6. Обстеження стану письма та читання

Обстеження письма починають з найпростіших завдань|задавань|. Найдоступніше для дитини|дитяти| завдання|задавання| скласти слова з|із| розрізної азбуки.

Логопед показує картинки із|із| зображеннями предметів і складає відповідні слова. Спочатку для полегшення завдання|задавання| можна давати дитині|дитяті| не, всі букви|літери| азбуки, а лише ті, з|із| яких складається те або інше слово. Наприклад, якщо на картинці зображений|змальований| кіт, потрібно дати дитині|дитяті| І, Т, К. Якщо завдання|задавання| буде виконано правильно, дитині|дитяті| надають всі букви|літери| азбуки.

Далі приступають безпосередньо до письма, також починаючи|розпочинаючи,зачинаючи| з|із| найбільш легких варіантів:

1. Написання слів за картинками.

Дитині|дитяті| пропонуються картинки із|із| зображеннями добре знайомих їй предметів повсякденного ужитку|побуту|. Картинки слід підбирати|добирати| так, щоб слова були різної складності (збіг приголосних, складна складова структура, поєднання змішуваних звуків), наприклад: сковорода, шпаківня, олівець, ножиці, телевізор, магнітофон, піраміда, бублики|баранки|, лижі, ковзани, шуба, старенька, бабуся, сушки, гриб, сірники, запальничка, коробочка, шпилі, кліщі, панчохи, зуби.

Логопед дає завдання|задавання| написати назви предметів, зображених|змальованих| на картинках.

2. Написання речень за картинками.

Дитині|дитяті| дають спочатку наочні|предметні| картинки, потім сюжетні і, нарешті|урешті|, серії картинок. Вона повинна спочатку скласти речення|речення|, а потім написати їх.

Крім перерахованих вище прийомів, навички|навичку| письма у|в,біля| дітей перевіряють за допомогою слухових диктантів. Диктанти для перевірки підбирають|добирають| і складають так, щоб|так , щоб,таким образом | вони включали слова із|із| звуками, близькими по звучанню або схожими по артикуляції.

Крім того, диктанти, пропоновані дітям при обстеженні, повинні відповідати всім вимогам шкільної програми (і, звичайно, віку дитини|дитяти|).

Особливе значення має перевірка навичок|навичок| самостійного письма, що дає можливість|спроможність| виявити такі помилки, які не можуть бути виявлені при письмі під диктування (наприклад, аграмматизм|, бідність словарного запасу, неточне вживання|вжиток,використання| слів і речень|прийменників| і т.д.). Таке самостійне письмо дозволяє також зрозуміти, якою мірою дитина|дитя| володіє письмовою мовою|промовою| в цілому|загалом|. Для цього, дітям пропонують детально описати сюжетну картинку або скласти письмову розповідь|оповідання| по серії картин. Можна попросити дитину|дитяти| описати події минулого дня, минулого свята, переглянутого кінофільму, прочитаної книги.

При обстеженні навичок|навичок| письма необхідно враховувати характер|вдачу| процесу письма, тобто чи може дитина|дитя| відразу фонетично правильно записати слово або промовляє його по декілька разів, шукаючи потрібний звук; чи вносить вона поправки (закреслює, перечитує і знову виправляє|справляє|) або зовсім не може і не намагається|пробує| знайти помилки і т.д.

Особливу увагу слід звертати на специфічні помилки.

До специфічних дисграфичних| помилок відносяться наступні|слідуючі|:

1.Специфічні фонетичні заміни. Це помилки, вказують|показуючі| на недостатність розрізнення звуків, що належать до однієї групи або до різних груп, що розрізняються тонкими ознаками акустико-артикуляцій. Сюди відноситься заміна і змішення букв|літер|, що позначають|значать| свистячі і шиплячі звуки, дзвінкі і глухі, м'які і тверді|; заміна букв|літер|, що позначають|значать| голосні|гласні| звуки.

2. Порушення складової структури слова. Сюди відносяться помилки, що свідчать про недостатню чіткість звукового аналізу, про невміння не тільки|не лише| уточнювати і виділяти звуки і слова, але і встановлювати їх послідовність.. Це пропуск окремих букв|літер| і цілих складів, перестановка букв|літер| або складів, роздільне написання частин|часток| одного слова і злите написання двох слів.

3. Граматичні помилки. Ці помилки указують|вказують| на незавершеність|незакінченість| процесу формування граматичного оформлення письмової мови|промови|. До ним відноситься пропуск або невірне вживання|вжиток,використання| приводів|прийменників|, службових слів, відмінкових закінчень, невірне узгодження слів, помилки в управлінні. Саме описані вище категорії специфічних помилок дозволяють встановити у|в,біля| дитини|дитяти| дисграфію, тому вони вважаються|лічаться| діагностичними.

До помилок, супутніх дисграфії, відносяться наступні|слідуючі|:

1. Орфографічні помилки. Помилки у правопису у|в,біля| дисграфиків| численніші|багаточисельні|, чим у|в,біля| дітей, що ще не оволоділи повністю грамотним листом. Причому переважають помилки на букви|літери|, що позначають|значать| ненаголошені голосні, сумнівні або невимовні приголосні, на написання дзвінких і глухих звуків в кінці|у кінці,наприкінці| слова, на позначення пом'якшення приголосних.

2. Графічні помилки. Це заміни букв|літер| по графічній схожості (замість і пишеться ш і навпаки, замість л — м і навпаки і т. д.) і за графічною ознакою (замість б — д і навпаки, замість т—ш| і т.п.).

Обстеження читання

Для обстеження стану читання у|в,біля| дітей використовуються спеціально складені (обов'язково друкарськими буквами|літерами|) тексти. Такий матеріал для обстеження читання повинен відповідати наступним|слідуючим| вимогам: 1) у текстах повинне бути якомога більше опозиційних букв|літер| і складів; 2) зміст|вміст,утримання| текстів повинен строго|суворо| відповідати знанням дитини|дитяти|, бути доступним йому; 3) тексти повинні бути невеликими за об'ємом; 4) слід виключати можливість|спроможність| використання знайомих дитині|дитяті| текстів, тобто таких, які вже зустрічалися їй в школі або удома|вдома,дома|.

Існує багато різноманітних|всіляких| прийомів обстеження читання у|в,біля| дітей, причому їх потрібно використовувати у порядку|ладі| поступово зростаючої складності, починаючи|розпочинаючи,зачинаючи| з|із| самих елементарних. Це дозволить з|із| найбільшою точністю встановити, в чому полягають головні утруднення|скрута| дитини|дитяти|.

1. Читання окремих букв|літер|.

Логопед показує дитині|дитяті| букви|літери| розрізної азбуки (по одній), той називає їх. Потім логопед просить|прохає| дитину|дитяти| знайти якусь букву|літеру| серед інших. Букви|літери| для пізнавання слід називати в такому порядку|ладі|, щоб вони відповідали опозиційним фонемам, наприклад: с-ш-ч-щ-з-ж-ц|, р-л, г-к| і т.д.

2. Читання складів.

Дитині|дитяті| пропонуються склади, що включають відповідні опозиційні фонеми (са-ша|, за-жа|, ца-ча|, ра-ла| і т.д.). Окрім|крім| прямих складів, пред'являються і зворотні, а також склади із|із| збігом приголосних. Якщо дитина|дитя| неправильно вимовляє|виголошує| деякі звуки, їх потрібно обов'язково включати в склади для перевірки читання. При цьому особливу увагу слід звертати на наявність уміння диференціювати звуки.

3. Читання слів.

Спочатку дітям потрібно пропонувати для читання найпростіші слова (мама, струм|тік|, лом, сом і т. п.). Потім — складніші по складовому і морфологічному складу (дзеркало, будівля, простирадло, гущавина, шпилі, шпаківня, сірники і т. п.).

4. Читання окремих пропозицій|речень| і спеціально підібраних текстів.

При використанні даного прийому, крім обстеження процесу читання, потрібно також перевіряти, як розуміє дитина|дитя| прочитане. Для цієї мети|цілі| при читанні дитиною|дитям| окремих фраз можна запропонувати їй вибрати картинку, відповідну змісту|вмісту,утриманню| прочитаного (хлопчик катається на ковзанах, старенька в'яже панчоху, дівчинка|дівчатко| дивиться в дзеркало і т.п.). Ефективні питання до дитини|дитяти| з приводу прочитаного або завдання|задавання| на переказ.

Необхідно також встановити характер|вдачу| читання: по буквене| воно або по слогове|.

Особливу увагу слід звертати на характер|вдачу| специфічних дислексичних| помилок: заміни фонем (особливо опозиційних); пропуски, перестановки і спотворення складів, заміни слів; аграматизм| при читанні — іншими словами, ті ж помилки, що і при дисграфії, тільки|лише| виражаються|виказуються,висловлюються| вони не в листі, а при читанні.

План обстеження

1. Попередня бесіда з дитиною (про неї саму, про її сім'ю, про погоду, про пори року, тварин, улюблені іграшки і т.д., на основі якої в логопеда складається думка про ди­тину, її мовний розвиток, звуковимову).

2. Обстеження артикуляційного апарату: а) будова; б) моторика (чіткість, об'єм, темп і координація артикуляції рухів, здатність до утримання і переключення).

3. Обстеження вимови звуків:

а) за наслідуванням:

• ізольовано;

• у складах (прямих, обернених, зі збігом приголосних);

• у словах із цими складами (у різних позиціях);

• фразах;

б) у самостійному мовленні:

• у словах за предметними малюнками;

• у фразах за сюжетними малюнками;

• у зв'язному мовленні (в бесіді, розповіді казки, оповідання, читання віршів за вибором дитини).

4. Обстеження звуковимови у словах різної звуково-складової структури. 5. Обстеження фонематичного слуху:

а) розрізнення на слух, виділення звука зі звукового, складового, словесного ряду і ряду слів, відбір предметних малюнків на заданий звук;

б) розрізнення у вимові (промовляння, відтворення звукових, складових рядів і слів, добір слів на заданий звук).