3. Платіжна вимога-доручення.

Оформлюється при узгодженні вартості контракту між покупцем і продавцем. Відповідно до назви, цей документ складається з двох частин: платіжної вимоги і платіжного доручення. Визначивши вартість контракту на вимогу покупця, продавець заповнює платіжну вимогу (верхню частину документу) і надсилає її покупцю (зазвичай поштою). Якщо покупець погоджується із нею, то він заповнює для свого банку відповідне платіжне доручення (нижню частину документу) і надає його в банк, якщо ж ні, то зв’язується із продавцем для подальших перемовин. Цей документ діє 20 днів, оскільки його застосування пов’язано із поштовою пересилкою.

4. Вексель.

Векселі зазвичай погашаються банком пред’явника векселя, але для цього відбуваються необхідні розрахунки та взаємозаліки між цим банком та банком емітента векселя. Також вексель може бути погашений банком достроково з певним дисконтом (тобто по суті власнику векселя буде наданий кредит, відсотки за який будуть утримані одразу). В Україні порядок емісії та обігу векселів регулюється Законом України «Про обіг векселів в Україні».

5. Чек – розрахунковий документ, що являє собою платіжне доручення клієнту банку виплатити пред’явнику чека вказану суму із спеціального чекового рахунку (на якому емітент чеку заздалегідь розмістив необхідні кошти). Зазвичай використовуються в розрахунках між підприємствами, оскільки гарантує продавцю швидке отримання коштів за наданий товар. Термін дії –10 днів.

6. Акредитив (документарний акредитив) – це безвідкличне зобов’язання банка-емітента розрахуватись від імені і за рахунок клієнта з його контрагентом, якщо цей контрагент вчасно надасть банку певні документи (зазвичай документи, що підтверджують постачання товару). Для відкриття акредитива клієнт зобов’язаний надати своєму банку необхідну суму коштів на окремому рахунку, інструкції щодо виконання акредитива, оплатити його комісійні.

Банк-емітент акредитива може співпрацювати при здійсненні розрахунків з іншими банками. Так банк отримувача платежу перевіряє достовірність акредитива і може розрахуватись за ним, а потім отримати кошти у банка-емітента, або взяти їх з його кореспондентського рахунку.

Для визначення порядку виконання акредитива банк-емітент надсилає банку отримувача платежу комерційну пропозицію (оферту) оплатити даний акредитив. Якщо банк отримувача платежу погоджується на це, він надсилає банку емітенту погодження на його оферту (акцепт). В інакшому випадку банк-емітент шукає інший банк для оплати акредитиву.

7. Інкасо (документарне інкасо) – це форма розрахунків, при якій банк за дорученням клієнта надає його партнеру певні документи і приймає від нього суму платежу.

Інкасо зазвичай використовується в зовнішньоекономічних розрахунках. Якщо партер отримує документи, але відмовляється платити, банк фіксує це документально і надає цей документ клієнту, який може використати його при зверненні до господарського суду.

Також можуть використовуватись будь-які інші дебетові і кредитові платіжні інструменти, що застосовуються у міжнародній банківській практиці.

Якщо проаналізувати перелічені платіжні документи, то простежується чітка відмінність в гарантіях отримання коштів для продавця товарів. Так якщо розрахунок передбачений за допомогою найпростіших форм (платіжних доручень, платіжних вимог-доручень) і передбачається після постачання товару, то продавцю лишається сподіватись на добру волю покупця. Якщо при цьому покупець не поспішає розраховуватись, то продавець зможе змусити його розрахуватись тільки через суд, до якого він зможе подати позов тільки після того, як спливе останній термін сплати, передбачений контрактом. В протилежність цьому чеки та акредитиви гарантують продавцю отримання коштів. Окреме місце серед форм розрахунків займають векселі (гарантують виплату коштів банком, однак тільки за умови, що банк довіряє емітенту векселя, який потім має розрахуватись з банком за цим векселем), та інкасо (не гарантує оплати, однак вимагає від покупця офіційної відмови в оплаті, з якою одразу можна йти до суду, не чекаючи останнього терміну сплати). Однак форми, які дають продавцю більше гарантій, є і суттєво дорожчими. Оплачувати вартість таких розрахунків банку буде покупець, однак він може вимагати від продавця часткового чи повного врахування цих витрат при визначенні вартості контракту.

Відповідно до вітчизняного банківського законодавства, платіжні інструменти мають бути оформлені належним чином і містити інформацію про їх емітента, правові підстави здійснення розрахункової операції і, як правило, відправника та отримувача коштів, дату валютування, а також іншу інформацію, необхідну для здійснення банком розрахункової операції. Банк зобов'язаний перед виконанням перевірити достовірність та відповідність документа усім вказаним вимогам.

Для вдосконалення системи міжбанківських розрахунків у 1993 році НБУ запропонував систему електронних платежів (СЕП), що наближається до рівня відповідних систем розвинутих країн Європи і світу.

СЕП – це загальнодержавна платіжна система, що забезпечує здійснення розрахунків між банківськими установами та органами державного казначейства на всій території України з використанням рахунків, відкритих вказаними установами у НБУ із застосуванням електронних технологій прийому, обробки, передачі та захисту інформації. Впровадження вказаної системи дозволило значно прискорити розрахунки (так переказ коштів через СЕП відображається на рахунках учасників розрахунків у режимі реального часу), а також значно зменшити паперовий документообіг.