передмова

Ми живемо в епоху гострого конфлікту між людським суспіль­ством та природою, коли нераціональна господарська діяльність порушила динамічну рівновагу біосфери нашої планети, що спри­чинило її прогресуюче руйнування. Цей процес супроводжується вичерпанням природних ресурсів і різким погіршенням якості на­вколишнього природного середовища, що спричинює масові за­хворювання рослин, тварин та людей і загрожує подальшому роз­витку людської цивілізації на Землі.

Традиційні науки - географія, біологія, медицина, економіка та ряд інших природничих, суспільних та технічних наук - намагали­ся вирішити цю багатоаспектну проблему своїми методами, але безуспішно. На нашій планеті виникла нова система „суспіль­ство - природа" - глобальна соц/оекосистема, яка розвивається не за природними чи суспільними, але за притаманними лише їй соціоекологічними законами. Для того щоб уміти керувати розвит­ком цієї соціоекосистеми, слід вивчати не лише окремі її компонен­ти, як це роблять традиційні науки, а й взаємодію їх всередині сис­теми, всю систему в цілому. Отже, потрібна нова комплексна нау­ка, спроможна узагальнювати географічні, біологічні, геологічні, медичні, економічні, соціальні, технологічні, юридичні та інші аспек­ти взаємодії суспільства і природи на системному рівні, вивчати планетарну соціоекосистему та регіональні й локальні соціоеко­системи, з яких вона складається, як цілісні об'єкти.

Такою інтегральною міждисциплінарною наукою про соціо­екосистеми та їх оптимізацію в останні десятиріччя стала соціо­екологія, тобто екологія людського суспільства, яка вивчає за­кономірності взаємодії суспільства з навколишнім природним середовищем і розробляє наукові принципи гармонізації цієї вза­ємодії. Саме соціоекологія є теоретичною базою усіх практичних заходів з охорони природи та раціонального використання при­родних ресурсів.

У розвинутих державах світу, зокрема в США та країнах Захід­ної Європи, соціоекологія, що виникла у 20-х роках нашого століт­тя під назвою human or social ecology (людська, або соціальна,еко­логія), інтенсивно розвивається після другої світової війни. Там

вже діють чимало соціоекологічних товариств та наукових інсти­тутів, здійснюється підготовка соціоекологів у вузах.

У колишньому Радянському Союзі розвиток соціоекології три­валий час гальмувався тоталітарним режимом, який заперечував саму можливість виникнення гострих суперечностей між сус­пільством та природою у країнах так званого соціалістичного табору.

Після здобуття Україною державної незалежності Міністер­ство освіти молодої держави включило соціоекологію в перелік обов'язкових для всіх спеціальностей гуманітарних дисцип­лін. Науково-методичною комісією з екологічної освіти Мініс­терства освіти України було затверджено типову програму кур­су „Основи соціоекології" як базового світоглядного загально­освітнього предмета, обов'язкового для всіх спеціальностей ву­зів України.

Курс „Основи соціоекології" має дати студентам загальне уявлення про причини виникнення, масштаби, можливі трагічні наслідки та шляхи подолання сучасної кризи у взаємовідносинах між людським суспільством та навколишнім природним сере­довищем, ознайомити їх з основами нової комплексної науки про соціоекосистеми і гармонізацію взаємодії суспільства та природи - соціоекології. Одночасно він повинен сприяти вихо­ванню у студентів соціоекологічної свідомості, яка є невід'ємною частиною національної свідомості і полягає у розумінні пріори­тетності незруйнованого природного середовища; у добровіль­ному обмеженні своїх матеріальних потреб; у економному бе­режному ставленні не лише до природних об'єктів, але й до про-дуктів людської діяльності, в яких так чи інакше опосередковані природні ресурси; у підпорядкуванні особистих інтересів загаль­нолюдським. Ці знання потрібні кожній освіченій людині незалежно від того, який фах вона обрала.

На тих факультетах, що готуватимуть соціоекологів-галузеви-ків та соціоекологів-інтеграторів, тобто спеціалістів з різних аспек­тів охорони природи і раціонального природокористування, курс „Основи соціоекології" допоможе студентам краще сприймати такі спеціальні фахові курси, як „Екологія", „Геоекологія", „Еколо­гія людини", „Економіка природокористування", „інженерна геоло­гія", „Біогеохімія", „Екологічна технологія", „Соціоекологічне право" тощо.

На жаль, при читанні курсу „Основи соціоекології" викладачі стикаються із значними труднощами через брак відповідної нав­ чально-методичної літератури українською мовою. Цю прогалину має заповнити даний посібник, який за завданням Міністерства освіти України був підготовлений міжвузівським авторським ко- 8

лективом відповідно до раніше затвердженої типової навчальної програми.

Окремі частини посібника написали: передмову - Г. О. Бачин-ський; розд. 1-Г.О. Бачинський, С. і. Васюта; розд. 2-Г.О. Ба-чинський, М. М. Назарук, і. О. Салтовський, О. і. Салтовський; розд. 3-Г.О. Бачинський; розд. 4 - Г.О. Бачинський, М. 3. Маль-ський; розд. 5 - С. М. Стойко, Г. О. Бачинський, В. Д. Бондаренко; розд. 6-Г.О. Бачинський; розд. 7 - С. В. Трохимчук; розд. 8 -Г. О. Бачинський, В. В. Колодій, М. С. Краснов; розд. 9 - В. Н. Лебе-динець; розд. 10 - /. /. Даценко, Г. 0. Бачинський; розд. 11 - Г. О. Ба­чинський, Н. В. Беренда, Б. і. Хархаліс; розд. 12 - Г .О. Бачинський; розд. 13 - С. М, Кравченко, Г. О. Бачинський, В. В. Костицький; розд. 14 - Г. О. Бачинський; розд. 15 - В. П. Кучерявий.

1. ВЗАЄМОДІЯ ЛЮДСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА І ПРИРОДИ НА РІЗНИХ ІСТОРИЧНИХ ЕТАПАХ

1.1. ПРИЧИНИ, ЩО ЗУМОВИЛИ ВИНИКНЕННЯ СОЦІОЕКОЛОПЇ

У наш час людство переживає чи не найкритичніший період за всю історію свого існування. У своєму розвитку воно досягло того рівня, коли вже оволоділо величезним науково-технічним потенці­алом, але ще не навчилося достатньою мірою обережно та раціо­нально ним користуватися. Швидка індустріалізація та урбанізація нашої планети, різке зростання її народонаселення, інтенсивна хі­мізація сільського господарства, посилення багатьох інших видів антропогенного тиску на природу порушили кругообіг речовин та природні обмінні енергетичні процеси в біосфері, пошкодили її ре­генераційні механізми, внаслідок чого почалося її прогресуюче руйнування. Це поставило під загрозу здоров'я і життя сучасного та майбутніх поколінь людей, подальше існування людської циві­лізації.

Зараз людству загрожує небезпека повільного вимирання вна­слідок безперервного погіршення якості навколишнього сере­довища, а також пошкодження та вичерпання природних ресур­сів. Для усунення цієї небезпеки необхідні перегляд традицій­них принципів природокористування та докорінна перебудова господарської діяльності у більшості країн світу.

Для вирішення глибокої суперечності між людським суспільст­вом та природою потрібна переорганізація всієї системи природо- користування на нових наукових засадах. Вони повинні грунтува­тись на необхідності досягнення компромісу між соціальними і економічними потребами суспільства та можливостями біосфери задовольняти їх без суттєвого порушення глобального кругообігу речовин та обмінно-енергетичних процесів, тобто без загрози для свого нормального функціонування.

Реалізація зазначеного принципу природокористування пот­ ребує системного підходу до проблеми взаємодії суспільства з навколишнім природним середовищем, вивчення планетарної земної системи „суспільство-природа" та її територіальних скла­ дових як цілісних об'єктів - соціоекосистем. Це може забезпе­ чити лише нова комплексна наука, що узагальнює географічні, біологічні, геологічні, педологічні, гідрологічні, метеорологічні, медичні, технологічні, економічні, юридичні, соціальні та інші ас­ пекти взаємодії суспільства та природи в межах соціоекосистем різного ієрархічного рангу з метою їх оптимізації та управління гармонійним розвитком. Такою наукою стала соціоекологія (еко­ логія людського суспільства).

1.2. Формування глобальної земної соціоекосистеми

За сучасними уявленнями вік земної кори дорівнює близько 4,5 млрд. років. Найдавніші рештки мікроорганізмів знайдено в гір­ських породах, датованих 3,2 млрд. років. Бурхливий розвиток органічного світу на Землі, освоєння рослинами і тваринами кон­тинентів відбулися лише 0,5-0,4 млрд років тому. Отже, геогра­фічна оболонка Землі тривалий час була абіотичною геосистемою, в якій відбувався геологічний кругообіг речовин у вигляді взаємо­пов'язаних фізичних та хімічних процесів. З розвитком органічного світу вона поступово перетворилася на глобальну екосистему -біосферу, що складається з двох взаємодіючих підсистем - не­живої (абіотичної) і живої (біотичної). Виник новий біологічний кру­гообіг речовин, який включився у геологічний і суттєво його транс­формував. Обмінні речовинно-енергетичні процеси у цій новій сис­темі були значно видозмінені. Для утворення біосфери вирішальне значення мала поява на Землі рослинності, яка містить хлорофіл. Тільки завдяки хлорофілу рослини набули здатності вловлювати сонячну енергію, використовуючи її для фотосинтезу, в процесі якого з води і вуглекислого газу утворюється органічна речови­на - першооснова існування та розвитку всієї різноманітності рос­линного і тваринного світу.

Термін біосфера (тобто сфера життя) вперше використав у XIX ст. австрійський вчений В. Зюсс. Але основоположником су­часних уявлень про біосферу як населену організмами оболонку Землі, що охоплює нижні шари атмосфери, гідросферу і верхні шари літосфери, був український вчений В. і. Вернадський. Верти­кальні межі біосфери визначаються поширенням організмів у зем­ній корі до глибини 2-3 км, в океанах до глибини понад 10 км та в атмосфері до висоти близько 20 км.

Маса живої речовини у біосфері становить приблизно 0,25 % всієї її маси. Завдяки інтенсивному розмноженню живої речовини, її дисперсності та високій біогеохімічній активності протягом гео­логічної історії Землі потенційна зона життя на нашій планеті без­перервно розширювалася. Зараз у біосфері описано близько 2 млн видів організмів, у тому числі 500 тис. видів вищих і нижчих рос­лин, 1,5 млн видів тварин, грибів, мікроорганізмів,

У своїй узагальнюючій монографії „Біосфера", опублікованій у 1926 p., В. і. Вернадський так охарактеризував значення організ­мів у планетарних процесах: „Можна без перебільшення тверди­ти, що хімічний стан зовнішньої кори нашої планети - біосфери -цілком перебуває під впливом життя, тобто визначається живими організмами. Безперечно, енергія, що надає біосфері її звичайного вигляду, має космічне походження. її випромінює Сонце у формі променистої енергії, а живі організми, тобто сукупність життя, перетворюють цю космічну променисту енергію у земну хімічну і створюють нескінченну різноманітність нашого світу. Це живі ор-

11

ганізми своїм диханням, своїм живленням, своїм метаболізмом, своєю смертю і своїм розмноженням, постійним використанням своєї речовини, головне - триваючою сотні мільйонів років без-пзрервною зміною поколінь, своїм народженням та розмноженням породжують одне з найграндіозніших планетарних явищ, що не існує ніде, крім біосфери".

За В. і. Вернадським, основними компонентами біосфери є:

жива речовина - рослини, тварини та мікроорганізми;

біогенна речовина - органічні та органо-мінеральні продукти, створені живими організмами протягом геологічної історії Землі: кам'яне вугілля, горючі сланці, торф, нафта тощо;

косна речовина — гірські породи неорганічного походження, які є субстратом або середовищем для проживання живих організмів;

бюкосна речовина - результат синтезу живої та неживої речо­вини: мінеральні породи органічного походження, сучасні та викоп­ні грунти, мули (підводні грунти).

З появою людей на Землі почався вплив їхньої діяльності на кругообіг речовин та енергетичний обмін у біосфері. Внаслідок цього глобальна екосистема почала поступово трансформуватися у трикомпонентну глобальну соціоекосистему, у функціонуванні якої все більшу роль відігравало людське суспільство. Разом з роз­витком суспільства зростає антропогенний тиск на навколишнє середовище. У цьому процесі доцільно розрізняти три стадії, які по суті є різними етапами розвитку на нашій планеті глобальної соціоекосистеми (рис. 1.1).

На. відміну від інших організмів людина - це особливий біоло­гічний вид, який впливає на природу не лише своїми метаболічни­ми процесами, тобто біологічним обміном речовин, а й трудовою діяльністю, історичний аналіз взаємовідносин суспільства та при­роди свідчить, що інтенсифікація антропогенних трансформацій у біосфері пов'язана не стільки з ростом народонаселення, скільки з його технічним оснащенням та суспільною організацією праці. За допомогою кам'яних знарядь первісні люди почали перетворювати об'єкти і процеси природи з їх натурального стану на штучний. 12

З розвитком суспільства, з утворенням великих суспільних об'єднань­ посилювалися. Тому етапи взаємодії суспільства та природи від­повідають не лише етапам вдосконалення засобів виробництва, якими люди безпосередньо впливали на природу, але й етапам розвитку виробничих відносин, етапам розвитку самого людського суспільства. 1.3. РАННІ СТАДІЇ ВЗАЄМОДІЇ СУСПІЛЬСТВА ТА ПРИРОДИ

Перша стадія взаємодії суспільства та природи тривала близько 2-3 млн. років від появи на Землі перших людей примітивного виду Homo habilis до виникнення близько 40 тис. років тому сучасного людського виду Homo sapiens (людина розумна), тобто до початку пізньопалеолітичної доби. В цей час взаємодія людини з природою обмежувалась біологічним обміном речовин. У людини, що є біо-соціальною істотою, ще переважала її біологічна сутність. Нечис­ленні первісні стада людей, озброєні недосконалими кам'яними знаряддями, органічно „вписувались" як складові елементи у при­родні екосистеми, не порушуючи своєю діяльністю їхньої динаміч­ної рівноваги. Через це можна вважати, що на цій стадії людське суспільство та біосфера у сукупності являли собою функціонально незамкнену глобальну соціоекосистему, в якій слабкі антропоген­ні впливи не могли викликати помітних змін у навколишньому середовищі.

На другій стадії взаємодії суспільства та природи, що тривала близько 40 тис. років від початку пізнього палеоліту і до кінця дру­гої світової війни, тобто до середини XX ст., людство вже відчутно впливало на навколишнє середовище, причому антропогенний тиск на природу неухильно зростав разом із розвитком людського суспільства, з удосконаленням виробничих відносин та знарядь праці. Людська діяльність спричинила вимирання багатьох видів тварин і рослин, викликала деградацію природних екосистем на значних площах, але ще не порушила природного кругообігу речо­вин та енергетичних потоків на нашій планеті, тобто динамічної рівноваги біосфери. Негативні дії людей почали викликати зворот­ну реакцію природи (уповільнену і не завжди адекватну), що ство­рювало певні напруження у взаємовідносинах між людським сус­пільством і навколишнім середовищем. Отже, можна вважати, що на даній стадії глобальна соціоекосистема стала частково функці­онально замкненою.

С, М. Стойко виділяє у цій стадії три етапи: примітивний, протя­гом якого людина впливала на природне середовище полюванням та рибальством; агрикультурний, коли основними засобами антро­погенного впливу на природу були скотарство та землеробство; машинно-індустріальний, в якому провідним фактором руйну­вання навколишнього середовища стало промислове виробництво.

13

У пізньому палеоліті, що тривав близько ЗО тис. років, люди, що належали до сучасного виду Homo sapiens, досягли вже значного суспільного розвитку, об'єднувались у великі племена, вільно користувалися вогнем, виготовляли досконалі кам'яні знаряддя та зброю. Мисливство для них було провідною галуззю господарства, а такі великі тварини, як мамонти, волохаті носороги, велетенські олені, первісні зубри та коні,- основними продуктами харчування. Полювання на цих великих тварин забезпечувало давніх людей м'ясом, жиром, сухожиллями, кістковим мозком. Найбільші кістки використовувались для побудови жител та святилищ, а шкури -для накривання жител і виготовлення одягу.

Для полювання на стадних тварин широко застосовувався загонний спосіб, коли великі стада оточували і заганяли на високі кручі, з яких тварини падали і масово гинули, розбиваючись на смерть. Це поступово призвело до різкого скорочення чисельності багатьох з названих тварин, а згодом - до їхнього повного вими­рання.

Знахідки з кісток мамонтів по всьому ареалу поширення їх, в тому числі й в Україні, засвідчують величезні масштаби винищення цих тварин. На думку українського палеонтолога К. А. Татари-нова, знищення стада мамонтів у 80 особин (стоянка Пушкарі) рівнозначне знищенню поголів'я 7-8 пар цих тварин за ціле століт­тя. На палеолітичних стоянках Середнього Придністров'я (Вороновиця І Молодово V, Кормань IV, Бабин І) загальна чисельність знай­дених решток мамонтів перевищує 300, що рівнозначно винищен­ню поколінь 28-32 пар цих тварин за століття. Якщо припустити, що на території України та деяких інших регіонів європейського континенту на кожні 5 км існував у середньому один мамонт, то при оптимальній насиченості цим видом лісової та лісостепової зон їхня загальна чисельність могла коливатися в межах півмільйона особин. Палеолітичні мисливці могли винищити це пого­лів'я всього за одне тисячоліття,

Про великий вплив людей кам'яної доби на навколишнє середовище свідчать, крім археологічних та палеонтологічних, також історичні дані. Наприклад, аборигени Тасманії, які вимерли до кінця XIX ст. і яких європейці застали ще на стадії пізнього палеоліту, систематично випалювали рослинність на величезних просторах острова з метою створення кращих умов для життя і мисливства

, [Екологічний ефект цих пожеж, що нерідко перманентно трива­ли тисячоліттями, був надзвичайно великим: змінювався характер мікроклімату, рослинності та ґрунтового покриву, вологі ліси поступалися чагарникам і саванам. Вогонь вивільнював з-під лі­сових хащ цілі регіони, що створювало значну перевагу первісному мисливцю, разом з тим порушуючи фауну і флору, посилюючи ерозійні процеси. Аналогічно тасманійцям вели себе й аборигени Австралії, діяльність яких також зумовила часткове зникнення лі­сів та інші негативні наслідки.

Зі зникненням великих травоїдних тварин і обмеженням масо­вого полювання на них первісним людям доводилося шукати нові джерела існування, змінювати спосіб життя, що склався за доби пізнього палеоліту. Люди змушені були знову повернутися пере­важно до збиральництва, рибальства та полювання на дрібних тва­рин. Відповідно змінилися і кам'яні знаряддя. Давня кам'яна доба (палеоліт) близько 10-12 тис. років тому перейшла у середню кам'яну добу - мезоліт, але їжі для людей, чисельність яких на цей час значно зросла, вже не вистачало. Довелось шукати якісно нові шляхи здобуття продуктів харчування. Люди змушені були зай­нятися скотарством та землеробством. Близько 8 тис. років до н. е. почалася нова кам'яна доба - неоліт.

Розвиток скотарства і землеробства, виникнення давніх циві­лізацій спричинили нове загострення протиріч між суспільством та природою. Масові вирубки і випалювання лісів, нерегульований ви­пас худоби, а особливо кіз у гірських місцевостях, розорювання земель зі слабким грунтово-рослинним покривом у посушливих зонах - все це призвело до опустелювання величезних територій у Північній Африці, Аравійському півострові, Малій та Середній Азії, Європейському Середземномор'ї'. Наприклад, знамениті лі­ванські кедри, що колись були джерелом цінної деревини для фі­нікійських кораблів, палаців Ахеменідів та храмів Єрусалима, за­лишились тільки на прапорах Лівану.

Антропогенний вплив на природу значно посилився з початком широкого використання людством металів. Як свідчать археологіч­ні та історичні дані, найдавнішими металами, відомими людям, були самородні мідь, золото та срібло. При розкопках стародавньо­го міста Чатал-Гуюк у південній частині Анатолії (Туреччина) в ша­рах, що датуються кінцем VII тисячоліття до н. е., знайдено багато мідних речей і навіть шматків шлаку, що свідчить про виплавку мі­ді. Наприкінці неоліту в Шумері, Єгипті, Індії, Китаї розпочався та­кож видобуток золота і срібла Найдавніші золоті прикраси, знай­дені в Єгипті, датуються 4,5 тисячоліттям до н. е. Спочатку срібло цінувалося навіть більше за золото. У першому тисячолітті до н. е. срібло видобували в Стародавній Греції на південь від Афін на вели­ких свинцево-срібних рудниках півострова Лавріон, відтак на тери­торії сучасних Іспанії, Швеції, а в середні віки, коли було відкрито ба­гато родовищ срібла у Центральній Європі, його почали навіть нази­вати „німецьким металом". До XVI ст. Німеччина була головним постачальником срібла в Європі. Наприклад, у Фрайбурзькому гірничому окрузі Саксонії розроблялось більше тисячі промисло­вих жил срібла, якого тут за 700 років було видобуто 5,2 мли.

У третьому тисячолітті до нашої ери почався бронзовий вік, а у другому тис. до н. е. - залізний. Жоден з металів так потужно не стимулював розвиток виробництва, як залізо. Основним металом на планеті залишилось залізо й в середні віки.

15

У часи середньовіччя відбувався подальший розвиток різних ви­дів сільськогосподарської діяльності, яка здійснювалась за раху­нок екстенсивних методів - підсічно-вогневої системи, розорю­вання нових земель, що створювало основу локальних і регіональ­них соціоекологічних протиріч на майбутнє. Активна вирубка лі­сів, освоєння нових угідь без урахування наслідків мали місце в даний період в ряді районів Європи та Азії. Лісова зона в Захід­ній Європі в цей час практично зникає, різко скорочується площа, зайнята лісами, у Центральній та Східній Європі, змінюються грун­ти, дикі тварини витісняються з місць їх постійного проживання. Вплив на природу видобутку корисних копалин, ремесел, урбані­зації був не таким значним, але постійно зростав.

Починаючи з XVI ст., розвиток капіталістичних відносин у су­спільстві, винахід парової машини та інтенсивний розвиток промис­ловості зумовили початок нового машинно-індустріального етапу другої стадії взаємодії людського суспільства та природи на на­шій планеті. Засноване на капіталі виробництво долало обожню­вання природи, традиційне, замкнуте у певних межах феодальної формації задоволення існуючих суспільних потреб. Молодий капі­талізм розвивав потужну індустрію, підкорював природні ресурси вузькому практицизму. Ідеологія молодого капіталізму з прита­манною йому ідеєю соціально-економічної конкуренції поширилась і на взаємостосунки з природою. У XVIII - XIX ст. людство законо­мірно вийшло на чергову промислову революцію, що було, по суті, другим за значимістю явищем (після переходу до відтворювального типу господарства) в історії взаємодії суспільства і природи. Основним фактором впливу на природу стає промислове вироб­ництво як якісно вища форма трудової діяльності, яке у великій-мірі не лише розширило можливості соціалізації природи, підняло на новий ступінь виробничі можливості праці, а й зумовило па­нування товарно-грошових відносин, для яких потрібні як нові дже­рела сировини, так і ринки реалізації.

Більшість регіонів світу в другій половині XVIII - XIX ст. спочат­ку стають сировинними колоніями промислово розвинутих країн, а відтак починається спеціалізація на видобуванні, виробництві та вирощуванні саме того, що потребує світовий ринок. Яскраві приклади грабіжницького використання природи дає історія освоєння Північної Америки XVIII - XIX ст. Американський дослідник Р. Пар. сон писав, що „рух колоністів на Захід супроводжувався таким ко­лосальним винищенням природних ресурсів, яким колосальним був сам рух". За даними Ж. Дорста, в 1870 - 1875 pp. кількість що­річно вбитих бізонів із Америці складала 2,5 млн. голів. З 1830 р. тут проходила кампанія за поголовне; винищення бізонів і власники залізниць запрошували пасажирів стріляти у тварин прямо з ві­кон поїздів. Розорювання прерій викликало могутні пилові, так ' звані чорні бурі. За період 1790-1939 pp. у США були зруйновані 16

або збідніли не менше 114 млн. гектарів родючих земель. На пло­щі 313 млн. гектарів прискорена ерозія зумовила значну втрату гумусу.

Після відкриття Рурського кам'яновугільного басейну і початку виплавлення коксу в 1849 р. почався перехід на мінеральне пали­ во у металургії, що значно прискорило видобуток та переробку за­ лізної руди. Цьому сприяло й те, що із залізних руд згодом почали виплавляти інші кольорові метали - нікель, кобальт, мідь, марга­ нець тощо. Різко почав зростати видобуток залізної руди на плане­ ті - від кількох тисяч тонн у 1800 р. до 7 млн тонн у 1900 р. Особли­ во активізувався негативний антропогенний вплив на природу після застосування парової машини на морському та залізничному транспорті і винаходу двигунів внутрішнього згоряння. Господар­ ська діяльність почала завдавати щораз більшої шкоди надрам, рослинному й тваринному світу, грунтам, поверхневим та під­ земним водам, повітрю, але все ще не порушила динамічної рів­ новаги всієї біосфери. . , . ■