3.3. Соціоекосистеми як об'єкт вивчення соціоекології

Соціоекологія базується на системному підході. За сучасними уявленнями, система - це будь-який реальний або уявний об'єкт, цілісні властивості якого можуть бути представлені як результат взаємодії його частин. У свою чергу, кожна частина, кожен еле­мент системи може розглядатися як самостійна система нижчого рангу і відповідно до цього кожна система є частиною системи більш високого рангу.

При вивченні взаємодії суспільства та природи дуже важли­во було перейти від сферних (оболонкових) уявлень про ноосферу, , техносферу тощо до системного мислення. Відповідно до цього об'єктом вивчення соціоекології прийняті глобальна система „природа-суспільство" та її територіальні складові. Це має прин­ципове значення, бо вивчення всіх компонентів будь-якої соціо-екосистеми не рівнозначне вивченню соціоекосистеми як ціліс­ного об'єкта, бо в процесі взаємодії окремі її частини виявляють нові якості та риси, які були відсутні до включення їх у систему, чи до виникнення розвинутої форми взаємодії. Тому соціоекологія не просто механічно підсумовує результати дослідження скла­дових елементів соціоекосистем, а узагальнює результати цих досліджень на якісно новому системному рівні, вивчає соціо­екосистеми як цілісні об'єкти.

Традиційні науки, як правило, вивчають складові частини соціо­екосистеми - природу і суспільство та їхні компоненти окремо як різні не пов'язані між собою системи, Природні компоненти вивча­ються природничими науками, а суспільно-економічні - суспільни­ми. При цьому критерієм досконалості природної системи вважа­ють відсутність на неї будь-якого антропогенного навантаження, а критерієм досконалості соціально-економічної системи - її мак-40

симальну економічну ефективність. При такому підході природа і суспільство виступають як антагоністичні системи, тому про жод­ну гармонізацію взаємодії між ними не може бути й мови.

Лише в останні десятиріччя людство почало усвідомлювати, що для його добробуту не досить лише самих продуктів виробництва, що найвищими цінностями залишаються непошкоджені природні ландшафти, чисті поверхневі й підземні води, грунти, рослинність та атмосферне повітря. В той же час людство зрозуміло, що закли­ки „повернення до природи" утопічні, що відмова від основних до­сягнень науково-технічного прогресу просто неможлива, тому що це принесе небачені лиха і загибель від голодної смерті вже не мільйонів, а мільярдів людей.

Ця нібито безвихідна ситуація змусила шукати компромісні шляхи поєднання різноспрямованих соціальних, економічних та екологічних інтересів, що можливо лише при розгляді їх у єдиній системі „суспільство - природа". Критерієм досконалості такої со­ціоекосистеми є оптимальні природні, матеріальні, санітарно-гі­гієнічні та естетичні умови для існування в ній людського суспіль­ства. Лише вивчаючи суспільство і навколишнє середовище як єди­ну систему, можна збагнути закономірності її функціонування, оптимізувати і успішно керувати її гармонійним розвитком.

Деякі науковці (наприклад, сучасний український академік М. А. Голубець) заперечують саму можливість структурної та функціональної єдності суспільства і природи в межах одної систе­ми при керівній ролі суспільства, посилаючись на те, що біологічні та соціальні форми руху матерії несумісні. Однак взаємодія сус­пільства та природи в соціоекосистемах здійснюється через пра­цю, матеріальне виробництво, тобто на рівні фізичних та хімічних форм руху матерії.

Соціоекосистему можна визначити як територіальну соціопри-родну саморегульовану систему, динамічна рівновага якої повин­на забезпечуватись людським суспільством. Це зовсім не означає, що людина може керувати природними та суспільними законами або довільно змінювати внутрішні процеси, що відбуваються у при­родній та соціально-економічній частинах соціоекосистем. Проте людство може і повинне навчитись використовувати та скеровува­ти їхню дію для цілеспрямованого управління соціоекосистемами як цілісними об'єктами.

Соціоекосистеми характеризуються рядом особливостей: вони є системами ієрархічними, моноцентричними, саморегульовани­ми, територіальними, складними, динамічними

Ієрархічність соціоекосистем полягає в тому, що глобальна земна соціоекосистема складається з державних, державні - з об­ласних, обласні - з районних, а районні - з міських та сільськогос­подарських. Державні, обласні та районні соціоекосистеми ще називають регіональними, а міські та сільськогосподарські - ло­кальними.

41

Під глобальною соціоекосистемою розуміють планетарну систе­му „суспільство - природа", що охоплює біосферу нашої планети і народонаселення Земної кулі з усіма продуктами його діяльності. Регіональні та локальні соціоекосистеми - це територіальні соціо-природні системи, які охоплюють територіальні групи людського суспільства з усіма антропогенними об'єктами і навколишнє сере­довище в межах більш чи менш автономно керованих адміністра­тивно-господарських одиниць різного рангу - держав, адміністра­тивних областей та районів, міст і окремих колективних чи інди­відуальних сільських господарств. Не слід плутати соціоекосис­теми з природно-технічними (геотехнічними) системами, які є поєднанням технічних об'єктів (промвузлів, електростанцій тощо) з природними компонентами, що їх оточують.

Соціоекосистеми - моноцентричні (антропоцентричні) систе­ми; центральним суб'єктом соціоекосистем, який взаємодіє з нав­колишнім середовищем,є їхнє населення, інтереси якого є крите­рієм оптимізації соціоекосистем. На відміну від них об'єкти вивчен­ня фізичної географії - геосистеми є поліцентричними, тому що з „точки зору" природи їх безглуздо оптимізувати, бо поняття „гірше" чи „ліпше" відбивають певний суб'єктивний підхід. Об'єкти вивчення біологічної дисципліни екології - екосистеми - моно­центричні, але не антропоцентричні, а біоцентричні, тому що в них навколишнє середовище розглядається під кутом зору інтересів центральних суб'єктів - біоценозів.

Соціоекосистеми, як і геосистеми та екосистеми, саморегульо­вані, але на відміну від останніх саморегуляція в них здійснюється центральним суб'єктом - населенням. Саме для цього соціоеко­системи є автономно керованими. Однією з найголовніших пере­думов, що забезпечують саморегуляцію і нормальне функціонуван­ня соціоекосистем, є наявність в них більш чи менш автономного центру, який повинен керувати їхнім соціально-економічним роз­витком у гармонії з навколишнім середовищем і суміжними та ієрархічно вищими соціоекосистемами. Територіально близькі со­ціоекосистеми взаємопов'язані між собою. Із збільшенням рангу залежність їх від сусідніх соціоекосистем зменшується, а автоном­ність і здатність до саморегуляції збільшуються.

Соціоекосистеми є територіальними системами -- кожна з них займає певну площу. Межі геосистем та екосистем, як відомо, визначаються природними факторами. При виділенні природних систем виділяють площі з більш-менш однорідними фізико-геогра­фічними умовами, ділянки, заселені окермими біоценозами,тощо. На відміну від них межі соціоекосистем пов'язані з існуванням у них більш чи менш автономних центрів керування і в зв'язку з цим збігаються з відповідними адміністративними чи господар­ськими границями. Контури більшості сучасних регіональних та ло­кальних соціоекосистем в Україні, нажаль, не відповідають конту­рам природних територіальних комплексів - геосистем аналогіч-

⁴²

ної розмірності. Якби вони збігалися з ними, це б набагато спро­стило керування соціоекосистемами, тому що дозволило б макси­мально спеціалізувати в них природокористування відповідно до місцевих природних умов. Тому там, де це можливо, доцільно пе­реглянути границі адміністративно-територіальних виділень, щоб максимально наблизити їх до контурів геосистем відповідного ієрархічного рівня.

Соціоекосистеми - надзвичайно складні системи (рис. 3.1). Кожна з них складається з двох основних підсистем - природної та соціально-економічної, які складаються з підсистем нижчого рів­ня: природна - з абіотичної та біотичної, а соціально-економічна -підсистеми населення та господарства. У свою чергу; названі під­системи містять компоненти: природна - гірські породи, рельєф

земної поверхні, грунти, рослинність, тваринний світ, поверхневі та підземні води, атмосферне повітря, а соціально-економічна -людське населення, житлові, промислові, інженерні, комунікаційні, господарські та інші антропогенні об'єкти. Крім того, кожна соці-оекосистема складається з різноманітних геоекосистем, в яких той чи інший вид господарського використання території наклада-

43

ється на певну геосистему. Про це докладніше буде сказано далі при розгляді географічних аспектів взаємодії суспільства та при­роди в розділі 4.

Соціоекосистеми належать до класу динамічних систем - їх підсистеми та компоненти безперервно змінюються і взаємодіють. Кожен компонент соціоекосистеми характеризується комплексом показників, що відображають часову і просторову мінливість його властивостей. Ці показники є чинниками, які впливають на динаміч­ну рівновагу соціоекосистем, і одночасно індикаторами, що відоб­ражають загальний стан соціоекосистем і допомагають суспільст­ву цілеспрямовано здійснювати свої регулюючі функції. Нормально функціонуючі соціоекосистеми перебувають у стані динамічної рів­новаги, за допомогою якої обмін речовинами і енергією між сус­пільством та природою органічно „вписується" у природний кру­гообіг. Отже, у системі зберігається загальний речовинно-енерге­тичний баланс.

Оптимізація соціоекосистем полягає у створенні у них такої оптимальної функціональної структури, яка б забезпечувала від­новлення в них динамічної рівноваги, тобто базувалася б на речо­винно-енергетичному балансі в середині системи. Оптимальна функціональна структуризація соціоекосистем досягається шля­хом оптимального функціонального зонування територій соціо­екосистем та встановлення оптимального режиму природоко­ристування в межах виділених функціональних зон.

Оптимальне функціональне зонування полягає у найбільш со-ціоекологічно раціональному (тобто з одночасним урахуванням соціальних, економічних та екологічних вимог) перерозподілі тери­торіальних ресурсів досліджуваної соціоекосистеми між різними функціональними зонами, тобто між різними видами господарсько­го використання території - рільництвом, луківництвом, лісівницт­вом, оселенням, промисловістю, рекреацією, заповідуванням тощо. Оптимальним вважається такий режим природокористуван­ня, при якому максимальний економічний ефект досягається при збереженні динамічної рівноваги соціоекосистем, отже, без пере- . вищения гранично допустимих антропогенних навантажень на геоекосистеми, з яких вона складається.

Кінцевою метою оптимальної функціональної структуризації соціоекосистем є формування в них якісно нового природно-окуль­туреного середовища, що гармонійно поєднує природні та ант­ропогенні об'єкти і задовольняє матеріальні, санітарно-гігієнічні, рекреаційні та естетичні потреби населення. Ця мета повністю відповідає основному завданню соціоекології - гармонізаці'і взаємовідносин між людським суспільством та навколишнім середовищем.

На жаль, при сучасному рівні знань та відсутності єдиного все-

земного центру, який би керував розвитком цивілізації на Землі,

• вирішити це завдання одразу на всій земнім кулі навряд чи вдасть-

44

ся. Реальний шлях створення ноосфери на нашій планеті, тобто оптимізації глобальної земної соціоекосистеми, пролягає через оптимальну функціональну структуризацію локальних та регіо­нальних соціоекосистем. Якщо в більшості територіальних соціо­екосистем Землі буде відновлена динамічна рівновага, тим самим буде досягнута гармонізація взаємовідносин між суспільством та природою в межах всієї планети.

Оптимальної функціональної структуризації будь-якої соціоеко­ системи неможливо досягти без попереднього створення її мате- матико-картографічної моделі, яка б відбивала стан природних та соціально-економічних компонентів і на якій можна було б програ­ вати різні варіанти розвитку соціоекосистеми для вибору найбільш оптимального. Такі моделі можуть створюватись за допомогою розробленого і успішно апробованого на Львівщині у 1980-1985 pp. методу математико-картографічного моделювання соціоекосис­ тем, що дає змогу узагальнювати географічні, біологічні, геологічні, педологічні, демографічні, соціально-економічні та інші результати досліджень соціоекосистем і моделювати останні як цілісні об'єк­ ти. Цей метод, який детально розглядається в розділі 14, на сьо­ годні є провідним методом соціоекології.