8.8. Санітарна охорона вод

Крім очищення забруднених вод, дуже важливі для охорони гідросфери заходи, що оберігають від забруднення чисті і природні води, особливо малі річки та поверхневі й підземні джерела водо­постачання.

Малі річки порівнюють з кровоносними судинами. Вони поста­чають біосфері животворну вологу. Від повноводності й чистоти їх залежить стан водних ресурсів і можливість їхнього використання. Для збереження малих річок вздовж берегів створюють водоохо­ронні зони - смуги 100-300 м завширшки, на яких з метою запобі­гання забрудненню, засміченню і виснаженню вод встановлюють певні обмеження господарської діяльності. У цих зонах заборо­няють застосовувати хімічні добрива та отрутохімікати, скидати

¹²⁴

забруднені стічні води, влаштовувати сміттєзвалища, скотомогиль­ники, будувати промислові підприємства чи стоянки автотранспор­ту, проводити земляні роботи для регулювання стоку, орати землю, випасати худобу. Ці водоохоронні смуги слід засаджувати дерева­ми і кущами, зокрема вербою і вільхою. Лісо-чагарникові насад­ження зменшують випаровування води з поверхні, притягують во­логу з атмосфери, допомагають формуванню дернового покриву, затримують танення снігу, сприяють переведенню поверхневого стоку в ґрунтовий та підґрунтовий, перешкоджають ерозії берегів, зміні річищ, затримують і нейтралізують дисперсні стоки, що ідуть від невеликих населених пунктів, запобігають руйнуванню заплав­них природних комплексів, регулюють річковий стік.

Санітарна охорона джерел питного водопостачання здійснюєть­ся шляхом організації на водозбірних басейнах зон санітарної охо­рони. Органами Державного санітарного нагляду затверджене „Положення про проектування зон санітарної охорони централізо­ваного водопостачання та водних джерел", обов'язкове для всіх організацій, що проектують і будують системи водопостачання, та для всіх водогінних закладів.

Зона санітарної охорони (ЗСО) джерел водопостачання являє собою територію, на якій встановлюють спеціальний режим, що забезпечує надійний захист джерела від забруднення і зберігання потрібної санітарної якості води. Звичайно ця зона включає пояс суворого режиму, де заборонене постійне проживання людей, утримання худоби і взагалі доступ сторонніх осіб, та два пояси ре­жиму обмежень, де суттєво обмежуються різні види господарської діяльності. Пояс суворого режиму охоплює площу водозабору та 30-50-метрову смугу навколо нього, а також територію розташу-вання водоводних споруд. У пояси режиму обмежень входить усе джерело водопостачання і басейн його живлення.

Для підземних вод розміри ЗСО розраховують за спеціальними методиками, залежно від типу водозабору, його потужності, влас­тивостей водоносного горизонту, ступеня його захищеності (на­явності або відсутності водотривких порід над водоносними). Пояс суворого режиму охоплює територію, на якій розміщено водозабір­ні колодязі та свердловини, пов'язані з ними насосні станції, уста­новки для обробки води і резервуари. ЗСО визначається для кож­ної водозабірної свердловини, якщо віддаль між свердловинами велика ЗСО водозаборів, що розташовані вздовж річок, включають усю смугу між річкою та водозабірними свердловинами, якщо ши­рина її не перевищує 150 м.

ЗСО поверхневих (відкритих) водозаборів охоплюють смуги завширшки не менше 100 м обабіч річок на відстані 200 м проти те­чії та 100 м нижче за течією. Такі самі вимоги ставлять і для підрус-лових водозаборів.

Водозабірні споруди звичайно розташовані у сільській місце­вості, де існує небезпека забруднення патогенними організмами,

125

нітратами, пестицидами тощо. Тому встановлюють правила веден­ня рільництва і тваринництва, які забезпечують збереження якості підґрунтових вод для питного використання і предбачають:

а) зберігання гною на спеціальних гідроізольованих майданчи­ках і витримування його не менше 6 місяців для звільнення від патогенних мікроорганізмів і яєць гельмінтів; б) збір гноєвих сто­ків у гідроізольовані гноєзбірники; в) відведення зливних стоків з територій, де розміщені худоба та птахи і скидання їх у накопи-чувачі зливних вод; г) використання гною і стоків тваринницьких ферм як добрив у кількостях, передбачених нормами; д) суворе дотримування правил транспортування добрив і отрутохімікатів, їх зберігання і внесення в грунти; е) використання гранульованих пестицидів короткотривалої дії; є) використання хлорорганічних пестицидів не частіше за один раз на рік; ж) нерозорювання земель ближче 50 м від берегів водотоків при ухилах не більше за 0,0005, а при ухилах більших за 0,003 - ближче 100 м.

Контроль за утриманням зон санітарної охорони здійснюють органи Державного санітарного нагляду.

Окремою проблемою є охорона поверхневих та підземних вод від виснаження. При забиранні води з будь-якого джерела об'єми і темпи водозабору не повинні перевищувати об'єми й темпи водо-відновлення, інакше джерело водопостачання виснажиться. Тому для кожного джерела водопостачання повинен визначатися свій показник допустимого забору води.