12.2.Принципи природокористування

Тривалий час природокористування здійснювалось людським суспільством настільки неекономно, ніби всі природні ресурси нашої планети є невичерпними. При цьому з природного середови­ща вилучалося значно більше ресурсів, ніж це було потрібно для забезпечення життєвих потреб людей. Крім того, здобуті природні ресурси використовувалися далеко не повністю. Незважаючи на застереження окремих мислителів, домінуючим принципом при­родокористування до недавнього часу залишався економічний принцип, згідно з яким критерієм ефективності господарської ді­яльності вважається одержання максимальної економічної вигоди при мінімальних затратах. До природи відносились як до завойова­ного ворога, якого намагалися обкладати якнайбільшою контрибу­цією. Головною метою природокористування було негайне одер­жання якнайбільшого зиску. Як від цього постраждає природа, не бралося до уваги.

Лише тоді, коли порушення нераціональною антропогенною ді­яльністю динамічної рівноваги геоекосистем почало обертатись величезними економічними збитками, в природокористування спо­чатку несміливо, а потім усе ширше почав впроваджуватися еколого-економічний принцип, згідно з яким критерієм ефектив­ності господарської діяльності є одержання максимально можливої економічної вигоди при якнайменшій шкоді для природного середо­вища. На цьому етапі природокористування починає розглядатися як система спеціалізованих видів трудової діяльності, що здійсню­ють первинне присвоєння елементів навколишнього середовища, використання, охорону від забруднення, а також спрямоване від- творення їх.

Впровадження у практику в 60-х - на початку 80-х років XX ст. еколого-економічного принципу природокористування дало певні позитивні наслідки - сприяло утвердженню в суспільній свідомості

181

нового природоохоронного мислення, усвідомленню більшістю на­селення всієї гостроти сучасної соціоекологічної кризи, розробці й частковому впровадженню у виробництво маловідходних, ресур-созбережних та екологічно чистих технологій, замкнених циклів водопостачання, очисних споруд та пристроїв, розширенню мережі об'єктів державного природно-заповідного фонду, зокрема ство­ренню біосферних заповідників.

Однак у силу свого паліативного характеру еколого-економіч-ний принцип природокористування не зміг вирішити існуюче про­тиріччя між суспільством та природою, оскільки поняття „наймен­ша оікода для природного середовища" надто вже неконкретне j розпливчасте. Воно дає змогу природокористувачам трактувати його дуже довільно, висуваючи на перший план другу частину даної формули - одержання максимальної економічної вигоди. Тому розрив між руйнуванням природи антропогенною діяльністю і спробами залікувати завдані природі пошкодження не тільки не зменшується, а навіть зростає внаслідок інтенсифікації економічно­го розвитку країн, збільшення об'ємів і темпів суспільного вироб­ництва, залучення у сферу природокористування нових природних об'єктів.

Отже, доки природоохоронна діяльність не стане органічною складовою частиною природокористування, замість того щоб по­стійно плентатись за ним навздогін, доки вся господарська діяль­ність не буде перебудована на принципово нових засадах, які по­лягають у тому, щоб не порушувати природного кругообігу речо-вин і обмінно-енергетичні процеси у біосфері, дана проблема не буде вирішена остаточно.

На сучасній стадії взаємодії суспільства та природи природоко­ристування повинне базуватися на новому соціоекологічному принципі коли критерієм ефективності господарської діяльності є одержання максимально можливої економічної вигоди при обо-в'язковому збереженні динамічної рівноваги геоекосистем, що до­сягається неперевищенням антропогенними навантаженнями гра-нично допустимих меж.

Реалізація соціоекологічного принципу природокористування на практиці означає перехід від пасивних галузевих природозахисних дій, спрямованих на боротьбу з негативними наслідками непроду- маної діяльності, до наступальних випереджувальних - створення такої територіальної системи раціонального природокористуван­ ня, яка б охоплювала і раціональне використання природних ре­ сурсів, і охорону природи, і оптимізацію життєвого середовища людей, а значить, виключала б саму можливість виникнення конф­ ліктних ситуацій між природою і суспільством. соціоекологічний принцип природокористування вимагає пере­ ходу від нераціонального екстенсивного природокористування до раціонального рівноважного. Екстенсивне природокористування відзначається тим, що ріст виробництва і поселень здійснюється за

¹⁸²

рахунок зростаючого навантаження на геоекосистеми, причому навантаження зростають швидше, ніж збільшується масштаб ви­робництва. При рівноважному природокористуванні суспільство повинне контролювати свій розвиток, домагаючись того, щоб су­марне антропогенне навантаження на геосистеми не перевищува­ло їх регенераційної здатності, тобто величина навантажень не перевищувала рівня гранично допустимого антропогенного наван­таження (ГДАН).

Отже, раціональне природокористування можна визначити як збалансовану взаємодію суспільства та природи, що забезпечує досягнення компромісу між соціально-економічними потребами суспільства і здатністю природи задовольняти їх без суттєвої шко­ди для свого нормального функціонування. Раціональному при­родокористуванню не слід,як дехто робить,протиставляти охорону навколишнього середовища, яка є невід'ємною складовою части­ною раціонального природокористування і без якої природокорис­тування не може вважатись раціональним.