3.3. Сутність та структура фінансового ринку, його роль в грошовому обороті

Фінансовий ринок – це ринок, на якому продаються фінансові активи. Він включає ринок капіталів, валютний ринок та ринок товарних ф’ючерсів. В свою чергу ринок капіталів включає ринок позичкових капіталів та ринок цінних паперів (фондовий ринок).

Всі фінансові активи дозволяють отримувати прибуток, а також характеризуються ліквідністю і ризиком часткової або повної втрати інвестованих в них коштів.

В економічній системі фінансовий ринок виконує такі функції:

1. Фінансування різноманітних соціальних та комерційних проектів в умовах нестачі коштів у їх ініціатора.

2. Ліквідація тимчасової нестачі коштів у економічних суб’єктів.

3. Створення додаткового споживчого попиту на внутрішньому ринку.

4. Збереження та примноження тимчасово вільних коштів економічних суб’єктів.

5. Захист економічних суб’єктів від цінових ризиків.

6. Фінансування дефіциту державного бюджету.

Підсумовуючи вищезазначене, можна стверджувати, що головною функцією фінансового ринку в економіці є забезпечення ефективного і стабільного грошового обороту, за якого усі економічні суб'єкти мали б достатні доходи, постійно зростаючу продуктивність праці, якісні товари в достатній кількості, зниження собівартості продукції. Відповідно ефект від якісного функціонування фінансового ринку має виявлятись у зростанні ВВП.

Інституційно фінансовий ринок представлений рядом суб’єктів, до яких належать держава в особах центрального банку та уряду, комерційні банки, небанківські фінансові установи, підприємства, домогосподарства, нерезиденти, що здійснюють фінансові операції на вітчизняному ринку.

За роллю в діяльності фінансового ринку вказані учасники поділяються на п’ять груп:

1. Регулятори (центральний банк та уряд).

Встановлюють правила здійснення усіх видів фінансових операцій, емітують кошти в національній валюті, створюють попит та пропозицію певних фінансових активів з метою регулювання грошового обігу.

2. Інвестори.

Здійснюють довгострокові капіталовкладення у фінансові активи з метою збереження та примноження своїх капіталів. Пропозиція їх інвестиційних капіталів суттєво впливає на ціни кредитів та цінних паперів.

3. Спекулянти.

Купують фінансові інструменти на короткий час для отримання прибутків на різниці цін. Зазвичай справляють негативний вплив на фінансовий ринок, надмірно збільшуючи волатильність цін валюти та товарних ф’ючерсів.

4. Отримувачі коштів.

Отримують тимчасово вільні кошти в якості кредиту (на ринку позичкових капіталів) або інвестиції (на фондовому ринку). Їх попит на тимчасово вільні кошти суттєво впливає на ціни кредитів та цінних паперів.

5. Користувачі фінансових послуг.

Купують товарні ф’ючерси та валюту для здійснення своєї господарської діяльності, хеджування цінових ризиків. Не справляють суттєвого впливу на ціни вказаних інструментів, оскільки їх попит на ці інструменти на відміну від спекулянтів є малоеластичним за ціною.

6. Постачальники фінансових послуг.

Це сукупність компаній, що створюють умови для проведення фінансових операцій та (або) проводять їх за дорученням клієнтів (її ще називають інфраструктурою фінансового ринку).

Інфраструктура фінансового ринку включає комерційні банки; товарні, фондові та валютні біржі; компанії, що реєструють права власності на акції (компанії-реєстратори); інвестиційні та пенсійні фонди, страхові компанії, кредитні спілки, ломбарди тощо. Ступінь розвитку інфраструктури фінансового ринку буде залежати від попиту та пропозиції фінансових послуг на національному ринку і, водночас, буде певною мірою їх визначати.

В Україні ступінь розвитку інфраструктури фінансового ринку не відповідає потребам національної економіки, що не дозволяє фінансовому ринку відігравати належну позитивну роль в економічному зростанні та підвищенні рівня добробуту населення.

Фінансовий ринок в більшості секторів є так званим подвійним ринком, тобто ринком, на якому кожен економічний суб'єкт по суті є одночасно і покупцем і продавцем. Так при продажу цінних паперів їх покупець купує право на участь в управлінні підприємством, а також грошовий актив із певною ліквідністю та дохідністю, натомість підприємство купує кошти для оновлення та розвитку виробництва. Відповідно можна розглядати попит на акції підприємства і пропозицію цих акцій та водночас попит підприємства на вільні кошти, отримані у формі портфельних інвестицій, і пропозицію цих коштів з боку інвесторів.

На ринку кредитів позичальник купує вільні кошти і продає можливості примноження тимчасово вільних коштів, а продавець навпаки. На ринку товарних ф’ючерсів продавець ф’ючерса одночасно купує право на використання грошей покупця ф’ючерса, а покупець навпаки продає це право. На валютному ринку обидві валюти, якими обмінюються економічні суб’єкти, можуть розглядатись як товари із своїми попитом і пропозицією.

Подвійна природа фінансового ринку призводить до того, що частково залишається незадоволений попит на гроші, і незадоволений попит на можливості вигідного розміщення капіталу. Також виникає складність із встановленням ціни на цьому ринку, оскільки вона буде залежати від якості товарів, що пропонуються до обміну (яка не є стандартною і відомою заздалегідь).

Наприклад якість валютного кредиту для позичальника буде визначатись часом, на який він виданий, вартістю оформлення кредиту, вимогами щодо забезпечення цього кредиту з боку кредитора, можливостями вигідного використання кредиту, динамікою валютних курсів протягом часу повернення кредиту, наявністю достатніх коштів в майбутньому для повернення цього кредиту, імовірністю вимог щодо дострокового повернення кредиту (що вимагається законом при банкрутстві кредитора). Оскільки частина перелічених параметрів заздалегідь невідома, то покупець кредиту може дати тільки імовірнісну оцінку його якості. Відповідно під час економічного зростання позичальники будуть позитивно оцінювати можливості використання і повернення кредитів, що збільшуватиме попит на них, а під час економічного спаду – навпаки (тому попит на кредити буде різко знижуватись).