1.4. Сучасна стадія взаємодії суспільства та природи

Третя стадія взаємодії суспільства та природи почалася в се­редині XX ст. після закінчення другої світової війни, яка стимулю­вала різкий стрибок у розпитку науки і техніки, започаткувавши нову науково-технічну революцію. За визначенням В. і. Вернадсько-го, людина стала найбільш могутньою геологічною силою на нашій планеті, людська діяльність почала перевищувати масштаби най­потужніших стихійних явищ. На жаль, ця могутність людства май­же не спрямовувалась на окультурення та вдосконалення приро­ди, створення на Землі ноосфери - сфери розуму, про що мріяв В. І. Вернадський. Навпаки, нераціональна господарська діяльність, багаторазово підсилена здобутками науково-технічного прогресу, призвела до пошкодження і вичерпання природних ресурсів, пош­кодження регенераційних механізмів біосфери, деформації скла­деного протягом багатьох мільйонів років природного кругообігу речовин та енергетичних потоків на планеті, порушення динамічної рівноваги глобальної земної соціоекосистеми. Внаслідок цього почалося прогресуюче руйнування біосфери Землі, що загрожує стати незворотним і призвести у найближчому майбутньому до такого ступеня деградації навколишнього середовища, що воно стане непридатним для подальшого існування людей.

У наш час речовинно-енергетичний обмін між суспільством та природою досяг таких величезних масштабів, всі природні та со­ціально-економічні компоненти глобальної соціоекосистеми вияви­лись настільки взаємопов'язаними, що будь-який, навіть порівняно незначний антропогенний вплив на той чи інший природний компо­нент охоплює всю соціоекосистему в цілому і викликає непередба-

17

чені, часто далекосяжні негативні наслідки. Отже, на третій сучас­ній стадії взаємодії суспільства та природи глобальна земна соціо-екосистема стала функціонально замкненою. Вона втратила здат­ність до природної саморегуляції. Головним її регулятором тепер повинно стати людське суспільство, і від того, як воно буде вико­нувати ці функції, залежить його власне майбутнє.

Сучасний стан навколишнього середовища і прогнози глобаль­ної соціоекологічної ситуації спонукали учасників 38-ї сесії Гене­ральної Асамблеї ООН восени 1983 р. створити Міжнародну комі­сію по навколишньому середовищу та розвитку, покликану аналі­зувати його в контексті глобальних перспектив. На основі оцінок авторитетних експертів у 1987 р. ця комісія підготувала перше фундаментальне дослідження „Наше спільне майбутнє". На сучас­ному рівні об'єктивних знань у ньому відображено розуміння сві­товим співтовариством гостроти соціоекологічної проблематики, необхідність глобальної переорієнтації суспільно-політичного, еко­номічного, економіко-технологічного та культурного розвитку, здійснення для цього відповідних національних і загальноплане-тарних проектів.

Головними факторами, що призвели до сучасної кризової соціо­екологічної ситуації, є демографічний вибух, урбанізація, індустрі­алізація та хімізація народного господарства. Незважаючи на те, що в багатьох розвинутих країнах народжуваність в останні роки відчутно загальмувалась, кількість народонаселення Земної кулі за останні роки зросла більше ніж у 2 рази, досягла 6 млрд осіб і продовжує різко зростати. Більшість цього населення зосеред­жується у великих містах. Кількість людей, зайнятих у сільсь-кому господарстві, щороку зменшується. Прогодувати величезні маси міських жителів стає щораз важче, що викликає необхідність застосування хімічних методів, спрямованих на полегшення обро­бітку земель і підвищення родючості сільськогосподарських культур. Обсяг промислової продукції в усьому світі кожних 10 років збільшується тепер приблизно вдвічі. Якщо за весь період цивілі­зації людство використало 80-85 млрд т палива, то половина цьо

го обсягу припадає на останні 25-30 років. Це пов'язано з тим, що у другій половині XX ст. значно змінився паливно-енергетичний баланс на планеті. Питома вага, нафти у ньому становить 44 %, природного газу - 18, вугілля - 35 %. За оцінкою експертів, запа­сів органічного палива - вугілля, нафти і газу на рівні прогнозова­ного його споживання у 2000 p., - вистачить людству ще на 150 ро-ків. Максимальний видобуток нафти на планеті очікується у 90-х роках XX ст., а до 2035 р. 90 % всіх відомих світових запасів наф­ти і газу буде повністю вичерпано.

Внаслідок індустріалізації Землі та розвитку транспортних за­собів різко погіршилась якість атмосферного повітря. Щорічно про­мислові підприємства викидають приблизно 145 млн т оксиду

сірки (IV), 250 млн т пилу, близько 1 млн т сполук свинцю, десят­ки тисяч тонн фтористих та хлористих сполук. Набуло величезного поширення явище кислотних дощів. Вихлопні гази автотранспорту та викиди промислових підприємств утворили над багатьма міс­тами постійні отруйні газові хмари, що дуже шкідливо відбиваєть­ся на здоров'ї людей.

Зараз спалюють щороку близько 2 млрд т вугілля. Цей процес супроводжується викиданням в атмосферу мільярдів тонн вугле­кислого газу та інших речовин. Наземні рослини та фітопланктон океанів вже не встигають засвоювати таку кількість вуглекислоти. В атмосфері планети швидко накопичуються вуглекислий газ (близько 0,4 % на рік) та інші шкідливі гази - метан, оксиди сірки, азоту, фтористо-хлористі вуглеводневі сполуки (3 % на рік). За період з 1860 р. по 1985 p., за підрахунками дослідників, в резуль­таті спалювання органічного палива в атмосферу потрапило 165 млрд т вуглекислого газу, його вміст у ній зріс на ЗО %, при­чому лише за 1959 -1985 pp. - на 9 %.

При сучасних темпах спалювання органічного палива очікуєть­ся, що в 2010 р. щорічні викиди вуглекислого газу досягнуть біль­ше 10 млрд т. Зараз вміст вуглекислого газу в атмосфері Землі вже досягає 2300 млрд т і передбачають, що до 2000 р. він збіль­шиться майже вдвічі. Якщо цей процес буде тривати, постане загроза виникнення на Землі „парникового ефекту", при якому атмосфера буде безперервно нагріватися. Одночасно із збільшен­ням вуглекислоти падає вміст у атмосфері кисню, відтворення якого не встигає за споживанням.

Швидко зменшуються на Землі запаси питної води. Кількість води, що забирається з річок для промисловості, зрошення та по­бутових потреб, становить вже 20 % поверхневого стоку. У про­мислово розвинутих країнах практично весь стік води проходить через промпідприємства, зрошувальні системи, водопровід та ка­налізацію. Забруднення охопило навіть акваторії Світового океану. Порівняно недавно (у 1947 р.) Тур Хейєрдал під час своєї першої подорожі на „Кон-Тіки" захоплювався чистотою Тихого океану. Нині Світовий океан перетворився на гігантський відстійник бага­тьох видів відходів сучасної цивілізації. Величезні площі океанічної поверхні вкриті плаваючим сміттям та нафтопродуктами, які по­трапляють сюди при очищенні резервуарів, внаслідок аварій тан­керів і витоків при розвідуванні та експлуатації морських нафто­промислів. Нафтова плівка вже вкриває п'яту частину поверхні Світового океану. Крім того, в нього щорічно скидають 5 тис. т ртуті, 50 тис. т ДДТ та інші шкідливі сполуки. Все це знищує біоло­гічні ресурси океану, порушує водно-повітряний обмін планети та глобальну кліматичну стабільність.

19

Особливо сильно позначився антропогенний вплив на лісах на­шої планети. За історію людської цивілізації територія лісових ма­сивів на Земній кулі скоротилася на 60-65 %, що призвело до від­чутного погіршення гідрологічного та кліматичного режимів. Що­річно від вирубок, пожеж та забруднень атмосфери гине 11 млн га лісів. За оцінками експертів, лісистість планети за період 50-х -кінця 70-х років скоротилась у 2 рази - з 50 до 25 млн км². Найбіль­ший обсяг втрат припадає на „зелені легені" нашої планети, які постачають основні об'єми кисню в атмосферу Землі, найба-гатші у біологічному відношенні вологі тропічні ліси Африки, Пів­денної Америки та Південно-Східної Азії, а також на сибірську тайгу. Передбачають, що до 2000 р. в країнах, що розвиваються, у зв'язку із зростанням попиту на деревину та паливо і потребою розширення площ сільськогосподарських угідь буде знищено 40 % сучасної площі лісів. При цьому слід мати на увазі, що вологі тропічні ліси, які покривають загалом менше 10 % площі суші, кон­центрують 40 % всього генофонду планети. А зникнення рослин має особливо важкі екологічні наслідки, адже, як стверджують спеціалісти, від кожного рослинного виду, як правило, залежить існування 10-30 видів комах, а інколи й вищих тварин та інших видів рослин.

Крім знищення місць проживання організмів та шкідливого впливу на них отруйних викидів промпідприємств і транспорту, величезної шкоди органічному світу нашої планети завдають роз­виток хімічної промисловості та хімізація сільського і лісового гос­подарства, зокрема широке застосування отрутохімікатів для бо­ротьби з шкідниками сільськогосподарських та лісогосподарських культур і зловживання мінеральними добривами. Кожного року в грунти вноситься понад 500 млн т мінеральних добрив і 3 млн т пестицидів.

За період 50-х - середини 80-х років обсяги виробництва про­дукції органічної хімії на планеті зросли з 7 до 250 млн т, щорічно на світовий ринок потрапляє від однієї до двох тисяч видів нової продукції. А всього людство нині активно використовує близько 80 тис, неприродних хімічних сполук. Внаслідок цього нині близько 1 млн видів фауни і флори знаходиться під загрозою зникнення, 14 тис. людей в різних країнах щорічно гине від отруєння пестици­дами, 700 тис. - захворює внаслідок зживання забрудненої води і проживання в місцях інтенсивного забруднення атмосфери.

Парадоксально, що найшвидше до хімічного забруднення нав­ колишнього середовища пристосовуються саме шкідливі для народного господарства види організмів. Внаслідок цього ефектив­ ність хімічних методів боротьби з ними швидко падає. Наприклад, якщо в США у 40-х роках XX ст. шкідники знищували 7 % врожаю, то в кінці 80-х років - майже вдвічі більше при зростанні застосу­ вання пестицидів у 10 разів. .