Тлумачний словник основних юридичних термінів (9)

Бездіяльність – це пасивна поведінка, в якій виражена воля особи і яка спрямована на спричинення певних негативних наслідків; крім того, обов”язковою ознакою бездіяльності є наявність спеціального обов”язку і реальної можливості запобігти відповідним наслідкам.

Злочин – суспільно небезпечне, протиправне, винне і карне діяння, що вчиняє чи може вчинити суттєву шкоду певним суспільним відносинам, які охороняє кримінальний закон.

Корупція – одна з форм зловживання владою, пов”язана з підкупом посадових осіб.

Кримінальна відповідальність – вид юридичної відповідальності, що наступає за скоєння злочину і полягає у застосуванні до винної особи виду і міри покарання, передбаченого Кримінальним кодексом.

Кримінальне законодавство – галузь права, яка визначає перелік суспільно небезпечних діянь, що є злочинами, і яке покарання слід застосувати до осіб, винних у їх вчиненні.

Покарання – це заход примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженного.

Склад злочину – це певна сукупність закріплених у кримінальному законі ознак, за наявності яких реально вчинене суспільно небезпечне діяння визнається злочином.

Явка з повиною – добровільне звернення громадянина до органу дізнання, слідчого, прокурора, судді або суду із заявою про скоєння ним злочину.

10. Основи екологічного права

Тема № 10. 1. Загальна характеристика правового регулювання охорони навколишнього природного середовища.

1. Екологічне право України: поняття і предмет його правового регулювання.

2. Законодавство про охорону навколишнього природного середовища.

3. Екологічні права та обов'язки громадян.

1. Екологічне право — система правових норм, якими регулюються суспільні відносини з охорони навколишнього природного середовища і раціонального використання природних ресурсів (екологічні відносини). До складу системи входять такі підгалузі, як земельне, водне, лісове, гірниче право та деякі інші галузі права, якими регулюються відносини з охорони й раціонального використання певних видів природних ресурсів. Предметом екологічного права є нормативне врегульовані відносини з охорони навколишнього природного середовища і раціонального використання природних ресурсів. Метод екологічного права є комплексним і являє собою комбінацію методів підгалузей права, які становлять його систему.

2. Охорона навколишнього природного середовища — складова раціонального природокористування. Вона здійснюється різними, в тому числі й правовими, засобами. При цьому у правових формах захищаються переважно всі компоненти, що складають природне середовище.

Сучасними головними нормативно-правовими актами, що регулюють основи організації охорони навколишнього природного середовища, є Закони України:

"Про охорону навколишнього природного середовища" від 25 червня 1991 р., "Про охорону атмосферного повітря" від 16 жовтня 1992 р., "Про природно-заповідний фонд України" від 16 червня 1992 р., "Про тваринний світ" від 3 березня 1993 р., "Про карантин рослин" від ЗО червня 1993 р. та ін. До того ж деякі відносини у сфері використання та охорони навколишнього природного середовища врегульовано кодексами (земельним, водним, лісовим, про надра), а також Законами України "Про плату за землю" від 3 липня 1992 р. та "Про ветеринарну медицину" від 25 червня 1992 р. Важливе значення у вирішені цього питання має затверджений постановою Верховної Ради України "Порядок обмеження, тимчасової заборони (зупинення) чи припинення діяльності підприємств, установ, організацій і об'єктів у разі порушення ними законодавства про охорону навколишнього природного середовища" від 29 жовтня 1992 р.

Звідси стає зрозумілим, що основу правової охорони навколишнього природного середовища складають норми земельного, водного, лісового законодавства, законодавства про надра і т. ін.

3. Екологічні права та обов'язки громадян України — система юридична закріплених за громадинами повноважень і зобов'язань в екологічній сфері. Найповніше екологічні права та обов'язки закріплено в Законі України "Про охорону навколишнього природного середовища" (стаття 9—12). Згідно з Законом громадянин України має право на: безпечне для життя і здоров'я навколишнє природне середовище; об'єднання в громадські природоохоронні формування; одержання в установленому порядку повної та достовірної екологічної інформації тощо. До того ж і в Конституції України записано: "Кожен має право на безпечне для життя і здоров'я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди. Кожному гарантується право вільного доступу до інформації про стан довкілля, про якість харчових продуктів і предметів побуту, а також право на її поширення" (ст. 50).

Аналогічні формулювання пояснюються тим, що таке право — одне з головних прав людини. Цьому праву відповідає обов'язок держави забезпечувати здійснення санітарно-гігієнічних заходів, спрямованих на поліпшення та оздоровлення навколишнього природного середовища.

Усі екологічні права громадян захищаються і відновлюються в судовому порядку.

Поряд із правами Закон України "Про охорону навколишнього природного

середовища" передбачає стосовно до громадян і деякі обов'язки. Так, громадяни зобов'язані: берегти, охороняти й раціонально використовувати природні багатства; не порушувати екологічних прав інших суб'єктів; компенсувати завдану ними шкоду тощо.

Питання для самостійної перевірки знань:

1.Які нормативно-правові акти регують екологічне законодавство?

2.Які екологічні права та обов”язки громадян Вам відомі?

3.Коли наступає кримінальна віддповідальність за порушення екологчного законодавства?

Література:

1.Копєйчиков В.В.,Правознавство, К..2002 с.363-372.

2.Земельний кодекс України, Х.2002.

3.Закон України “Про охорону навколишнього природного середовища” від 25 червня 1991 р.,

4.Закон “Про охорону атмосферного повітря” від 16 жовтня 1992 р.

Тема № 10.2. Управління в галузі охорони навколишнього природного середовища.

1. Компетенція органів управління в галузі охорони навколишнього природного середовища.

2.Контроль і нагляд в галузі охорони навколшнього природного середовища.

1. Загальне управління в області охорони навколишнього природного середовища здійснює Кабінет Міністрів України та місцеві виконавчо-розпоряджувальні органи.

Спеціально уповноваженими органами в області охорони навколишнього проиродного середовища та використання природних ресурсів є Міністерство охорони навколишнього природного середовища, його органи (Державна екологічна інспекція) та інші спеціально уповноважені державні органи.

Управління і галузі охорони атмосферного повітря здійснюють Кабінет Міністрів України, Уряд Автономної Республіки Крим, Міністерством екології та природних ресурсів України, Міністерство охорони здоров”я України, місцеві органи державної виконавчої влади, інші державні органи. До інших функцій входять стандартизація і нормування в цій сфері.

2. Контроль у сфері природовикористання та охорони навколишнього природного середовища здійснюється через перевірку, нагляд, обстеження, інветарізацію та експертизи. Він може здійснюватись як уповноваженими державними органами, так і громадськими формуваннями.

Державний контроль покладається на виконавчі комітети місцевих рад, державні адміністрації, Міністерство екології та природних ренсурсів України, його органи на місцях.

Громадський контроль здійснюється громадськими інспекторами охорони навколищнього природного середовища, порядок діяльності яких визначений Положенням, що затверджене Міністерством екології та природних ресурсів України.

Питання для самостійної перевірки знань:

1. Хто здійснює загальне управління в області охорони навколишнього природного середовища ?

2. Яким чином здійснюється контроль у сфері природовикористання?

Література:

1.Копєйчиков В.В.,Правознавство, К..2002 с.363-372.

2.Земельний кодекс України, Х.2002.

3.Закон України “Про охорону навколишнього природного середовища” від 25 червня 1991 р.,

4.Закон “Про охорону атмосферного повітря” від 16 жовтня 1992 р.

Тема № 10.3. Регулювання використання природних ресурсів.

1.Види використань природних ресурсів.

2.Природні території та об”єкти, що підягають особливій охороні.

3.Відповідальність за порушення законодавства про охорону навколишнього середовища.

1.Використання природних ресурсів здійснюється за порядком загального і спеціального преиродокористування.

Загальне природокористування задовольняє життєво необхідні потреби людини без оплати, без зекріплення природних ресурсів за певною особою, без видачі спеціальних дозволів. Кожен має право, наприклад, використовувати парки, гаї, пляжі, водойомища для відпочинку.

Спеціальне природокористування передбачає оплату, закріплення природних ресурсів за певним суб”єктом, надання спеціального дозволу на здійснення виробничої та іншої діяльности. Наприклад, заготівля лісу може сдійснюватися тільки за наявності лісорубного квитка (ордера).

Обов”язкові екологічні вимоги до природокористування:

• раціональне й ощідливе використання природних ресурсів на основі широкого застосування новітніх технологій. Особливо ця вимога стосується непоновлюваних природних ресурсів – нафти , газу, металів;

• вживання заходів для запобігання ушкодженню, забрудненню і виснаженню природних ресурсів;

• реалізація заходів із відтворення і відновлення природних ресурсів;

• застосування біологічних, хімічних та інших методів поліпшення якості навколишнього природного середовища;

• збереження територій і об”єктів природно-заповіддного фонду;

• здійснення виробничо-господарської діяльності без порушення екологічних прав інших осіб.

Зазначені вище вимоги є загальнообов”язковими для всіх природовористувачів.

2. Природно-заповідний фонд – це ділянки суші й водного простору, природні об”єкти яких мають особливу цінність і відокремлені з метою збереження природного розмаїття, підтримки екологічного балансу і забезпечення регулярного спостереження за довкіллям.

Види природних територій і об”єктів:

• природні заповідники. Це науково-дослідні установи, створенні з метою збереження у природному стані типових чи унікальних для цієї ландшафтної зони природних комплексів;

• біосферні заповідники – є природоохоронними науково-досліднимим установами міжнародного значення;

• національні природні парки – є природоохоронними науково-дослідними установами загальнодержавного значення;

• регіональні ландшафтні парки – є природоохоронними рекреаційними установами місцевого значення;

• заказники – це природні території (акваторії) на яких зберігаються і відтворюються природні комплекси або їхні окремв компоненти;

• пам”ятники природи – це окремі унікальні природні об”єкти;

• заповідні урочища – це лісові, степові, болотні цілісні ландшафти, що мають важливе наукове, природоохоронне й естетичне значення.

Види штучно створених об”єктів природно-заповідного фонду:

• ботанічні сади створюються для зберігання, вивчення, акліматизації, розмноження як рідуісних, так і типових видів місцевої і світової флори;

• дендрологічні парки створюються з метою збереження і вивчення різноманітних видів дерев і чагарників, і іїх композицій;

• зоологічні парки створюються з метою збереження і вивчення рідкісних, екзотичних і місцевих видів фауни;

• парки-пам”ятники садово-паркового мистецтва – це найбільш видатні та цінні зразки паркового будівництва.

3. Порушення фізичними та юридичними особами вимог екологічного законодавства України тягне адміністративну, кримінальну, цивільно-правову і дисциплінарну відповідаотність. Умови і порядок притягнення до цих видів відповідальності визначаються нормами відповідних галузей права. Зокрема, Кодекс про адміністративні правопорушення містить главу “Адміністративна відповідальність у галузі охорони природи, використання природних ресурсів, охорони пам”ятників історії і культури”. ЇЇ норми передбачають різні види стягнень за забруднення і псування сільськогосподарських земель, порушення правил і вимог проведення робіт з геологічного вивчення надр, порушення правил природокористування, незаконну порубку лісових культур, забруднення атмосферного повітря, знищення зелених насаджень і багато інших. До осіб, винних у вчиненні цих правопорушень, застосовуються такі види адміністративних стягнень: штраф, оплатне вилучення предмета правопорушення, позбавлення права займатися окремою діяльністю, конфіскація знаряддя правопорушення, обмеження, зупинення, припинення діяльності чи експлуатації об”екта.

Особлива частина Кримінального кодексу України містить розділ “Злочини проти навколишнього середовища”. Статті цього розділу передбачають різні види покарань за порушення екологічного законодавства, що заподіяли тяжкі наслідки, загибель людей, загрозу для життя і здоров”я людей, забруднення значної території, значну шкоду об”єктам охорони проироди.

Притягнення до будь-якого виду відповідальності за порушення екологічного законодавства не звільняє винних від компенсації в повному обсязі шкоди, заподіянної природному середовищу.

Питання для самостійної перевірки знань:

1. Розкрийте обов”язкові екологічні умови до природокористування.

2. Які види природних територій і об”єктів Вам відомі?

3.Яка відповідальність настає за порушення екологічного законодавства?

Література:

1.Копєйчиков В.В.,Правознавство, К..2002 с.363-372.

2.Земельний кодекс України, Х.2002.

3.Закон України “Про охорону навколишнього природного середовища” від 25 червня 1991 р.,

4.Закон “Про охорону атмосферного повітря” від 16 жовтня 1992 р.