8.Концепція раціонального вибору та «новий менеджеризм».

Концепція раціонального вибору зосереджувала всю увагу на тих мотивах і внутрішніх чинниках, які рухають окремого індивіда. Індивід тепер був не просто суб’єктом, який реагує на зовнішні умови тим чи іншим чином, а й активним актором, для якого характерною є вибіркова поведінка з метою реалізації власних уподобань або отримання максимальної користі.

Розробниками теорії є: К.Ерроу, Г.Саймон, Уілям Райкер, П.Ейбел, Дж.Бюкенен, Г.Таллок.

Основні методологічні принципи теорії раціонального вибору:

• Методологічний індивідуалізм

• Егоїзм індивіда

• Раціональність індивідів

• Обмін діяльністю

• Диференційованість уподобань.

Моделі раціонального вибору, наближаються до моделі економічного конфлікту. Взаємодія акторів насичена конфліктами і здійснюється за допомогою як антагоністичних, так і кооперативних стратегій.

До основних припущень підходу раціонального вибору належать:

- соціальні ситуації варто зводити до дій індивідів;

- дії ґрунтуються на раціональних виборах акторів;

- раціональність дій обирання полягає в оцінюванні співвідношення зиску і втрат внаслідок здійснення такої дії із урахуванням преференцій індивіда.

Вадою підходу раціонального вибору вважається його здатність робити тільки короткотривалі прогнози. Із самого початку підхід раціонального вибору ставився радше критично до демократії.

Ще одним з підходів до організації процесу державного управління, є ,,новий публічний менеджмент” (,,новий менеджеризм”). Дана модель, орієнтована на ефективність, тобто результативність процесу управління.

Основні риси нової моделі державного управління було запозичено в недержавному секторі економіки. Їхнє оформлення в організаційну модель і практику державного управління відбулося в другій половині 70-х рр. ХХ ст., які прийнято пов’язувати з внутрішньодержавними ініціативами прем’єр-міністра Великої Британії М. Тетчер і президента США Р. Рейгана.

Загальні принципи організації державного управління в рамках моделі ,,нового державного менеджменту” були сформульовані відомими ідеологами і практиками цих реформ Д. Осборном і Т. Геблером. До них належать:

• Зосередження на стимулюванні вирішення проблем, що виникають у суспільстві, всіма секторами – державним, приватним і некомерційним

• розвиток конкуренції між провайдерами (виробниками, постачальниками) управлінських послуг;

• розширення права громадян, передаючи контроль над діяльністю урядових установ із рук чиновників-бюрократів безпосередньо громадам;

• оцінювання роботи установ не за витратами, а за результатами;

• керування цілями, а не законами і правилами;

• перетворення клієнтів на вільних споживачів, надаючи їм вибір – між школами, навчальними програмами, варіантами надання житла тощо;

• запобігання виникненню проблем;

• заробляти більше, ніж витрачати;

• децентралізація управління, внесення в роботу дух співпраці та взаємодопомоги;

• надання переваги ринковим механізмам перед бюрократичними.

В реформах нового державного менеджменту домінували дві тенденції: економічна – маркетизація й організаційна – дебюрократизація. Змістом маркетизації є введення в практику діяльності державного апарату ринкових механізмів в найширшому сенсі. Дебюрократизація є організаційним забезпеченням економічних імперативів, що орієнтують на ефективність держсектора в цілому.

”Новий менеджеризм” – ідеї менеджменту, які здебільшого виникли у приватному секторі та витіснили концепції традиційного адміністративно-державного управління. Новий публічний менеджмент пропонує підходи до адміністративних установ як до організації з чіткими завданнями, цілями, ресурсами і сферою діяльності, відповідальної за отримані результати. При цьому населення – це клієнти, яким надаються індивідуальні послуги, у яких є, перш за все, комерційний, а не політичний інтерес до уряду.