3. Зниження кредитної та інвестиційної активності.

Зазвичай це відбувається через різке подорожчання кредитів завдяки інфляції та припиненню реалізації довгострокових інвестиційних проектів (які при високій інфляції стають, по-перше, надто ризикованими, а по-друге, невигідними для інвесторів). Цей наслідок можна ліквідувати, перевівши кредити та інвестиції в еквівалент стабільної іноземної валюти.

Загалом суттєві негативні наслідки властиві для інфляції з темпами понад 20% на рік. Повзуча інфляція до 5% на рік вважається деякими фахівцями навіть корисною, оскільки вона є очікуваною і дає підприємствам додаткові доходи за рахунок підвищення цін без відповідного підвищення зарплат персоналу. Однак практика показує, що якщо повзучу інфляцію не стримувати, то з часом, вона може стати галопуючою і навіть перерости в гіперінфляцію.

Для ліквідації причин інфляції необхідно використовувати ті заходи, які знижують диспропорцію попиту і пропозиції при інфляції попиту або зупиняють подорожчання ресурсів при інфляції витрат.

Для боротьби з інфляцією попиту необхідно:

1. Повільно збільшувати грошову масу (для того, щоб додатковий обсяг грошей встиг створити додатковий обсяг товарів).

2. Уникати виникнення вторинних ефектів інфляції (тобто зростання зарплат).

3. Скорочувати грошову масу (тобто проводити дефляцію). Для цього центральний банк може активно продавати іноземну валюту та цінні папери, а також підвищувати базову процентну ставку.

4. Проводити ревальвацію (посилення національної валюти), яка призведе до здешевлення імпорту і подорожчання експорту, завдяки чому частина експортних товарів залишиться на внутрішньому ринку і ціни на них знизяться. Однак слід пам’ятати, що в довгостроковій перспективі ревальвація призведе до падіння виробництва в країні з усіма негативними наслідками.

Також доцільно припинити індексацію усіх доходів, заборонити дострокове зняття депозитів, припинити емісію, збільшити пропозицію усіх дефіцитних товарів.

Для ліквідації інфляційних витрат необхідно, по-перше, здешевити ресурси, а по-друге, ліквідувати інфляційні очікування у виробників і активізувати конкуренцію між ними, яка призвела б до цінової війни.

Для зниження цін ресурсів можна збільшити їх виробництво в країні та імпорт, знизити ставки оподаткування видобувних підприємств, розробляти та активно поширювати ресурсозберігаючі технології, знижувати вартість банківських кредитів, створювати державні монополії в тих галузях, де можна отримати значний ефект від масштабу виробництва.

Для ліквідації інфляційних очікувань застосовують державне регулювання цін та різку дефляцію.

Для боротьби з імпортованою інфляцією необхідно утримувати на високому рівні або посилювати курс національної валюти, зняти тарифні митні бар’єри та розвивати імпортозаміщуюче виробництво.

Слід зазначити, що антиінфляційна політика буде мати негативний вплив на економічне зростання. Як показує досвід, вона зазвичай призводить до зниження темпів зростання ВВП, реальних доходів населення та до зростання безробіття (що показує крива Філіпса). Тому в умовах економічного спаду антиінфляційна політика не проводиться, і навпаки – зростання цін сприймається учасниками ринку позитивно, як ознака поліпшення стану економіки (особливо показовими в цьому плані для інвесторів є ціни на житло, оскільки саме будівництво є найбільш циклічною галуззю економіки).