3.3. Формування ідей соціологічної лінгвістики

Напрям соціологічної лінгвістики у російському мовознавстві розкривають праці Є. Поліванова. Науковець передбачив майбутню соціолінгвістику, крах яфетичної теорії М. Марра, розвиток узбець­кої мови та писемності на основі несингармонічних говорів. Є. По­ліванов – один із лінгвістів, який не прийняв ідей Марра, хоча сам перебував у полоні революційних віянь епохи, шукаючи шляхи роз­будови марксистського мовознавства; він автор граматики китай­ської мови, досліджень з корейської, мордовської, чуваської мов, співавтор граматики японської мови. Дослідник довів опосеред­ко­ваний вплив соціально-економічних чинників на мову через зміну колективу носіїв, тобто соціальний субстрат. Учений визнавав зміни в мовах народів СРСР після революції, але не «мовну революцію», як трактували марристи.

Є. Поліванов вперше обґрунтував прикладну роль лінгвістики. Сьогодні його настанови щодо соціолінгвістики залишаються нова­торськими навіть у вимогах до особи мовознавця-дослідника: він, насамперед, будівничий (як і експерт з питань мовного будівництва) сучасної культури, тому повинен вивчати сучасну мовну дійсність; водночас лінгвіст ще й мовний політик, який вміє прогнозувати май­бутнє в інтересах мовного будівництва (іншими словами, соціальної інженерії майбутнього); він не тільки дослідник мовознавства, але й історик культури.

Учений почав працювати над питаннями взаємодії мови та суспільства¹⁴⁷, коли в російському мовознавстві уже був певний до­свід вивчення подібних питань¹⁴⁸.

Лінгвістика – наука соціологічна. У «Тлумачному термі­но­логічному словнику з лінгвістики» (1935–1937) Є. Поліванова роз­крито розуміння марксистської лінгвістики як неконкурентного щодо буржуазної науки (тобто західного мовознавства) поля досліджень, яке мало за фундамент кілька статей Лафарга та Плеханова, короткі висловлювання про мову Енгельса, Маркса, Леніна, а також праці на матеріалі французької мови, авторами яких були лінгвісти-марк­сис­ти¹⁴⁹. Завдання марксистської лінгвістики Є. Поліванов сформулю­вав найповніше у статті «Коло чергових проблем сучасної лінгвіс­тики», вперше надрукованій у журналі «Русский язык в советской школе» (1929, № 1) та в дискусії на тему «Проблема марксистського мовознавства і яфетична теорія» (лютий, 1929), у якій він ревізував ідеї яфетичного мовознавства М. Марра.

Оскільки лінгвістика була все ще природничо-історичною нау­кою, а не соціальною, то вчений на перший план поставив питання про її соціальний зміст: «...Я скажу тільки про основне, що треба зробити, – це зробити з природничо-історичної лінгвістики соціо­логічну»¹⁵⁰. У цих словах Є. Поліванов поглибив погляди свого вчи­теля І. Бодуена де Куртене.

Для розкриття соціального начала важливо побачити ко­лек­тивно-психологічні факти. Тому своє визначення мови Є. Поліванов почав не з характеристики системи, а підкреслюючи соціальний аспект категорії «носій мови»:

«Мова є тотожність систем вимовно-слухових символів, що існують у n-ї кількості індивідів, які пов’язані специфічними кооперативними по­требами і не здатні обслуговуватися іншою мовою, крім цієї, і тому під впливом цих кооперативних потреб визначеної на перехресне спілку­ван­ня»¹⁵¹.

Лінгвісти минулого не замовчували соціального боку мови, який вони розглядали в статичному і генетичному зрізах. На про­тивагу поглядам М. Марра, Є. Поліванов вважав, що не можна вимагати безпосереднього відображення соціально-економічного буття в мові на прикладі звуків, фонем чи морфологічних ознак: безпосередніх зв’язків немає, а лише опосередковані, через колектив; тому ви­рі­шення питання залежить від економічних умов, що визначають склад колективу, від частоти та потреби спілкування між його членами. Мову важливо вивчати не як трудову діяльність, а як мову трудової діяльності. «Навчання мови, вивчення цієї трудової діяльності стає в ряд таких процесів, як письмо, сигналізація, радіотелеграфія»¹⁵² – ось аспекти, важливі для розкриття мовної еволюції. Потрібно йти від мовного матеріалу, тобто вивчати мову в описовому напрямі – це було інше бачення ролі мови, ніж те, що пропонував Марр та його послідовники.

Є. Поліванов назвав причини, чому дослідникам не вдавалося описати мову як соціальне явище: мовознавці не апелювали до кіль­кості мовців, не розкривали класової диференціації разом із характе­ристикою говіркових ознак (ці завдання мала б виконувати соціаль­на діалектологія); лінгвісти повинні зрозуміти, що замало аналізувати протиставлення територіальна говірка – індивідуальна говірка, по­трібна характеристика іншої категорії – говір соціальної групи, або соціально-груповий діалект (терміни з тексту):

«Якщо ми будемо вивчати факти, то переконаємося, що певне слово характерне для робітника як представника класу, а не як для представника конкретної професії. Наприклад, «мова муляра» – ось тоді ми кажемо: це ознака соціально-групового діалекту, що є класовим діалектом, а це ознака іншого соціально-групового діалекту – тільки професійна. І тут професійні діалекти можна погрупувати, звичайно, по-іншому за своїм завданням – діалекти в них зовсім особливі, котрі змінюють напрям їхньої структури. Тут потрібно говорити не стільки про еволюцію, скільки про структуру, освіту. Знову ж таки, тут уже має значення не обсяг колективу, а особливі потреби взаємного спілкування, котрі згуртовують колектив. Колектив злодіїв, на­приклад, згуртовує «блат». Люди з іншою метою, ніж вони, будуть говори­ти, приїхавши до села, своїм рідним, територіальним діалектом. Наше опи­сове мовознавство не доходило до історичного. У нас ще багато потрібно переробити порівняно з природничо-історичною школою: до описової пло­щини є вже що внести соціологічного. І ось далі потрібно іти, звичайно, ме­тодом вивчення генетичного розвитку, але звертатися в цьому випадку не до фактів примітивних, по-перше, а, по-друге, перш за все до фактів безза­перечних»¹⁵³.

Розвиток соціологічного мовознавства. Стаття «Особли­вос­ті остан­нього десятиліття 1917–1927 рр. в історії нашої лінгвістичної думки» (1928) розкривала завдання марксистського мовознавства. Автор критикував поло­ження яфетичної теорії Марра й обґрунтував завдання нового напряму, соціологічної лінгвістики.

Оскільки частина лінгвістів засвоїла марксистський світо­гляд і марксистські методи дослідження, то Поліванов застерігав, що мово­знавство попереднього етапу не суперечить марксизму, його резуль­тати придатні для сучасної марксистської науки (у цьому пункті була серйозна розбіжність із поглядами Марра, який відкидав весь попередній досвід порівняльно-історичного мово­знавства).

За Полівановим, причина кризи мовознавства в тому, що лінг­вістику трактують як природничо-історичну науку, забуваючи, що це наука ще й соціальна. Причому ця особливість більше виявля­єть­ся не в теорії, а на практиці.

Найближчі завдання нового розділу в науці, тобто соціоло­гіч­ного мовознавства: по-перше, займатися і загальними, і конкрет­ни­ми питан­нями, які розкривають «соціальні моменти життя мови», приміром, організувати колективний збір матеріалу про мову сучас­ного робіт­ника у зв’язку з іншими суспільно-груповими діалектами; по-друге, вирі­шу­вати конкретні прикладні завдання, пов’язані з фор­муванням націо­нальних писемностей народів Союзу (звідси лінг­вісти одержували шанс брати участь у будівництві національних мовних культур)¹⁵⁴.

Незважаючи на труднощі в розвитку мовознавчої науки (нові кадри представників національних меншин, розруху поліграфічного виробництва), вони не загальмували поступу, зокрема розкриття ас­пектів соціологічного підходу до мови:

«Коло авторів працює над теорією еволюції мови, прагнучи поєд­нати досягнення казанської школи (Бодуена де Куртене) з принципами со­ціологічного дослідження, і ще більше працівників (на чолі з акад. М. Мар­ром), вивчає живі мови нацменшин, беручи участь у практичних заходах щодо національних писемностей (назву хоча б працю проф. М. В. Сер­гієв­ського про циганську мову, яка містить проект алфавіту для циганської пи­семності)»¹⁵⁵.

Прикладна діяльність мовознавців сприяла вирішенню завдань мовного будівництва в країні:

«...Лінгвісти не тільки отримали можливість, вони зобов’язані брати участь у будівництві національних мовних культур, брати участь не тільки в ролі пасивного спостерігача і реєстратора фактів, а, навпаки, дуже ак­тивно»¹⁵⁶.

Виступ Є. Поліванова в дискусії на засіданні підсекції мате­ріа­лістичної лінгвістики Комакадемії поглибив розбіжності між його концепцією суспіль­ної природи мови і Марровою. Принципова не­згода з положеннями яфетичної теорії полягала в тому, що вона мала елементи, які потрібно ревізувати. Дослідник бачив дефект теорії не в характері та змісті загальних положень, а у використаному ілю­стративному матеріалі. На думку Є. Поліванова, наука має форму­вати марксистське світосприйняття і не зводитися до положень, не пов’язаних із конкретними фактами певних явищ, тому в яфетичній теорії потрібно розрізняти судження справедливі, відомі в мово­знавстві, від хибних. Висновок ученого: використовувати конкретні положення яфетичної теорії М. Марра не можна; створення марк­систської лінгвістики не могло випливати з яфетичної теорії (питан­ня про марксистську лінгвістику було актуальним, термін часто вжи­вали разом із терміном «матеріалістичне мовознавство», Поліванов використовував перший відповідник).

Дослідник накреслив розвиток марксистської лінгвістики:

«...За допомогою марксистської методології і на основі марксист­ських передумов треба пояснити ті епізоди й епохи мовного життя, фак­тичний матеріал яких поза суперечками та підозрами. Природно, щоб ство­рювана дисципліна почала оперувати спочатку з добре відомим мате­рі­алом, і тільки викувавши свої методи, намагалася б переходити в глибину до невідомого»¹⁵⁷.

Теоретичні засади для формування ідей марксистської лінгвіс­тики давали праці Енгельса, Лафарга, Леніна. Методологія цієї нау­ки має зводитися до таких аспектів:

«...Мову потрібно вивчати як трудову діяльність (паралель певною мірою знайдеться під час вивчення виробничих процесів), але не індиві­ду­альну, а колективну. Отже, й описувати мову потрібно не як індивідуальне відображення системи в одному мозку, але з погляду сукупних мовних мислень, для котрих система деякою мірою тотожна. Звідси випливає, з од­ного боку, законність соціально-групової (класової) діалектології, поряд із територіальною діалектологією, з іншого – необхідність вивчати еволю­цію мови у зв’язку з еволюцією колективу, носія мови. Пов’язувати треба, зрозуміло, не тільки з культурою як такою, але зі всією сукупністю явищ економічного побуту певного колективу, перш за все з кооперативною ді­яльністю цього колективу, що зумовлює і екстенсивність (причому і в тери­торіальному, і в соціально-груповому напрямах), і інтенсивність мовного спілкування як для всього мовного колективу, так і для груп у його межах. Встановлення (шляхом перевірки на низці конкретних епізодів та епох мовного життя) закономірних зв’язків між рисами щойно визначеної сфери – економічної характеристики колективу і мовними фактами (точніше фак­тами мовної еволюції) – і є тією основою, від якої надалі можна приступати до нового матеріалу, уже знаючи пружини механізму мовної еволюції...»¹⁵⁸.

Пояснення Є. Поліванова містило беззаперечне розуміння мо­ви як соціального явища, мови як колективної свідомості та мис­лення. Потреба описати еволюцію мови у зв’язку з еволюцією ко­лективу означала пошук корелятивного зв’язку між мовою і соціу­мом. Якщо врахувати, що Є. Поліванов не відкидав надбань порівняльно-історичного мовознавства, то окреслена перспектива марксист­сь­кого мовознавства проектувала розвиток лінгвістики саме під соціологічним радикалом. На цю думку наштовхує перелік завдань соціологічної лінгвістики у статті Є. Поліванова «Коло чер­гових проблем сучасної лінгвістики» (1929).

Проблеми соціологічного мовознавства випливали з розумін­ня, що мова – явище соціальне і що лінгвістику, науку про мову, по­трібно відрізняти від практичного вивчення мови.

«Для того, щоб ця наука (тобто мовознавство. – Г. М.) була адекватна своєму об’єктові вивчення, вона повинна бути нау­кою соціологічною. Це, власне, давно вже визнали лінгвісти в окрес­леній тричленній формулі визначення мови і мовознавства (лінгвіс­тики), яку ми подаємо: мова – явище фізичне, психічне і соціальне; точніше у складі мовної діяльності є факти фізичного, психічного і соціального змісту; тому і лінгвістика, з одного боку, є наукою природничо-історичною (дотикаючись до акустики та фізіології), з іншого – однією з дисциплін, що вивчають психічну діяльність лю­дини, і по-третє, наукою соціологічною»¹⁵⁹.

Є. Поліванов показав внесок російських мовознавців у євро­пейське мовознавство. Він писав про розвиток психофонетики, нової дисципліни, що мала в основі ідеї Бодуена де Куртене, як про внесок російської науки в міжнародну лінгвістику. Однак соціальний бік мови в радянській науці вивчався найслабше, гальмуючи розвиток соціологічної лінгвістики (Поліванов увів в обіг саме цей термін). Причини він бачив у тому, що мову описували як ознаку якогось абстрактного індивіда далеких епох (це був закид у бік ідей Марра); а взаємодію між колективом, носієм мови, і мовою дослідники не розглядали. Добре знаючи європейську мовознавчу теорію, а отже, і стан пошуку шляхів формування соціологічного напряму в західній лінгвістиці, Є. Поліванов сформулював свої думки щодо сутності мовознавства на основі ідей Соссюра, Вандрієса, Мейє, Баллі, Єс­персена, Йордана, Фосслера, Вреде, Жильєрона та ін.

Не ревізуючи соціологічних шкіл, соціологічних напрямів (а ци­ми термінами Є. Поліванов уже оперував), він відзначає придат­ність для марксистського мовознавства не всіх аспектів соціологічної теорії, а тому показує перспективу використання результатів порів­няльно-історичної науки і в соціологічних працях. Підхід дослідника відверто заперечував вимогу марристів ігнорувати здобутки попе­реднього етапу.

Проблеми соціологічної лінгвістики у формулюванні Є. По­лі­ванова звучать по-новаторськи і сьогодні:

«1. Визначення мови як соціально-історичного факту. Власне кажучи, поєднання лінгвіста і марксиста в одній особі уже перед­ба­чає вирішення цього завдання. Але все-таки потрібне ще форму­лю­вання. Тобто це лише перший необхідний крок, не більше того.

2. Опис мов і діалектів із соціологічного погляду. Важлива, зви­чайно, методологія насамперед (з новими поняттями, на зразок со­ціально-груповий діалект тощо).

3. Оцінний аналіз конкретної мови як засобу спілкування.

4. Вивчення причинового зв’язку між соціально-економічними і мовними явищами.

5. Оцінний характер мови (і її окремих аспектів) як засобу бо­ротьби за існування.

6. Загальна типологічна схема еволюції мови у зв’язку з іс­торією культури.

7. Прикладні питання соціологічної лінгвістики: мовна по­лі­тика»¹⁶⁰.

У Літературному архіві пам’яток народної писемності в Празі зберігся «Програмно-методологічний екскурс» Є. Поліванова як фраг­мент неопублікованої статті 1929 р. Дослідник продовжував обсто­ювати потребу розвитку соціологічного мовознавства, яке б вивчало зв’язок між мовними фактами і колективом, носієм мови як вели­чи­ною соціально-економічного змісту.

На думку вченого, соціологічне мовознавство має стати само­стійним розділом загального мовознавства. Першоважливе завдання – переглянути усю методологію лінгвістичного аналізу щодо питань історичної (динамічної) частини і питань описового (статичного) мо­вознавства. У цих словах ідеї Е. Дельбрука про статику і динаміку, які увійшли до праць Ф. де Соссюра, А. Мейє та інших, хто роз­кривав соціальне в мові. Саме поворот у бік соціально-лінг­вістичних тем у мовознавстві та ревізія традиційної методології, за Є. По­лівановим, мали б забезпечити новизну завдань соціологічної лінг­вістики.

До характеру і методів лінгвістичної праці учений висунув ви­моги:

- в емпіричному дослідженні потрібно відштовхуватися від ана­лізу мовних фактів, лише так отримані висновки підтвердять основні положення діалектичного матеріалізму і методологічний принцип встановлювати причинові зв’язки між економічними причинами і мовним фактом;

- теоретичною базою для досліджень у галузі марксистської лінгвістики мають служити праці класиків марксизму, зокрема Енгель­са, Лафарга, Леніна, присвячені питанням мови, та праці окремих зарубіжних мовознавців, які близькі до марксистського підходу, при­міром М. Коена, Х. Шьольда, А. Соважо;

- марксизм у лінгвістиці не обмежується встановленням зв’яз­ку між економікою і фактами мови як «надбудови» (потрібно вра­хо­вувати, що розуміння мови як надбудови, яке вперше запропонував М. Бухарін, було загальноприйнятим у радянському мовознавстві аж до дискусії про мову і критику «нового вчення» в 1950 р.);

- крім марксизації самого методу, потрібно перебудувати опи­сове мовознавство, тому що мови СРСР навіть на одну десяту не описані;

- широке вивчення сучасних мов дозволить зібрати мовні фак­ти, що стане вихідним пунктом для мовного майбутнього, тому що ці мовні факти будуть основним матеріалом для мовної політики.

Взаємодія соціально-економічного побуту і мови мала б стати перспективною темою. Погляди Є. Поліванова на питання соціаль­ної лінгвістики протиставлялися ідеям «нового вчення про мову» та іншим вульгарно-соціологічним тенденціям радянської лінгвістики. Дослідник не визнав методики Марра в обґрунтуванні зв’язку між фонетичними та грама­тичними явищами і соціально-економічними чинниками.

Учення Є. Поліва­нова про мовну еволюцію ґрунтувалося на характеристиці звукових і граматичних змін і не заперечувало за­лежності мовної еволюції від соціально-економічних чинників. Во­ни, однак, не відоб­ражаються безпосередньо: «...Не може бути, щоб замість к→с при зміні еконо­мічних умов (але при тій же мовній ситуації, в тій же мові, в тих же словах і т. д.) отримано раптом не к→с, а к→д або щось подібне...»¹⁶¹. Навіть без безпосереднього втручання в мовний механізм соціально-економічні чинники можуть змінити все русло мовної еволюції через контингент носіїв, тобто через соціальний суб­страт певної мови чи діалекту.

Як правило, зміни в мові батьків та дітей ма­лопомітні, їх можна проілюструвати на прикладі лексики, аналі­зу­ючи вживання певних слів, однак вони не заторкують фонетичних чи морфологічних оз­нак. В опиту­ванні можна виявити перелік слів, які вживає нове по­коління і не вживало поко­ління батьків. Однак опитування реле­вантне лише за умов, якщо батьки і діти будуть пред­ставниками того самого соціального діалекту. Якщо батько – носій селянських го­ворів, а син – літературного мовлення, то представ­никами старшо­го покоління будуть не фізичні батьки, а інші, з огляду на соціальні ознаки, особи¹⁶².

Є. Поліванов розкрив дію соціальних чинників на мовну ево­люцію со­ціаль­них чинників, пов’язавши мовну еволюцію та еволю­цію мовного колективу.

Терміни Є. Поліванова, використані для опису проблем со­ціологічної лінгвістики: соціологічна лінгвістика, соціальні діалек­ти, соціальний субстрат мови, мова національних меншин, мовне бу­дівництво, мовна політика, мовна ситуація, мова як соціальне явище, мовознавство як соціологічна наука, говір соціальної групи, або со­ціально-груповий діалект, соціологічні школи, соціологічні напрями, соціологічні теорії та ін.

Ідеї Є. Поліванова ілюструють новаторство лінгвосоціо­логіч­них поглядів 20–30-х рр., які сформували власне теоретичне під­ґрунтя для соціолінгвістики в сучасному російському мовознавстві.