської сфери значні площі родючих земель. Крім того, в місцях проведення геологорозвідувальних робіт грунтово-рослинний покрив, як правило, сильно пошкоджується транспорт­ними засобами, забруднюється нафтопродуктами, засмічується ви­робничими та побутовими твердими відходами.

При видобутку корисних копалин діють ті самі фактори руйну­вання середовища, як і при геологорозвідувальних роботах, але в значно більших масштабах. На нафтопромислах грунти забруд­нюються на глибину 25 см і більше. При підземному видобутку твердих корисних копалин підземні гірські виробки (штреки, штольні тощо), як правило, залишаються незабутованими (тобто незаповненими) відпрацьованою породою і над ними починається осідання земної поверхні, що захоплює великі території. Це осідан­ня часто супроводжується заболочуванням земель, яке виводить їх частково або повністю зі сфери природокористування. Крім того, при видобутку та збагаченні твердих корисних копалин на поверх­ні Землі накопичуються величезні маси гірських порід, позбавле­них корисних копалин, але все ще збагачених ендогенними міне­ралами. Ці нагромадження техногенних відкладів у вигляді тери­конів або відвалів вилучають із природного кругообігу значні площі, псують навколишні ландшафти, а при розмиванні дощовими й талими водами забруднюють навколишнє середовище шкідливи­ми для живих організмів хімічними елементами. Особливо небез­печні нагромадження радіоактивних порід.

При видобутку корисних копалин відкритим способом геологіч­не середовище порушується виїмками гірських порід - кар'єрами, площа яких може досягати десятків квадратних кілометрів, а гли­бина - сотень метрів. Щоб запобігти затопленню кар'єру, з метою пониження рівня підґрунтових вод кар'єр оточують колом гідро­геологічних свердловин, з яких безперервно викачують воду. Якщо у навколишніх товщах гірських порід містяться легкорозчинні від-

91

клади (вапняки, гіпси, ангідрити, кам'яна сіль тощо), такі відкачки сприяють розчиненню їх і утворенню глибинних карстових порож­нин, які стають причиною виникнення карстових провалів на при­леглих до кар'єру територіях.

Руйнування геологічного і усього навколишнього середовища відбувається при видобутку сірки методом її підземної виплавки. При цьому в надра землі, що містять поклади самородної сірки, через свердловини закачують під тиском гарячу воду, яка виплав­ляє сірку і виносить її на земну поверхню. Збагачені сіркою водні розчини насичують нею приповерхневі товщі пористих осадових порід і перетворюють земну поверхню на значних площах на про­сякнутий сіркою бедленд, позбавлений усього живого.

Геохімічне забрудення навколишнього середовища відбуваєть­ся також в місцях розташування металургійних і хімічних заводів та інших підприємств, що перероблюють мінеральну сировину. Тверді, рідкі та газоподібні відходи виробництва інтенсивно за­бруднюють на прилеглих територіях грунти, рослинність, поверх­неві і підземні води та атмосферне повітря. Потужними джерелами забрудення навколишнього середовища виступають також гідро-відстойники, шламонакоплювачі тощо.

Спалювання горючих копалин - каустобіолітів: кам'яного та бу­рого вугілля, торфу, нафти, газу, горючих сланців - веде до збіль­шення концентрації вуглекислого газу в атмосфері, потепління клі­мату і посилення геохімічної діяльності річок. Крім того, в багатьох каустобіолітах присутня в тих чи інших кількостях сірка, внаслідок чого в атмосферу щорічно поступає близько 160 млн. тонн сірчи­стого газу - основного компоненту кислотних дощів.

Значний негативний вплив на геологічне середовище має будів­ництво та експлуатація різноманітних будівель та інженерних спо­руд. Під тиском цих будівель та споруд малостійкі гірські породи можуть деформуватися і осідати. На підрізаних та навантажених будівлями схилах часто виникають обвали і зсуви значних мас гір­ських порід. Ці процеси також мають місце внаслідок підрізок схи­лів під час прокладання автомобільних та залізничних шляхів, газо- й нафтопроводів, ліній високовольтних електропередач тощо. Особливо небезпечне будівництво шляхопроводів та трубопрово­дів через гірські системи. Раніше в Україні через Українські Карпа­ти без достатнього врахування місцевих умов було прокладено 11 таких трас, що пошкодило геологічне середовище і зруйнувало навколишні природні екосистеми на великих площах.

Суттєво порушують геологічне середовище і штучно викопані підземні порожнини: тунелі, гірничі виробки тощо. Під час експлу­атації будівель та споруд нерідко, внаслідок несправності водогін­ної системи або скидання рідких стоків, відбувається замочування й просідання лесових порід.

У зв'язку з широкомасштабним руйнуванням господарською ді­яльністю геологічного середовища все більш актуальною стає 92

проблема його раціонального використання. Воно полягає, з одно­го боку, у максимально повному вилученні і використанні міне­ральної сировини при видобутку, збагаченні та переробці корисних копалин, а з другого - у зведенні до мінімуму шкоди, яку завдають ці процеси навколишньому середовищу.

Максимально повне використання мінеральної сировини може бути досягнуто застосуванням нових прогресивних технологій, які дозволятимуть комплексно використовувати родовища корисних копалин, максимально повно добувати з вміщуючих порід і покрив­них товщ корисні речовини і, крім основного для даного родовища виду мінеральної сировини, добувати та використовувати супутні види, іншим шляхом, що веде до тієї ж мети, є максимально повна утилізація залишкової породи, шлаків, шламів та інших відходів гір­ничодобувної та переробної промисловості для потреб будівницт­ва, сільського господарства тощо.

Що стосується мінімізації шкоди, яку завдає господарська діяль­ність геологічному і всьому навколишньому середовищу, то вона неможлива без підвищення загальної виробничої культури і суво­рого виконання всіх природоохоронних правил та норм.

Зокрема, на місці та в околицях ведення геологорозвідуваль­них та гірничовидобувних робіт слід уникати засмічення території побутовими та виробничими відходами, крім місць, спеціально від­ведених для нагромадження їх; здійснювати повний збір відходів буріння по кожному виду окремо; обов'язково засипати розвіду­вальні гірські виробки; оснащувати транспортні засоби гумовими гусеницями та пневмокатками, які завдають значно меншої шкоди грунтово-рослинному покриву; скидати у водойми шахтні та буро­ві води лише після повного очищення їх; переходити до безвибухо-вих методів проходження гірських виробок; застосовувати мікро­біологічні препарати для очищення грунтів від забруднень нафто­продуктами тощо.

Необхідно здійснювати рекультивацію земель на місці відпра­цьованих відкритим способом родовищ корисних копалин. Це по­няття охоплює весь комплекс робіт, спрямованих на відновлення родючості й народногосподарської цінності порушених земель. У вузькому розумінні рекультивація - це відновлення шару грун­ту, попередньо знятого з ділянок, де передбачається його механіч­не руйнування або сильне забрудення. Для того щоб уникнути осідання земель над підземними виробками при видобутку корис­них копалин закритим способом, необхідно забутовувати їх після відпрацювання відходами видобутку мінеральної сировини (пустою породою). Ці заходи, крім основного ефекту, допомагають також запобігати додатковому забрудненню навколишнього середовища звалищами відпрацьованої гірської породи на поверхні Землі.

Щоб уникнути руйнування геологічного середовища при будів­ництві, необхідно обов'язково виконувати весь комплекс інженер­но-геологічних розвідувань, щоб, залежно від конкретних інженер-

93

но-геологічних умов, правильно визначити характер фундаменту, висотність та інші особливості проектованих будівель та споруд. Адже навантаження на гірські породи не повинні перевищувати межу їхньої міцності та деформаційної стійкості. Особливо слід якнайповніше враховувати інженерно-геологічні умови при будів­ництві будівель та споруд у місцевостях з нерівною земною по­верхнею, на просадочних й карстових породах тощо, щоб не ви­кликати такі шкідливі геодинамічні процеси, як зсуви, обвали, про-садки, карстово-провальні явища.

*

6.3. ІНЖЕНЕРНА ГЕОЛОГІЯ, ЇЇ ПРЕДМЕТ, ОБ"ЄКТ^j

І ЗАВДАННЯ

На сучасній стадії розвитку стосунків між людським суспільст­вом та навколишнім середовищем, в умовах порушеної динамічної рівноваги глобальної соціоекосистеми, взаємодію суспільства та геологічного середовища неможливо оптимізувати, не беручи до уваги наслідків антропогенного впливу на інші середовища, без комплексного вивчення соціоекосистем як цілісних об'єктів. Тому науковий підрозділ геології, що вивчає взаємозв"язки людського суспільства і геологічного середовища, повинен виступати одно­часно як галузевий підрозділ соціоекології. В наш час такою спіль­ною галуззю геологічної науки та соціоекології стала інженерна геологія.

Ця геологічна дисципліна суттєво еволюціонувала від часу сво­го виникнення на початку XX ст., коли вона відбрунькувалася від традиційної геології, що була націлена на пошук корисних копа- а лин - необхідної мінерально-сировинної бази для розвитку народ- ного господарства В 20-30-х роках XX ст. сформувався самостій- ний підрозділ геологічної науки - інженерна геологія, спрямована на обслуговування будівельної справи, вивчення геологічного середовища як середовища будівництва будівель та інженерних споруд. Засновник цієї геологічної дисципліни відомий російський вчений Ф. П. Саваренський вважав, що інженерна геологія покли­кана вивчати геологічні процеси та фізико-механічні властивості гірських порід, важливих для будівництва, які забезпечують стій­кість споруджуваних будівель.

Зростання обсягів будівництва та розширення інженерно-госпо- дарського освоєння приповерхневої товщі літосфери сприяло збільшенню частки інженерно-геологічних робіт у геологічних дос­лідженнях. Відповідно до цього зростала і роль інженерної геології як наукової дисципліни. У 1951 р. російський вчений і. В. Попов дав значно розширене тлумачення інженерної геології як галузі геоло- тії, що вивчає" динаміку земної кори (в основному її верхніх гори­зонтів) у зв'язку з інженерною діяльністю людей.

Зростання масштабів інженерно-господарської діяльності різ­ко активізувало шкідливі геодинамічні процеси - водну та вітрову ерозію, зсуви, обвали, селі, лавини, карстопровальні явища,

94

катастрофічні повені, пилові бурі, просідання, заболочування, опустелювання та засолення земель, а також спричинило висна­ження і забрудення підземних вод, вичерпання корисних копалин, геохімічне забрудення навколишнього середовища. При цьому го­ловним завданням інженерної геології стало вивчення, прогноз і управління інженерно-геологічними, тобто викликаними інженер­но-господарською діяльністю, процесами та явищами у земній корі. Інженерна геологія перетворилася на наукову геологічну дис­ципліну, що вивчає геологічні тіла як середовище існування та жит­тєдіяльності людей.

У 1972 р. у Москві було проведено першу наукову нараду з проблеми „Раціональне використання земної кори", у робо­ ті якої взяли участь геологи з усіх республік колишнього СРСР. На цій нараді було визначено головні завдання і напрями нау­ кових досліджень у цій галузі, а саме: подальший розвиток вчен­ ня В. і. Вернадського про ноосферу, вивчення_і загальних зако­ номірностей антропогенних змін земної кори під впливом різ­ них видів людської діяльності, вивчення фізичної природи та за­ кономірностей розвитку інженерно-геологічних процесів і явищ, розробка теорії та методів моделювання, управління, поперед­ ження та боротьби з шкідливими інженерно-геологічними про­ цесами. :

Враховуючи безперервне зростання ролі інженерної геології, Є. М. Сергеєв визначив її як науку про геологічне середовище, його раціональне використання та охорону в зв'язку з інженерно-госпо­дарською діяльністю людини. І. В. Попов запропонував розглядати її як підрозділ науки про ноосферу (тобто підрозділ соціоекології). Л. Б. Розовський пішов іще далі, стверджуючи, що сама інженерна геологія стала в наш час наукою про ноосферу. Однак Г. К. Бонда-рик, критикуючи таку крайню позицію, обгрунтовано довів, що ноо­сфера охоплює не лише літосферу, а й інші геосфери Землі, і вис­ловив думку про те, що в недалекому майбутньому науку про ноо­сферу назвуть якось інакше, а інженерна геологія займе в ній належне місце. Так воно і сталося. Наука про гармонізацію взає­модії суспільства та природи - тобто про формування ноосфери дістала назву „соціоекологія", а інженерна геологія посіла в ній гідне місце серед інших галузевих підрозділів.

іноді для позначення науки про охорону та раціональне вико­ристання геологічного середовища застосовують терміни „геоеко-

логія" та „геологія навколишнього середовища" (environmental geology). Вживання першого терміну взагалі неправомірне, бо він був значно раніше запропонований німецьким географом К. Трол-лем для найменування географічної дисципліни, і зараз в усьому світі геоекологію сприймають як географічну науку, Щодо терміну „геологія навколишнього середовища", то він занадто громіздкий і не цілком адекватно відповідає змісту даної наукової галузі. Крім того, вживання цих термінів ігнорує реальний факт існування роз-

95

винутої інженерної геології як геологічної дисципліни про охорону та раціональне використання геологічного середовища.

Предметом сучасної інженерної геології є вивчення взаємодії техногенних об'єктів з навколишнім геологічним середовищем із урахуванням їхнього впливу (в тому числі і геохімічного забруд­нення) на інші природні компоненти з метою оптимізації цієї взаємо­дії в межах конкретних соціоекосистем.

Об'єктом інженерної геології є інженерно-геологічні системи, що охоплюють техногенні об'єкти та геологічні тіла, на які вони впливають. Інженерно-геологічні системи є відкритими системами: між ними та іншими складовими елементами соціоекосистем існує активний речовинно-енергетичний обмін. Тому ці системи повинні проектуватися, створюватися і експлуатуватися з ураху­ванням потреби збереження динамічної рівноваги соціоекосистем. З іншого боку, створення більш-менш адекватної моделі будь-якої соціоекосистеми неможливе без уведення в неї таких параметрів, як геологічна будова, фізико-механічні властивості гірських порід, морфометрична характеристика рельєфу земної поверхні, наяв- ність екзогеодинамічних процесів; запаси, якість, поширення та глибини залягання підземних вод, ступінь забрудення та захище- ності їх; глибина і особливості залягання, запаси та якість корис- них копалин тощо. Тому інженерно-геологічні розвідування повин- ні стати невід'ємною складовою частиною комплексних соціоеко-логічних досліджень.

Відповідно до цього до найбільш актуальних завдань сучасної інженерної геології слід віднести:

а) вивчення впливу різних видів антропогенної діяльності на геологічне середовище;

б) визначення (у кількісних показниках) гранично допустимих техногенних навантажень на різні елементи літосфери;

в) розробку наукових основ охорони та раціонального викорис­ тання геологічного середовища з урахуванням необхідності збе­ режень динамічної рівноваги вміщуючих соціоекосистем.

Список використаної та рекомендовано? літератури

Бондарик Г, К. Общая теория ииженерной (физической) геологии. -М.:Недра, 1981.

Вьісоцкий Б. П. Проблемьі истории и методологии геологических наук. - М.: Недра, 1977.

Лукашев В. К. Геологические аспектьі охраньї окружающей средьі. -Минск: Наука и техника, 1987.

Попов И. В. Инженерная геология. - М.: Гос. изд-во геол. лит., 1951. Рациональное использование земной корьі. - М.: Недра, 1974. Саваренский Ф. П. Инженерная геология. - М.; Л.: ОНТИ НКТП СССР, 1937.

Сергеєв Е. М. Инженерная геология. - М.: Изд-во Моск. ун-та, 1982. 96

7. ҐРУНТОЗНАВЧІ АСПЕКТИ ВЗАЄМОДІЇ

СУСПІЛЬСТВА І ПРИРОДИ.

ОХОРОНА І РАЦІОНАЛЬНЕ ВИКОРИСТАННЯ

ГРУНТІВ

7.1. ГРУНТИ І ПЕДОСФЕРА

Грунтом називають приповерхневі шари земної кори на суходо­лі, видозмінені під впливом рослин та інших організмів. Вони від­різняються від гірських порід дисперсністю мінеральної маси, знач­ним вмістом специфічних органічних речовин (гумусу), населені живими організмами, мають суттєву відміну - родючість, тобто здатність забезпечувати врожай зелених рослин. Грунти є резуль­татом життєдіяльності рослин, тварин та мікроорганізмів, переду­мовою для існування їх. В Україні нараховується понад 38 основ­них типів грунтів і кілька тисяч дрібних таксономічних підрозділів -відмін грунтів. Грунтові відміни різняться між собою за будовою профілю, мінералогічним складом, вмістом гумусу та поживних елементів, фізичними та хімічними властивостями, а отже, і родю­чістю, придатністю для сільськогосподарського використання. З метою раціонального викорстання здійснюється якісна оцінка земель (бонітування), що дає змогу виробити правильний підхід до обробітку та удобрення грунтів, набору найбільш придатних для кожного поля культур, організації сівозмін, захисту рослин.

Грунти мають повсюдне поширення на суходолі, починаючи від примітивних первинних грунтів, що формуються на вивітрілій по­роді, до родючих чорноземів. Весь ґрунтовий покрив континентів нашої планети створює єдину оболонку - педосферу, ту біокосну систему (за визначенням В. І. Вернадського), яка підтримує життя на землі, є основою організації біосфери. На відміну від інших обо­лонок геосфери, ґрунтовий покрив - педосфера є поліморфною, надзвичайно, складною і енергомісткою системою, здатною до саморозвитку і саморегулювання.

Різноманітність природних умов і поєднання ґрунтотворних факторів формує дуже строкату картину ґрунтового покриву Зем­лі. Багато століть вчені намагаються дати лад цьому розмаїттю, створити струнку систему класифікації грунтів. В Україні прийнято еколого-генетичну класифікацію російського вченого В. В. Докуча-єва. Згідно з нею, грунти класифікуються не тільки за їхніми влас­тивостями, але й за особливостями залягання і географічного поширення. Розроблено струнку таксономію і номенклатуру, скла­дено грунтові карти різних масштабів.

Докучаєвська школа номенклатури поклала в основу наукову термінологію, засновану часто на народних назвах. Даються моно-семічні назви, часто символічні. Наприклад: білозем, підзол, чор­нозем, сірозем тощо. Ці терміни показують належність до основно­го, найвищого таксону - типу грунту. Тип грунту - опорна, основ-

4. S 144 97

на одиниця систематики грунтів, яка об'єднує грунти одного типу грунтотворення, подібних між собою за будовою генетичного про­філю, процесами мінералізації органіки, біохімічними процесами, розміщенням у подібних природних умовах. Типи поділяються на підтипи, роди, види, відміни, розряди.

існує також міжнародна номенклатура продовольчої і сільсько- господарської організації ООН/ЮНЕСКО. Вона прийнята для ство­рення карти грунтів світу в масштабі 1 : 5 000 000. Назви грунтів взято з тих країн, де поширені певні типи грунтів. В цій номенклату­рі є чорнозем, підзол, солонець, солончак. В ній є синтезовані наз­ви, придумані для грунтів, поширених на кількох континентах. Нові назви: флювісоль, грейсоль, андосоль, каштанозем тощо.

З усіх типів грунту найбільш родючі, найбільш вивчені чорно­земи. В. В. Докучаєв писав, що чорнозем - це цар грунтів, він дорожчий за вугілля, дорожчий за золото. В міжнародному інститу­ті метрології у Парижі поряд з еталонами метра, кілограма та інших мір поміщений моноліт чорнозему з Воронезької області як еталон найбільш родючого грунту в світі.

При загальній площі України 60,4 млн га на ріллю припадає 34,2 млн га (54,96 %), лучні угіддя - 6,17 (10,2 %). В окремих райо­нах лісостепу і степу розораність досягає 80-90 %, що є небажа­ним в економічному та екологічному відношеннях, різко зменшує загальний природний потенціал території, робить її одноманітною, а господарство однобоким.

У нашій країні вирощують основні зернові, кормові та технічні культури помірного поясу. Зерновий клин України - 16,7 млн га, збір зерна - 40-45, максимально - 52 млн т зерна. Проте цього за­мало для повного вирішення продовольчої проблеми країни. Особ­ливо не вистачає кормів, перш за все кормового зерна (кукурудзи, вівса, бобових, коренеплодів) для тваринництва. Наслідком того є низька продуктивність громадського тваринництва В нас від корови одержують у середньому 2200-2300 л молока на рік, тоді як у розвинутих країнах - 6000- 9000 л. У зв'язку з цим стадо дій­них корів у всіх видах господарств у нас сягає 8,6 млн голів (у США 11 млн), а кормами на зиму ми забезпечуємо тварин лише на 70 %.

Дуже низька врожайність наших полів, у тому числі і чорнозем­них ланів. В європейських країнах врожайність зернових колива­ється від 45 до 90 ц/га В Україні вона здебільшого становить 28-32 ц/га бункерного зерна, з якого 20 % йде на висушування і у відходи. Дефіцит зерна, перш за все кормового, країна покриває шляхом закупок за кордоном. Правда, не у всьому винна низька віддача землі і хлібороби. Погано працює конвеєр від поля до сто­лу, збої у роботі спричинюють псування близько ЗО % вирощеної сільськогосподарської продукції.

Найбільшим багатством грунту є його гумус, органіка Його роль у біосфері настільки велика, що ґрунтознавець В. А, Ковда

весь вміст органіки в грунтах назвав гумосферою. Гумус - це аку­мульована рослинами енергія, запаси якої вивільняються при зго­рянні сільськогосподарської продукції, трав'яної чи деревної рос­линності. Запас гумусу в 200-300 т/га (це середньогумусований грунт) еквівалентний 20-25 (ЗО) т антрациту. Враховуючи, що ант­рацит згоряє лише один раз, а грунт при правильному обробітку і догляді може віддавати свою енергію практично вічно, то важко переоцінити ту величезну роль, яку грунт повинен відігравати у ви­рішенні енергетичної проблеми. За орієнтовними підрахунками, енергетичний потенціал лише сільськогосподарських земель Укра­їни оцінюється в 1,2 млрд тонн антрациту.

За образним виразом В. І. Вернадського, грунт є основою орга­нізації біосфери. Географи називають грунт дзеркалом, фокусом ландшафту. Всі компоненти біосфери стикаються у грунті, поєдну­ються у ньому, формуючи цю складну, полігенетичну біокосну сис­тему. Без грунту неможливе життя рослин і тварин на суші, бо грунт є основою цього життя. Грунт завдяки біологічній вибірковій вбирній здатності нагромаджує в собі запаси поживних елементів, яких може вистачити навіть без додаткового надходження на 200-1000 років життя рослин. Такий величезний запас „міцності" є за­порукою безперервного існування рослин і тварин у відповідних ландшафтах навіть при кліматичних аномаліях чи грізних катаклізмах.