13.2. Головні джерела соціоекологічного права в україні

Суспільні відносини у сфері взаємодії суспільства та природи регулюються нормативними актами різної юридичної сили - Кон­ституцією, законами, урядовими підзаконними актами, відомчими нормативними актами та нормативними актами місцевих органів влади. Нормативні акти, в яких викладено правові норми, які регу­люють згадані відносини, є джерелами соціоекологічного права В Україні головними джерелами соціоекологічного права є Кон­ституція і комплексний Закон України „Про охорону навколишнього природного середовища" (1992 p.). Охорона і використання окре­мих природних ресурсів регулюються відповідними кодексами. Так, охорона і використання земель регулюються Земельним ко­дексом України (1992 p.); охорона і використання надр - Кодексом про надра України (1994 p.); охорона і використання вод - Водним кодексом України (1972 p.); охорона і використання лісів - Лісовим кодексом України (1994 p.). Правова охорона і використання тва­ринного світу регулюються Законом України „Про тваринний світ" (1993 p.); правова охорона атмосферного повітря - Законом Укра­їни „Про охорону атмосферного повітря" (1992 p.); правові основи організації, охорони та ефективного використання природно-запо­відного фонду України - Законом України „Про природно-заповід­ний фонд України" (1992 p.).

У Конституції України записано, що в інтересах теперішнього і майбутніх поколінь держава проводить необхідні заходи для охо­рони і науково обгрунтованого, раціонального використання Землі, її надр, водних ресурсів, рослинного і тваринного світу, для збереження в чистоті повітря і води, забезпечення відтворення при­родних багатств і покращення навколишнього середовища. При­родні ресурси України є власністю її народу, який має право воло­діння, користування і розпорядження природними багатствами. < Народ України здійснює право власності на природні об'єкти через

, Верховну Раду України, а також через місцеві Ради народних депу­татів. Кожен громадянин України особисто або через громадські об'єднання, трудові колективи, органи територіального громадсь- кого самоуправління має право брати участь у розгляді Радами народних депутатів питань, пов'язаних, з використанням і охоро­ною природних ресурсів, вимагати від інших громадян і організа- цій дотримання правил природокористування і екологічної безпеки, а також вимагати заборони на діяльність підприємств, установ,

191

організацій і громадян, які заподіюють шкоду природному середо­вищу. Кожен громадянин також має право відповідно до законо­давства України користуватись природними об'єктами для задово­лення власних потреб, але одночасно зобов'язаний охороняти зем­лю, повітряний простір, водні та інші природні ресурси, сприяти відновленню їх як першооснови свого життя і життя суспільства. Закон України „Про охорону навколишнього природного сере­довища" деталізує і доповнює відповідні статті Конституції України. Він закріплює основні напрями соціоекологічної діяльності: охоро­ну природи, раціональне використання і відтворення природних ресурсів, захист і оздоровлення навколишнього середовища. За­кон встановлює основні принципи охорони навколишнього природ­ного середовища: пріоритетність вимог екологічної безпеки; соціо-екологічний принцип природокористування, який полягає у науко­во обгрунтованому поєднанні екологічних, економічних і соціаль­них інтересів; гласність і демократизм при прийнятті рішень, реалізація яких впливає на стан навколишнього природного сере­довища; безплатність загального природокористування і платність спеціального природокористування для господарської діяльності; нормування впливу господарської та іншої діяльності на природне середовище; стягнення плати за забруднення навколишнього при­родного середовища; компенсацію шкоди, заподіяної порушеннями природоохоронного законодавства; поєднання заходів стимулю­вання і відповідальності.

Закон „Про охорону навколишнього природного середовища" закріплює право громадян України на безпечне для життя навко­лишнє природне середовище. Це невід'ємне природне право люди­ни реалізується шляхом участі в обговоренні проектів законодав­чих актів та інших рішень у галузі охорони навколишнього природ-ного середовища; участі в розробці та здійсненні заходів щодо охорони природного середовища, раціонального використання природних ресурсів; об'єднання в громадські природоохоронні організації; одержання повної і достовірної інформації про стан навколишнього природного середовища. Закон надає громадянам України право звертатися до суду з позовом до підприємств, уста­нов і організацій про відшкодування шкоди, заподіяної здоров'ю та майну внаслідок негативного впливу на навколишнє природне середовище. Він зобов'язує державні органи надавати всебічну допомогу громадянам у здійсненні природоохоронної діяльності та враховувати їхні пропозиції в цій галузі.

Згідно з цим Законом громадяни України мають не лише права, а й обов'язки берегти природу, раціонально використовувати її багатства, додержуватись законодавства про охорону навколиш­ нього природного середовища, здійснювати діяльність з додержан­ ням вимог екологічної безпеки, не порушувати соціоекологічні права і законні інтереси інших суб'єктів, компенсувати шкоду, заподіяну забрудненням навколишнього природного середовища. 192

Важливим є розділ про екологічну експертизу. Законодавчо зак­ріплена її обов'язковість. Позитивний висновок державної екологіч­ної експертизи є підставою для відкриття фінансування по всіх про­ектах і програмах, реалізація яких без такого позитивного виснов­ку забороняється. Окрім державної Закон передбачає інші форми екологічної експертизи - громадську, наукову, які проводяться незалежно від державної.

Завданнями державної екологічної експертизи є визначення екологічної безпеки господарської та іншої діяльності, яка може нині або в майбутньому, прямо або опосередковано негативно вплинути на стан навколишнього природного середовища, а також оцінка відповідності передпроектних, передпланових та проектних рішень, що приймаються в процесі господарської та іншої діяль­ності, вимогам природоохоронного законодавства та визначення повноти і обгрунтованості передбачуваних у них заходів щодо охо­рони навколишнього середовища.

Екологічній експертизі підлягають:

проекти схем розвитку і розміщення продуктивних сил, розвит­ку галузей народного господарства, генеральних планів населе­них пунктів, схем районного планування та інша передпланова і передпроектна документація;

техніко-економічні обгрунтування і розрахунки, проекти на бу­дівництво і реконструкцію (розширення, технічне переозброєння) підприємств та інших об'єктів, що можуть негативно впливати на стан навколишнього середовища;

проекти інструктивно-методичних і нормативно-технічних актів і документів, які регламентують господарську діяльність, що нега­тивно впливає на навколишнє природне середовище;

документація на створення нової техніки, технології, матеріалів і речовин, у тому числі та, що закуповується за кордоном;

інші матеріали, речовини, продукція, рішення, системи і об'єкти, впровадження або реалізація яких може спричинити порушення норм екологічної безпеки та негативного впливу на навколишнє

Природне середовище чи появу небезпеки для здоровя людей.

Екологічній експертизі можуть підлягати також, екологічно не­безпечні діючі об'єкти і комплекси.

Стандарти в галузі охорони навколишнього середовища про­голошуються обов'язковими. Визначена система соціоекологічних нормативів: гранично допустимі концентрації забруднюючих речо­вин у навколишньому середовищі, гранично допустимі й тимчасо­во узгоджені викиди і скиди забруднюючих речовин; гранично до­пустимі рівні шуму, електромагнітного випромінювання та інших шкідливих впливів, а також норми і правила радіаційної безпеки; норми і правила природокористування, які встановлюються і вво- дяться у дію Міністерством охорони здоров'я та Міністерством охорони навколишнього природного середовища.

Закон передбачає, що в Україні здійснюється загальне і спеці­альне природокористування з додержанням соціоекологічних

вимог. Громадянам гарантується право загального безоплатного використання природних ресурсів для задоволення життєво необ­хідних потреб (естетичних, оздоровчих, рекреаційних, матеріаль­них тощо). В порядку спеціального природокористування громадя­нам, підприємствам, установам і організаціям природні ресурси надаються у користування і оренду на підставі спеціальних дозво­лів і за плату для здійснення виробничої та іншої діяльності, а у ви­падках, передбачених законодавством, - на пільгових умовах або безкоштовно.

Природні ресурси діляться на загальнодержавні та місцеві. До республіканських природних ресурсів віднесено територіальні води, природні ресурси континентального шельфу та економічної (морської) зони і поверхневі води, що розташовані або використо­ вуються на території більш ніж однієї області; лісові ресурси; види рослин і тварин, занесені до Червоної книги України; природні ре­ сурси в межах об'єктів природно-заповідного фонду республікан­ ського значення; корисні копалини, за винятком загапьнопоширених. Один з центральних розділів Закону - розділ про економічний механізм охорони навколишнього середовища. Він уводить плату за природні ресурси в межах встановлення лімітів. Нормативи плати, як і самі ліміти на врахування розповсюдження їх, можливо­ сті відтворення, доступності, комплексності, продуктивності та місцезнаходження, визначаються Кабінетом Міністрів України. Пла­ тежі за використання природних ресурсів у межах встановлених лімітів відносяться на витрати виробництва. Зниженню антропоген­ ного впливу на природне середовище сприяє введення плати за його забруднення на основі встановлення лімітів викидів і скидів забруднюючих речовин та розміщення відходів промислового, сіль­ ськогосподарського, будівельного та інших виробництв. Такі лімі- ти встановлюються Міністерством охорони навколишнього середо­ вища України у випадках забруднення природних ресурсів респуб­ ліканського значення та територій інших держав. Платежі за природокористування скеровуються до республікан- ського (50 %) та місцевого (50 %) бюджетів, а платежі за забруд­ нення навколишнього середовища - до республіканського (10 %), обласних (20 %), міських, селищних чи сільських (по 70 %) по­ забюджетних фондів. : У Законі міститься ряд положень, що встановлюють заходи еко- помічного стимулювання: надання пільг при оподаткуванні, довго­ строкових позичок для реалізації природоохоронних заходів, мож­ ливості отримання природних ресурсів у користування під заставу. Компенсації і пільги також гарантуються громадянам при постій­ ному чи тимчасовому перебуванні їх в зонах екологічної катастро­ фи чи лиха. Передбачено здійснення добровільного і обов'язкового державного та інших видів страхування громадян і їхнього майна, доходів підприємств, установ і організацій на випадок шкоди, заподіяної внаслідок забруднення навколишнього середовища.

194

Вивчаючи соціоекологічні вимоги до розміщення, проектування, будівництва, реконструкції, введення в дію підприємств, споруд та інших об'єктів, Закон передбачає, що підприємства, установи, організації, діяльність яких пов'язана з шкідливим впливом на нав­колишнє середовище, повинні бути обладнані незалежно від часу введення їх у дію устаткуванням і апаратурою для очищення вики­дів і скидів або їхнього знешкодження, зменшення впливу фізичних факторів, а також приладами контролю за кількістю ї складом за­бруднюючих речовин та характеристиками шкідливих факторів. Забороняється введення в дію підприємств, споруд та інших об'єк­тів, на яких незавершено виконання в повному обсязі всіх соціо-екологічних вимог і заходів, передбачуваних у проектах на будів­ництво та реконструкцію.

Підприємства, установи та організації, громадяни зобов'язані додержуватись правил транспортування, зберігання і використан­ня засобів захисту рослин, стимуляторів їхнього росту, хімічних речовин. При створенні нових препаратів для зазначених цілей по­винні розроблятися нормативи гранично допустимих концентра­цій і методи визначення залишків цих препаратів у навколишньому середовищі і продуктах харчування.

У Законі регулюються питання порядку оголошення та правово­го режиму зон надзвичайної екологічної ситуації та екологічного лиха. Зонами надзвичайної екологічної ситуації (катастрофи) ого­лошуються території, де внаслідок діяльності людини або руйнівно­го впливу стихійних сил природи виникли тривалі або необоротні зміни в навколишньому середовищі, що зробили неможливим про­живання на них населення і ведення господарської діяльності. Зонами екологічного лиха оголошуються території, де відбувають­ся стійкі зміни в природному середовищі, які негативно впливають на здоров'я людей, призводять до повної деградації тих чи інших природних ресурсів.

У зонах надзвичайної екологічної ситуації здійснюються спеці­альні заходи за програмами, що затверджуються парламентом. У зонах екологічного лиха проводяться заходи для оздоровлення навколишнього середовища, поліпшення здоров'я населення, від­новлення природних ресурсів або обмеження господарського ви­користання їх.

Фінансування заходів щодо ліквідації надзвичайної екологічної ситуації та екологічного лиха провадиться за рахунок підприємств, установ та організацій, винних у виникненні надзвичайної ситуації, а також за рахунок, коштів місцевого бюджету і позабюджетних фондів охорони природи. Населенню, яке проживає в зонах над- звичайної екологічної ситуації чи екологічного лиха, а також розмі­щеним в цих зонах підприємствам, організаціям і установам нада­ються компенсації і пільги відповідно до діючого законодавства. Суперечки з питань охорони навколишнього середовища вирі­шуються судом, арбітражем або Радами народних депутатів чи

утворюваними Радами органами в порядку, встановленому в за­конодавстві України.

Законом передбачено, що Україна приєднується до всіх видів міжнародного співробітництва у галузі охорони природи та раці­онального використання природних ресурсів, яке здійснює шляхом укладення договорів, угод, а також участі в природоохоронній діяльності ООН, інших урядових і неурядових організацій. Якщо міжнародним договором, укладеним Україною, встановлені інші правила, ніж ті, що містяться в республіканському законодавстві про охорону навколишнього середовища, то застосовуються пра­вила міжнародного договору.