65. Страховівиплатиуразінещаснихвипадків, їхвиди.

Страховими виплатами є грошові суми, які Фонд соціального страхування від нещасних випадків виплачує застрахованому чи особам, які мають на це право, у разі настання страхового випадку.

Зазначені грошові суми складаються із:

1)страхової виплати втраченого заробітку (або відповідної його частини) залежно від ступеня втрати потерпілим професійної працездатності (далі - щомісячна страхова виплата);

2)страхової виплати в установлених випадках одноразової допомоги потерпілому (членам його сім'ї та особам, які перебували на утриманні померлого);

3)страхової виплати пенсії по інвалідності потерпілому;

4)страхової виплати пенсії у зв'язку з втратою годувальника; 5)страхової виплати дитині, яка народилася інвалідом внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання її матері під час вагітності;

6) страхових витрат на медичну та соціальну допомогу.

Сума щомісячної страхової виплати встановлюється відповідно до ступеня втрати професійної працездатності та середньомісячного заробітку, що потерпілий мав до ушкодження здоров'я.

У разі коли потерпілому одночасно із щомісячною страховою виплатою призначено пенсію по інвалідності у зв'язку з одним і тим самим нещасним випадком, їх сума не повинна перевищувати середньомісячний заробіток, який потерпілий мав до ушкодження здоров'я.

У разі стійкої втрати професійної працездатності, встановленої МСЕК, Фонд соціального страхування від нещасних випадків проводить одноразову страхову виплату потерпілому, сума якої визначається із розрахунку середньомісячного заробітку потерпілого за кожний відсоток втрати потерпілим професійної працездатності, але не вище чотирикратного розміру граничної суми заробітної плати (доходу), з якої справляються внески до Фонду.

Якщо комісією з розслідування нещасного випадку встановлено, що ушкодження здоров'я настало не тільки з вини роботодавця, а й внаслідок порушення потерпілим нормативних актів про охорону праці, розмір одноразової допомоги зменшується на підставі висновку цієї комісії, але не більш як на 50 відсотків.

66.Ступінь вогнестійкості будівель і споруд. Вогнезахист будівельних конструкцій. Пожежна сигналізація

Вогнестійкість – це здатність будівельних конструкцій зберігати свої робочі функції під дією високих температур за умов пожежі.

Ступінь вогнестійкості будівель і споруд характеризується групою займистості і межею вогнестійкості їх елементів. Відповідно до нормативів виділяється п’ять конструктивних характеристик будинків залежно від ступеня їх вогнестійкості.

І, ІІ ступінь — будинки з несучими та загороджувальними конструкціями з природних або штучних кам’яних матеріалів, бетону, залізобетону із застосуванням листових і плитних негорючих матеріалів;

Ш ступінь - будинки з несучими та загороджувальними конструкціями з природних або штучних кам’яних матеріалів, бетону, залізобетону. Для перекриттів дозволяється застосувати дерев’яні конструкції, які захищені штукатуркою або мають вогнезахисту обробку;

III а, ІІІб ступінь—будинки переважно з каркасною конструктивною схемою. Елементи каркасу - з металевих незахищених конструкцій. Загороджувальні конструкції -з негорючих листових матеріалів з негорючим утеплювачем або утеплювачем групи низької та помірної горючості;

IV ступінь - будинки з несучими та загороджувальними конструкціями з деревини або інших горючих матеріалів, захищених від вогню та високих температур штукатуркою або іншим листовим, плитним матеріалом. До елементів покриття не пред’являються вимоги щодо межі вогнестійкості, але деревина має пройти вогнезахисну обробку;

ІУа ступінь - будинки переважно одноповерхові з каркасною конструктивною схемою. Елементи каркасу - з металевих незахищених конструкцій. Загороджувальні конструкції — з металевих профільованих листів або інших негорючих матеріалів з утеплювачем груп середньої та підвищеної горючості;

V ступінь—будинки до несучих і загороджувальних конструкцій яких не пред’являються вимоги щодо межі вогнестійкості та межі поширення вогню.

Для захисту металевих конструкцій використовують:

• бетонування;

• облицювання цеглою, керамічними плитами;

• цементно-піщану й перлітову штукатурку;

• покриття азбестом і рідким склом;

• покриття, що спучується з утворенням пористих захисних прошарків, що мають високі теплоізоляційні властивості.

Вогнезахист дерев’яних конструкцій здійснюється шляхом:

• просочування антипіренами;

• створення термоодягу у вигляді штукатурки;

• облицювання вогнезахисним покриттям (червона цегла, пустотілі керамічні блоки);

• покриття листовим азбестоцементом, сухою гіпсовою або звичайною штукатуркою;

• поверхневої обробки деревини емаллю в 4 шари.

Для підвищення їх вогнестійкості кам’яних, цегляних і залізобетонних конструкцій:

• збільшують товщину конструкції;

• вибирають бетон з меншим коефіцієнтом теплопровідності;

• знижують статичні і динамічні навантаження;

• добирають в’яжучі матеріали і відповідні наповнювачі;

• збільшують товщину захисного шару бетону;

• зменшують теплопровідність шляхом нанесення штукатурок чи облицювання;

• добирають арматуру з більш високою критичною температурою.

Для швидкого повідомлення про пожежу облаштовують електричну пожежну сигналізацію, яка виявляє займання на початковій стадії, що забезпечує успішну боротьбу з вогнем.

До автоматичних систем пожежної сигналізації належать: теплові, димові, світлові й комбіновані сповіщувачі;

• Теплові автоматичні сповіщувачі реагують на підвищення температури навколишнього середовища.

• Димові сповіщувачі реагують на появу диму.

• Комбіновані сповіщувачі здатні одночасно реагувати на підвищення температури у навколишньому середовищі і появу диму.

• Світлові сповіщувачі мають фотоелемент, що реагує на ультрафіолетову або інфрачервону частину спектра полум’я.