2. Склад фінансових ресурсів органів місцевого самоврядування

Місцеві фінансові ресурси — це сукупність фондів грошових засобів, які створюються в процесі розподілу та перерозподілу ВВП і спрямовуються на економічний та соціальний розвиток адміністративно-територіальних одиниць. Головним напрямом використання місцевих фінансових ресурсів є фінансове забезпечення соціальної сфери та місцевого господарства.

До складу місцевих фінансових ресурсів входять:

місцеві бюджети;

фінансові ресурси підприємств, організацій та установ комунальної форми власності.

Формування місцевих фінансових ресурсів відбувається з участю централізованих та децентралізованих фондів грошових засобів.

Виконання функцій і завдань, покладених законодавством на місцеве само-

врядування, безпосередньо залежить від обсягів фінансових ресурсів, які перебувають у

їхньому розпорядженні. На обсяги фінансових ресурсів органів місцевого самоврядування

впливає багато чинників, головні серед яких такі:

- розподіл повноважень між органами державної влади і місцевим самоврядуванням;

- розподіл дохідних джерел державного і місцевих бюджетів, проведений

відповідно до наданих владних повноважень і функцій;

- організація міжбюджетних відносин і порядок надання трансфертів місцевим

бюджетам із державного;

- стан фінансового ринку країни та реальні можливості органів місцевого самоврядування у сфері використання запозичених (кредитів) і залучених коштів (місцевих

позик);

- склад і фінансовий стан підприємств та інших суб’єктів господарювання, які

належать до місцевого господарства;

- конкретні зусилля органів місцевого самоврядування, спрямовані на забезпечення

соціально-економічного розвитку територій, населених пунктів, пошук альтернативних

джерел доходів.

Матеріальною та фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і

нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є в

комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також

об’єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад

[2, с.8]. Провідне місце у складі фінансових ресурсів місцевого самоврядування посідають

доходи місцевих бюджетів, абсолютні обсяги яких постійно зростають [4, с.149].

3. Історичний досвід та сучасний стан місцевих позик в Україні

Місцеві позики являються нетрадиційним джерелом залучення фінансових ресурсів в місцевий бюджет для зміцнення фінансової самостійності місцевого самоврядування та є прогресивним механізмом інвестиційної і грошово-кредитної політики в руках держави. Використовуючи такий механізм державні органи можуть впливати на регіональну політику шляхом мобілізації заощаджень та накопичень у суб’єктів господарювання, головна мета яких, реалізація соціально-інвестиційних програм на місцевому рівні.

Місцеві позики - форма мобілізації фінансових ресурсів для потреб місцевих органів влади. Місцеві позики розміщуються на ринку позичкового капіталу. Ринок місцевих позик в Україні є слаборозвинутим та потребує трансформаційних змін [2].

Українська економіка перебуває на етапі трансформаційних змін, забезпечення її розвитку потребує значних джерел, у список яких входять і місцеві позики саме тому дослідження даної теми є надзвичайно актуальним.

Розвиток ринку місцевих запозичень в Україні відбувався під впливом формування правової бази, яка його регулювала. Активне формування нормативно-правової бази, яка б регулювала весь спектр правових відносин, які виникають у процесі випуску, розміщення та погашення облігацій місцевої позики розпочалося вже у 1998 році, але базові документи прийняли після 2000 року [3]. У 2001 році Верховна Рада України ухвалила Бюджетний кодекс України, який закріпив право місцевих рад та Верховної Ради АРК Крим приймати рішення про здійснення запозичень, а вже у 2010 новий Бюджетний кодекс визначив основні аспекти здійснення місцевих позик в Україні. Згідно з ним, запозичення можуть здійснюватися лише до бюджету розвитку спеціального фонду місцевого бюджету, тобто спрямовуватись лише на інвестиційні цілі [1].

В Україні місцеві запозичення - операції, пов'язані з отриманням бюджетом коштів на умовах повернення, платності та строковості, в результаті яких з'являються зобов'язання органів місцевого самоврядування перед кредиторами.

Позички органів місцевого самоврядування - фінансова операція, що засвідчує зобов'язання органів місцевого самоврядування перед банками, іншими фінансовими установами щодо повернення заборгованої суми, а також зобов'язання на сплату відсотків за користування та інших зборів з такої суми.

Суб'єктами місцевих запозичень для покриття тимчасових касових розривів у процесі виконання відповідного бюджету можуть бути органи місцевого самоврядування в особі Верховної Ради Автономної Республіки Крим, обласних, районних та міських рад, рад міст Києва та Севастополя. Щодо здійснення місцевих запозичень у вигляді цінних паперів місцевої позики, то суб'єктами можуть виступати виключно Верховна Рада Автономної Республіки Крим та міські ради. Такі запозичення здійснюються до бюджету розвитку. Цінні папери місцевої позики випускаються у вигляді облігацій. Зовнішні запозичення можуть здійснювати лише міські ради з чисельністю населення понад вісімсот тисяч мешканців.

КАБІНЕТ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А від 16 лютого 2011 р. N 110 Київ

Про затвердження Порядку здійснення місцевих запозичень

Відповідно до частини восьмої статті 74 Бюджетного кодексу України ( 2456-17 ) Кабінет Міністрів України п о с т а н о в л я є: 1. Затвердити Порядок здійснення місцевих запозичень, що додається. 2. Визнати такими, що втратили чинність, постанови Кабінету Міністрів України згідно з переліком, що додається.

ПОРЯДОК здійснення місцевих запозичень

3. Запозичення може здійснюватися у формі:

укладення договорів позики (кредитних договорів) з фінансовими установами;

випуску облігацій місцевих позик.

У разі відкритого (публічного) розміщення зазначених облігацій на фондовій біржі їх продаж може здійснюватися за ціною, відмінною від номінальної вартості, але не нижче такої вартості (крім дисконтних облігацій).

4. Рішення Верховної Ради Автономної Республіки Крим чи міської ради про здійснення запозичення (далі - рішення про запозичення) повинно містити відомості про:

мету запозичення;

форму здійснення запозичення;

істотні умови запозичення - вид, розмір, валюта, строк, відсотки за користування запозиченням та строки їх сплати, а також розмір основної суми боргу.

5. Зміни до рішення про запозичення вносяться за письмовою згодою кредитора (кредиторів), якщо інше не передбачено умовами запозичення або законодавством.

6. Обсяг та умови здійснення запозичення (реструктуризації боргових зобов'язань) погоджуються Мінфіном. Для отримання погодження Верховна Рада Автономної Республіки Крим чи міська рада надсилає Мінфіну письмове повідомлення, до якого додає:

1) рішення про затвердження бюджету Автономної Республіки Крим чи міського бюджету на відповідний рік з дефіцитом виключно у частині бюджету розвитку;

2) проект рішення про запозичення (реструктуризацію боргових зобов'язань);

3) розрахунки і обґрунтування здійснення запозичень з урахуванням вимог частини третьої статті 18 і статті 74 Бюджетного кодексу України ( 2456-17 );

4) копії звітів про виконання бюджету Автономної Республіки Крим чи міського бюджету за три роки, що передують року, в якому приймається рішення про запозичення (реструктуризацію боргових зобов'язань);

5) інформацію про поточний стан виконання зобов'язань з погашення місцевого боргу, а також про стан розрахунків за місцевим боргом за п'ять років, що передують року, в якому приймається зазначене рішення;

6) обґрунтування обсягу доходів бюджету розвитку спеціального фонду бюджету Автономної Республіки Крим чи міського бюджету, який планується спрямовувати на погашення основної суми місцевого боргу протягом всього періоду його погашення;

7) за умови здійснення запозичення шляхом випуску облігацій місцевих позик - проект проспекту емісії облігацій (у разі відкритого (публічного) розміщення) або копію відомостей про випуск (розміщення) облігацій (у разі закритого (приватного) розміщення) та відомості про рейтингову оцінку облігацій, яка визначається уповноваженими Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку рейтинговими агентствами або визнаними нею міжнародними рейтинговими агентствами;

8) довідку Державної служби статистики про чисельність населення міста на момент прийняття рішення про затвердження міського бюджету на відповідний рік (у разі здійснення зовнішнього запозичення).

7. Мінфін протягом 20 робочих днів після надходження інформації та документів, зазначених у пункті 6 цього Порядку, розглядає їх і проводить перевірку поданих розрахунків виходячи:

з офіційного курсу гривні до іноземної валюти, встановленого Національним банком на останній робочий день, що передує даті письмового повідомлення, надісланого згідно з пунктом 6 цього Порядку (якщо зобов'язання за запозиченнями виражаються в іноземній валюті);

із значення змінної частини відсоткової ставки на останній робочий день, що передує зазначеній даті (у разі, коли застосовується плаваюча відсоткова ставка).

За результатами розгляду та перевірки Мінфін приймає рішення про погодження обсягу та умов здійснення запозичення (реструктуризації боргових зобов'язань) або вмотивовану відмову, яке доводиться до відома Верховної Ради Автономної Республіки Крим чи міської ради.

Під час розгляду інформації та документів Мінфін має право одержувати в установленому порядку додаткову інформацію, необхідну для прийняття такого рішення.

8. Погодження Мінфіном обсягу та умов здійснення запозичення не є гарантією виконання Верховною Радою Автономної Республіки Крим чи міською радою зобов'язань за запозиченням або підтвердженням платоспроможності.

9. Верховна Рада Автономної Республіки Крим чи міська рада надсилає Мінфіну копію рішення про запозичення в десятиденний строк після його прийняття.

10. У разі невідповідності прийнятого міською радою рішення про запозичення умовам такого запозичення, погодженим Мінфіном, Міністерство звертається в установленому порядку до суду для визнання його недійсним.

11. Реструктуризація боргових зобов'язань за запозиченням, здійснена шляхом випуску облігацій місцевих позик, не повинна призводити до збільшення місцевого боргу. Така реструктуризація підлягає реєстрації у Державній комісії з цінних паперів та фондового ринку.

12. Верховна Рада Автономної Республіки Крим та міські ради подають Мінфіну інформацію про здійснені запозичення, у тому числі:

1) зареєстрований проспект емісії облігацій місцевих позик та тимчасове свідоцтво про реєстрацію випуску облігацій внутрішніх місцевих позик (у разі відкритого (публічного) розміщення) або відомості про випуск (розміщення) облігацій та тимчасове свідоцтво про реєстрацію випуску облігацій внутрішніх місцевих позик (у разі закритого (приватного) розміщення) - у десятиденний строк після реєстрації;

2) завірену копію договору позики (кредитного договору) - у десятиденний строк після його підписання;

3) інформацію про здійснення платежів за запозиченням - у десятиденний строк після їх здійснення.

Існують короткострокові та довгострокові запозичення .

Короткострокові запозичення. Через нормальні часові коливання бюджету (наприклад, нерівномірне надходження доходів і регулярні зобов'язання по видатках, таких як оплата праці) місцеві фінансові органи намагаються згладити виконання бюджету і стабілізувати фінанси шляхом запозичення в межах попередньо визначених лімітів. Місцеві фінансові органи фактично повинні керувати зобов'язаннями по доходах і видатках для максимального збільшення заощаджень і мінімізації втрат. Вони можуть робити це, застосовуючи практику управління грошовими коштами, зокрема:

1) мінімізувати незадіяні кошти на банківських рахунках;

2) оплачувати рахунки постачальникам у найпізніший строк, допустимий без застосування санкцій;

3) сплачувати раніше, щоб отримати знижку;

4) стежити, щоб надходження не депонувалися на рахунки запізно. Такі дії мають запобігати заборгованості з платежів і покривати невеликі фіскальні розриви.

Такі методи спроможні забезпечити бюджетні заощадження для місцевих органів, але бюджетні розриви можуть вимагати жорсткіших заходів, таких як короткострокові позики. Зазвичай банки надають місцевим органам два види короткострокових кредитів: 1) облігації під майбутні податкові надходження; 2) муніципальні короткострокові векселі, що випускаються в очікуванні фіскальних трансфертів або інших доходів .

При казначейському обслуговуванні місцевих бюджетів за видатками надання короткострокових позичок може також здійснюватися управліннями Державного казначейства за рахунок тимчасово вільних залишків коштів на рахунках Держказ-начейства.

Погашення позички здійснюється в автоматичному режимі шляхом щоденних відрахувань від надходжень загального фонду відповідного місцевого бюджету до повного відшкодування. Обсяг коштів щоденних відрахувань погашення позички визначається шляхом розподілу обсягу позички на кількість робочих днів періоду запозичення. У разі непогашення позички у визначений термін (незабезпечення щоденних перерахувань внаслідок недонадходження доходів) органи Держказначей-ства здійснюють її повернення до повного погашення в примусовому порядку, починаючи з наступного дня терміну погашення позички.

Довгострокові запозичення. Капіталовкладення значною мірою фінансуються за рахунок бюджету розвитку або субвенцій. Органи місцевого самоврядування можуть об'єднувати капітальні ресурси на основі внутрішньоурядових угод. Основна маса капітального фінансування тоді надходить з Державного бюджету, який фінансується частково позиками міжнародних проектів і грантами.

Стратегія запозичення органів влади є частиною загальної фінансової стратегії. Розробка і втілення фінансової стратегії є найбільш важливим шляхом, через який забезпечується ефективне виконання бюджету і добре управління його фінансовими ресурсами. Фінансова стратегія повинна бути скоординована з загальним фондом, бюджетом розвитку і прогнозами руху готівки, які показують тимчасовий дисбаланс між видатковою і доходною частинами, який має фінансуватись на короткостроковій основі.

Процес формування фінансової стратегії є складним безперервним процесом, який включає:

1) джерело фінансування;

2) державний чи приватний, що стосується ринку запозичень;

3) строк боргового зобов'язання;

4) валютний склад боргу;

5) характеристики інструментів, включаючи застосування фіксованого/ плаваючого курсу.

Для врегулювання місцевих запозичень з метою мінімізації можливості неефективного використання запозичених коштів необхідно здійснити ряд заходів як на загальнодержавному рівні, так і на місцевому. Так, пропонується:

- посилити державний контроль над здійсненням місцевих запозичень через забезпечення відповідального планування витрат, фінансованих позиками;

- запровадити обов’язковий супровід місцевих позик деталізованими програмами використання запозичених коштів та планами погашення боргів;

- здійснювати широке інформування суспільства про умови та цілі запозичення.

Таким чином, слід відмітити існування на ринку місцевих позик ряду невизначених і проблемних моментів, які мають місце і в Україні: встановлення обмежень щодо обсягів кредитів, які можуть отримуватися за рахунок муніципальних облігацій; застосування гарантій та заходів щодо забезпечення місцевих позик; вирішення ряду принципових питань стосовно виплати боргу в разі дефолту органів місцевого самоврядування.

БКУ

Стаття 16. Здійснення державних (місцевих) запозичень та управління борговими зобов’язаннями

1.Державні внутрішні та зовнішні запозичення здійснюються в межах граничного обсягу державного боргу.

Право на здійснення державних внутрішніх та зовнішніх запозичень у межах, визначених законом про Державний бюджет України, належить державі в особі Міністра фінансів України або особі, яка виконує його обов’язки (далі - Міністр фінансів України), за дорученням Кабінету Міністрів України.

Кабінет Міністрів України визначає умови здійснення державних запозичень, у тому числі вид, валюту, строк та відсоткову ставку державного запозичення.

У разі зменшення обсягу коштів від державних внутрішніх (зовнішніх) запозичень порівняно з обсягом, визначеним законом про Державний бюджет України, у зв’язку з погіршенням умов таких запозичень та/або кон’юнктури фінансового ринку збільшується обсяг коштів від державних зовнішніх (внутрішніх) запозичень з дотриманням граничного обсягу державного боргу.

У разі зменшення (збільшення) обсягу платежів з погашення суми державного боргу у зв’язку з поліпшенням (погіршенням) умов на фінансовому ринку порівняно з обсягом, визначеним законом про Державний бюджет України, зменшується (збільшується) обсяг державних запозичень з дотриманням визначеного законом про Державний бюджет України обсягу фінансування державного бюджету за борговими операціями.

2. Кредити (позики), що залучаються державою від іноземних держав, банків і міжнародних фінансових організацій для реалізації інвестиційних програм (проектів), відносяться до державних зовнішніх запозичень. Відповідно до укладених кредитних договорів кошти для реалізації таких інвестиційних програм (проектів), а також витрати на обслуговування та погашення відповідних кредитів (позик) передбачаються у законі про Державний бюджет України протягом усього строку дії кредитних договорів. Такі кредитні договори не потребують ратифікації, якщо інше не встановлено законом.

3. Верховна Рада Автономної Республіки Крим та міські ради мають право здійснювати місцеві внутрішні запозичення (за винятком випадків, передбачених статтею 73 цього Кодексу).

Місцеві зовнішні запозичення можуть здійснювати лише міські ради міст з чисельністю населення понад п’ятсот тисяч жителів за офіційними даними органів державної статистики на час ухвалення рішення про здійснення місцевих запозичень.

Право на здійснення місцевих запозичень у межах, визначених рішенням про місцевий бюджет, з урахуванням статті 74 цього Кодексу, належить Автономній Республіці Крим, територіальній громаді міста в особі керівника місцевого фінансового органу за дорученням Верховної Ради Автономної Республіки Крим, міської ради.

4. Бюджетна установа не має права здійснювати запозичення у будь-якій формі (крім випадків, передбачених цією статтею) або надавати юридичним чи фізичним особам кредити з бюджету (якщо не встановлено відповідні бюджетні призначення на надання кредитів з бюджету).

5. При здійсненні державних запозичень та наданні державних гарантій Міністр фінансів України за рішенням Кабінету Міністрів України має право брати зобов’язання від імені України, пов’язані із здійсненням таких запозичень, у тому числі щодо відмови від суверенного імунітету в можливих судових справах, пов’язаних з поверненням кредитів (позик), протягом часу дії зобов’язання з повернення запозичених коштів.

6. Витрати на обслуговування та погашення державного (місцевого) боргу здійснюються Міністерством фінансів України (місцевим фінансовим органом) відповідно до кредитних договорів, а також нормативно-правових актів, за якими виникають державні боргові зобов’язання (боргові зобов’язання Автономної Республіки Крим чи територіальних громад), незалежно від обсягу коштів, визначеного на цю мету законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет).

Якщо очікуваний обсяг витрат на обслуговування та погашення державного боргу перевищить обсяг коштів, визначений законом про Державний бюджет України на таку мету, Міністерство фінансів України невідкладно інформує про це Кабінет Міністрів України. Кабінет Міністрів України невідкладно інформує про очікуване перевищення таких витрат Верховну Раду України та подає у двотижневий строк пропозиції про внесення змін до закону про Державний бюджет України.

Якщо очікуваний обсяг витрат на обслуговування та погашення місцевого боргу перевищить обсяг коштів, визначений рішенням про місцевий бюджет на таку мету, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, міська рада вносять відповідні зміни до рішення про місцевий бюджет.

7. З метою економії бюджетних коштів Міністерство фінансів України (Верховна Рада Автономної Республіки Крим, міська рада або за їх рішенням місцевий фінансовий орган) має право здійснювати правочини з державним (місцевим) боргом, включаючи обмін, випуск, купівлю, викуп та продаж державних боргових зобов’язань (боргових зобов’язань Автономної Республіки Крим, територіальної громади міста), за умови дотримання граничного обсягу державного (місцевого) боргу на кінець бюджетного періоду.

8. Міністр фінансів України за погодженням з Національним банком України має право в межах поточного бюджетного періоду здійснювати на конкурсних засадах та/або шляхом проведення аукціонів розміщення тимчасово вільних коштів єдиного казначейського рахунку та коштів валютних рахунків державного бюджету на депозитах або шляхом придбання державних цінних паперів з подальшим поверненням таких коштів до кінця поточного бюджетного періоду.

Керівник місцевого фінансового органу має право за рішенням Верховної Ради Автономної Республіки Крим, відповідної місцевої ради в межах поточного бюджетного періоду здійснювати на конкурсних засадах розміщення тимчасово вільних коштів місцевих бюджетів на депозитах або шляхом придбання державних цінних паперів, цінних паперів, емітованих Автономною Республікою Крим, відповідною міською радою, з подальшим поверненням таких коштів до кінця поточного бюджетного періоду.

Договір про придбання державних цінних паперів, цінних паперів, емітованих Автономною Республікою Крим, відповідною міською радою, згідно з цією частиною статті повинен містити положення про виконання особами, що уклали цей договір, зобов’язання щодо зворотного продажу/купівлі таких цінних паперів до кінця поточного бюджетного періоду.

Стаття 17. Гарантії щодо виконання боргових зобов’язань суб’єктів господарювання

1. Державні гарантії для забезпечення повного або часткового виконання боргових зобов'язань суб'єктів господарювання - резидентів України може надавати Кабінет Міністрів України виключно у межах, визначених законом про Державний бюджет України. За дорученням Кабінету Міністрів України відповідні правочини вчиняє Міністр фінансів України.

2. Місцеві гарантії можуть надаватися за рішенням Верховної Ради Автономної Республіки Крим, відповідної міської ради для забезпечення повного або часткового виконання боргових зобов'язань суб'єктів господарювання - резидентів України, що належать до комунального сектору економіки, розташовані на відповідній території та здійснюють на цій території реалізацію інвестиційних програм (проектів), метою яких є розвиток комунальної інфраструктури або впровадження ресурсозберігаючих технологій.

3. Гарантії надаються лише на умовах платності, строковості, майнового забезпечення та зустрічних гарантій, отриманих від інших суб'єктів.

4. Гарантії не надаються для забезпечення боргових зобов'язань суб'єктів господарювання, якщо джерелом їх повернення передбачаються кошти державного (місцевого) бюджету.

5. Суб'єкти господарювання, щодо яких приймається рішення про надання кредитів (позик), залучених державою (Автономною Республікою Крим чи територіальною громадою міста), або державних (місцевих) гарантій, зобов'язані подати зустрічні, безвідзивні та безумовні гарантії банків, які протягом трьох останніх років додержуються встановлених Національним банком України обов'язкових економічних нормативів, або надати інше належне забезпечення та сплатити до Державного бюджету України (відповідного місцевого бюджету) плату за їх отримання у розмірі, встановленому Кабінетом Міністрів України (Верховною Радою Автономної Республіки Крим чи міською радою), якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України.

6. У разі прийняття рішення про надання кредитів (позик), залучених державою або під державні гарантії, суб'єктам господарювання, у віданні яких є майно державної або комунальної власності, розмір та вид майнового забезпечення визначає Кабінет Міністрів України (щодо комунального майна - за погодженням з Верховною Радою Автономної Республіки Крим, відповідною місцевою радою).

7. Платежі, пов'язані з виконанням гарантійних зобов'язань держави (Автономної Республіки Крим чи територіальної громади міста), здійснюються згідно з відповідними договорами незалежно від обсягу коштів, визначених на цю мету в законі про Державний бюджет України (рішенні про місцевий бюджет), у такому ж порядку, як визначено частиною шостою статті 16 цього Кодексу, та відображаються як надання кредитів з бюджету стосовно суб'єктів господарювання, зобов'язання яких гарантовані.

8. У разі виконання державою (Автономною Республікою Крим чи територіальною громадою міста) гарантійних зобов'язань перед кредиторами шляхом здійснення платежів за рахунок коштів державного (місцевого) бюджету або шляхом укладання з такими кредиторами договорів про реструктурування сум, повернення яких гарантовано, у суб'єктів господарювання, зобов'язання яких гарантовані, з моменту такого виконання виникає прострочена заборгованість перед державою (Автономною Республікою Крим чи територіальною громадою міста) за кредитами (позиками), залученими під державні (місцеві) гарантії, в обсязі фактичних витрат державного (місцевого) бюджету та/або таких реструктурованих сум, а до держави (Автономної Республіки Крим чи територіальної громади міста) переходять права кредитора та право вимагати від таких суб'єктів господарювання погашення заборгованості в установленому законом порядку, якщо такі права не були передбачені відповідними договорами.

Якщо договором між Кабінетом Міністрів України (Радою міністрів Автономної Республіки Крим чи виконавчим органом міської ради за рішенням Верховної Ради Автономної Республіки Крим чи міської ради) та суб'єктом господарювання передбачаються зобов'язання такого суб'єкта господарювання з погашення та обслуговування кредитів (позик), залучених державою (Автономною Республікою Крим чи територіальною громадою міста), невиконання або неналежне виконання таких зобов'язань за договором тягне перехід до держави (Автономної Республіки Крим чи територіальної громади міста) права стягнення простроченої заборгованості у повному обсязі незалежно від стану виконання державою (Автономною Республікою Крим чи територіальною громадою міста) зобов'язань за такими кредитами (позиками).

9. Прострочена заборгованість суб'єкта господарювання перед державою (Автономною Республікою Крим чи територіальною громадою міста) за кредитом (позикою), залученим державою (Автономною Республікою Крим чи територіальною громадою міста) або під державну (місцеву) гарантію, а також за кредитом з бюджету (включаючи плату за користування такими кредитами (позиками) та пеню) стягується з такого суб'єкта господарювання органами державної податкової служби, що є органами стягнення такої заборгованості у порядку, передбаченому Законом України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" або іншим законом, включаючи погашення такої заборгованості за рахунок майна цього суб'єкта господарювання.

Позовна давність на вимоги щодо погашення такої заборгованості суб'єкта господарювання перед державою (Автономною Республікою Крим чи територіальною громадою міста) не поширюється.

10. Якщо за рішенням суду державі (Автономній Республіці Крим чи територіальній громаді міста) відмовлено у стягненні заборгованості перед державою (Автономною Республікою Крим чи територіальною громадою міста) за кредитами (позиками), залученими державою (Автономною Республікою Крим чи територіальною громадою міста) або під державну (місцеву) гарантію, а також за кредитом з бюджету, органи державної податкової служби оскаржують його у встановленому законом порядку до прийняття рішення вищими спеціалізованими судами, Верховним Судом України.

11. Міністерство фінансів України має право залучати суб'єктів господарювання для представництва органів державної влади в судах у справах про стягнення заборгованості перед державою за кредитами (позиками), залученими державою або під державні гарантії, а також за кредитами з бюджету, в тому числі у процесі банкрутства, щодо стягнення якої органам податкової служби відмовлено.

Міністерство фінансів України здійснює оплату таких послуг суб'єктів господарювання за рахунок коштів державного бюджету в межах відповідних бюджетних призначень.

12. Міністерство фінансів України має право здійснювати на відкритих аукціонах продаж права вимоги погашення простроченої більше трьох років заборгованості перед державою за кредитами (позиками), залученими державою або під державні гарантії, а також за кредитами з бюджету в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Верховна Рада Автономної Республіки Крим, відповідні місцеві ради можуть встановлювати порядок продажу прав вимоги погашення простроченої більше трьох років заборгованості за кредитами (позиками), залученими під місцеві гарантії, а також за кредитами з відповідних місцевих бюджетів з дотриманням вимог, встановлених Кабінетом Міністрів України.

13. Забороняється реструктуризація заборгованості суб'єктів господарювання перед державою (Автономною Республікою Крим чи територіальною громадою міста) за кредитами (позиками), залученими державою (Автономною Республікою Крим чи територіальною громадою міста) або під державні (місцеві) гарантії, за кредитами з бюджету, крім розстрочення її сплати під час санації такого суб'єкта господарювання за участю інвестора, який бере на себе солідарні зобов'язання щодо погашення такої заборгованості, на строк не більше трьох років на підставі договору, укладеного між таким суб'єктом господарювання, інвестором та органом державної податкової служби. При цьому сума пені, нарахована внаслідок невиконання позичальником таких зобов'язань на реструктуризовану суму заборгованості, списується.

14. Забороняється списання заборгованості суб'єктів господарювання перед державою (Автономною Республікою Крим чи територіальною громадою міста) за кредитами (позиками), залученими державою (Автономною Республікою Крим чи територіальною громадою міста) або під державні (місцеві) гарантії, кредитами з бюджету, крім заборгованості суб'єктів господарювання, визнаних у встановленому порядку банкрутами, вимоги щодо погашення заборгованості яких не були задоволені у зв'язку з недостатністю їхніх активів і стосовно яких проведено державну реєстрацію припинення юридичної особи у зв'язку з визнанням її банкрутом, а також крім заборгованості, щодо стягнення якої судом прийнято рішення не на користь держави, яке набрало законної сили, та/або стягнення якої в судовому порядку є неможливим або недоцільним. Порядок списання такої заборгованості визначається Кабінетом Міністрів України.

15. Протягом дії договору про місцеву гарантію Верховна Рада Автономної Республіки Крим та міські ради передбачають у відповідному рішенні про місцевий бюджет кошти на виконання гарантійних зобов'язань з платежів, термін сплати яких настає у відповідному бюджетному періоді. При цьому такі кошти передбачаються:

щодо забезпечених гарантією договорів, за якими вже настав гарантійний випадок, в обсязі, що дорівнює сумі платежів за цими договорами;

щодо інших забезпечених гарантією договорів - не менше 50 відсотків сум платежів за цими договорами.

1. Гарантія щодо виконання боргових зобов’язань – це спосіб виконання зобов’язань, відповідно до яких держава (Автономна Республіка Крим, громада міста) приймає на себе оформлене в письмовій формі (гарантійний лист, договір про надання гарантії) грошове зобов’язання перед кредитором здійснити платежі в обсязі, визначеному умовами надання гарантії, у разі невиконання позичальником зобов’язань щодо повернення грошових коштів.

Гарантія може передбачати повне або часткове виконання боргових зобов’язань суб’єктів господарювання. Проте, незалежно від умов надання гарантії, на практиці держава зазвичай не допускає факту прострочення позичальником платежів і погашає зобов’язання відповідно до умов договору про надання кредиту, гарантованого державою.

Гарантії можуть надаватися Міністром фінансів України, Міністром фінансів Автономної Республіки Крим, керівниками виконавчих органів міських рад для виконання боргових зобов’язань виключно в межах повноважень, встановлених Законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет).

2. До набуття цим Кодексом чинності законодавство забороняло Автономній Республіці Крим та громадам міст надавати гарантії. Особливість місцевих гарантій полягає в тому, що вони надаються лише суб’єктам комунального сектора відповідних територій із метою розвитку комунальної інфраструктури або впровадження ресурсозберігаючих технологій.

3, 4, 5. Рекредитування (надання позик за рахунок запозичень від інших суб’єктів) або надання гарантій державою (Автономною Республікою Крим чи територіальною громадою міста), якщо інше не передбачено Законом про Державний бюджет України, здійснюється на умовах:

1) платності;

2) строковості;

3) майнового забезпечення або забезпечення зустрічними, безвідзивними та безумовними гарантіями банків, які дотримуються встановлених Національним банком України обов’язкових економічних нормативів;

4) наявності запланованих джерел виконання боргових зобов’язань, забезпечених гарантіями держави (Автономної Республіки Крим чи територіальної громади міста), коли ці джерела не є коштами державного (місцевого) бюджету.

Безвідзивна (безвідклична) гарантія – це гарантія, умови якої не може бути змінено, і яку не може бути припинено банком-гарантом згідно із заявою принципала без згоди та погодження з бенефіціаром.

Безумовна гарантія – це гарантія, за якою банк-гарант у разі порушення боржником свого зобов'язання, забезпеченого гарантією, сплачує кошти кредитору за першою його вимогою без подання будь-яких інших документів або виконання будь-яких інших умов.

Зустрічна гарантія – це гарантія, яку надає банк-контргарант на користь держави (Автономної Республіки Крим чи територіальної громади міста), що виступає гарантом.

Відповідно до Цивільного кодексу України від 16 січня 2003 р. №435-ІV, при наявності застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави). Суб’єкти господарювання, у віданні яких перебуває майно державної або комунальної власності, зобов’язані погоджувати надання цього майна в заставу з Кабінетом Міністрів України та відповідними місцевими органами влади.

Відповідно до Закону України «Про заставу» від 2 жовтня 1992 р. №2654, предметом застави не можуть бути: національні культурні та історичні цінності, що перебувають у державній власності та занесені або підлягають занесенню до Державного реєстру національного культурного надбання; об'єкти державної власності, приватизація яких заборонена законодавчими актами; майнові комплекси державних підприємств та їхніх структурних підрозділів, що перебувають у процесі корпоратизації. При цьому дозволяється надавати в заставу товари в обороті або в переробці.

6. З метою повного та своєчасного виконання зобов’язань за гарантійною угодою, у разі виникнення непередбачених обставин у відповідних бюджетах (зростання плаваючої відсоткової ставки, зниження курсу національної валюти), що призвели до зростання витрат бюджету, Міністерство фінансів України має право здійснювати платежі відповідно до укладених договорів, незалежно від обсягу коштів, визначених на цю мету у відповідному бюджеті.

7. У разі настання гарантійного випадку платежі на виконання гарантійних зобов’язань здійснюються за рахунок коштів відповідного бюджету. З моменту проведення видатків із бюджету на виконання гарантійних зобов’язань або укладання з кредиторами договорів про реструктурування сум, повернення яких гарантовано, до держави (Автономної Республіки Крим чи територіальної громади міст) переходять права кредитора та право вимагати від боржника відшкодування таких витрат у повному обсязі. Тобто, навіть якщо гарант – у цьому випадку держава (Автономна Республіка Крим чи територіальна громада міста) – через певні обставини (відсутність коштів) проведе реструктуризацію таких зобов’язань перед кредитором, у позичальника все одно виникає боргове зобов’язання перед державою (Автономною Республікою Крим чи територіальною громадою міста) в обсязі прострочених перед кредитором платежів.

9. Для відшкодування зазначених сум і стягнення заборгованості перед відповідними бюджетами з наданих суб’єктам господарювання бюджетних позичок, отриманих у порядку рекредитування, а також плати за користування цими позичками, застосовується механізм стягнення не внесених вчасно податків і неподаткових платежів, зокрема погашення такої заборгованості за рахунок майна боржників. Строк, у межах якого держава (Автономна Республіка Крим чи територіальна громада міста) може звернутися до суду з вимогою про погашення такої заборгованості суб’єкта господарювання, не обмежується.

10. Органи державної податкової служби зобов’язані забезпечувати судовий процес із метою стягнення заборгованості перед відповідними бюджетами до прийняття рішення вищими спеціалізованими судами. Відповідно до рішення Конституційного суду від 11 березня 2010 р., Верховний суд України не є касаційною інстанцію у справах, що підпадають під господарське судочинство.

11. Міністерство фінансів України має право залучати суб’єкти господарювання (колекторські компанії, адвокатські контори) для представництва органів державної влади в судах у справах про стягнення заборгованості перед державою за зобов’язаннями перед державою, що виникла в результаті надання бюджетного кредиту, рекредитування та виконання гарантійних зобов’язань

12. Міністерство фінансів України та виконавчі органи відповідних місцевих рад мають право здійснювати продаж прав вимоги погашення простроченої на понад три роки заборгованості за кредитами (позиками), залученими під державні гарантії, а також за кредитами з відповідних бюджетів згідно із затвердженим порядком. Продаж прав вимоги Міністерством фінансів України регулюється «Порядком продажу прав вимоги погашення простроченої понад три роки заборгованості перед державою за кредитами, залученими державою або під державні гарантії, бюджетними позичками та фінансовою допомогою, наданою на поворотній основі», затвердженим постановою від 15 березня 2006 р. №315.

Порядок продажу прав вимоги виконавчими органами місцевих рад затверджується Верховною Радою Автономної Республіки Крим та відповідними місцевими радами з дотриманням вимог, встановлених Кабінетом Міністрів України.

13. У разі проведення санації суб’єкта господарювання, який має заборгованість перед відповідними бюджетами за кредитами (позиками) під державні (місцеві) гарантії чи за кредитами з бюджету за участю інвестора, який бере на себе солідарні зобов’язання щодо погашення такої заборгованості, дозволяється її розстрочення на строк не більше трьох років. Санація – система заходів, що здійснюються під час провадження в справі про банкрутство з метою запобігання визнанню боржника банкрутом та його ліквідації, спрямована на оздоровлення фінансово-господарського становища боржника, а також задоволення в повному обсязі або частково вимог кредиторів шляхом кредитування, реструктуризації підприємства, боргів і капіталу та/або зміну організаційно-правової та виробничої структури боржника. За солідарним зобов'язанням Міністерство фінансів України (виконавчі органи відповідних місцевих рад) можуть вимагати сплати боргу як від усіх боржників разом, так і від кожного з них окремо, причому як усієї суми повністю, так і її частини.

14. Списання заборгованості суб’єктів господарювання перед державою (місцевими органами влади) за позиками, залученими під державні (місцеві) гарантії, дозволяється за наявності таких передумов:

1) у суб’єктів господарювання, стосовно яких здійснено державну реєстрацію припинення юридичної особи у зв’язку з визнанням їх банкрутами, виявилося недостатньо активів для погашення цієї заборгованості;

2) судове рішення не на користь держави набрало законної сили, і стягнення такої заборгованості в судовому порядку неможливе або недоцільне;

3) стягнення зазначеної заборгованості в судовому порядку неможливе або недоцільне.

Стаття 18. Граничні обсяги боргу та гарантій

1. Граничний обсяг державного (місцевого) боргу, граничний обсяг надання державних (місцевих) гарантій визначається на кожний бюджетний період законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет).

2. Загальний обсяг державного боргу та гарантованого державою боргу на кінець бюджетного періоду не повинен перевищувати 60 відсотків річного номінального обсягу валового внутрішнього продукту України.

У разі перевищення цієї граничної величини Кабінет Міністрів України зобов’язаний вжити заходів для приведення такого загального обсягу боргів у відповідність із положеннями цього Кодексу.

3. Загальний обсяг місцевого боргу та гарантованого Автономною Республікою Крим чи територіальною громадою міста боргу станом на кінець бюджетного періоду не повинен перевищувати 100 відсотків (для міста Києва – 400 відсотків) середньорічного індикативного прогнозного обсягу надходжень бюджету розвитку (без урахування обсягу місцевих внутрішніх та зовнішніх запозичень), визначеного прогнозом відповідного місцевого бюджету на наступні за плановим два бюджетні періоди відповідно до частини четвертої статті 21 цього Кодексу.

У разі перевищення цієї граничної величини Верховна Рада Автономної Республіки Крим, відповідна міська рада зобов’язані вжити заходів для приведення такого загального обсягу боргу у відповідність із положеннями цього Кодексу.

1. Щорічно в державному (місцевому) бюджеті встановлюється граничний обсяг державного (місцевого) боргу, а також граничний обсяг надання державних (місцевих) гарантій. Таке обмеження покликане забезпечити непорушність макрофінансової стабільності в країні та гарантувати суб’єктам ринку, що основні макроекономічні показники залишатимуться керованими й передбачуваними. Упродовж бюджетного періоду обсяг державного (місцевого) боргу може перевищувати граничний обсяг, встановлений у бюджеті відповідно до ч. 1 ст. 18 Кодексу. Але цей обсяг на кінець бюджетного періоду має бути приведено у відповідність до Закону про Державний бюджет України (рішення про місцевий бюджет). Якщо внаслідок дії об’єктивних обставин обсяг державного (місцевого) боргу наприкінці бюджетного періоду перевищив установлений граничний обсяг та/або прогнозується таке перевищення, до Закону про Державний бюджет України (рішення про місцевий бюджет) Верховна Рада України (Верховна Рада Автономної Республіки Крим, міська рада) вносить відповідні зміни щодо збільшення граничного обсягу боргу.

Встановлення лімітів на обсяг державного (місцевого) боргу є одним з основних інструментів законодавчого регулювання позичкових операцій держави (місцевих органів). Станом на кінець 2009 р. державний і гарантований державою борг України становив 301 млрд грн, зокрема: зовнішній борг – 196,4 млрд грн (65,1% від загальної суми), внутрішній борг – 105,1 млрд грн (34,9%). Динаміка рівня державного та гарантованого державою боргу відносно ВВП у 2003–2009 рр. в Україні представлена.

Дотримання визначених лімітів і правил сприяє формуванню відповідального ефективного управління фінансовою системою країни, забезпеченню довготривалої стабільності сфери державних фінансів, підтриманню довіри суб’єктів ринку до економічної, фінансової, бюджетно-податкової політики держави.

2. Відношення загального обсягу державного боргу та гарантованого державою боргу до ВВП на кінець бюджетного періоду не може перевищувати 60%. У разі перевищення цього граничного рівня Кабінет Міністрів України зобов’язаний ужити таких заходів:

1) зменшити обсяг дефіциту бюджету;

2) зменшити обсяг надання гарантій.

3. Відношення загального обсягу місцевого боргу та боргу, гарантованого Автономною Республікою Крим чи територіальною громадою міста, до середньорічного індикативного прогнозу обсягу надходжень до бюджету розвитку, визначених у ч. 1 ст. 71 Кодексу (крім запозичень), упродовж наступних за плановим двох бюджетних періодів на кінець бюджетного періоду не може перевищувати:

1) 400% для міста Києва:

2) 100% для інших міст і Автономної Республіки Крим.

У разі перевищення цього граничного рівня Верховна Рада Автономної Республіки Крим чи відповідна міська рада зобов’язана вжити таких заходів:

1) зменшити обсяг дефіциту бюджету;

2) зменшити обсяг надання гарантій.