Традиційний народний одяг

Різноманітний і барвистий був народний одяг України. Жіночий костюм складався з вишитої сорочки і поясного одягу - дерги, запаски, плахти, з 19 в. - спідниці, до якої в прохолодну погоду додавали безрукавки (корсетки, киптари й ін.). Дівчини заплітали волосся в косу, укладали навколо голови, прикрашаючи квітами, вінком з паперових квітів, строкатими стрічками. Жінки носили різних видів чіпці. Чоловічий костюм складався із сорочки й штанів (на Полісся й у Карпатах вузьких, на іншій території- переважно типу шаровар) з додаванням також безрукавок (у гуцулів і ін. горців - хутряних). Головним убором служили солом'яні капелюхи - брили, повстяні або смушкові шапки. У холодний час чоловіки й жінки носили свиту з домотканого сукна, переважно довгополу, узимку - різноманітні, звичайно довгі, овчинні кожухи. Вінок - основний атрибут українського костюма. Вінок – один з основних атрибутів жіночого українського національного костюма, поряд із плахтою й червоними чобітками. Вінок - це символ непорочності, юності й чистоти, він же також є невід'ємною частиною весільного обряду. Шлюбна символіка вінка відбита в любовній магії й дівочих гаданнях про заміжжя, у звичаї вручати дівчині вінок у знак сватовства, в обрядовому використанні вінків на весіллі. Особливості національного одягу. Український національний костюм - це не просто одяг. Це символ націй, це мистецтво й народне надбання. Це пам'ять наших предків, що відроджується на п’яльцях рукодільниць. Це - гордість українського народу. Це майстерність, що пережила роки. Національний одяг представляє соборну Україну; вона є таким же символом націй, як мова, віра, звичаї. Основа українського національного одягу – стиль барокко, що проявляється в перебільшеннях основних форм. Згадаємо хоча б вишиті рукави жіночої сорочки, орнамент вишивок, мережива, спеціальні декоративні тканини, плахти. Різнобарвні стрічки й разки доповнюють убір, надають йому святковості. Жіночий український костюм Жіночий традиційний костюм українців має безліч локальних варіантів. Етнографічні особливості історико-культурних районів України в одязі виявилися в силуеті, крої, окремих частинах одягу, способах її носіння, колірному декорі, прикрасах. Архаїчні елементи одягу найбільше зберігалися в Полісся; класичної української вважається одяг Середнього Придніпров'я; у південних регіонах України спостерігався взаємовплив традиційного одягу різних народів; у костюмі населення Поділля помітно етнокультурна взаємодія українців з молдаванами, а в північно-західних - з поляками; своїми особливостями характеризувався й одяг українських горців. Разом з тим, традиційний одяг українців володіє своєю етнічністю, що зложилася на спільнослов'янській основі в XVI-XVIII вв. Найбільш типовий комплекс традиційного українського костюма існував у Середнє Подніпров'я, частково захоплюючи райони Полісся, Слобожанщини й Поділля. Верхній одяг чоловіків і жінок був подібний по покрої. Автор етнографічних описів зупиняється на їхній характеристиці: "верхнім платтям як для чоловіків, так і для жінок служили вузькі, зовсім прямі, що потворно обтягали тіло, кожухи й звиті, з дуже вузькими стоячими комірами, що не закривали навіть шиї. Свита робилася із самого товстого, саморобного сукна: у жінок - завжди білого, у чоловіків - сірих, чорних кольорів, а кожухи - з недублених овчин. Кожухи й свити, дивлячись по потребі, робилися різної довжини, і самі довгі з них були трохи нижче колін. До дорожніх свит, що надівались на кожухи, позаду пришивалися мішки, що служили під час холоди або непогоди замість башликів". Основу українського жіночого костюма становить сорочка - кошуля. Вона довше ніж чоловіча і складається з двох частин - нижня частина (пiдтичка) шиється з більше грубої матерії. Сорочки українських горців-бойків і лемков кроїлися із двох частин і надівалися окремо. Зустрічаються в українців і цільні сорочки (додiльнi) - саме вони вважаються в жінок ошатними й святковими. Залежно від крою українські сорочки підрозділяються на три типи: тунікоподібні, полікові (з уставками), на кокетці. Сорочки шилися з комірами й без них. Останній тип сорочки - найбільш древній - воріт такої сорочки звичайно збирався в дрібні зборки й іноді обшивався зверху. Сорочка з коміром називається польською. На Україні можна провести границю (умовно - по Дніпру) між обома типами сорочки: у східних регіонах носили сорочки без коміра, у західних - з коміром, частіше - відложним. Відмінна риса української жіночої сорочки - звичай прикраси поділу, облямівки (подподільниці) сорочки вишивкою, тому що він був видний з-під верхнього одягу. Так само прикрашалися й рукава сорочки, особливо в місцях з'єднання рукава із плечем, де полик (уставка) являв собою частіше вишитий шматок матерії чотирикутної форми. Широкі рукави сорочки закінчувалися манжетом (чохлом) у зап'ястя. По здавна заведеному звичаї східнослов'янські дівчини до п'ятнадцятирічного віку й навіть до самого весілля носили тільки підперезану сорочку; надягання поясного одягу (поневи) зв'язувалося із заміжжям і переходом у розряд жінок. Понева - спільнослов'янський елемент традиційного одягу, що прикриває тіло жінки позаду й закріплюється на талії. В українців існувало три різновиди цього типу одягу: повсякденні без малюнка запаска, дерга й святкових убрання у велику клітку - плахта. Дерга складалася із трьох зшитих довгими сторонами полотнищ, що утворять собою смугу тканини в 3 м шириною й 60-70 див довжиною, що охоплює корпус жінки позаду й підв'язану поясом. Оскільки дерга - повсякденний одяг, неї шили із чорної або незабарвленої тканини, нічим не прикрашаючи. Українська запаска відрізнялася від дерги тим, що до її верхніх кутів часто пришивалися тасьми, які зав'язувалися на талії. Звичайно носили дві запаски, часто - різних кольорів: одна (позадниця, задниця) прикривала тулуб позаду, інша (попередниця) - уже першої, надівалася попереду - її частіше заміняли фартухом. Запаску виготовляли з якісної й тонкої вовняної й однотонної тканини синіх, зелених, червоних кольорів. Плахта як святковий одяг виготовлявся із тканини картатого орнаменту; її вручну вишивали вовняними або шовковими нитками. У ранній період відомі плахти, що шиті із шовкової матерії або із золотої і срібної парчі. Подальшою еволюцією поневи вважається спідниця (спiдниця). У Полісся були широко поширені вовняні спідниці - андараки, частіше смугастого орнаменту. Яскравим доповненням до жіночого костюма були нагрудні прикраси з дорогоцінних каменів, скла, намиста або підвіски з монетами - "намисто", "дукачі". Чоловічий український костюм Традиційний чоловічий костюм українців має велику подібність із іншими східнослов'янськими - російським і білоруським. Основу чоловічого одягу становлять сорочка з конопельного або лляного полотна й вовняні або сукняні штани. Сорочка, що надягає на тіло, часто служить і верхнім одягом. Відмінною рисою чоловічої української сорочки є розріз попереду (пазушка), прикрашений вишивкою. По конструкції ворота сорочки розрізняються - зі стоячим, відкладним коміром або без коміра. Варіант сорочки в цьому випадку збирають у зборку, неї обшивають тасьмою або вузькою смужкою матерії, у такий спосіб виходить низький стоячий комір, що українці пришивають до коміра сорочки не зверху, а знизу. Відомий українцям і широкий відкладний комір. Сорочку защібають або зав'язують у коміра за допомогою ґудзиків або тасьм. Українські чоловіки носять сорочку, заправляючи поділ її в штани; у цьому також проглядається відмінність від способу носіння сорочки поверх штанів у росіян і білорусів, що пояснюється запозиченнями українців від східних кочових народів. У покрої сорочки у всіх східнослов'янських народів були відомі вставки під пахвами із трьох- чотирикутних шматків тканини. Однак донські козаки вважали відсутність ласток ознакою відмінності від “мужиків”, тобто від селян, яким козаки завжди протиставляли себе. На плечах українські сорочки мали нашивки, що нагадують погони або вишиті вставки - “уставки”. Штани (штани, гачi, споднi, шаровари, холошi, ногавки, портки, убрання, портяницi) українці закріплювали на тілі за допомогою шнурка або ременя (очкур, гачник), - його українці носили із пряжкою. Українські штани, особливо штани козаків, відрізнялися дуже великою шириною. Між штанинками (холоша, ногавиця) вшивалася матня. Вона виготовлялася із прямокутних шматків матерії з підшитим унизу паралелограмом, у такий спосіб утворювалася подоба мішка. Штани шилися з полотна або сукна, українські гуцули прикрашали з вивороту вишивкою нижній край червоних сукняних штанів; вишивали ясно-жовтими й зеленими вовняними нитками, що вишиті кінці колош завжди відгинали наверх. Обрядова символіка костюма Обрядова символіка костюма - ознака, що відбиває широкий спектр духовних традицій народу, його світогляду й обрядових норм. Здебільшого обрядовими символами були окремі компоненти костюма: хустка або рушник при сватовстві, хрестинні пелюшки (крижмо) при пологах, біла (або чорна) хустка при похоронах. Вони повинні були захистити людину від злих сил, принести благополуччя, здоров'я, любов. Особливою магічною силою, як уважалося, володіли речі, виготовлені спеціально до того або іншого обряду власними руками. Так, дівчина неодмінно повинна була зшити своєму нареченому сорочку. Символічне значення мали й обов'язкові подарунки - чоботи, які зять дарував тещі; намитка - подарунок свекрусі від невістки. Обрядова функція одягу проявлялася й у специфічних способах її використання. Так, при виконанні більшості ритуальних дій носили одяг навиворіт, тоді як у повсякденному житті це вважалося поганою прикметою. Учасники деяких обрядів нерідко переодягалися в костюми протилежної статі, а також незалежно від пори року носили хутряний одяг. Роль обрядового символу часто виконувала колірна гама одягу. У весільному костюмі здавна домінував червоні кольори. Однак іноді семантика кольорів істотно змінювалася. У похоронному одязі чорні кольори став символом суму на рубежі XIX - XX вв., витиснувши білий, а подекуди синій. Стабільність способів забезпечення обрядових функцій одягу сприяла перетворенню деяких з них в етнічні символи.