Тлумачний словник основних юридичних термінів (2)

Абсентеїзм – нез”явлення виборців на виборчі дільницідля здійснення акту голосування.

Акт проголошення незалежності України- документ Верховної Ради України, яким було визначено новий політико-правовий статус України (схвалений 24 липня 1991 року).

Активне виборче право – право громадян вибирати склад виборних органів держави та місцевого самоврядування.

Вибори – процес, внаслідок якого певна спільність людей голосування формує склад державного органу або місцевого самоврядування.

Громадянство – необмежений у просторі та часі правовий зв”язок особи з конкретною державою, що зумовлює поширення на особу всіх конституційних прав і обов”язків.

Демократична держава – держава, що базується на визнанні та втіленні в суспільну практику таких принципів Конституційного устрою, яка народдовладдя, політичний плюралізм, свобода і рівність громадян, реальність і невід”ємність прав людини тощо.

Державна мова – мова, обов”язкова для використання у законодавстві, офіційному діловодстві, судочинстві тощо.

Державні символи – встановлені Конституцією або спеціальними законами особливі розпізнавальні знаки держави.

Імпічмент – усунення президента з поста на основі прийнятого Верховною Радою за спеціальною процедурою рішення про його звинувачення у вчиненні державної зради або іншого злочину.

Конституційні принципи правового статусу особи - основні ідеї, відображені у Конституції і покладені в основу змісту й умов реалізації прав і обов”язків людини в державі.

Конституція – основний закон держави, де регламентуються найважливіші з погляду держави відносини у сфері державного устрою, організації і функціонування органів держави, правового статусу особи.

Місцеве самоврядування – право певної територіальної громади – мешканців села чи добровільного об”єднання в одну сільську громаду жителів кільков сіл, селища або міста – самостійно розв”язувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.

Пасивне виборче право – право громадян буди обраними до складу виборних органів державної влади та місцевого самоврядування.

Референдум – голосування населення всієї держави (загальнодержавний референдум) або його певної частини (місцевий референдум) з метою вирішення найважливішить питань сусупільного життя.

Суспільство – форма диттєдіяльності людей, що склалась історично й відокремилась від навколишньої природи.

4. Основи цивільного права

Тема № 4.1. Загальні засади цивільного права.

1. Поняття, предмета і джерела цивільного права.

2. Поняття цивільних правовідносин, їх елементи і види. Підстави виникнення, зміни і припинення цивільних правовідносин. Суб'єкти цивільних правовідносин. Об'єкти цивільних правовідносин.

3. Поняття, види і форми угод. Умови дійсності угод. Недійсність угод.

4. Поняття представництва і його види. Повноваження представника. Представництво без повноважень.

5. Довіреність, її види і форми. Строки дії довіреності. Припинення довірення.

1. Цивільне право — одна з провідних галузей національного права України, яка регулює певну групу правових відносин за участю фізичних і юридичних осіб та держави в цілому.

Цивільне право України, як будь-яка інша галузь права, характеризується

предметом і методом правового регулювання.

Предмет правового регулювання цивільного права складають правові відносини, що регулюються цивільно-правовими нормами. Це, зокрема, такі групп відносин: майнові відносини; особисті немайнові відносини.

Майновими відносинами є правові відносини, що пов'язані з належністю, набуттям, володінням, користуванням і розпорядженням майном. Вони зумовлені використанням товарногрошової форми.

Особисті немайнові відносини індивідуалізують особу, оскільки виникають

завдяки здійсненню нею й особистих прав і свобод (наприклад, право особи на життя, здоров'я, честь, гідність, ім'я та авторство), які поділяються

на дві групи:

• особисті права, пов'язані з майновими;

• особисті права, не пов'язані з майновими

Отже, цивільне право - являє собою сукупність норм права, які регулюють майнові та особисті немайнові, відносини, що складаються в суспільстві між фізичними і юридичними особами та іншими соціальними утвореннями на засадах юридичної рівності сторін.

Система цивільного права України визначає розміщення його складових у

певній системі, обумовленій взаємозв'язком її елементів — юридичних норм

та інститутів._ Вона поділяється на дві частин: загальну та особливу.

Загальну частину цивільного права складають правові норми та інститути, що стосуються всіх цивільно-правових відносин, а саме: положення про суб'єктів та об'єкти цивільного права, угоди, представництво й довіреність, позовна давність.

Особливу частину цивільного права складають норми права, які регулюють окремі групи спеціальних цивільно-правових відносин. Вона криє в собі такі інститути: право власності; зобов'язальне право; авторське право; право на

відкриття; право на винахід, корисну модель, промисловий зразок, знак для товарів і послуг, раціоналізаторську пропозицію; спадкове право; правоздатність іноземних громадян та юридичних осіб; застосування цивільних законів іноземних держав і міжнародних договорів.

2. Цивільно-правові відносини — врегульовані нормами цивільного права майнові та особисті немайнові відносини, учасники яких виступають юридична рівними носіями прав та обов'язків. Відповідно до статей 1, 2 Цивільного кодексу України зазначені відносини виникають у:

• державних, кооперативних та інших громадських організацій між собою;

• громадян із державними, кооперативними та іншими громадськими організаціями;

громадян між собою.

Для цивільно-правових відносин є характерними специфічні ознаки, які вирізняють їх з-поміж інших видів правових відносин, що виникають у суспільстві. Зокрема, слід відзначити такі особливості:

• цивільно-правові відносини — це майнові та особисті немайнові відносини;

• учасники цих відносин характеризуються майновою відокремленістю та юридичною рівністю;

• юридичні права та обов'язки суб'єктів цивільно-правових відносин виникають, змінюються або припиняються на підставі юридичних фактів. Цивільне - правові відносини складаються з трьох основних елементів: суб'єкту, об'єкту та змісту. Цивільно-правові відносини поділяються на такі види:

• за змістом: майнові цивільно-правові відносини, спрямовані на задоволення майнових інтересів фізичних та юридичних осіб; немайнові цивільно-правові відносини щодо задоволення особистих немайнових інтересів учасників цих відносин;

• за зв'язком учасників відносин: абсолютні, тобто цивільно-правові відносини, за яких уповноваженому суб'єктові протистоїть як зобов'язаний суб'єкт невизначене коло осіб; відносні цивільно-правові відносини, за яких уповноваженому суб'єктові протистоять конкретно визначена особа, яка повинна виконати для уповноваженого суб'єкта певні дії;

• залежно від об 'єкта правових відносин: речові цивільно-правові відносини, об'єктом яких є речі; зобов'язальні, тобто правовідносини, об'єктом яких є виконання відповідних зобов'язань;

• залежно від структури: прості цивільно-правові відносини, за яких одній стороні наложить тільки право, а іншій — тільки обов'язок; складні цивільно-правові відносини, за яких дві сторони мають як права, так і обов'язки;

• за характером нормативного спрямування: регулятивні цивільно-правові відносини, в основу яких покладено дію цивільно-правових норм, спрямованих на регулювання майнових та особистих немайнових відносин між їх учасниками.

Цивільно-правові відносини виникають, змінюються або припиняються на підставі юридичних фактів, тобто обставин, які мають юридичне значення і породжують певні правові наслідки

Суб'єкти цивільно-правових відносин

Суб'єктами цивільно-правових відносин є фізичні та юридичні особи, які

вступають між собою в цивільно-правові відносини з приводу майна та особистих немайнових благ. В окремих випадках суб'єктом зазначених відносин може бути держава.

До фізичних осіб належать громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства.

Для визнання осіб суб'єктами цивільного права необхідна наявність цивільної правосуб'єктності, тобто їхньої право- та дієздатності.

Цивільною правоздатністю називається здатність особи мати цивільні права і нести цивільні обов'язки.

Правоздатність у громадянина України виникає від дня народження припиняється з його смертю (або з визнанням громадянина померлим).

Цивільна дієздатність — це здатність громадянина свої ми діями набувати цивільних прав і створювати для себе цивільні обов'язки, тобто його здатність розпоряджатися власними правами і нести відповідальністьза свої дії.

Обсяг цивільної дієздатності залежить од віку та психічного здоров'яфізичної особи. Виходячи з цього, цивільна дієздатність поділяється на такі види:

• повна дієздатність;

• часткова дієздатність;

• мінімальна дієздатність;

• обмежена дієздатність;

• визнання громадянина недієздатним.

Юридичними особами визнаються організації, які мають відокремлене майно, можуть набувати майнових та особистих немайнових прав і нести обов'язки, бути позивачем і відповідачем у судових органах. Правовими ознаками юридичної особи є:

• організаційна єдність;

• наявність відокремленого майна;

• можливість виступати в цивільному обороті від власного імені;

• здатність самостійно нести майнову відповідальність.

Цивільна правоздатність юридичної особи визначається характером і змістом діяльності юридичної особи, що передбачена статутом організації. Цивільна дієздатність здійснюється відповідними органами юридичної особи, які можуть бути як єдиноначальними, так і колегіальними.

Правосуб'єктність юридичної особи припиняється:

• з моменту її ліквідації;

• з моменту реорганізації (злиття, поділу, приєднання).