4. Державна підтримка виробників молока, молочної сировини і молочних продуктів

Правові засади державної підтримки виробників молока, молочної сировини і молочних продуктів, яка здійснюється виходячи з пріоритетності розвитку молочної галузі агропромислового комплексу, встановлюються Законом України "Про молоко та молочні продукти" від 24 червня 2004 р. за № 1870-IV, зокрема шляхом фінансування з Державного бюджету України: програм розвитку селекційно-племінної роботи в молочному скотарстві, протиепізоотичних заходів, що мають загальнодержавне значення; дотацій на молоко незбиране екстра вищого, першого та другого ґатунку і вершки незгущені; підтримки виробництва продукції дитячого харчування; надання пільгових короткострокових і довгострокових кредитних ресурсів; лізингових послуг щодо придбання обладнання вітчизняного та зарубіжного виробництва для технічного переоснащення і запровадження сучасних технологій виробництва та переробки молока і молочних продуктів суб'єктами господарювання, на яких поширюється дія цього Закону; стимулювання підвищення якості молока, що відповідає вимогам державного стандарту України, через доплати у відсотках до закупівельної ціни: для молока ґатунку екстра - 25 відсотків; для молока вищого ґатунку - 20 відсотків.

Спеціальним законодавчим актом у сфері державної підтримки аграрних товаровиробників, у тому числі виробників молока і молочної сировини є Закон України "Про державну підтримку сільського господарства" від 24 червня 2004 року. В зазначеному нормативно-правовому акті в ст. 15 вказано, що з метою підтримки рівня платоспроможного попиту українських споживачів продукції тваринництва та запобігання виникненню збитковості українських виробників такої продукції надається бюджетна дотація. Об'єктами державної дотації у сфері виробництва молока є молоко незбиране екстра, вищого, першого та другого ґатунків (не піддане будь-якій обробці, переробці чи пакуванню для потреб подальшого продажу) [3].

Роль держави у регулюванні національного молочного ринку полягає у необхідності мінімізації ризиків, для чого, передусім, потрібно: спрямувати політику розвитку вітчизняного молочного виробництва у напрямі підтримки становлення молочних кооперативів як єдиної альтернативи утвердженню панування у галузі крупних агрохолдингів; удосконалити механізми фінансової підтримки різних груп сільськогосподарських товаровиробників, поставивши можливість і обсяги її отримання в залежність не стільки від кількості поголів’я, скільки від якісного складу молока і дотримання виробниками екологічних нормативів; створити державну систему управління безпекою харчових, у тому числі і молочних, продуктів; забезпечити з допомогою інструментів зовнішньоторговельного регулювання, доступних в рамках СОТ і угоди про зону вільної торгівлі з ЄС, продовольчу належність країни у даному сегменті національного агропродовольчого ринку, а також захист його від неякісної імпортної продукції; контролювати дотримання екологічних нормативів і проти епідеміологічних заходів, особливо крупними товаровиробниками, що, як правило, розміщують свої виробництва поблизу великих населених пунктів [13, С.93].