6.2. Валютна система: сутність та види. Валютні курси; фактори, що їх визначають

Оскільки в більшості країн існують власні грошові одиниці, то в процесі міжнародних розрахунків між ними виникають валютні відносини – тобто економічні відносини, засновані на взаємному визнанні національних валют і їх використанні при розрахунках. В сучасних умовах валютні відносини суттєво впливають на грошовий оборот в будь-якій країні. Це зумовлено тим, що значна частка ВВП перерозподіляється через зовнішньоекономічні відносини.

Валютні відносини здійснюються на основі валютних систем різного рівня (національного, регіонального та світового), які є елементами відповідних грошових систем.

Валютна система – форма організації й регулювання валютного обороту, закріплена національним законодавством або міждержавними угодами.

Історично першими виникли національні валютні системи, закріплені національним законодавством з урахуванням норм міжнародного права. Пізніше, у ХХ столітті, склалась світова валютна система, заснована на використанні в ролі світових грошей долара США. В окремі часи існували і досі існують валютні союзи, засновані на єдиній валюті та (або) на міждержавних угодах, що регулюють валютний оборот між декількома країнами (про що детальніше йтиметься далі).

У більшості випадків валютні системи будуються виходячи з того, що усі розрахунки на внутрішньому ринку мають відбуватись в національній грошовій одиниці, хоча, як вже зазначалось, частина країн власної національної грошової одиниці не має.

У світовій практиці в різний час і в різних країнах застосовувалось три типи валютних систем:

1. Система фіксованих валютних курсів.

Країна фіксує валютні курси по відношенню до всіх інших валют. Така система дає стабільність в короткостроковій перспективі, але в довгостроковій між реальним та номінальним валютним курсом може виникнути диспропорція, що призведе до багатьох проблем.

Фіксовані валютні курси існували переважно за умов золотого стандарту, при цьому сам валютний курс в такому випадку визначався паритетом золотого вмісту валют. Зараз фіксовані валютні курси мають окремі країни (наприклад, Китай). Ці курси зазвичай занижені, що дозволяє цим країнам успішно продавати свої товари на зовнішніх ринках.

2. Система плаваючих валютних курсів.

Виникла після скасування золотого стандарту. Передбачає визначення валютного курсу співвідношенням попиту та пропозиції валюти на світовому ринку. Справедливим вважається, коли держави не впливають свідомо на курси своєї валюти.

3. Комбінована система валютних курсів.

Передбачає прив’язку національної валюти до однієї валюти (найчастіше долара США) або до корзини з декількох валют. При цьому інші іноземні валюти мають плаваючий курс.

В Україні певний час існувала прив’язка гривні до долара США, яка реалізовувалася через встановлення валютних коридорів на кожен рік, в межах яких НБУ зобов'язувався утримувати курс гривні. Проте дуже часто втримати ці коридори НБУ не вдавалось.

В Росії, Білорусії та багатьох інших країнах прив’язка національної валюти відбувається не до однієї валюти, а до валютної корзини. В Росії використовується бівалютна корзина, яка включає 0,55 долара та 0,45 євро. В Білорусі використовується рубль, євро та долар в рівних пропорціях. У Швейцарії курс франка прив’язується до євро.

Всі валютні системи, в тому числі і система вільних валютних курсів, передбачають певне регулювання валютних відносин. Воно може бути національним, міждержавним та міжнародним.

На національному рівні валютна система створюється та регулюється центральним банком та урядом. Центральний банк здійснює переважно пряме регулювання валютних відносин (встановлення правил проведення валютних операцій, валютні інтервенції), а уряд – непряме (за допомогою впливу на макроекономічну ситуацію в країні). Формою непрямого регулювання валютних відносин з боку центрального банку є зміна базової процентної ставки.

На міжнародному рівні регулювання валютних відносин здійснюють міжнародні валютно-фінансові організації та об'єднання країн.

До основних економічних методів регулювання валютних курсів належать:

1. Валютні інтервенції – це цілеспрямоване збільшення центральними банками пропозиції на ринку національної чи іноземної валюти з метою регулювання валютного курсу. Для можливості здійснення використовується формування диверсифікованих валютних резервів центральних банків.

2. Валютні обмеження – це заборона чи чітка регламентація умов проведення певних валютних операцій.

Валютні обмеження бувають внутрішні та зовнішньоекономічні. Внутрішні регулюють режим валютного обороту в країні (можливість вільного обміну валют для населення та банків, використання їх для платежу, обігу, порядок визначення валютних курсів підприємствами та банками, умови відкриття валютних рахунків для підприємств, можливість надання валютних кредитів підприємствам та населенню тощо), водночас зовнішньоекономічні – можливість ввезення та вивезення валюти фізичними особами, використання її для обслуговування міжнародних економічних угод тощо.

Як свідчить світовий досвід, навіть в умовах ринкової економіки держава має втручатись у валютні відносини з огляду на їх важливу роль в розвитку національної економіки та у міжнародних економічних відносинах. Водночас більшість економічно розвинених країн (наприклад, США, Великобританія, Австралія, Канада) утримуються не тільки від адміністративного, але і від економічного регулювання валютних курсів, що робить їх валюту привабливою для інвесторів та спекулянтів, однак позбавляє центральний банк і уряд повного контролю над грошовим оборотом та макроекономічною ситуацією. В той же час Китай утримує курс юаня адміністративними методами на наднизькому рівні, що дозволяє йому мати величезне позитивне сальдо торговельного балансу та феноменальне зростання ВВП навіть в умовах світової економічної кризи. Дещо змінила свою позицію і Швейцарія, яка в 2009 році почала проводити масовані валютні інтервенції для послаблення курсу швейцарського франка. Інші країни (наприклад, Канада, Нова Зеландія, Великобританія, Японія) відкрито висловлюють незадоволення в разі надмірного укріплення своїх валют, але поки що утримуються від валютних інтервенцій.

Органів міждержавного регулювання валютних відносин не існує, тому на поточний момент кожен центральний банк проводить власну валютну політику, і тільки під час нинішньої кризи виникли спроби проведення узгоджених дій ЦБ. В окремих випадках валютні проблеми обговорюються на зустрічах провідних країн світу (зокрема в межах «Великої вісімки» та «Великої двадцятки»), однак поки що це не призвело до зниження волатильності валютних курсів. Також зараз в світі активно обговорюється ідея накладення податку на валютні спекуляції, однак поки що вона не набула загальної підтримки.

Основним параметром валютних відносин є валютний курс – тобто ціна грошової одиниці однієї країни, виражена в іноземних грошових одиницях або міжнародних валютних одиницях (СДР). Він впливає на ціни експортних та імпортних товарів, а також на використання іноземних валют для виконання їх грошових функцій.

Вплив на грошовий оборот має не лише значення валютного курсу, але й динаміка його зміни.

Валютні курси поділяються на:

1. Прямі валютні курси – на національному ринку відображають вартість національної грошової одиниці в певній іноземній валюті.

На світовому валютному ринку прямими називають курси, які відображають вартість світових валют у доларі США, який є провідною світовою валютою і виконує функції світових грошей. Найчастіше використовуються для валют, які дорожче долара США (оскільки в даному випадку курс буде відображатись числами більше одиниці, а не в сотих долях одиниці).

2. Зворотні валютні курси – відображають вартість іноземних валют в національній грошовій одиниці.

На світовому валютному ринку зворотними називають курси, які відображають вартість долара США в інших валютах. Найчастіше використовуються для валют, які дешевше долара США.

3. Крос-курси – це курси, які відображають співвідношення двох іноземних валют в країні.

На світовому валютному ринку крос-курсами називають курси, які не включають долар США.

Основою валютних курсів є паритет купівельної спроможності грошей. Тобто, якщо 1 долар коштує 8 українських гривень, то це означає, що в середньому за 8 гривень в Україні можна купити те, що в США за 1 долар. Якщо валютний курс суттєво відрізняється від паритету купівельної спроможності, то учасники ринку будуть здійснювати спекулятивні угоди, які будуть призводити до приведення валютного курсу у відповідність із паритетом купівельної спроможності.

Приклад:

Валютний курс: 8 грн = 1 дол.

Співвідношення рівнів цін в Україні та США (паритет купівельної спроможності гривні та долара): 10 грн = 1 дол.

У такому випадку учасники ринку будуть проводити таку спекуляцію: купують долари за ціною 8 гривень за долар, і на куплені долари в США купують американські товари. Відповідно товар, який в Україні коштує 10 гривень, а в США 1 долар, ми купимо в США за 8 грн, і матимемо завдяки такій операції прибуток 2 грн.

Можливість заробити подібним чином різко збільшить попит на долар США, і якщо валютний курс вільний, то він швидко зросте до 10 грн за долар, а якщо фіксований, то буде спостерігатись значний дефіцит доларів.

Звичайно, незначні відхилення валютного курсу від паритету купівельної спроможності не викликатимуть вказаних спекуляцій, оскільки, по перше, обмін валют, переказ грошей, купівля та транспортування товарів, їх митне оформлення пов’язані із значними витратами, а по-друге, на валютний курс впливають не тільки торговельні, але й інші зовнішньоекономічні операції.

Фактори, які впливають на валютний курс.