Ситуаційні задач! для контролю кінцевого рівня Засвоєння знань та вмінь

1. У людини пошкоджений спинний мозок на рівні Ти—Туї. Як зміниться характер слиновиділення?

2. У хворого запалення лицевого нерва. Чи вплине це на ха­рактер слиновиділення?

3. У хворого при фракційному методі дослідження натще було отримано 80 мл шлункового соку з кислотністю (вільна НСІ 60 ммоль/л титр, од.) із незначною ферментною активністю. Який висновок ви зробите про функціональний стан шлункових залоз?

4. Перед дослідником виникла задача визначити вплив гумо­ральних факторів па секреторну Функцію шлункових залоз. Який метод оперативної підготовки тварин йому необхідно обрати?

5. Який харчовий продукт викликає секрецію шлункового соку з високою кислотністю І протеолітичною активністю на протязі 7 годин з максимальним соковиділєнням на 2—3 годинах?

6. Виберіть метод, з допомогою якого можна досліджувати сек­рецію НСГ і лужного компоненту шлункового соку.

7. Як змінюється секреторна функція шлунку після перерізан­ня блукаючого нерва?

8. При вкладанні шматочків м'яса через фістулу в шлунок со­баки виділяється шлунковий сік. Який механізм соковиділення?

Теми рефератів

1. Конституційні і спадкові особливості секреторної функції шлункових залоз.

2. Типи шлункової секреції у здорових людей.

3. Інгібітори і стимулятори шлункової секреції.

4. Взаємозв'язок між кровопостачанням і секреторною функ­цією шлунка.

5. Пептиди шлунка.

6. Діагностичне значення показників секреторної функції шлунка.

Для стоматологічного факультету

1. Особливості травлення в ротовій порожнині при порушенні цілосності зубних рядів І стійкості опорного апарату зубів.

2. Склад слини різних слинних залоз у залежності від стану ротової порожнини.

3. Роль ротової порожнини в діяльності дихальної, серцево-судинної та інших фізіологічних систем.

4. Роль мінерального обміну в морфофункцїональній організа­ції органів ротової порожнини.

Література Основна

1. Нормальна фізіологія (за ред. В. І. Філімокова), Київ, «Здоров'я», 1994, —608 с.

2. Основи физиологии человека (под ред. В. Н. Ткаченко), 1994, Санкт-Петербург, т. І.

3. Скляров О. Я., Косий £. Р, Скляров Е. Я. Фізіологічні та клінічні осно­ви гастроентерології {за ред. проф. Панаскжа Е. М.), Львів, 1997,-348 с.

Додаткова

1. Коротько Г. Ф. Введение в фпзнологию желудочно-кишечного тракта. Т. Медицина, І 987.

2. Леонтьев В./С., Петрович Ю. А. Биохимические методи исслсдовапня в клинической и зкспериментальной стоматологии. Омск, 1976.

3. Панасюк Е Н., Скляров А. Я., Скляров Е. Я. Пепснпоген; физиологи-ческие и клиішческие аспсктьі. (Врачебное дело, 1990, № 10, с. 80—83).

4. Прохунчуков А. А., Логинова Н. К., Жижина И. А. Функциональная диагностнка в стоматологической практике. М., Медицина, 1980.

5. Рубинов И. С. Физмологическне основи стоматологии. Л., Медицина, 1970,

6. Шагур Л. и соавторьі. Заболеванин полостн рта. Будапешт, Акадсмия наук, 1980.

7. Скляров О. Я., Косий Е. Р., Андріюк Л. В. Фізіологічні та клінічні ос­нови регуляції вегетативних функцій, (за ред. проф. Панасгока Е. М..), Львів, 1995,— 102 с.

Наукова

1. Валенкєвич .11- И. Пиаіеварительная система человека при старений. Л., Наука, 1984.

2. Ивашкин В. Т., Васильєв В. Ю., Северин Е. С.Уровнн регуляции функ-циональной активности органов и тканей. Л., Наука. 1987,-— 272 с.

3. Климов П. К- Пептиди и пищеварительпая система. Л., Наука, 1983,— 272 с,

4. Панасюк Е. Н., Скляров Я. ЇЇ., Карпенко Л. Н. Ультраструктурньїе н микрохимические процессьі в желудочньїх железах. Киев, Здоровье, 1979.

5. Успенский В. М. Функциональная морфология слизистой оболочкн же-лудка, Л., Наука, 1986 — 291 с.

ЗАНЯТТЯ 2

Тема: Секреторна функція травного тракту Травлення у 12-палІй, тонкій та товстій кишці

Актуальність теми пов'язана з тим, що знання механізмів ре­гуляції секреції підшлункової залози, кишківника та жовчевиді-лепня має виключне значення для формування клінічного мис­лення у майбутніх лікарів. Зниження секреції ферментів або жовчі веде до порушення процесів травлення та розвитку патоло­гічних станів гіпато-біліарної системи та процесів всмоктування.

Загальна мета

Вміти:

а) оцінити особливості травлення поживних речовин у 12-палій, тонкій та товстій кишці;

б) аналізувати показники секреторної функції підшлункової залози, жовчоутворення та жовчовиділення для оцінки цих функ­цій у людини.

Вміти: Знати:

1. Вивчити травну дію під- 1. Будову підшлункової за-шлункового соку на жири. лози, печінки, жовчевидільпої

системи та кишківника.

2. Вивчити емульгуючі влас- 2. Роль підшлункової залози тнвості жовчі. и процесі травлення.

3. Обгрунтувати механізм 3, Роль печінки п процесі дії та застосування стимули- травлення, механізми регуляції торів секреції панкреатичного секреторної функції.

соку.

4. Ознайомитися з методами 4. Склад підшлункового со-дослідження жовчевиділення. ку та жовчі.

5. Обгрунтувати вибір сти- 5. Роль тонкої та товстої муляторів виділення жовчі та кишки у процесах травлення, оцінити якісні та кількісні по- механізм регуляції секретор-казники порції жовчі. ної функції.

6. Механізм порожнинного та пристінного травлення.

Матеріальне обладнання: дуоденальний зонд, підшлунковий сік, жовч, олія, паперові фільтри, штатив з пробірками, дистильо­вана вода, 1% р-н соди. 0,5% р-н НСІ, лакмусовий папір, молоко, термостат.

Питання для самостійної роботи при підготовці до заняття

Роль 12-палої кишки в процесах травлення. Методи досліджен­ня підшлункової залози, кишки, печінки, жовчевого міхура. Склад підшлункового соку. Ферменти підшлункового соку, їх дія на біл­ки, жири, вуглеводи та нуклеїнові кислоти. Значення ентерокінази 12-палої кишки. Поняття про ферментопатІЇ. Методи отримання чистого панкреатичного соку. Регуляція виділення панкреатичного соку, фази секреції. Секреторні нерви підшлункової залози. Роль гормонів ГЕПС в регуляції функцій підшлункової залози, печінки та кишки. Методи дослідження жовчевиділення. Стимулятори виділення жовчі. Склад печінкової та міхурової жовчі. Рефлектор­ні механізми виділення жовчі. Кишковий сік, його склад та значен­ня. Регуляція виділення кишкового соку. Пристінкове та внутріш-ньопорожниннс травлення. Значення бактеріальної флори кишки для діяльності шлунково-кишкового тракту. Функції печінки (бар'єрна, жовчовидільна, роль у обміні речовин, депонуюча тощо). Процеси травлення в товстій кишці.

Додаткові питання для студентів стоматологічного факультету

Значення рецепторів слизової оболонки порожнини рота в ре­гуляції секреторної функції підшлункової залози та печінки.

Стан слизової оболонки порожнини рота та язика, як показник функціонального стану шлунка, підшлункової залози та печінки.

Додаткові питання для студентів фармацевтичного факультету

Характеристика дії гормонів гастроентеропанкреатичної сис­теми на підшлункову залозу, печінку та секреторну функцію кишки.

Використання гормонів ГЕПС як фармацевтичних препаратів.

Блок інформації

Із шлунка їжу попадає в топку кишку, де під впливом соків підшлункової залози і жовчі, які різко змінюють рН шлункового хімусу, разом Із соком кишки відбувається подальший гідроліз харчових речовин при участі протеолітичних ферментів, амілолі-тичних та лїполітичних ферментів. Гідролітичні процеси закінчу­ються мембранним травленням, що створює умови для всмокту­вання продуктів гідролізу поживних речовин, вітамінів, мінераль­них солей, води. Кишкою здійснюється екскреція, а крім того, солей, води. Кишкою здійснюється екскреція, а крім того вона вона приймає участь у загальному обміні в організмі.

Особливе місце в травленні і регуляції функцій травного тракту займає 12-пала кишка в комплексі з підшлунковою залозою, печінкою та її жовчовидільним апаратом. 12-пала кишка є цент­ральним вузлом регуляції секреторної, моторної та евакуаторної діяльності шлунково-кишкового тракту. Клітинами слизової син­тезуються І секретуються численні біологічно активні речовини, які впливають на: 1) секреторну активність залоз шлунка; 2) фер-ментовидільну функцію підшлункової залози І активація її фер­ментів; 3) жовчеутворюючу функцію печінки та жовчевиділення; 4) активація ворсинок слизової і всмоктування; 5) регуляція за­гального обміну. В ділянці впадіння жовчевої протоки в 12-палу кишку знайдено пейсмекр ритму, який задає ритм скорочень 12,-палій та іншим відділам тонкої кишки. Там: же виявлені функціо­нальні сфінктери, співвідношення моторної діяльності яких вик­ликає виникнення різниці внутрішньопорожнинних тисків у шлун­ку І 12-палій кишці, що приводить до евакуації шлункового вмісту в кишку.

Травлення у цьому відділі починається в порожнині кишки (порожнинне травлення), а продовжується в зоні глІкокалікса і посмугованої облямівки ентероцитів слизової оболонки кишки {пристінкове -травлення). І порожнинне і пристінкове травлення відбувається під дією секретів підшлункової залози, соку кишки, при сприяючому впливі жовчі.

Основна маса ферментів кишки міститься в твердій частині со­ку. Це є наслідок того, шо найважливіші кишкові ферменти зосе­реджені в клітинах, в яких вони синтезуються І накопичуються по мірі їх пересування до верхньої частині! ворсинок, а потім злущу­ються.

Сік І слизова оболонка містять 22 ферменти, які приймають участь в травленні. Ці ферменти здійснюють завершальні стадії гідролізу пептидів і пептонів, іцо утворилися з білків, розщепле­них в шлунку, до амінокислот, жирів — до гліцерина і жирних кислот, а вуглеводів до моноцукрів. Особливе місце займає енте-рокіназа, яка зобумовлюе в кінцевому рахунку активність всіх протеаз підшлункової залози.

У соці кишки присутня група пептидаз: лейцинамінопептидаза. що розщеплює пептиди різної величини, амінополіпептидаза та Інші, що об'єднуються загальною назвою — ерепсин. Дипептида­зи гідролізують дипептиди до амінокислот. Катепсини розщеплю­ють білки у слабокислому середовищі, що створюється під впли­вом бактеріальної флори у дистальному відділі тонкої і в товстій кишці. Розщеплення пуклеотидів нуклеїнових кислот здійснюєть­ся нуклетидазою (дефосфорелює мононуклеотиди) І нуклеазою (деполімернзує нуклеїнові кислоти). У секреті келихоподібних клітин слизової тонкої кишки людини є протеолітичний фер­мент— інгібітор. ЛіполІтичними ферментами у кишковому соці є ліпаза (діє на нейтральний жир І відрізняється від панкреатич­ної ліпази), фосфоліпаза (розщеплює фосфоліпіди самого киш­кового соку), холестеролестераза (разом з подібним панкреатич­ним ферментом розщеплює ефіри холестерину, і таким чином, під-готовлює їх до всмоктування).

Серед карбангідраз найважливішими слід відзначити кишкову альфаглюкозидазу (сахараза- розщеплює сахарозу і мальтозу до моноцукрів здатна діяти на дицукри в клітинах і при їх всмокту­ванні), бета-галактозидазу (лактоза розщеплює цукор до глюко­зи і галактози, діє переважно внутрішньоклітинно), оліго-1,6-глюкозндаза (кінцева дикстриназа. приймає участь у завершаль­них фазах травлення амілопектину та глікогену). Характерними ферментами кишки є лужна і кисла фосфата, які в лужному або кислому середовищі гідролізують моноефіри ортофосфорної кис­лоти І приймаю™ участь у завершальних стадіях травлення фос-фоліпідів та фосфопротеїнів. Особливе місце займає гама-аміла-за, тому що вона міцно зв'язана з ліпопротеїновою мембраною епітеліоцитІв І практично не десорбується у порожнину кишки. Цей фермент приймає участь у розщепленні поліцукрів, завершує гідроліз декстринів і олігоцукрів, що утворюються при гідролізі крохмалу.

Травлення у тонкій кишці традиційно розглядається як трьох-ланкова схема асиміляції їжі: порожнинне травлення — мембран­не (пристінкове) травлення —всмоктування.

Внутрішньоклітинне травлення у тварин і людей відбувається в перші дні після народження.

Порожнинне травлення є початковим механізмом гідроліза ре­човин у тонкій кишці і здійснюється ензимами травних секретів, які надходять у порожнину кишки (панкреатичний секрет, жовч, кишковий сік) і діють на харчову речовину, що пройшла фермен­тну обробку в шлунку. Речовини з великими молекулами під час травлення гІдролізують до олігомерів. Під впливом ферментів гі­дроліз олігомерів закінчується у зоні глікокалікса і мікроворси-нок епітсліоцнтів.

Підшлункова залоза — найбільша залоза змішаної секреції. Ендокринний відділ залози- представлений клітинами острівців Лангерганса, продукує гормони (інсулін, глюкагон та інші) без­посередньо в кров. Ендокринний відділ представлений панкреа-нитами ацинусів, які секретують біля 25 травних ферментів та центрацінозними епітеліоцитамн І клітинами вставних відділів дрібних вивідних протоків підшлункової залози, що секретують воду, карбонати, електроліти. Панкреатичний сік, який утворю­ється, поступає через систему вивідних протоків у дванадцятипа­лу кишку. Склад і властивості панкреатичного соку залежать від кількості і якості їжі.

Панкреатичного соку на протязі доби виробляється 1,5—2,0 ч, він Ізотонічний плазмі крові, лужної реакції (рН 8,0 — 8,5). Така реакція обумовлена іонами бікарбонату, які забезпечують нейт­ралізацію кислого шлункового вмісту, створюють в дванадцяти­палій кишці лужне середовище, оптимальне для дії панкреатич­них ферментів. Крім того, в склад панкреатичного соку входять катіони Ка¹". К^ Са²⁺, М²⁺ І аніони СІ*, НСОз²"", а так само слиз. Концентрація бікарбонатів прямопропорційно залежить від швид­кості секреції. Між концентрацією бікарбонатів і хлоридів спос­терігається зворотна залежність.

Підшлунковий сік має ферменти для гідролізу всіх харчових речовин: білків, жирів та вуглеводів.

Білки розщеплюються протеолітичними ферментами. Панкрса-тоцити виділяють протеолітичні ферменти у вигляді неактивних проферментів трипсиногену, хІмотрипсиногену, прокарбокенпептп-даз А і В, які активуються в дванадцятипалій кишці.

Трнпсиноген перетворюється в активний трипсин при відщеп­ленні гексапептиду ферментом ентерокіназою, що являється про­дуктом єнтероцитів Брунерових залоз. Після утворення трипсину процес активації ного попередника при рН 6,8 — 8,0 стає аутоката-літичним. Активний трипсин, що утворився, в свою чергу стає ка­талізатором хемотрШісиногену, прокарбоксипептидаз А і В та про-еластази.

В панкреатичному соці містяться ліполітичнІ ферменти, які ви­діляються в неактивному (профосфоліпаза А)| і в активному стані (панкреатична ліпаза, лецитиназа).

Панкреатична ліпаза гідролізуе нейтральні жири до жирних кислот і моногліцеридів, фосфоліпаза А розщеплює фосфоліпідп до жирних кислот. Гідроліз жирів ліпазою підсилюється в присут­ності жовчних кислот та іонів кальцію.

АмілолІтичний фермент соку (панкреатична альфа-амілаза) розщеплює крохмаль і глікоген до ди- І моноцукрів. Дисахариди в подальшому перетворюються в моноцукри під впливом мальта-зи та лактази.

Нуклеотичні ферменти належать до фосфодіестераз. В панк­реатичному соці вони представлені рибонуклеазою, що здійснює гідроліз рибонуклеїнової кислоти, та дезоксинуклеазою, яка гід-ролізує дезоксирибонуклеїнову кислоту.

Трипсин активує Інші панкреатичні протеолітичні ферменти, а для попередження самоперетравлення клітин, що ескретують про­теолітичні ферменти, одночасно секретується речовина, яка нази­вається інгібітором трипсину.

Процес виділення підшлункового соку поділяється на три фа­зи: складнорефлекторну (І — мозкова або цефалічна), II — шлун­кова і III — кишкова. Складнорефлекторна фаза починається не тільки при безпосередній дії їжі на рецептори ротової порожнини, але і при її виді, запаху та дії обстановки, при якій вона спожи­вається. Рефлекторне збудження викликається поступленням їжі в ротову порожнину, глотку і нашаровується на секрецію, яка вже почалася під впливом умовних подразників. Дуга рефлекса складається з рецепторів порожнини рота, аферентних нервових волокон, які проводять збудження до центральних парасимпатич­них нейронів довгастого мозку, та нейронів коркових представ­ництв, еферентних волокон І секреторних клітин підшлункової за­лози. Ця фаза у підшлункової залози значно менше виявлена, ніж у шлунка.

Шлункова фаза секреції панкреатичного соку є наслідком над­ходження їжі в шлунок. Збудження підшлункової залози виникає при механічному, хімічному та гуморальному впливі на рецептори слизової шлунка. ■

Стимулює панкреатичну секрецію вазоактнвний інтестиналь-ний пептид (ВШ), серотонін (утворюється ЕС-клітинами слизо­вої оболонки шлунково-кишкового тракту І тканин підшлункової залози), інсулін, бомбезин, субстанція Р, солі жовчних кислот. Гальмують секреторну активність панкреатичний поліпептид, ен-кефаліни, морфін, нейротезин, глюкагон, кальцитонІн, ПП

(ШІП), соматостатин.

Функції печінки

Печінка — залоза, де відбуваються багаточисленні найскладні­ші біологічні процеси, що забезпечують гомеостаз життєвоважли-вих систем, тісно пов'язаних з обміном речовий і енергії в органі­змі. Вона здійснює різноманітні впливи па обмін білків, пептидів, вуглеводів, пігментний обмін, виконує дезинтоксикаційну, травну (жовчоутворюючу і жовчовидільну) функцію. В печінці відбува­ється синтез (соматомедини) та інактивація гормонів, біогенних амінів, синтезується І депонується глікоген, утворюються білки плазми: фібриноген, альбумін, протромбін, вона суттєво впливає на обмін холестерину, заліза. В ембріональному періоді печінка викопує роль кровотворчого органа, а в постнатальний період — депо крові, в ній синтезуються деякі, а в більшості нагромаржу-ються жиророзчинні (Д, А, Д₂, Е, К) і водорозчинні (Сі, Ві, В₂, В₅, В₆, В₉, В_]2) вітаміни та вітаміноподібні речовини (В₈, В₄, Віз, Ві₅).

Жовч є секретом, а одночасно і ексекретом, який постійно ви­робляється клітинами-гепатоцитами. Секрет гепатоцитів — золотиста рідина, майже ізотонічна плазмі крові, її рН дорівнює 7,8 — 8,6. Добова секреція становить 0,5—1,0 л. Містить в собі 97,5% води І 2,5% сухого залишку. Складниками жовчі є жовчні пігмен­ти, холестерин, неорганічні речовини (натрій, калій, кальцій, маг­ній, залізо, сліди міді, фосфати). Крім цього, в жовчі містяться жирні кислоти і нейтральний жир, лецитин, мила, сечовина, сечо­ва кислота, вітаміни А, В, С, деякі ферменти (амілаза, фосфатаза, протеаза, каталаза, оксидаза), амінокислоти, глікопротеїди. Якіс­ну своєрідність жовчі визначають її основні компоненти — жовчні кислоти, жовчні пігменти і холестерин. Жовчні кислоти — специ­фічний продукт обміну речовин в печінці, білірубін і холестерин мають позапечінкове походження-

Рідка І прозора, золотисто-жовтого кольору печінкова жовч, рухаючись по протоках, починає зазнавати деяких змін внаслідок всмоктування води і додавання муцину жовчних шляхів, але цс суттєво не змінює її фізико-хімічних властивостей. Найбільші зміни відбуваються у жовчі в міжтравний період, коли вона руха­ється через міхурову протоку в жовчевий міхур. Тут жовч кон­центрується, стає темною, в'язкість її збільшується за рахунок мІхурового муцину, збільшується питома вага, знижується актив­на реакція (6,0—7,0) за рахунок всмоктування бікарбонатів та утворення солей жовчних кислот. У жовчевому міхурі за 24 годи­ни жовч концентрується у 7—10 разів. Завдяки такій концентрадійній здатності, жовчевий міхур людини при об'ємі 50—80 мл уміщує жовч, яка утворилася на протязі 24 годин.

Секреція жовчі відбувається постійно, незалежно від того, чи є їжа в травному тракті, чи нема. Акт їди рефлекторно підсилює виділення жовчі через 3—12 хвилин. Потужними харчовими збуд­никами секреції жовчі є жовтки, молоко, м'ясо, хліб. Найбільша кількість жовчі виділяється при вживанні змішаної їжі.

Нервові шляхи, по яких до печінки надходять стимулюючі і гальмуючі Імпульси, представлені холінергічними волокнами блу­каючого та діафрагмальних нервів, і адренергічними волокнами симпатичних нервів та сплетінь. Блукаючий нерв підсилює синтез жовчі, симпатичний — гальмує.

Виділення жовчі в 12-палу кишку залежить від тонусу гладе­ньких м'язів позапечінкових жовчевих шляхів, діяльності м'язів сфінктера та стінки жовчевого міхура, сфінктера в місці зливання міхурової та загальної жовчевої протоки і сфінктера, розташова­ного в місці впадіння загальної протоки в 12-палу кишку (сфінк­тер Одді).

Спрямований рух жовчі з печінки в 12-палу кишку виникає внаслідок різниці тисків у початковому відділі системи жовчевиді-лення, жовчевих ходах, протоках І 12-палін кишці.

Поза травленням сфінктер загальної жовчевої протоки закри­тий і жовч поступає в жовчевий міхур. Під час травлення жовче-вий міхур скорочується, сфінктер загальної жовчевої протоки роз­слабляється і жовч надходить в ]2-палу кишку. Така узгодже­ність діяльності забезпечується рефлекторними і гуморальними механізмами. При надходженні їжі в травний тракт виникає збу­дження в рецепторному апараті ротової порожнини, шлунка і 12-палої кишки. Аферентні імпульси по нервових волокнах посту­пають в центральну нервову систему, звідти по волокнах блукаю­чого нерва до м'язів жовченого міхура І сфінктера ОддІ. Збуджен­ня викликає зменшення об'єму міхура і одночасно розслаблення сфінктера, що забезпечує виділення жовчі в 12-палу кишку.

Гуморальним стимулятором скорочень жовчевого міхура є хо-лецистокІнІн. Він викликає одночасне скорочення міхура і розсла­блення сфінктера ОддІ, внаслідок чого жовч надходить в 12-палу кишку.

В клінічній практиці при дослідженнях скоротливої функції жовчевого міхура, як стимулятор жовчевиділення використовують олію, яєчний жовток, пілокарпін, пітуітрпн, ацетилхолін, гістамін, сульфат магнію.

Для нормальної секреторної діяльності тонкої кишки важливе не скільки наявність компонентів жовчі в просторі кишки, скільки збереження кишково-печінкового кругообороту жовчі і підтримання певного рівня концентрації складових частин в крові і тканинах.