
- •Основні підходи до розуміння публічного адміністрування та його еволюція.
- •2.Предметна сфера публічного адміністрування. Методологічна основа.
- •3.Співвідношення управління та адміністрування.
- •4.Публічне адміністрування як напрям наукових досліджень, сукупність знань, сфера діяльності та навчальна дисципліна.
- •5.Джерела ідей управління суспільством і країною. Формування та розвиток теорій управління суспільством і країною.
- •6.Основні теорії та школи управління суспільством і країною другої половини XX століття.
- •7.Японський варіант людських відносин. Соціально-інженерний та гуманітарний підходи.
- •8.Концепція раціонального вибору та «новий менеджеризм».
- •9.Публічне управління в контексті неокласичної теорії.
- •10.Взаємозв’язок економічної науки, соціології і політології.
- •11.Співвідношення економіки та політичної економії. Особливості поведінки людей в економічній та політичній сферах.
- •12.Соціальна сфера, публічне адміністрування та людина; публічне адміністрування та колектив; публічне адміністрування та суспільство.
- •13. Дія ринкових принципів у політичній сфері. Публічна сфера і публічна політика.
- •14. Основні етапи формування та еволюції громадянського суспільства.
- •15. Сутнісні характеристики громадянського суспільства. Громадянське суспільство як сфера формування єдиного комплексу цінностей та відносин.
- •16. Місце і роль громадських організацій у публічному адмініструванні.
- •17. Автономність і органічна єдність громадянського суспільства та держави.
- •18.Феномен влади.
- •19. Публічна влада та публічне адміністрування. Влада як основний засіб публічного адміністрування.
- •20.Держава як суб'єкт політичної влади.
- •21.Механізм взаємодії влади та публічного адміністрування.
- •22.Економічна влада. Взаємозв'язок і взаємозалежність політичної та економічної влади. Лобізм.
- •23. Поняття муніципальної публічної влади і місцевого самоврядування. Місцеве самоврядування - демократична основа управління в державі. Основні фактори формування місцевого самоврядування.
- •24. Роль місцевого самоврядування в контексті децентралізації влади та публічного адміністрування. Сфери управління та компетенції місцевого самоврядування.
- •25.Представницькі та виконавчі органи місцевого самоврядування. Посадові особи місцевого самоврядування. Інститути безпосередньої демократії в місцевому самоврядуванні.
- •26. Вибори органів місцевого самоврядування. Місцевий референдум. Загальні збори громадян. Органи самоорганізації населення.
- •27. Управління суспільством - головне призначення публічного адміністрування. Закони соціального управління
- •29. Управління як визначальна функція публічного адміністрування.
- •30.Управлінське рішення як наукова категорія.
- •31.Пріоритетність політичного вибору цінностей та цілей. Визначення цінностей та цілей - визначальна ланка ухвалення рішень.
- •32. Роль конкуренції у процесі ухвалення рішень. Взаємовідношення суб'єкта та об'єкта ухвалення рішень.
- •33. Послідовність етапів ухвалення рішень. Динаміка виконання рішень.
- •34. Цінності та цілі суспільства і держави. Формування «дерева» цілей. Юридичне забезпечення цілей публічного адміністрування.
- •35. Фактори, що визначають складність інституту публічного адміністрування.
- •36. Нові тенденції в системі публічного адміністрування.
- •37. Структура механізму та органів публічного адміністрування. Типологізація органів публічного адміністрування.
- •Принципи організації діяльності органів публічного адміністрування.
- •Територіально-адміністративний аспект публічного адміністрування. Проблеми вибору найкращої форми правління.
- •Методи публічного адміністрування. Застосування демократичних методів
- •Бюрократія як наукова категорія. Основні ознаки та атрибути бюрократії
- •Теорія бюрократії м. Вебера.
- •Сучасні підходи в оцінці бюрократії. Політизація вищого чиновництва
- •Публічна служба
- •Поняття корупції та корупційних дій.
- •Нормативно-правова база антикорупційної діяльності. Зони «підвищеного» ризику проявів корупції.
- •48.Чинники запобігання проявам корупції: політичний, нормативно-правовий чинник, організаційний, економічний, кадровий, морально-психологічний
- •49 Поняття результативності та ефективності публічного адміністрування. Чинники результативності та ефективності публічного адміністрування.
- •Вимір продуктивності, результативності та ефективності публічного адміністрування. Критерії результативності та ефективності публічного адміністрування.
- •Чинники підвищення ефективності публічного адміністрування. Контрактна система та неокорпоративізм.
- •52. Формування підходів до соціальної політики
- •53. Держава як гарант соціальної спрямованості ринкової економіки. Публічне адміністрування в забезпеченні населення суспільними благами.
- •54. Основні види соціальної допомоги держави. Зростання ролі позаекономічних чинників.
- •56. Забезпечення державою соціальної безпеки людини, громадянина та населення.
- •57. Забезпечення державою безпеки прав і інтересів споживачів.
- •58. Принципи оцінки ефективності реалізації соціальної політики.
- •59. Основні напрями формування та розвитку сучасної економічної системи. Основні ознаки ринкової соціально орієнтованої економіки.
- •Від економіки індустріального типу до постіндустріальної економіки та економіки знань. Основні характеристики сучасної економічної системи.
- •Основні напрями державного регулювання економікою. Керуюча система в період криз і спадів. Основні напрямки державного регулювання економіки
- •Загальна характеристика взаємовідносин суспільства та економіки. Етапи формування та еволюції публічного адміністрування у сфері економіки. Механізми взаємодії суспільства та економіки.
- •Держава як гарант забезпечення умов для підприємницької діяльності. Нові тенденції у взаємовідносинах суспільства та бізнесу.
- •Управління власністю в умовах демократичної, правової держави. Законодавче та нормативно-правове забезпечення конкурентного середовища.
- •Антимонопольна діяльність. Забезпечення цивілізованих засад конкуренції
- •66. Поняття та види добровільних об'єднань. Загальні принципи управління в добровільних об'єднаннях.
- •67. Управління в громадських обєднаннях. Управління в суспільно-господарських об'єднаннях.
- •68. Управління в господарських товариствах, що мають на меті отримання прибутку.
- •69. Управління в релігійних об'єднаннях.
- •71. Відповідальність недержавних організацій, органів і осіб, які не знаходяться на державній службі чи службі в органах місцевого самоврядування, за правопорушення у сфері публічного адміністрування.
- •72. Правопорушення та відповідальність при здійсненні міжнародної публічної діяльності.
18.Феномен влади.
В узагальненому розумінні влада — це здатність підкоряти своїй волі когось, право і можливість управляти та розпоряджатися діями інших людей, впливати на їх долі та поведінку, домагатися від них виконання певних рішень, наказів і розпоряджень за допомогою авторитету, волі, закону, примусу і сили.В. Чиркін вважає феномен влади полягає в тому, що основою влади є колектив, тобто більш або менш організоване, об′єднане товариство людей, що володіють свідомістю та волею. Згідно з визначенням В. Лісничого, влада має здатність і можливість нав’язати волю одного суб’єкта іншим суб’єктам за допомогою доступних способів як морального та ідейного впливу, так і прямого фізичного примусу .
Влада це складний суспільний феномен, який проявляється на всіх рівнях суспільної ієрархії, включає як психологічні, так і інституціалізовані форми впливу на людей. На думку польського соціолога Є. Вятра, влада включає такі елементи:
1) наявність у відношеннях влади двох партнерів — окремих осіб, організацій тощо;
2) наказ того, хто здійснює владу, вираження ним своєї волі щодо того, до кого застосовується влада;
3) підкорення наказові;
4) суспільні норми, які встановлюють, що той, хто дає наказ, має право, а той, кому наказують, повинен їх виконувати..
Основні види влади:
- економічна,
- соціальна,
- духовно-інформаційна,
- сімейна.
Соціальна влада — це завжди відносини не менше як двох сторін, які передбачають можливість для однієї сторони давати розпорядження іншій стороні за умови, що той, хто дістав таке розпорядження, повинен його виконати. Різновидом соціальної влади є політична влада, навколо якої обертається політичне життя у будь-якій країні.
Політична влада — це здатність суспільних груп чи індивідів впроваджувати у життя рішення, що виражають їхню волю і визначально впливають на діяльність, на поведінку людей та їх об'єднань, за допомогою волі, авторитету, права, насильства; це організаційно-управлінський та регулятивно контрольний механізм здійснення політики .
Політична влада здійснюється:
- державою
- політичними партіями, громадсько-політичними організаціями,
- органами місцевого самоврядування.
Відповідно можна виокремити владу політичних партій, громадських організацій, органів місцевого самоврядування як форми політичної влади.
На відміну від державної влади, яка має загальний характер і поширюється на всю територію країни й суспільство в цілому, влада політичних партій і громадських організацій здійснюється лише в межах цих партій та організацій.
19. Публічна влада та публічне адміністрування. Влада як основний засіб публічного адміністрування.
Публічна влада виступає у двох формах: 1) державна влада, 2) влада місцевого самоврядування . Для обох форм публічної влади притаманна низка спільних ознак:
– спрямованість на виконання суспільних завдань і функцій;
– інституційний характер, тобто функціонування через відповідні публічні інститути ;
– легітимність;
– відособленість апарату, що здійснює цю владу, від населення;
– об’єднання підвладних за територіальною ознакою;
– загальність, тобто охоплення владою всіх осіб на відповідній території;
– безперервність функціонування ;
– універсальність, тобто спрямованість на вирішення усіх справ суспільного значення;
– обов’язковість владних рішень для всіх суб’єктів на відповідній території;
– функціонування у правових формах тобто діяльність за законодавчо встановленою процедурою і оформлення владних рішень правовими актами;
– можливість використання передбачених законодавством засобів примусу для реалізації своїх рішень;
– право встановлювати і стягувати загальнообов’язкові податки і збори з населення; самостійне формування бюджету .
За ствердженням В. Лісничого, публічна влада – це державна організація політичного життя, що здійснюється за допомогою спеціального ієрархічно та територіально організованого апарату, легітимного використання примусу та права видавати нормативні акти, обов’язкові для всього
статусом .
Суб’єктами публічної влади є органи публічної влади, що діють на трьох окремих рівнях: державному, регіональному та місцевому і складають систему органів публічної влад. Термін “система” словник тлумачить як сукупність взаємопов′язаних елементів, що утворюють єдине ціле та взаємодіють між собою і зовнішнім середовищем у процесі досягнення поставлених цілей, та ґрунтується на принципах самоорганізації, синергії та розвитку.
Публічній владі притаманні такі ознаки:
спрямованість на виконання суспільних завдань і функцій;
функціонування через відповідні публічні інститути;
легітимність;
відособленість апарату, що здійснює цю владу, від населення;
об′єднання підвладних за територіальною ознакою;
охоплення владою всіх осіб на відповідній території;
безперервність функціонування;
спрямованість на вирішення всіх справ суспільного значення;
обов′язковість владних рішень для всіх суб′єктів на відповідній території;
функціонування у правових формах;
можливість використання передбачених законодавством засобів примусу для реалізації своїх рішень;
право встановлювати і стягувати загальнообов′язкові податки і збори з населення;
самостійне формування бюджету.
Публічне адміністрування – діяльність суб'єкта публічної адміністрації на виконання владних повноважень публічного змісту .
Публічна адміністрація – 1) сукупність органів, які утворюються для здійснення публічної влади; 2) система організаційно-структурних утворень, які на законних підставах набули владних повноважень для реалізації публічних інтересів.
публічне адміністрування здійснюється через систему органів публічної влади.
Система органів публічної влади в Україні – це сукупність установлених Конституцією України органів державної влади і місцевого самоврядування, що забезпечують захист прав, свобод і законних інтересів громадян, безпеку держави й суспільства, вирішують питання соціально-економічного та культурного будівництва.