- •30. Перетворення як окремий випадок реорганізації п-ва.
- •31. Організація контролю за реалізацією плану санації на п-ві.
- •32. Оцінка ефективності санаційних заходів.
- •33. Теоретичні основи банкрутства п-в.
- •34. Приховане, фіктивне та навмисне банкрутство.
- •35. Регулювання процедури банкрутства в Україні
- •36. Учасники процедури банкрутства в Україні
- •37. Схема провадження у справі про банкрутство підприємств в Україні
- •38. Зарубіжний досвід регулювання неплатоспроможності підприємств
32. Оцінка ефективності санаційних заходів.
Основними критеріями оцінки ефективності санації є такі: ліквідність та платоспроможність; прибутковість; додаткова вартість, створена в результаті санації; конкурентні переваги.
Якщо за основу брати критерій прибутковості, то ефективність санації (Е) можна визначити за формулою: Е = Прогнозований обсяг додаткового прибутку / Розмір вкладень на проведення санації.
Результати санації можна оцінити через додатковий прибуток п-ва (різницю між сумою прибутків після санації і розміром прибутків/збитків до її проведення). Для більш об’єктивної оцінки ефективності прогнозований обсяг прибутку приводиться до теперішньої вартості.
Додаткова вартість, створена в результаті санації показує абсолютний приріст вартості активів п-ва, що очікується від реалізації плану санації. Додаткову вартість розраховують як різницю між потенційною вартістю п-ва (після проведення санації) та його вартістю до санації. Потенційна вартість визначається на підставі приведених до теперішньої вартості майбутніх грошових потоків. Цей метод оцінки ефективності санації базується на дисконтуванні майбутнього Cash-Flow. Проблема тут полягає в точності прогнозування майбутнього грошового потоку.
Оскільки додаткова вартість може визначатися як різниця між вартістю п-ва після санації та ліквідаційною вартістю п-ва, зіставлення даних величин відіграє вирішальну роль у прийнятті кредиторами рішення щодо акцептування плану санації чи ліквідації п-ва. Ця вартість п-ва береться до уваги також інвесторами, які можуть фінансувати санацію на умовах часткової участі тощо.
33. Теоретичні основи банкрутства п-в.
В Україні основним нормативним актом з питань банкрутства п-в є ЗУ «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» від 14.05.1992 р.
Згідно із цим законом, банкрутство – визнана господарським судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність та задовольнити визнані судом вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури.
Загалом законодавство про банкрутство має виконувати три основні функції:
● запобігати непродуктивному використанню активів підприємств;
● реабілітувати п-ва, які опинилися на межі банкрутства, маючи значні резерви для успішної фінансово-господарської діяльності в майбутньому;
● сприяти якнайповнішому задоволенню претензій кредиторів.
Головне у провадженні справи про банкрутство п-ва – якомога повніше задовольнити вимоги кредиторів шляхом:
а) продажу у процесі ліквідаційної процедури майна боржника й розподілення виручених коштів між кредиторами;
б) втілення в життя плану санації (реорганізації) боржника, що передбачає його збереження.
Арбітражний суд може застосовувати до боржника такі типи процедур: ліквідаційні; реорганізаційні; санаційні. До прийняття нового законодавства про банкрутство в Україні домінував перший метод, проте в багатьох економічно розвинених країнах пріоритетною є санація, а не ліквідація п-ва-боржника.
За своєю суттю інституція банкрутства є одним зі способів добору (селекції) суб’єктів господарювання. Саме цим і зумовлена необхідність такої інституції. У ринковій економіці банкрутство підприємств – нормальне явище. Із кожних 100 новостворених підприємств на ринку залишається 20-30.
