3.4. Статус соціоекології, її структура та взаємозв'язки з іншими науками

Соціоекологія є інтегральною міждисциплінарною наукою, що діалектично поєднує в собі міждисциплінарний характер з пред­метною цілісністю. Виникнувши на стику природничих, суспільних та технічних наук, соціоекологія вивчає різні - географічні, біоло­гічні, геологічні, медичні, економічні, соціальні, юридичні, філософ­ські, технологічні та інші аспекти взаємодії суспільства та природи, тобто має міждисциплінарний характер. Проте вона не просто вив­чає ці аспекти, а узагальнює їх з системних позицій, розглядаючи як окремі грані одного кристала (соціоекосистеми), в чому поля­гає її предметна цілісність.

Це проявлення в соціоекології діалектичного закону єдності та боротьби протилежностей чітко відображає її структурна схема (рис. 3.2), в якій соціоекологія зображена як комплексна наука, що складається з галузевих підрозділів та інтегративного ядра. Галу­зевими підрозділами є спеціалізовані підрозділи ряду традиційних наук: географії, біології, геології, медицини, економіки, юриспру­денції тощо, які займаються відповідними аспектами взаємодії суспільства з навколишнім середовищем. Інтегративне ядро відо­бражає єдність теоретичного та прикладного напрямів у соціоеко­логії. В його функції входить як вивчення закономірностей взаємо­дії в соціоекосистемах природних та соціально-економічних ком­понентів (теоретична функція), так і моделювання соціоекосистем з метою їх оптимізації та керування гармонійним розвитком (при­кладна функція). 45

Згадані спеціалізовані підрозділи, пов'язані з питаннями охоро-ни навколишнього середовища та раціонального використання

природних ресурсів, почали виникати в різних науках тоді, коли нераціональною господарською діяльністю було порушено динаміч­ну рівновагу біосфери і почалося прогресуюче погіршення якості життєвого середовища. Деякі науки спробували вирішити цю проб­лему самостійно за допомогою власних методів. Значно розши­рився діапазон інтересів давно сформованої біологічної дисциплі­ни - екології, що вивчає закономірності взаємодії рослин, тварин і мікроорганізмів між собою та з абіотичним середовищем. В її функції увійшли питання охорони, раціонального використання та відтворення біологічних ресурсів. У географії інтенсивно почала розвиватися нова галузь - геоекологія (екологія ландшафту), яка набрала конструктивної спрямованості. Медмко-біологічні та меди-ко-демографічні аспекти взаємодії суспільства та природи, якими спочатку до певної міри займалися медична географія та гігієна, стали предметом вивчення нової синтетичної галузі медичних наук - екології людини. Суттєво розширилася сфера діяльності інженерної геології, яка з вузької геологічної дисципліни, що обслу-46

говувала будівельну справу, трансформувалася в наукову галузь, яка вивчає геологічні тіла як середовище існування та життєдіяль­ності людей, займається питаннями охорони та раціонального вико­ристання геологічного середовища.

Одержала „нове дихання" і розширила коло своїх зацікавлень заснована ще В. І. Вернадським біогеохімія (геохімія біосфери, яку тепер іноді називають геохімією навколишнього середовища). В наш час вона вивчає не лише природні речовинно-енергетичні обмінні процеси в біосфері, а й вплив на них людської діяльності, антропогенне геохімічне забруднення різних природних компонен­тів: атмосферного повітря, поверхневих та підземних вод, ґрунто­вого та рослинного покривів тощо. В юриспруденції виділилося соціоекологічне (екологічне) право. В економічній науці виник новий розділ - економіка природокористування. Технологічними аспектами гармонізації взаємодії суспільства та природи стала займатися екологічна технологія.

Деякі представники згаданих наук навіть почали стверджувати, що проблема охорони природи і раціонального природокористу­вання повністю належить до компетенції їхньої науки, інші вчені, визнаючи другорядну роль деяких суміжних дисциплін у вирішенні даної проблеми, домінуюче місце все ж таки залишали за своєю наукою. Такі тенденції призводили до недостатньо компетентного втручання одних наукових галузей у сфери інших та дублювання природоохоронних досліджень науковими установами і організа­ціями різного підпорядкування.

У процесі розвитку згаданих спеціалізованих наукових галузей їхні зусилля все більше зосереджувалися на тих аспектах охорони природи та раціонального природокористування, які найбільш від­повідали спеціалізації наук, у надрах яких вони виникли. Одночас­но ставало все більш очевидним, що ізольоване вивчення біологіч­них, географічних, геологічних, медичних, економічних, юридичних та інших аспектів даної проблеми не дає змоги створити загальної теорії і здійснити на практиці гармонізацію взаємовідносин між людським суспільством та навколишнім середовищем, що для цього потрібна якісно нова інтегральна міждисциплінарна наука, яка буде вивчати ці процеси з системних позицій. Тому, коли сфор­мувалася наука про гармонізацію взаємодії суспільства та при­роди, ці наукові галузі, залишаючись підрозділами своїх материн­ських наук, одночасно увійшли за принципом „подвійного грома­дянства" в соціоекологію як її галузеві підрозділи. Цим самим розвиток згаданих дисциплін був спрямований у спільне соціо­екологічне річище. Між ними встановилася системна взаємодія, що сприяє розв'язанню інтегральних завдань оптимізації соціо-екосистем.

У структурі соціоекології, представленій на рис. 3.2, відображе- ^: ні лише ті її галузеві підрозділи, які на сьогодні вже сформувалися в окремі наукові дисципліни. В наш час з проблемою взаємодії сус-47

пільства та природи у тій чи іншій мірі стикаються й деякі інші на­уки. Так, гідрометеорологія почала в широких масштабах вивчати вплив антропогенних факторів на атмосферу, гідросферу, кліма­тичні умови нашої планети, а ґрунтознавство - вплив цих факторів на грунти. Сільськогосподарські науки та лісівництво в сучасних умовах не можуть не займатися питаннями охорони та раціональ­ного використання земельних і лісових ресурсів. Соціологія все більше уваги приділяє соціальним аспектам взаємодії суспільства та природи. Космонавтика все ширше використовує метод дистан­ційного зондування поверхні Землі аерокосмічними апаратами для вирішення конкретних соціоекологічних завдань.

Однак соціоекологічні напрями у згаданих і деяких інших нау­ках ще не сформувалися в окремі наукові дисципліни. Тому во­ни поки що не можуть розглядатися як самостійні галузеві під­розділи соціоекології, тим більше, що деякі з них, як, наприклад, так звана екологічна математика, є лише набором методик своєї науки, що застосовуються для розв'язання деяких соціоеколо­гічних задач.

Відповідно до структури соціоекології у вузах повинні готувати соціоекологів двох категорій: соціоекологів-галузевиків та соціо-екологів-інтеграторів. Соціоекологи-галузевики - це фахівці, що вивчають окремі аспекти взаємодії суспільства та природи - гео­графічні, біологічні, геологічні, медичні, економічні, юридичні, тех­нологічні тощо. їх слід навчати на відповідних факультетах різних вузів. Соціоекологи-інтегратори - це спеціалісти найвищої кваліфі-кації, здатні узагальнювати результати галузевих соціоекологічних досліджень, вивчати соціоекосистеми як цілісні об'єкти, розробля­ти математикокартографічні моделі соціоекосистем різного ієрар­хічного рівня, керувати комплексними соціоекологічними дослід­женнями.

Деякі автори, визнавши соціоекологію, відмовляють їй у статусі самостійної науки, розглядаючи її як комплекс наук, методологіч­ний підхід, область знань, науковий напрям тощо. Це не виправда­но ні з теоретичної, ні з практичної точок зору.

Згідно з існуючими нормами, науку вважають окремою само­стійною дисципліною тоді, коли вона має відповідну теоретичну ба­зу, притаманні лише їй предмет і об'єкт дослідження, власний ме­тод і мету. На сучасному етапі розвитку соціоекологія повністю відповідає цим вимогам. її теоретичною базою є відкриті і описа­ні соціоекологічні закони. Предметом соціоекології є вивчення закономірностей взаємодії суспільства та природи. Соціоеколо­гія має власний об'єкт дослідження - соціоекосистеми, які як цілісні системи не вивчає жодна інша наука. Провідним методом соціоекології став метод математико-картографічного моделю­вання соціоекосистем. Метою соціоекології є гармонізація взаємо­відносин людського суспільства з навколишнім середовищем у межах локальних, регіональних і, нарешті, глобальної земної соціоекосистеми.

48

Визнання статусу соціоекології як самостійної науки має вели­чезне практичне значення. Без такого статусу неможливо було б організувати її викладання як окремого предмета в школах та вузах, створити окремі соціоекологічні науково-дослідні установи, сформувати відповідні державні структури, спрямовані на гармоні­зацію взаємовідносин між суспільством та природою.

Крім того, здобуття Україною незалежності та демократизація суспільних процесів пробудили громадянську активність широких верств населення у всіх сферах суспільного життя і сприяли вини­кненню масових природозахисних громадських організацій, зок­рема асоціації „Зелений світ". Однак недостатньо кваліфікований аналіз стану навколишнього середовища, помилкова інтерпретація фактів, використання неперевірених відомостей і відсутність аль­тернативних серйозних обгрунтованих конструктивних пропози­цій можуть скомпроментувати громадський природозахисний рух, обеззброїти його в боротьбі з відомчим егоїзмом. Отже, потрібна спеціалізована наука в галузі охорони навколишнього середовища та раціонального використання природних ресурсів, тобто соціо­екологія.

Досвід останніх десятиріч показав, що розрізнені галузеві роз­робки в сфері охорони навколишього середовища та раціонально­го використання природних ресурсів (навіть при частковій коорди­нації досліджень у межах цільових комплексних програм) вияви­лися недостатніми для радикального вирішення проблеми гармо­нізації взаємодії суспільства та природи. Тільки соціоекологія, як інтегральна міждисциплінарна наука, що вивчає соціоекосистеми як цілісні об'єкти, здатна створити відповідну наукову базу для лік­відації гострого протиріччя між людським суспільством та навко­лишнім середовищем, зупинити процес прогресуючого руйнування біосфери нашої планети, врятувати людство від неминучої загибелі.