2.2. Сутність та форми грошових реформ

Весь досвід людства в сфері грошового обігу переконливо доводить, що грошова система країни не може бути незмінною протягом тривалого часу. Для того, щоб бути ефективною, вона має адаптуватись до розвитку економічних відносин людства та макроекономічної ситуації в країні. Зміна параметрів грошової системи з метою вдосконалення грошового обороту в країні називається грошовою реформою.

Грошові реформи можуть бути еволюційними (здійснюються постійно та поступово) та революційними (кардинальна зміна параметрів грошової системи, наприклад – в кризових економічних ситуаціях та при зміні державного устрою). Проведення революційних реформ завжди ризиковане, але їх успішність часто дозволяє суттєво поліпшити не тільки грошовий оборот, але і загальноекономічну ситуацію.

Для успішності усі грошові реформи повинні мати чітку мету, якісну підготовку та достатньо точні передбачення розвитку подій в грошово-кредитній сфері країни під час та після проведення реформи.

Найчастіше головною метою грошових реформ є підвищення купівельної спроможності, суспільної визнаності та конвертованості національної грошової одиниці. Зазвичай при цьому запроваджуються нові знаки вартості, а інколи навіть нова національна грошова одиниця.

За змістом розрізняють такі типи реформ:

1. Створення нової грошової системи.

Усі елементи грошової системи створюються знов (зокрема, при переході від повноцінних грошей до паперових чи становленні нових держав).

2. Часткова перебудова грошової системи.

При цьому механізм грошового обороту в країні залишається, а змінюються його окремі параметри.

3. Стабілізація грошового обороту.

Здійснюється за кризових умов у сфері грошового обороту за допомогою декількох методів, які детальніше будуть розглянуті далі.

За способом проведення існують:

1. Реформа формального типу – впровадження нових зразків грошових знаків для захисту їх від підробок, поліпшення зносостійкості та інших технічних характеристик, приведення у відповідність з новою національною символікою тощо. Якщо при цьому інші параметри грошової системи не змінюються, такі реформи називають обміном грошей.

Цікавим прикладом такої реформи стало введення в обіг пластикових банкнот, які вперше з’явились в Австралії в 1988 році, а зараз існують в 26 країнах світу. Хоча вони в 1,5 рази дорожче за паперові, однак їх практично не можливо підробити, а термін їх служби в 4 рази довше.

2. Реформа конфіскаційного типу – передбачає чітко обмежений час обміну грошей. Часто обмін здійснюється тільки через банки чи державні органи і в чітко обмеженій кількості, за межами якої обмін взагалі не здійснюється або використовується система знижувальних коефіцієнтів.

Метою конфіскаційних грошових реформ зазвичай є ліквідація тіньових заощаджень і зниження грошової маси (особливо в умовах надвисокої інфляції). Однак при цьому обов’язково буде ліквідована і частина легальних заощаджень, що викличе суспільний протест. Тому конфіскаційні грошові реформи здійснюються тільки в тоталітарних державах.

3. Реформа паралельного типу – передбачає співіснування старих і нових знаків вартості протягом певного часу та відсутність жодних обмежень їх обміну. Старі гроші вилучаються через державні та комерційні банки з одночасною емісією нових грошей в обсязі вилучення старих.

Будь-яка грошова реформа включає такі етапи:

1. Розробка концепції реформи, оцінка її можливих наслідків.

2. Підготовка грошової реформи.

3. Законодавча та організаційна реалізація реформи.

4. Оцінка наслідків реформи, додаткове корегування параметрів грошової системи.

Для того щоб повномасштабна грошова реформа була успішною, її необхідно підготувати.

Підготовка грошової реформи включає 2 складові:

1. Економічна підготовка реформи – це нормалізація макроекономічних параметрів та грошового обороту в країні. Без підготовки нова грошова система матиме ті ж вади, що і стара, і якщо старі гроші знецінювались, то після проведення реформи нові гроші знецінюватимуться такими ж темпами.

В межах економічної підготовки уряду разом із центральним банком може бути доцільним знизити дефіцит держбюджету, поліпшити структуру суспільного виробництва в країні, збалансувати попит та пропозицію на внутрішніх ринках, оптимізувати експортно-імпортні потоки, збалансувати платіжний баланс, ліквідувати інфляційні очікування населення, обмежити валютні спекуляції, провести фінансове оздоровлення комерційних банків.

2. Організаційна підготовка грошової реформи – це створення умов для успішного проведення обміну грошей. В її межах необхідно виготовити нові грошові знаки, визначити параметри обміну грошей (час обміну, способи обміну, можливість паралельного обігу старих та нових грошей, кількісні обмеження обміну), провести інформаційну компанію в країні з метою інформування про грошову реформу, створити мережу пунктів обміну грошей, забезпечити їх обладнанням для виявлення підроблених грошей тощо.

Неякісна організаційна підготовка може призвести до великої кількості зловживань, помилок, порушення суспільного спокою і суттєво підірвати авторитет державної влади в країні.

Слід зазначити, що саме проведення реформ також може бути небезпечним для економіки. Так, можуть зупинитись міжнародні розрахунки, виникнути додатковий попит на усі товари та валюти, пов’язаний із намаганням населення звільнитись від старих грошей (що викличе зростання інфляції та девальвацію національних грошей). Також при цьому виникають зловживання, пов’язані із відмовою економічних суб’єктів брати старі гроші під час розрахунків за їх номінальною вартістю, спробами обміняти підроблені грошові знаки. Тому під час реформи можуть обмежуватись валютні операції, купівля товарів, внесення готівкових коштів на банківські рахунки, зняття коштів з депозитів, а при реформах конфіскаційного типу частина депозитів може бути навіть анульована.

Після розпаду СРСР грошові реформи відбулись в усіх пострадянських країнах, і наприкінці 1993 року всі вони мали власні національні валюти (при цьому Білорусь, Україна та Латвія спочатку увели в обіг тимчасову валюту, а потім замінили її на постійну). Запровадження власної грошової одиниці дозволило урядам пострадянських держав самостійно керувати грошовим оборотом та ліквідувати дефіцит грошової маси, який виник після того, як центральний банк Росії перестав постачати готівку (тоді ще в радянських рублях) до центральних банків інших колишніх радянських республік. Однак жодна з нових національних грошових одиниць (навіть російський рубль) не набули і незначної частини такого міжнародного визнання, яке мав радянський рубль.

За часи незалежності в Україні відбулось дві повномасштабних грошових реформи, які можна вважати послідовними етапами формування грошової системи України.

Під час першої грошової реформи в обіг була уведена тимчасова валюта – купоно-карбованець, який був використаний для забезпечення ліквідації дефіциту в обігу готівкового радянського рубля.

Купоно-карбованці мали малу кількість ступенів захисту, а їх емісія була бюджетною, що призвело до їх надшвидкого знецінення. Так, за чотири роки їх існування з’явились купюри номіналом навіть в 1 000 000 купоно-карбованців, водночас найдрібніші купюри повністю вийшли з обігу. Однак купоно-карбованець захистив від відповідного знецінення основну національну грошову одиницю – гривню, впровадження якої в обіг на час кризи відклали, хоча вона вже була надрукована.

Коли економічна ситуація дещо стабілізувалась, у серпні 1996 року в засобах масової інформації було оголошено Указ Президента України «Про грошову реформу в Україні», який передбачав проведення повномасштабної грошової реформи паралельного типу з метою введення в обіг нової національної грошової одиниці. Тривалість проведення реформи (і відповідно – паралельного обігу старих і нових грошей) склала 15 днів.

У перший же день реформи за встановленим курсом було перераховано за офіційним курсом 100 тис. купоно-карбованців за одну гривню ціни, тарифи, оклади заробітної плати, стипендії, пенсії, кошти на рахунках підприємств, установ та організацій, а також вклади громадян у купоно-карбованцях. Видача готівки з кас банків, а також усі безготівкові розрахунки здійснювались тільки у новій національній валюті.

Слід зазначити, що грошова реформа не була достатньою мірою економічно підготовлена (вдалося тільки зупинити інфляцію та ліквідувати інфляційні очікування шляхом обмеження протягом декількох років усіх бюджетних виплат). Про це зокрема свідчило зосередження майже половини усієї грошової маси в наступні роки в сфері тіньової економіки, значне переважання купівлі населенням іноземної валюти над її продажем. Курс гривні майже два роки утримувався завдяки жорсткій монетарній політиці, тобто штучному заниженню грошової маси щодо валового внутрішнього продукту, що посилювало нестачу гривні в обігу і призводило до бартеризації торгівлі та кризи неплатежів. Разом з істотним зростанням державного боргу та виплат відсотків за ним, неефективним використанням бюджетних коштів, зменшенням валютних резервів НБУ, погіршенням фінансового становища підприємств в 1998 році це призвело до поступової девальвації гривні по відношенню до долара США на 84%. Всупереч цьому, загалом впровадження гривні в обіг можна визнати успішним, оскільки зараз вона має значно вищу суспільну та міжнародну визнаність, аніж мав купоно-карбованець.

Зараз в Україні постійно відбуваються реформи формального типу, зокрема дизайн найдрібніших купюр (1-20 грн.) змінювався вже тричі. Ці реформи покращують споживні властивості грошей, забезпечують захист від підробок і відбуваються по мірі зношення старих знаків вартості. Найближчим часом можна очікувати заміни купюр у 200 та 500 грн., а в перспективі – впровадження в обіг купюр у 1 тис. грн.