1. Потоки від держави до інших економічних суб’єктів.

Так, підприємства платять державі податки, а від неї можуть отримувати субсидії та дотації. Населення також платить податки державі і може отримувати від неї трансферти.

2. Зовнішньоекономічні грошові потоки.

Це оплата за імпортовані та експортовані товари, а також експорт і імпорт капіталів, міжнародні кредити та інвестиції. Можуть бути в національній валюті (якщо вона вільноконвертована) або у вільноконвертованих іноземних валютах, але в будь-якому разі істотно впливають на параметри грошової системи, про що детальніше йтиметься далі.

Грошовий оборот в будь-якій країні має бути ефективним, тобто таким, що дозволяє усім економічним суб’єктам максимально повно задовольнити свої інтереси. Конкретніше це означає, що система грошових потоків, що входять до грошового обороту, забезпечує підприємствам та населенню достатні доходи для їх розширеного відтворення. Виключення із даного переліку складає тільки держава, оскільки дефіцит державного бюджету є нормою для сучасної макроекономіки.

Слід зазначити, що фундаментом успішного грошового обороту є успішно працюючі підприємства, оскільки саме вони забезпечують зарплатою населення і податками державу. Якщо промисловість зупиняється, ефективний грошовий оборот стає неможливим. Якщо ж підприємства зможуть успішно реалізувати свою продукцію, то створивши робочі місця і забезпечивши населення зарплатою, а державу податками, вони створять населенню і державі достатні доходи.

Однак саме створення стійкого попиту на продукцію підприємств є значною проблемою.

По-перше, сукупний попит на товари з часом різко знижується, оскільки людство не встигає споживати товари, які виробляє. Це є причиною виникнення циклічних економічних криз.

По-друге, за будь-якої фази економічного циклу зарплати населення та державних витрат недостатньо для створення достатнього сукупного попиту в країні. Особливо це відчутно в Україні, де практично немає середнього класу, витрати якого в усіх країнах є основою формування достатнього споживчого попиту на внутрішньому ринку. Причинами цього є низька частка витрат на оплату праці в собівартості вітчизняної продукції (яка в Україні зазвичай складає 10-30%, натомість у розвинених країнах – 50% і більше), несправедливий перерозподіл ВВП в суспільстві, низька частка в структурі доходів населення надходжень від фінансового ринку (зазвичай менше 10%). Саме тому в нашій країні є можливим те, що для всього цивілізованого світу є нонсенсом: працююча людина може бути бідною (причому навіть в законодавстві мінімальна зарплата завжди нижче прожиткового мінімуму).

Для вирішення проблеми збільшення споживчого попиту існує чотири шляхи:

1. Експорт товарів.

Досить ефективний спосіб, однак тільки для країн, продукція яких має високу конкурентоспроможність на світовому ринку. Інші ж країни (в тому числі і Україна), навпаки, втрачають значну частку необхідного сукупного попиту, купуючи імпортні товари.

Слід також зауважити, що під час економічних криз попит на світовому ринку різко падає, і це завдає сильного удару по економіці провідних світових експортерів.