Контрольні запитання

1. Яку роль відіграють спекулятивні операції у функціонуванні валютного ринку?

2. Як визначаються єдині світові курси основних валютних пар?

3. Що являє собою маржинальна торгівля валютою?

4. Які фундаментальні фактори впливають на валютний курс?

5. Як впливають на валютні курси фондові індекси?

6. Які макроекономічні показники мають вплив на валютні курси та в чому полягає цей вплив?

7. Які існують методи технічного аналізу валютних курсів?

8. Яку роль відіграє аналіз трендів в системі технічного аналізу?

9. За якими критеріями можна визначити наявність чи відсутність тренду?

10. Що являють собою осцилятори та яку роль вони відіграють в технічному аналізі валютних курсів?

Додаток

Історичний розвиток грошей на Україні

Найпершими в історії України грошима, що існуювали на її території, варто вважати монети давньогрецьких полісів і Боспорського царства, які датуються VI сторіччям до Різдва Христова – IV сторіччям після Різдва Христова. Ці монети чеканилися переважно зі срібла, рідше – з електрума (сплаву золота зі сріблом). Зображення на античних монетах не відзначалися змістовним розмаїттям. Так, основними елементами карбування на боспорських монетах були родові знаки місцевих царів, на грецьких – емблеми полісів, а також зображення богів, які вважалися заступниками цих полісів. Крім того, протягом перших двох сторіч після Різдва Христова на землях сучасної України активно існували римські монети – денарії. Пізніше, під час козацької пори, ці срібні монети одержали в народі дотепну назву "Іванови голівки" (очевидно, через віддалену подібність викарбуваних профілів римських імператорів до популярного в українському іконописі сюжету – "усікання голови Івана Предтечі"). Денарії перебували в обороті на території сучасної України приблизно до V сторіччя.

В VI-VII сторіччях тодішнє населення українських земель – анти – вживали візантійські монети: соліди (золоті), гексаграми (срібні), фоліси (мідні). Фоліс, у свою чергу, ділився на 40 нумій (монети номіналом в різну кількість нумій також існували в антів).

У часи Київської Русі (протягом ІХ-Х сторіч) основною грошової одиницею стає арабський диргем (срібна монета, що пізніше рівнялася київській ногаті), що поширився в Європі внаслідок тодішньої інтенсивної торгівлі з мусульманськими країнами. Але першою спробою виготовлення власної валюти стало карбування під керівництвом князя Володимира Великого київських злотників і срібняків. Нині відомо багато зразків цих князівських монет. Злотник Володимира мав вагу в 4,4 г, срібняк – довільну вагу від 1,73 до 4,68 г. На лицьовій стороні (аверсі) цих монет звичайно карбувалося зображення самого князя, на зворотному (реверсі) – князівський родовий знак (тризуб). Саме зображення на срібняках Володимира стало основою для створення в 1917-1918 роках сучасного державного герба України.

Крім Володимира Великого, князівську монету чеканили також його син Ярослав Мудрий (1019-1054) і двоюрідний брат Ярослава Святослав Туровський, а також невідомий нині російський князь із хресним ім'ям Петро. Так, срібняк Ярослава мав на аверсі зображення святого заступника князя – Юрія Переможця, а на реверсі – знов-таки князівський знак (тризуб).

В XI-XII сторіччях у Київській Русі складається так звана кунна система грошей. Відомості про її функціонування зафіксовано вже в "Руській правді" – кодексі законів, розробленому Ярославом Мудрим і його синами Изяславом, Святославом і Всеволодом. На основі "Руської правди" та інших письмових пам'ятників сучасні українські історики у Великій Британії Роман Дубиняк і Петро Цибаняк відтворили картину відносин різних грошових номіналів в Київській Русі. Ці відносини в кунній системі, за їхніми твердженнями, були такими: одна гривня = 20 ногатам = 25 кунам = 50 резанам, а в XII сторіччі – одна гривня = 50 кунам = 100 виверецам (білкам). На характеристиці кожної з цих грошових одиниць варто зупинитися докладніше.

Гривня в Київській Русі мала два різновиди – київський і чернігівський. Київська гривня в XI-XII сторіччях являла собою злиток срібла шестикутної форми вагою близько 160 г, в XIII сторіччі – вагою 196 г. Чернігівська гривня була ромбовидної форми і мала постійну вагу в 196 г. Крім срібної, в XII сторіччі існували також золоті гривні, які ділилися на 72 золотника (один золотник рівнявся 4,4 г золота).

Цікаво, що в кунній системі існувала інша одиниця – "гривня кун". Відповідно золота київська гривня рівнялася 50, а срібна – 7,5 гривням кун. Сучасні етимологи виводять походження назви "гривня" від старослов'янського "гривня" – "намисто, браслет". І справді, у побуті Київської Русі існувала прикраса "шийна гривня" – золотий, прикрашений коштовним каменем обруч, що носився на шиї. "Гривнями" іноді називали також металеві амулети (медальйони), які також носилися на шиї (наприклад, так звані амулети-змійовики). Слово, мабуть, утворилося від праслов'янського кореня "грива" – "шия", що залишився в сучасній українській мові лише для визначення відповідної частини тіла деяких тварин (коня). На думку етимологів, первісне значення слова "гривня" – "шийна прикраса" – доповнилося значенням "грошова одиниця" внаслідок звичаю робити шийні прикраси з монет. Цей звичай мав поширення в Україні й зберігся фактично до наших днів (треба згадати хоча б улюблену прикрасу українських сільських дівчат і молодиць – намисто з дукачами).

У XIII сторіччі з'явилися також рублі – срібні злитки вагою удвічі менше, ніж гривні. Ця грошова одиниця, однак, недовго існувала на українських землях і закріпилася переважно в Новгородській і Московській землях. Так, у Новгороді в XV сторіччі срібний рубль уже остаточно витиснув гривню з обороту.

Іншою металевою грошовою одиницею Київської Русі Х-XI сторіч була ногата – відповідність арабського диргему. Спочатку, як уважає більшість дослідників, назва "ногата" було просто місцевою назвою диргему. Ногата (диргем) Х сторіччя мала вагу в 3,41 г. У другій половині цього ж сторіччя ногата поділилася на два різновиди – північний в 2,56 г і південний в 4,56 г.

Інші, більш дрібні грошові одиниці Київської держави були, на думку історика В. Шугаєвського, так званими "шкіряними" грошима. Так, "куна" (двадцять п'ята, а пізніше п'ятидесята частина гривні) являла собою, мабуть, шкурку куниці. За припущенням Р. Дубіняка й П. Цибаняка, куна в ролі грошей могла вживатися в обороті ще до IX сторіччя. Пізніше, в ІХ-Х сторіччях, назва "куна" застосовувалася до арабського диргему вагою в 2,73 г, в першій половині XI сторіччя – до диргему вагою в 3,28 г. Із другої половини XI до середини XII сторіччя куной називався західноєвропейський динарий вагою 1,02 г. Зрештою, у другій половині XII сторіччя металеву куну остаточно витиснула з обороту шкурка куниці, яка поступово замінялася срібними грошима аж до початку XV сторіччя.

Одиниця "різана" існувала лише до XII сторіччя. Спочатку це була назва половини срібного арабського диргема, а у першій половині XI сторіччя – динарію в 1,02 г.

Наприкінці XII сторіччя кунна система в Київській Русі занепала, і її почали заміняти київські й чернігівські гривні.

Наступною спробою ввести на українських землях свою грошову систему стало карбування монет київськими князями литовської династії. Як відомо, із часу приєднання Київщини до Литовсько-Російської держави на місцевому престолі сиділо три князі: Володимир Ольгердович (1362-1398), Олелько Володимирович (1440-1454) і Симеон Олелькович (1454-1470). Уже перший із цих князів почав у Києві карбування срібних монет, які називалося "денарами". Ці монети мали на одній стороні літеру "ДО" ("Київ") і напис "Володимир", а на іншому – князівський родовий знак у вигляді "двозуба" із хрестом (або, за іншим даними, стилізоване зображення церкви). Разом з тим на західноукраїнських землях, захоплених Королівством Польським, галицький намісник короля Казимира Володислав Опольський також заходився чеканити срібну монету, так званий "квартник". На одній стороні такого "квартника" містився вензель короля, на іншій стороні – герб Галицького князівства (лев) і напис латинською: "Монета російська" (МОNЕТА RUSSIE). Пізніше такі ж "квартники", а також більш дрібні мідні монети – "пули" карбувалися для Галицької Русі спадкоємцем Казимира – Людвиком Угорським.

З кінця XIV сторіччя грошовий обіг на Україні цілком заповнили польські й литовські одиниці. Основною такою одиницею був гріш (до Люблінської унії розрізнялися польський і литовський гроші, перший з яких становив 4/5 вартості другого). В Україні до того часу існували такі монети: напівгроші, гроші, третяки, шостаки, а також монети западнопольських вільних міст (Ґданська, Ельблонга, Торуня, Познані). Крім польських, на Україну попадали також генуезькі (аспри), кримськотатарські (акче) і деякі інші монети.

З 1587 року новий польський король Сигізмунд III вивів карбування грошей у Польщі на якісно новий рівень. Було впроваджено такі нові номінали: орт (16 грошей), півторак або "чех" (1,5 гроші). Уживалися також німецькі монети – золоті (дукати), срібні (таляри) і венеціанські (цехіни). Ще однією заміною грошей у Польщі й на Україні стало карбування монет королями Яном Казимиром (1648-1668), Михайлом Вишневецьким (1669-1676) і Яном Собеським (1676-1696). Були впроваджені такі номінали, як злотий (вартістю в 30 грошей) і мідний солід (в українській народній мові ця назва, запозичена із грецької мови, перетворилася на "шеляг"). За іншою версією, назва "шеляг" походить від назви австрійської монети "шилінг", яка також була тоді в обігу на українських землях.

Єдиною спробою порушити питання про впровадження в Україні власної грошової системи на той час залишався Гадяцький договір з Річчю Посполитою від 6 вересня 1658 року, підписаний гетьманом Іваном Виговським. Сьомий пункт даного договору підкреслював: "При волостях, де буде командувати сам гетьман... вільно буде кувати козацьку монету для зарплати козацькому війську".

Після повного розподілу українських земель наприкінці XVIII сторіччя між двома імперіями – Російською й Австрійською – всі нагадування про національну грошову систему зникли. На східноукраїнських землях тоді запанували російські рубль і копійка, на західноукраїнських – австрійські крона й крейцер. До речі, цікаво, що найменування розмінних монет "копійка" і "крейцер" походять від зображень на цих монетах: так, на копійках спочатку карбувався герб Москви – зображення святого Георгія Переможця зі списом ("копьём"), на крейцерах – зображення хреста (слово "хрест" на німецьку мову перекладається як "Кreuz"). Слово "гривня", однак, існувало й тоді в українській мові. У різні історичні періоди воно означало мідну монету у дві з половиною копійки, з часом – у три й, зрештою, назву "гривеник" одержала в народі срібна монета вартістю в десять копійок (зберігалася ця традиція, як відомо, і за радянських часів). Цікаво, що разом з тим з назвою "гривеник" у народі зберігалася й запозичена з польської мови назва "злотий", що перейшла на срібну монету в п'ятнадцять копійок.

Проголосивши своїм Третім універсалом 18 липня 1917 року утворення Української Народної Республіки, Центральна Рада почала робити досить впевнені кроки до впровадження в Україні нової національної валюти. Спочатку такою валютою був визначений український рубль, вартість якого рівнялася 17,424 частини справжнього золота (1 частина = 0,044 г золота). Постановою Центральної Ради від 19 грудня 1917 року було впроваджено перший грошовий знак Української Народної Республіки – купюру вартістю в 100 рублів. В обороті ця купюра з'явилася декількома днями пізніше – 24 грудня. Автором оформлення грошового знака був видатний український художник-графік Георгій Іванович Нарбут.

Оформлюючи свою купюру, Нарбут застосував вишукані орнаменти в дусі українського бароко XVII-XVIII сторіч, декоративні шрифти, зображення тризуба (родового знака князя Володимира Великого) і самостріла (герба Київського магістрату XVI-XVIII сторіч). Напис "100 рублів" подавався на купюрі мовами чотирьох найбільш численних націй, які живуть на території України – українською, російською, польською і єврейською (івритом).

Цікаво, що саме з випуском нарбутовської сторублевої купюри пов'язаний вибір тризуба як державного герба України. Серед керівників Центральної Раді висувалися такі проекти герба УНР: Архангел Михаїл (давній герб Києва і Київщини), золотий лев (герб Галицької землі), козак з мушкетом (герб Війська Запорізького). Однак Георгій Нарбут, проектуючи ескіз купюри в 100 рублів, звернув увагу на тризуб як знак, характерний для найдавніших національних грошей України – злотників і срібняків князя Володимира, і вмонтував його в композицію ескізу гербу.

1 березня 1918 року Центральна Рада прийняла закон про впровадження нової грошової одиниці – гривні, що ділилася на 100 кроків і рівнялася 1/2 рубля. Протягом 1918 року в Берліні було надруковано грошові знаки в 2, 10, 100, 500, 1000 і 2000 гривень (проекти двох останніх було виконано вже після проголошення гетьманату на чолі з Павлом Скоропадським). Ескіз першої купюри, прикрашеної досить простим геометричним орнаментом, виконав Василь Кричевський, трьох наступних – Георгій Нарбут. Тоді ж Нарбут і його колега Антон Середа розробили ескізи поштових марок в 10, 20, 30, 40 і 50 кроків, які "ходили нарівні із дзвінкою монетою" і також були видрукувані в Берліні. Однак майже всі ці грошові знаки надійшли в оборот уже після проголошення гетьманату.

Гетьман Павло Скоропадський, що прийшов до влади в Україні у квітні 1918 року, відновив як основну грошову одиницю Української Держави рубль, який ділився на 200 кроків. Були виготовлені ескізи купюр в 10, 25, 50, 100, 250 і 1000 рублів. У період гетьманату було виготовлено ще кілька проектів поштових марок, які повинні були "ходити нарівні із дзвінкою монетою". Проекти ці, однак, залишилися лише в чернетках і не були випущені в оборот.

Після переходу влади в Україні в грудні 1918 року в руки Директорії на чолі з Володимиром Винниченко й Петлюрою основною грошовою одиницею відновленої УНР знову була проголошена гривня.

Влада Радянської України, звичайно, емітувала власні гроші. Вони мали мізерний курс (1 золотий рубль = 5 457 000 000 радянських рублів). Це стало причиною проведення в 1922-1924 роках грошової реформи, наслідком якої стало введення в оборот радянського червонця (1,6767 г золота). 1924 року був встановлений курс нового радянського рубля, що рівнявся 1/10 червонця. Ця подія стала моментом остаточного утвердження радянської валюти. Цікаво, що деякі історики пропонували назвати цю валюту "гривнею", ідучи від традицій Київської Русі, однак Раднарком відхилив цю назву, мотивуючи це тим, що вона використовувалася "деякими контрреволюційними урядами", тобто Центральною Радою і Директорією.

Події серпня 1991 року поставили останню крапку в історії як Радянського Союзу, так і обороту його валюти в Україні. Акт проголошення незалежності України відкрив дорогу для впровадження в нашій молодій державі повноцінної національної валюти. Такою валютою повинна була стати, у відповідності із традиціями як пори Київської Русі, так і періоду визвольних воєн 1917-1920 років, гривня. Щодо назви розмінної монети, то для неї пропонувалися назви "сотий", "різана", але нарешті було віддано перевагу звичній вже "копійці". В 1992 році перші зразки української національної валюти було виготовлено в Канаді. Однак, внаслідок важкої економічної кризи, в оборот в Україні з 1992 року була уведена тимчасова валюта, розрахована на перехідний період, – купоно-карбованець. Саме ця грошова одиниця ставала протягом 1992-1995 років жертвою гіперінфляції. Спочатку в обороті перебували купони вартістю в 1, 3, 5, 10, 25, 50 і 100 рублів, пізніше були впроваджені грошові знаки в 200, 500 і 1000, далі – в 2000, 5000, 10000, 20000, 50000 і 100000 і, в кінці кінців, в 200000, 500000 і 1000000 рублів. Купони відзначалися досить одноманітним художнім оформленням і відсутністю належних ступенів захисту.

Посилення в 1995 році й першій половині 1996 року стабілізаційних процесів в економіці, зокрема значне зниження темпів інфляції, істотне призупинення спаду виробництва, стабілізація курсу українського купоно-карбованця до іноземних валют, зростання доходів населення створили належні умови для впровадження гривні, яка на поточний момент є останнім різновидом українських грошей.