1. Кредити фізичним особам.

1.1. Споживчі кредити: надані готівкою на будь-які потреби; надані безготівковим переказом на оплату товарів/послуг; надані з використанням платіжних карт (кредитних, дебетових з овердрафтом, револьверних).

1.2. Автокредити.

1.3. Кредити на навчання.

1.4. Іпотечні кредити (кредити під заставу нерухомості): кредити на придбання нерухомості під заставу цієї нерухомості; кредити на придбання нерухомості під заставу наявної нерухомості.

2. Кредити юридичним особам:

2.1. Поточні кредити (кредит на оборотний капітал) – спрямовані на ліквідацію тимчасової нестачі коштів у підприємства. Основною формою є овердрафт.

2.2. Інвестиційні кредити (кредит на основний капітал) – спрямовуються на здійснення конкретних інвестиційних проектів, зокрема будівельних.

2.3. Дисконтні (вексельні) кредити – надані банками підприємствам шляхом обліку представлених ними векселів.

Крім банківських кредитів, існує ще ряд специфічних форм кредитування, провідними з яких є:

1. Комерційний кредит – кредит в товарній формі, який являє собою продаж матеріальних цінностей одним підприємством іншому з відстрочкою платежу.

Основна мета цієї форми кредиту – прискорення процесу реалізації товарів продавця. Тому відсоток за комерційним кредитом (що входить у ціну товару) зазвичай нижче, ніж за банківським кредитом.

Інструментом комерційного кредиту традиційно є вексель, хоча це не є обов’язковим.

У сучасних умовах на практиці застосовується в основному три різновиди комерційного кредиту:

• кредит з фіксованим строком погашення;

• кредит з поверненням лише після фактичної реалізації позичальником поданих на оплату товарів;

• кредитування за відкритим рахунком, коли поставка наступної партії товарів на умовах комерційного кредиту здійснюється до моменту погашення заборгованості за попередні поставки.

2. Факторинговий кредит (факторинг).

Цей вид кредиту надають факторингові компанії – фінансові посередники, що спеціалізуються на купівлі у фірм права на боргову вимогу (які існують, як правило, у вигляді дебіторських рахунків за поставлені товари, виконані роботи, надані послуги). Купуючи права на боргову вимогу, факторингова компанія по суті кредитує клієнта за власний кошт, а потім сама погашає цей кредит, стягнувши гроші з боржників. При цьому платою за кредит є різниця між сумою боргу та сумою, за яку він купується, а терміном кредитування – період від купівлі боргу до погашення його боржником.

В Україні факторинговий бізнес почав активно розвиватися в 1990-1992 pp., коли факторингові послуги надавали переважно комерційні банки. Проте з поглибленням платіжної кризи цей бізнес став надзвичайно ризикованим і на деякий час був згорнутий. Зараз факторинговий бізнес активно відроджується, про що вже йшлось вище.

3. Лізинговий кредит.

Також існує ряд інших специфічних форм кредитування, зокрема купівля ф’ючерсних контрактів, надання ділінговими центрами кредитного плеча своїм клієнтам при здійсненні маржинальної спекулятивної торгівлі фінансовими активами, про що детальніше йтиметься далі.

За строком кредити бувають поточні (до 1 місяця), короткострокові (від 1 місяця до 1 року), середньострокові (від 1 до 5 років), довгострокові (тривалістю понад 5 років). Масштаби надання банками кредитів різної тривалості залежать від попиту на них та від наявності кредитних ресурсів, залучених на такі самі строки.

За порядком повернення розрізняють кредити:

1. З одноразовим поверненням.

Заборгованість погашається у визначений у кредитній угоді день або достроково на вимогу банку чи за бажанням позичальника.

2. З погашенням у розстрочку.

Заборгованість погашається окремими платежами протягом установленого кредитним договором терміну.

3. З поверненням регресією платежів.

Заборгованість погашається третьою особою у випадку, якщо кредит є проблемним і був виданий під гарантію, поручительство чи інше боргове зобов'язання третьої особи.

За схемою надання розрізняють такі види кредиту:

1. Кредитна лінія.

Дає змогу позичальнику використовувати кредит поступово в межах обумовленої кредитним договором суми та терміну.

2. Револьверний кредит.

Автоматично поновлюється в межах обумовленого кредитним договором розміру.

3. Контокорентний кредит.

Банк відкриває клієнту контокорентний рахунок, з якого здійснюються усі платежі клієнта, в тому числі за рахунок кредиту в межах установленого ліміту, та зараховуються усі надходження грошей. До різновидів контокорентних кредитів зокрема належить овердрафт.

За формою залучення кредиторів кредит буває:

1. Двосторонній кредит.

У кредитній угоді беруть участь тільки один кредитор та позичальник.

2. Консорциумний кредит.

Надається групою (консорціумом) кредиторів. Використовується зазвичай для кредитування інвестиційних проектів зі значною вартістю або високим ризиком. При цьому один кредитор виступає менеджером, який укладає з позичальником кредитну угоду і надає кредит, а також стягує заборгованість за позичкою і процентами та розподіляє їх між членами консорціуму. За виконання таких функцій менеджер отримує від інших учасників консорціуму комісійну винагороду.

3. Паралельний кредит.

Відрізняється від консорциумного тим, що кожен кредитор, відповідно до своєї частки в загальній сумі кредиту, укладає з позичальником окремий кредитний договір та сам обслуговує його.

За забезпеченістю повернення кредити бувають забезпечені (ломбардні) та незабезпечені (бланкові).

За характером повернення кредити бувають:

1. Строкові.

Це кредити, строк погашення яких ще не настав.

2. Кредити до запитання.

Видаються на невизначений термін. Погашаються за першою вимогою кредитора.

3. Відстрочені кредити.

Це кредити, погашення яких на прохання клієнта кредитор переніс на пізніший термін.

4. Прострочені кредити.

Це кредити, не погашені клієнтом у передбачений кредитним договором термін.

Важливим різновидом кредитів є міжбанківський кредит, який дозволяє раціонально перерозподіляти кредитні ресурси в межах банківської системи. Загалом в більшості випадків міжбанківські кредити суттєво не відрізняються від інших, однак існує і досить специфічна форма таких кредитів – кредити «овернайт», які надаються на 1 добу або на вихідні – з вечора п'ятниці до ранку понеділка.

Вартість кредиту визначається перш за все вартістю залучених кредитних ресурсів, при цьому основним фактором, що визначає вартість гривневих кредитів, є базова процентна ставка, незалежно від того, яке джерело кредитних ресурсів використовується в даному конкретному випадку (кредити НБУ, міжбанківські кредити, депозити, власний капітал банку). Вартість валютних кредитів визначається перш за все міжнародною кредитною ставкою LIBOR для відповідної валюти, яка щоденно визначається Британською банківською асоціацією (ВВА).

Крім вартості кредитних ресурсів, складовими ціни кредиту також є прибуток банку, плата за інфляцію та плата за ризик неповернення кредиту (при цьому для валютних кредитів враховуються також валютні ризики).

Розглянемо приклад визначення процентної ставки за кредитом із врахуванням очікуваних темпу інфляції та ризику неповернення кредитів.

Припустимо, банк планує видати кредит у 100 тис. грн під 20% річних на 1 рік. Відповідно в кінці року він хоче отримати 120 тис. грн. Але ця сума визначена в грошах початку року, які не відповідатимуть за вартістю грошам кінця року, оскільки за цей час в країні йтимуть інфляційні процеси. Тому бажану суму повернення кредиту необхідно скорегувати відповідно до рівня інфляції (припустимо – 30%). Відповідно сума повернення кредиту складе:

120 х 1.3 = 156 (тис. грн).

Припустимо, за статистикою банку не повертається вчасно 10% коштів, виданих у формі річних кредитів у національній валюті (тобто ризик неповернення кредиту – 10%). Тому для отримання 156 тис. грн в розрахунок необхідно брати не 100 тис. грн, а 90 тис. грн (оскільки 10 тис. буде просто втрачено). Відповідно банку необхідно буде перетворити 90 тис. грн на 156 тис. грн. Для вирішення цієї задачі процентна ставка має скласти 73%, а зовсім не 20%.

Вказаний приклад показує, як стрімко зростають процентні ставки за кредитами в умовах високих ризиків та інфляції, що досить точно характеризує ситуацію в сучасній Україні.

У довгострокові кредити закладаються високі прогнозні ризики та інфляція. Щоб захистити себе від будь-яких ризиків, пов’язаних із зростанням інфляції чи зміною валютних курсів, банки раніше включали в кредитні угоди обов’язковий пункт про право підвищити процентну ставку в будь-який момент в одностороньому порядку, але зараз це заборонено законодавством.

Існують дві схеми погашення кредиту: звичайна (диференційована) і аннуїтетна.

При звичайній схемі погашення кредиту рівномірно гаситься основна частина (тіло) кредиту плюс виплачуються відсотки на залишок кредиту. Тобто в початковий період виплати за кредитом максимальні, але потім вони зменшуються – у міру зниження сум, що направляються на сплату відсотків за кредитом.

При аннуїтетній схемі погашення кредиту щомісячні виплати є постійними, змінюється тільки структура виплати. На початковій стадії переважну частку місячної виплати складають відсотки за кредит, а частка тіла кредиту є мінімальною. Потім у міру зменшення заборгованості за кредитом (і, відповідно, процентних виплат), частка повернення тіла кредиту в структурі місячної виплати зростає. Тобто при аннуїтеті, порівняно із звичайною схемою погашення, виплата тіла кредиту відбувається значно повільніше, що призводить до більшої переплати за кредитом, однак полегшує планування свого бюджету позичальником і сплату кредиту в перші роки.

Відповідно до чинного законодавства, в Україні комерційний банк зобов'язаний при наданні кредитів перевіряти кредитоспроможність позичальників та наявність забезпечення кредитів, додержуватись встановлених НБУ вимог щодо концентрації ризиків. Для ухвалення рішень про надання кредиту в банку має бути створений кредитний комітет, який має очолювати керівник банку. При наданні кредиту обов’язково вивчають кредитну історію позичальника (тобто наявність непогашених кредитів в інших банках та НФУ, наявність прострочек при поверненні кредитів, які вже погашені). Також позичальник повинен мати регулярні доходи, підтверджені офіційно.

Банк не може надавати кредити під процент, ставка якого є нижчою від процентної ставки за кредитами, які бере сам банк, і процентної ставки, що виплачується ним за депозитами (виняток можна робити лише у разі, якщо при здійсненні такої операції банк не матиме збитків). Банк має право видавати бланкові кредити тільки за умов додержання економічних нормативів, встановлених НБУ, і тільки з власного капіталу. Надання безпроцентних кредитів забороняється.

Загалом слід зазначити, що кредитування є не тільки надзвичайно розповсюдженим явищем в сучасній економічній системі, яке в наш час набуває різноманітних нетрадиційних форм, але і основним джерелом економічного зростання, підтримки платоспроможності економічних суб’єктів. Тому подальший розвиток кредитування в Україні, підвищення його доступності для позичальників з одночасним зниженням кредитних ризиків банків та інших кредитних установ має бути одним з ключових пріоритетів діяльності НБУ, Держфінпослуг та інших державних органів.