72. Вплив на грунти

господарської діяльності

Земля, грунт є основою сільськогосподарського виробництва та лісового господарства На землях вирощують зернові та тех­нічні культури, кормові трави, сади і ягідники, лісові плантації. Основним видом сільськогосподарського виробництва є рослин­ництво, яке В. Р. Вільямс поділив на лісівництво, луківництво, ріль­ництво. Останнє покликане забезпечити людину продуктами хар­чування, а промисловість - різноманітною сировиною.

Рільництво впливає на грунти перш за все обробітком їх різ­ними сільськогосподарськими знаряддями, вилученням пожив­них елементів, що виносяться з поля у вигляді врожаю різних куль­тур. Людина, започатковуючи рільництво, за образним виразом американського ґрунтознавця X. Беннета, „здерла шкіру з землі". Було знищено природну рослинність, лісову підстилку, дернину або степову повсть і оголена земля стала доступна дії багатьох стихій (прямого сонячного проміння і тепла, вітру, дощу, снігу, текучої води) та різноманітних сільськогосподарських машин і механізмів. Розпочалося нове життя грунту, часто докорінно від­мінне від природного, що в більшості випадків спричинює збіднен­ня та деградацію його, зниження природно-ресурсного потенціалу. Доречно навести легенду, записану українським письменником О. Є. Ільченком, про те, що коли землю перший раз орали, то по бо­рознах текла кров. Всевишній у своїй захмарній далі почув молит-

99

ву і сказав: терпи, в цьому твоє призначення, і терпить наша Земля нашу наругу над нею, нашу низьку землеробську культуру, нашу байдужість і зневагу.

Шкідливий антропогенний вплив, а також розгул стихій, роз­буджених та посилених людиною, завдає грунтам величезної, ча­сом непоправної шкоди. Це перш за все погіршення ґрунтової структури, механічне руйнування та ущільнення грунту, постійне збіднення на гумус та поживні речовини, водна і вітрова ерозія, забруднення грунту мінеральними добривами, отрутохімікатами, мастилами та пальним, радіонуклідами.

Втрата грунтами грудкуватої структури у верхньому горизонті відбувається внаслідок постійного зменшення вмісту органіки, ме­ханічного руйнування структурних агрегатів знаряддями обробіт­ку, під впливом опадів, вітру, перепаду температур тощо. Близько 80 % орних земель зазнають погіршення агрономічно цінної струк­тури, що погіршує водно-повітряний режим, посилює водну та по­вітряну ерозію і, зрештою, зменшує основну властивість грунту -родючість.

Однією з причин цього явища є багаторазовий обробіток грун­тів різними знаряддями з допомогою потужних і важких колісних тракторів. Досить часто поле протягом року обробляють по 10-12 разів і більше. Крім того, на поля тракторами з причепами, важки­ми автомобілями завозять добрива і посівний матеріал, вивозять зерно і солому, коренеплоди і бульбоплоди. Крім того, у нас авто­мобілі, уникаючи розмоклих доріг, часто їдуть просто по полю, посі­вах, утворюючи ряд паралельних, тимчасових доріг. Там, де кожне поле має справжнього господаря, такого просто не може бути. Ви­сока частота обробітку пояснюється і тим, що наше сільське .гос­подарство не отримує комплексу знарядь для одночасного прове­дення кількох видів обробітку землі і догляду за посівами. Частий обробіток землі розпилює поверхню грунту. Один трактор „Бела-русь", працюючи на сухих ділянках, утворює на кожному гектарі по 13-14 т пилу, що і без чорних бур спричинює щорічне знесення мільярдів тонн родючого шару грунту.

Ущільнення грунту колесами важких тракторів і комбайнів типу „Дон" (15-20 т) набуло загрозливих розмірів, воно веде до різкого пониження родючості грунту. При нормальній об'ємній масі струк­турного грунту 1,1-1,2 г/см³ на багатьох полях ця цифра підскочи­ла до 1,6-1,7 г/см³, що значно вище за критичні величини. У таких грунтах майже вдвоє зменшується загальна пористість, різко зни­жується водопроникна і водоутримуюча здатність, зменшується опірність грунту до ерозійних процесів. Колеса трактора „Киро-вец-700" ущільнюють у колії грунт на глибину до 20 см, а врожай на таких смугах на 50 % нижчий, ніж на ділянках між ними. Тіль­ки за рахунок цього фактора загальний врожай на полі зменшуєть­ся на 20%.

100

Водна та вітрова ерозія грунтів є справжнім суспільним лихом. Цей природний процес різко зростає внаслідок низької культури землеробства, нераціональної організації території, застарілих ме­тодів обробітку грунту та цілого ряду інших причин. За узагальне­ними даними наукових установ, недобір урожаю на слабозмитих грунтах досягає 10-20 %, на середньозмитих - 30-50 %, на силь-нозмитих - 60-80 %. Різними формами ерозії в Україні охоплено близько 20 млн га ріллі з 34,2 млн га всього орного клину (59 %). Це не втрати, викликані стихійним лихом, а справжня трагедія, яка повністю лежить на совісті людини.

Ще небезпечнішою є лінійна ерозія, якою охоплені височинні, горбисті та гірські території. Лінійний розмив руйнує не тільки грунт, а й увесь природний комплекс. Утворення ярів (іноді гли­биною 30-40 м і протяжністю понад 10-15 км), які часто формують цілі ярково-балочні системи, вилучає з ужитку величезні площі сільськогосподарських земель. Площа вилученої з ужитку ріллі пе­ревищує площу самих ярів у 2-3 рази. У місцях розвитку ярів зни­жується рівень підґрунтових вод, землі стають непридатними для шляхового, житлового та промислового будівництва. Найбільш девастовані лінійною ерозією ділянки в науковій літературі діста­ли назву „бедленд" (погані землі). Рекультивувати такі землі на сучасному рівні науки і техніки практично неможливо і дуже доро­го. Альтернативою є профілактика, попередження розвитку таких шкідливих процесів.

Глобальною проблемою є постійне зменшення в грунтах вмісту гумусу, який відіграє провідну роль у формуванні грунту, його цін­них агрономічних властивостей, забезпеченні рослин поживними речовинами. Основна причина - споживацький підхід до землі, на­магання якнайбільше з неї взяти і якнайменше їй повернути. А гу­мус не тільки витрачається на мінералізацію з вивільненням до­ступних для рослин поживних речовий, але й виноситься з грунту в результаті ерозії, з коренеплодами і бульбоплодами, на колесах транспортних засобів.

За авторитетним свідченням В, А. Ковди, наші чорноземи втрати­ли за останні 100 років 25-40 % гумусу і половину своєї родючості. За минулі 100 років запаси гумусу в орному шарі чорноземів ти­пових зменшились на 29 %, чорноземів звичайних - на 36 %, чор­ноземів південних - на 31 %. Дослідження українських вчених по­казують, що при сучасній структурі посівних площ на неудобрюва-них чорноземах втрати гумусу в лісостепу становлять 0,7-0,8 т/га, в степу - 0,5-0,6 т/га Щорічно за рахунок мінералізації грунти України втрачають 14 млн т гумусу, а за рахунок ерозії - 19 мли т.

Перехід сільськогосподарського виробництва на індустріальні та інтенсивні технології ставить за мету збільшення продуктів хар­чування шляхом широкої його хімізації, тобто застосування висо­ких доз мінеральних добрив і хімічних засобів захисту рослин. Однак внесення високих, доз мінеральних добрив супроводжуєть-

101

ся забрудненням грунту баластними речовинами - хлоридами, сульфатами. В грунтах і в підґрунтових водах нагромаджуються рештки пестицидів, які, потрапляючи у вирощувану продукцію, зни­жують її якість. У західноєвропейських країнах на 1 га ріллі вно­сять 5-6 кг пестицидів, а у Львівській області - 11 кг.

Особливо страшним є те, що ще сьогодні за наполяганням сіль­ськогосподарських органів у нас застосовують такий особливо токсичний і стійкий отрутний препарат як ДДТ, який ще у 1972 р. був заборонений ВООЗ і продовольчою і сільськогосподарською ор­ганізацією ООН. Як відзначалось на науковій конференції АН УРСР в квітні 1989 p., у молоці українських матерів міститься ДДТ в 3-4 рази більше, ніж у американських, що є причиною високої смерт­ності малят у віці до ЗО днів.

Забруднення грунтів відбувається також відпрацьованими газа­ми тракторів, комбайнів, автомобілів, мастилами та пальним, які з них витікають під час праці на полях Поступають у грунти також техногенні забрудення від промислових підприємств - сульфати, оксиди азоту, важкі метали та ряд інших шкідливих сполук, зокре­ма радіонукліди.

Виключно гострою і злободенною проблемою є відчуження сіль­ськогосподарських земель, особливо ріллі, під будівництво фабрик і заводів, електростанцій і відкритих гірничих розробок, доріг та міст. У зв'язку з тим, що у нашій країні тривалий час не проводи­лись бонітування та економічна оцінка земель, не здійснений ще й досі повною мірою земельний кадастр, під різні види будівництва вибираються рівні території, на яких, як правило, розвинені най­більш родючі грунти. Так, Бурштинська ДРЕС на Івано-Франківщині побудована на лесовій терасі Дністра з найбільш родючими в об­ласті грунтами. За останні 60 років в Україні площа родючим зе-' мель, вилучених під різні види несільськогосподарського викорис­тання, перевищує територію Одеської області. Понад 700 тис. га родючих земель затоплено водосховищами на Дніпрі. Непомірно зростають площі наших міст та селищ, хоч щільність їх забудови сягає ледве 55 % прийнятих норм.

Такий катастрофічний стан наших земель вимагає вжиття не­відкладних науково-обгрунтованих заходів, спрямованих на підви­щення родючості грунтів та отримання екологічно чистих продуктів харчування. Проблема охорони і раціонального використання зе­мель в наш час стала одним з найважливіших завдань людства Це визначається перш за все тим, що 98 % продуктів харчування лю­дини отримується в результаті обробітку землі. Людина займаєть­ся агрикультурою майже 10 тисячоліть. За цей час в багатьох регі­онах планети розцвітали і гинули цивілізації, квітучі краї перетво­рювались на пустелі. Хижацька експлуатація земель та низька культура землеробства призводили до руйнування грунтів. За під­рахунками французьких вчених, за історичний період людство втратило близько 2 млрд га колись родючих земель.

102 ■

Наша країна належить до найбільш забезпечених родючими грунтами. Правда, лише 50 % ріллі знаходиться в зонах гарантова­ного землеробства, тобто в районах, достатньо забезпечених опа­дами, з малою ймовірністю посух і суховіїв. У більшості землероб­ських районів України потрібні заходи по збереженню вологи у грунті та штучне зрошення. Надмірні втрати родючих земель від водної ерозії, затоплення штучними морями, вилучення під різні види будівництва набули у нас форми національного лиха Віль­них земель, придатних для освоєння під ріллю, практично немає, отжедреба зберегти це багатство, яким ми володіємо. Заходи по підвищенню продуктивності земель та їх охорони різноманітні та різнопланові, але вони повинні здійснюватись в комплексі, як єди­на система, взаємно доповнюючи один одного і посилюючи дію всіх інших.

Внаслідок багаторічного панування в Україні тоталітарного ре­жиму земля втратила господаря, стала „загальнонародною" за формою і нічиєю за змістом. За 70 років фактично був втрачений традиційний селянин-хлібороб, що знав усі тонкощі свого ремесла, був академіком землеробської науки. Домінування єдиної колгосп­но-радгоспної форми господарювання, де колишній селянин став найманим робітником, що отримував заробіток від кількості вкла­деної праці (обсягу денного виробітку), а не від кінцевого резуль­тату, виробила в нього нігілістичне ставлення до землі та до всіх інших матеріальних усуспільнених цінностей, спричинилась до втрати професійної майстерності.