Тлумачний словник основних юридичних термінів (5)

Батьківство – факт походження дитини від певного чоловіка (батька).

Батьківські права та обов”язки – особисті й майнові права і обов”язки, що їх законно дає батькам для забезпечення належного виховання і матеріального утримання дітей, а також захисту їхніх прав та інтересів.

Діти – за сімейним правом, це особи, які не досягли повноліття, а також особи, які незалежно від віку є синами і дочками своїх батьків.

Материнство – правове становище жінки, у зв”язку з народженням, утриманням і вихованням дітей.

Опіка – засіб охорони, захисту особистих і майнових прав та інтересів неповнолітніх, що не досягли 14 років і залишилися без батьківського піклування, а також повнолітніх осіб, котрих суд визнав недієздатними внаслідок душевної хвороби або недоумства.

Піклування – засіб охорони і захисту особистих і майнових прав та інтересів неповнолітніх віком від 14 до 18 років, а також громадян, яких суд визнав обмежено дієздатними внаслідок зловживання спиртними напоями або наркотичними речовинами, та осіб, котрі за станом здоров”я не можуть самостійно захищати свої права і виконувати обов”язки.

Сімейне законодавство – сукупність нормативно-правових актів, що регулюють особисті та пов”язані з ними майнові відносини громадян, які виникають із шлюбу і належності до сім”ї.

Сім”я – первинна клітинка громадянського суспільства, в якій реалізується дітородна, виховна, та інші функції суспільного життя; союз людей, оснований на добровільному й рівноправному шлюбі.

Шлюб – юридично оформлений добровільний, вільний і рівноправний союз чоловіка й жінки, що породжує їхні взаємні права та обов”язки, спрямовані на створення сім”ї, народження і виховання дітей.

Шлюбний контракт – це угода про розв”язання питань життя сім”ї, в якому передбачаються майнові права і обов”язки подружжя.

6. Основи трудового права

Тема № 6.1. Загальні засади трудового праваУкраїни.

1. Предмет трудового права та його основні принципи. Джерела трудового права. Поняття, види, суб'єкти, зміст, підстави виникнення, зміни й припинення трудових правовідносин.

2. Трудовий колектив підприємства і його повноваження.

3. Порядок укладання й дії колективного договору.

1. Предмет трудового права та його основні принципи. Життя людини в суспільстві тісно пов'язане з її трудовою діяльністю, спрямованою загалом на отримання й використання матеріальних благ.Праця людини, її результати завжди цінувалися суспільством, визначали в ньому становище людини.

Тому, такі важливі права, як право на працю та інші тісно пов'язані з ним права (на підприємницьку діяльність, відпочинок, страйк, соціальний захист) закріплено в Конституції України. Конституційні норми, що закріплюють право на працю, цілком відповідають нормам ст.23 Загальної декларації прав людини, зокрема щодо вільного обрання праці або вільного погодження на неї. Це означає, що тільки конкретній людині належить виключне право розпоряджатися її здібностями до праці. Рівночасно право на працю означає, що людна має вільний вибір не тільки професії, роду заняття, а й право ігнорувати будь-яку трудову діяльність.

Порядок та умови використання в житті цих прав конкретизовано в Кодексі законів про працю, в Законах України "Про підприємництво", "Про зайнятість населення", "Про колективні договори і угоди", "Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні" та інших нормативно-правових актах. Взагалі трудові відносини нині регулюють більш як 500 нормативно-правовими актами України, а також значною кількістю нормативних актів, прийнятих центральними і місцевими державними органами і органам місцевого самоврядування.

Всі правові норми, закріплені в цих нормативних актах . створюють єдину, за предметом правового регулювання, систему правових актів, яка й має назву трудового права. Саме предмет правового регулювання є основною відзнакою будь-яких галузей права, він відповідає на питання, які види суспільних відносин регулюються тією чи іншою групою правових норм.

Трудове право-окрема галузь права України, яка регулює відносини, що виникають у процесі реалізації особою права на працю. Трудове право являє собою внутрішньо єдину, цілісну систему загальнообов'язкових правил поведінки, що регулюють трудові, а також деякі інші, тісно пов'язані з трудовими, відносини найманих працівників.

Всі правові норми, закріплені в цих нормативних актах . створюють єдину, за предметом правового регулювання, систему правових актів, яка й має назву трудового права. Саме предмет правового регулювання є основною відзнакою будь-яких галузей права, він відповідає на питання, які види суспільних відносин регулюються тією чи іншою групою правових норм.

Трудове право-окрема галузь права України, яка регулює відносини, що виникають у процесі реалізації особою права на працю. Трудове право являє собою внутрішньо єдину, цілісну систему загальнообов'язкових правил поведінки, що регулюють трудові, а також деякі інші, тісно пов'язані з трудовими, відносини найманих працівників.

Предметом правового регулювання такої галузі права, як трудове є, насамперед, трудові відносини, тобто суспільні відносини, що виникають у процесі застосування людиною своїх здібностей у процесі застосування людиною своїх здібностей у виконанні певної трудової функції.

Предметом правового регулювання норм трудового права є також відносини, що тісно пов'язані з трудовими. Це, зокрема, відносини щодо участі працівників в управлінні підприємствами, установами, організаціями; відносини професійних спілок із державними органами, власниками (або уповноваженими ними органами чи фізичними особами) підприємств, установ, організацій щодо організації праці, встановлення та застосування його умов;відносини щодо працевлаштування, тобто створення системи організаційно-правових заходів, спрямованих на забезпечення громадян роботою, системи соціальної допомоги, що надається державними органами певній категорії громадян; відносини, що виникають у процесі організації професійної підготовки та підвищення кваліфікації працівників безпосередньо на виробництві; відносини з нагляду і контролю за додержанням законодавства про працю; процесуальні відносини, що виникають у процесі застосування матеріальних норм трудового права.

Основними видами джерел є нормативно-правові акти, правові звичаї, судові (адміністративні) прецеденти, а також міжнародні договори ( договори нормативного змісту).

Трудове право є стабільною, давно сформованою галуззю права зі своєю величезною нормативною базою, яка й визначає основне джерело трудового права - нормативно-правові акти. До них відносять: Конституцію України, Закони України "Про зайнятість населення", "Про колективні договори і угоди'", "Про охорону праці", "Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні", Кодекс законів про працю, "Про відпустки", "Про встановлення величини вартості межі малозабезпеченості та розміру мінімальної заробітної плати", "Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів) та інші, постанови Верховної Ради України, укази й розпорядження Президента України, постанови й розпорядження Кабінету Міністрів України, інструкції, правила, положення, накази міністерств, державних комітетів, відомств, міжгалузеві, міжнародні й тарифні угоди.

Найвищою формою систематизації законодавства вважається кодифікація. Норми трудового права мають таку форму систематизації-Кодекс законів про працю. Він є найзмістовнішим нормативно-правовим актом, що регулює трудові відносини працівників.

2. Суб'єктами трудового права є громадяни (працівники) власники або уповноважені ними органи, підприємства, заклади та організації (роботодавці) трудові колективи, профсоюзні органи, а також державні органи здійснюючі контроль та нагляд за здійсненням законодавства про працю.

Зміст відносин, виникаючих з найманої праці, визначають самі учасники цих відносин. Тобто, цей зміст регулюється й направляється правовими нормами, які надають відносинам правову форму. Фактичні суспільні відносини, урегульовані нормами трудового права, називаються трудовими правовідносинами. Вони виникають з моменту, коли працівник уклав з власником трудовий договір та почав виконання своєї трудової функції.

Трудові правовідносини - це двосторонні відносини працівника й роботодавця по виконанню за винагородження роботи по обумовленої спеціальності, кваліфікації або посади.Трудове право відношення складається з трьох елементів: суб'єктів, об'єктів та змісту.

Суб'єктами правовідносин є працівники й роботодавці. Громадяни повинні мати правосуб'єктність, тобто трудову право і дієздатність.

Трудова правоздатність - визнана державою здатність громадян мати трудові права і обов'язки. Трудова правоздатність виникає з досягнення 16-літнього віку. Але за згодою батьків на роботу можуть бути прийняті особи, які досягли 15 років.

Трудова дієздатність - це здатність громадянина та юридичної особи своїми діями виконувати трудові права й обов'язки. Вона настає з того ж віку, що й правоздатність.

Об'єктом трудових правовідносин є відносини працівника з роботодавцем по використанню його праці.

Змістом трудових правовідносин є конкретні суб'єктивні права та юридичні обов'язки з сторін, які визначені трудовим законодавством та взаємною згодою сторін.

Основою виникнення трудових правовідносин є юридичні фактори, тобто такі обставини, з якими закон пов'язує правові наслідки. Юридичними фактами у трудовому праві виступають:

трудовий договір, вибори на посаду, адміністративні акти призначення на посаду, адміністративні акти розподілу на роботу молодих працівників і молодих спеціалістів після закінчення деяких видів навчальних закладів.

3. Колективний договір посідає особливе місце в локальному регулюванні суспільних відносин, що виникають у процесі застосування пращ найманих працівників, насамперед, регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин, узгодження інтересів працівників, власників та уповноважених ними органів.

Колективний договір- локальний нормативний акт, що регулює виробничі, трудові й соціально-економічні відносини на підприємстві, в установі, організації. Колективний договір укладається на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форм власності й господарювання, які використовують найману працю і мають право юридичної особи. Колективний договір може також укладатися в структурних підрозділах юридичних осіб у межах компетенції цих підрозділів.

Порядок укладання колективних договорів (угод) визначається Законом України "Про колективні договори і угоди " від 1 липня 1993 року та КЗпП.

Колективний договір укладається між власником чи уповноваженим ним органом, з однієї сторони та однієї чи кількома профспілковими або іншими уповноваженими на представництво трудовим колективом органами, а за відсутності таких органів -представниками трудящих, обраними та уповноваженими трудовим колективом.

Положення колективного договору поширюються на всіх працівників незалежно від того чи є вони членами профспілки. Положення угоди діє безпосередньо та є обов'язковим для всіх суб'єктів, які перебувають у сфері дій сторін, що підписали угоду.

Колективний договір, набирає чинності від дня його підписання представниками сторін або від дня, зазначеного у колективному договорі.

У колективному договорі встановлюються взаємні зобов 'язання сторін щодо:

- змін в організації виробництва і праці;

- забезпечення продуктивної зайнятості;

- нормування та оплати праці, встановлення форми, системи, розмірів заробітної плати та інших видів трудових видів;

- встановлення гарантій та компенсацій пільг;

- режиму роботи, тривалості робочого часу ї відпочинку;

- умов та охорони праці;

- забезпечення житлово-побутового, культурного, медичного обслуговування, організації оздоровлення та відпочинку працівників та ін.

Угода підписується уповноваженими представниками сторін не пізніше як через 10 днів після завершення колективних переговорів.

Законодавством також установлено відповідальність за порушення і невиконання колективного договору, угоди та за ненадання інформації, необхідної для колективних переговорів й здійснення контролю.

Питання для самостійної перевірки знань:

1. Що таке трудове право, предмет його регулюванн ?

2. Назвіть джерела трудового права.

3. Що таке колективний договір?

4. Порядок укладання і умови колективного договору ?

Література:

1. Кодекс законів про працю, Х..,2001

2. И.Я.Тодоров, Э.А.Чередниченко Основы государства и права, Д, 1997

3. И.Я.Тодоров, С.Я.Дрожжина Основы государства и права, Д,2004

4. С.В. Кивалов, П.П. Музыченко Основы правоведения Украины, Х, 2005

Тема № 6.2.Трудовий договір

1. Поняття, значення і сторони трудового договору й контракту. Випробування при наймі на роботу.

2. Форми і сторони трудового договору. Тимчасова і сезонна робота. Сумісництво

3. Порядок ведення трудових книжок

4. Правове становище осіб, що закінчили професійне, професійно-технічні та вищі навчальні заклади.

5. Поняття і види переведення на іншу роботу.

6. Підстави припинення трудових договорів.

1. Поняття, значення і сторони трудового договору й контракту. Чинне законодавство України визначає трудовий договір як угоду між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організація або уповноважений ним орган чи фізична особа, яка наймає працівників, зобов'язуються виплачувати працівникові заробітну платню і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.Трудовий договір відрізняється від колективного, по-перше, сторонами, що його укладають, порядком укладення, здійсненням контролю за його виконанням, а по-друге - метою і змістом. Необхідно зважати й на те, що трудовий договір регулює трудові відносини окремого працівника і власника, тобто має локальний характер, тоді як колективний договір регулює лише трудові, а й інші правовідносини, тісно пов'язані з трудовими, себто має широку дію.

Укладати трудовий договір працівник може на одному або водночас на декількох підприємствах, в установах, організаціях (якщо нема відповідних обмежень, передбачених законодавством, колективним договором або угодою сторін).

Отже, з огляду на означення поняття трудового договору, учасником (або стороною) трудових правовідносин передовсім можуть бути фізичні особи (громадяни, іноземці, особи без громадянства). В законодавстві вони визначаються поняттям "працівник". Іншою стороною виступає власник підприємства, установи, організації, уповноважений ним орган чи фізична особа.

Можливість фізичних осіб брати участь у професійній трудовій діяльності визначається їхньою правосуб'єктністю, себто здатністю мати й набувати певні права та нести юридичні зобов'язання. Визначальним для виникнення правосуб'єктності фізичних осіб є вік. За загальним правилом, учасником трудових правовідносин може бути особа, яка досягла 16-річного віку. Як виняток, за певних

умов дозволяється працювати особам із 15-річного та учням із 14-річного віку.Укладаючи трудовий договір, сторони визначають свої права та обов'язки, тобто зміст трудового договору.

Права та обов 'язки сторін поділяють на:

• Безпосередні, що визначаються сторонами;

• Похідні, що передбачені в законодавстві, котрі, своєю чергою, поділяються на необхідні умови, без досягання домовленості, за якими договір не буде укладено, та додаткові умови - випробування під час прийняття на роботу, суміщення професій, інші соціально-побутові пільги.

Однією з додаткових умов трудового договору є визначення строку випробування під ча прийняття на роботу. Цей строк установлюється для вивчення професійних якостей працівника, його можливостей щодо виконання певних функціональних обов'язків. Строк випробування не може перевищувати трьох місяців, а в окремих випадах, за погодженням із відповідним комітетом профспілки, - шести місяців (це стосується державних службовців, а також керівників).

Строк випробування для робітників не може перевищувати одного місяця.

Окремим категоріям працівників строк випробування не встановлюється. Це правило застосовується до громадян, які не досягли 18-річного віку; молодих спеціалістів, що закінчили вищі навчальні заклади і в установленому порядку направлені на роботу;

осіб, переведених з іншого місця роботи, та інших категорій працівників. Якщо в наказі про прийняття на роботу працівника не було обумовлено випробування та його строку, то вважається, що працівника прийнято на роботу без випробування.